Рішення

від 06.03.2025 по справі 908/1114/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 26/29/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2025 Справа № 908/1114/24(908/138/25)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом АГРОПРОМИСЛОВОГО КООПЕРАТИВУ " СТАРОСІЛЬСЬКИЙ " (ел. пошта 03798636@mail.gov.ua, адреса: Україна, 15124, Чернігівська обл., Городнянський р-н, село Старосілля, ЄДРПОУ 03798636) представник позивача - Кучак Юрій Федорович (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса 03035, м. Київ, А/С № 9 РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Фермерського господарства "ТМД Андріївське" (адреса: 15123, Чернігівська обл., Чернігівський р-н., с. Андріївка, вул. Травнева 7, ЄДРПОУ 34370799)

про стягнення 372 326,26 грн

в межах справи № 908/1114/24

про банкрутство - АГРОПРОМИСЛОВОГО КООПЕРАТИВУ " СТАРОСІЛЬСЬКИЙ " (ел. пошта 03798636@mail.gov.ua, адреса: Україна, 15124, Чернігівська обл., Городнянський р-н, село Старосілля, ЄДРПОУ 03798636)

кредитори - 1/ Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропартнер", код ЄДРПОУ 31818929 (14013, м. Чернігів, пр. Перемоги, 133)

2/ Головне управління ДПС у Чернігівській області

3/ приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Приходько Юрій Михайлович

4/ Фізична особа-підприємець Комарова Анастасія Олександрівна

5/ Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропартнер"

6/ Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Приходько Юрій Михайлович

Представники сторін не з`явились

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 14.01.2025 через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява АГРОПРОМИСЛОВОГО КООПЕРАТИВУ "СТАРОСІЛЬСЬКИЙ" в особі Кучака Юрія Федоровича до Фермерського господарства «ТМД Андріївське», про стягнення 372 326,26 грн, для розгляду в межах справи №908/1114/24 про банкрутство позивача.

Ухвалою від 22.01.2025 року прийнято позовну заяву АГРОПРОМИСЛОВОГО КООПЕРАТИВУ "СТАРОСІЛЬСЬКИЙ" в особі Кучака Юрія Федоровича до Фермерського господарства «ТМД Андріївське», про стягнення 372 326,26 грн, для розгляду в межах справи № 908/1114/24 про банкрутство позивача, відкрити провадження з розгляду позовної заяви.

Визначено відповідачу строк для подання до суду: заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали; для подання відзиву на позов, у порядку ст. 165 ГПК України, із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача (якщо такі докази не надані позивачем) та документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; для подання заперечень на відповідь на відзив (в порядку ст. 167 ГПК України (якщо такі будуть подані)) та документами, що підтверджують надіслання (надання) заперечення і доданих до нього доказів іншим учасникам справи - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

За положеннями ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

В матеріалах позовної заяви відсутнє клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Сторони не направили своїх представників у судове засідання 06.03.2025. Про час і місце розгляду справи, сторони повідомлені своєчасно та належним чином.

Судом були здійснені всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомлених про розгляд справи сторін за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.

10.02.2025 року за вх. № 2936/08-08/25 надійшов відзив ФГ «ТМД АНДРІЇВСЬКЕ».

28.02.2025 року за вх. № 4616/08-08/25 від ліквідатора АПК «Старосільський» арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. надійшли додаткові пояснення.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

12.07.2024 року між Агропромисловим комплексом «СТАРОСІЛЬСЬКИЙ» (далі - Орендар) та Фермерським господарством «ТМД Андріївське» (далі - Суборендар) укладено ряд типових договорів суборенди землі (далі - Договір суборенди).

Відповідно до зазначених договорів суборенди, Суборендар в суборенду отримав наступні земельні ділянки:

7421480400:05:000:0558; 7421480400:05:000:0517; 7421480400:05:000:0884; 7421480400:05:000:0582; 7421480400:05:000:0577; 7421480400:05:000:0568; ; 7421480400:05:000:0557; 7421480400:05:000:0074; 7421480400:05:000:0078; 7421480400:05:000:0081; 7421480400:05:000:3421; 7421480400:05:000:0521; 7421480400:05:000:0508; 7421480400:05:000:3424; 7421480400:05:000:3420; 7421480400:05:000:3439; 7421480400:05:000:0573; 7421480400:05:000:0069; 7421480400:05:000:3226; 7421480400:05:000:3223; 7421480400:05:000:3222; 7421480400:05:000:2446; 7421480400:05:000:0584; 7421480400:05:000:0549; 7421480400:05:000:0593; 7421480400:05:000:0556; 7421480400:05:000:0545; 7421480400:05:000:0570; 7421480400:05:000:0547; 7421480400:05:000:0567; 7421480400:05:000:0068; 7421480400:05:000:0515; 7421480400:05:000:0077; 7421480400:05:000:0592; 7421480400:05:000:0543; 7421480400:05:000:0589; 7421480400:05:000:0561; 7421480400:05:000:3422.

Відповідно до п. 14 - 15 Договору суборенди. Земельні ділянки передаються в суборенду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельних ділянок - землі сільськогосподарського призначення.

Положеннями п. 26 Договору суборенди встановлено, що Суборендар зобов`язаний здійснити державну реєстрацію речового права суборенди самостійно та за власний рахунок.

Відповідно до п. 10 Договору суборенди, Орендна плата сплачується в наступному порядку:

10 % сплачується протягом 30 календарних днів з дня державної реєстрації речового права суборенди договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Агропромислового комплексу «Старосільський».

90 % сплачується після збирання врожаю Суборендарем, але не пізніше 02.12.2024 року, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Агропромислового комплексу «Старосільський».

Відповідно до положень п. 26 Договору суборенди, обов`язком Суборендаря є своєчасно сплачувати платежі, які зазначені в п. 10 Договору суборенди.

Загальний розмір орендної плати становить 372 326,26 грн.

04.12.2024 року Позивач на адресу Відповідача направив Вимогу про сплату орендної плати за вих. № 02-01/122-126.

Суборендар не виконав обов`язок по своєчасній сплаті орендної плати, а тому у Фермерського господарства «ТМД Андріївське» перед Агропромисловим комплексом «Старосільський» існує заборгованість в розмірі 372 326,26 грн.

З надано відзиву вбачається, що Відповідач не погоджується з доводами позовної заяви, та зазначає, що позивачем пред`явлено необґрунтований позов, оскільки земельні ділянки передані ТОВ «ТМД Андріївське» в суборенду, фактично знаходяться в суборенді ТОВ «Агроальянс-2009», та не перебувають у користуванні відповідача.

В додаткових поясненнях позивач зазначає, що право реєстрації суборенди було покладено на Відповідача, і те, що відповідач не провів реєстраційні дії є відповідальністю Відповідача.

Позивач також зазначає, що при укладенні договорів суборенди позивач очікує на настання певних наслідків, а саме отримання орендної плати, враховуючи наявність ліквідаційної процедури, та вимог кредиторів які необхідно погашати в процедурі банкрутства, при укладенні договорів суборенди Позивач мав на меті поповнити ліквідаційну масу, але в результаті дій Відповідача, що є очевидно недобросовісними, Позивач не отримав того, що очікував від укладених договорів.

Також позивач акцентує увагу на відсутності доказів, які б підтвердили спробу відповідача здійснити реєстраційні дії права суборенди, в матеріалах справи відсутня відмова реєстратора про реєстрацію права суборенди.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи доводи учасників, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що 12.07.2024 між позивачем та відповідачем укладено 38 договорів суборенди землі.

Сторонами визначено основні умови договору, а саме: ціна та строк суборенди.

Як вбачається з договорів, обов`язок державної реєстрації права суборенди покладено на відповідача.

Сторони домовились, що з моменту державної реєстрації права суборенди відповідач протягом 30 днів зобов`язаний перерахувати позивачу 10% від розміру суборендної плати та 90% суборендної плати до 02.12.2024 року.

Фактично на відповідача покладено обов`язок по оплаті суборендної плати, який пов`язаний з державною реєстрації права суборенди.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 283 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У відповідності до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

В силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 762 ЦК наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/13158/20.

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач наголошує на не реєстрації права суборенди, а відтак у відповідача відсутній обов`язок сплатити суборенду плату.

Проте, суд не погоджується з даним твердженням, оскільки відповідач при укладенні договорів свідомо взяв на себе обов`язок державної реєстрації права суборенди, а твердження відповідача про неможливість здійснення відповідної державної реєстрації не приймається судом до уваги, у зв`язку з відсутністю доказів, які б підтверджували слова відповідача.

Суд підтримує позицію позивача, що відповідач у випадку непереборної сили, яка б перешкоджала державній реєстрації права суборенди, мав звернутись до позивача та припинити дію договору, або хоча б повідомити про наявність таких обставин.

Сторони укладаючи правочин переслідують певну мету, яку досягнуть при виконанні своїх обов`язків, натомість відповідач свідомо не довів до відома позивача про перешкоди у державній реєстрації, що ставить під сумнів взагалі наявність цих обставин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (ст. І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права).

Естопель - заборона стороні поводитися всупереч її попередній поведінці (заявам, твердженням, обіцянкам, фактичній поведінці і навіть бездіяльності) у тих випадках, коли така поведінка не пов`язує цю сторону і не примушує до послідовності з огляду на правочин чи інший формально-правовий ефект, але попередня поведінка сформувала в іншої сторони довіру і розумні очікування, і їх підрив (внаслідок непослідовності) призведе до явної несправедливості.

Особа, яка має якесь право, і своєю поведінкою створює в іншої особи відчуття, що вона цим правом користуватися не буде, а згодом всупереч колишній власній поведінці намагається скористатися своєю формальною правовою позицією, то за наявності низки ознак суд на підставі принципу естопель може відмовити у захисті такого права за ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, вбачаючи зловживання правом.

Обов`язкові умови для застосування естопелю:

(a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель;

(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони;

(c) очевидна несправедливість підриву довіри.

Добросовісність поведінки у практиці ЄСПЛ 1) рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, п. 46 2) рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21 січня 1999 року, заява № 29183/95, п. 55 3) рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17 січня 2013 року, заяви №№ 38906/07 і 52025/07, п. 276.

На думку суду є логічним очікування позивача, при укладенні договорів суборенди очікує на настання певних наслідків, а саме отримання орендної плати, враховуючи наявність ліквідаційної процедури, та вимог кредиторів які необхідно погашати в процедурі банкрутства. При укладенні договорів суборенди позивач мав на меті поповнити ліквідаційну масу, але в результаті через дії Відповідача, що є очевидно недобросовісними, позивач не отримав того, що очікував від укладених договорів.

Натомість суд зазначає, що недостатнім є твердження відповідач про неможливість здійснити державну реєстрацію права суборенди, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати за позовом покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства «ТМД Андріївське» (ЄДРПОУ: 34370799, місце реєстрації: 15123, Чернігівська обл., Чернігівський р-н., с. Андріївка, вул. Травнева 7) на користь Агропромислового кооперативу «Старосільський» (ЄДРПОУ 03798636; 70406, Запорізька обл., Запорізький р-н, селище Відрадне, вул. Дніпрова, будинок 7) орендну плату в розмірі 372 326 (триста сімдесят дві тисячі триста двадцять шість) гривень 26 копійок.

3. Стягнути з Фермерського господарства «ТМД Андріївське» (ЄДРПОУ: 34370799, місце реєстрації: 15123, Чернігівська обл., Чернігівський р-н., с. Андріївка, вул. Травнева 7) на користь Агропромислового кооперативу «Старосільський» (ЄДРПОУ 03798636; 70406, Запорізька обл., Запорізький р-н, селище Відрадне, вул. Дніпрова, будинок 7) судовий збір у розмірі 4 467 (чотири тисячі чотириста шістдесят сім) грн 91 коп.

Видати накази.

У зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України, веденням бойових дій на території Запорізької області, інтенсивними ракетними та артилерійськими обстрілами м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 24.04.2025.

Суддя О.О. Юлдашев

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.