Ухвала

від 24.04.2025 по справі 910/4724/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Київ

24.04.2025Справа № 910/4724/25Суддя Господарського суду міста Києва Смирнова Ю.М., розглянувши позовну заяву Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" (44700, Волинська обл., місто Володимир-Волинський, вулиця Соборна, будинок 25) до Волинської обласної державної адміністрації (43027, Волинська область, м.Луцьк, Майдан Київський, 9) про визнання договору продовженим,

ВСТАНОВИВ:

Релігійна організація "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Волинської обласної державної адміністрації, в якому просить суд визнати договір №101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходяться за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.Соборна, 25, 27 від 07.10.2019, укладений між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги та вдаючись до історичних нарисів, посилаючись на неможливість припинення чи вилучення культових будівель у релігійних організацій в силу положень ч.2 ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", позивач зазначає про наявність законодавчо визначених підстав для визнання вищезазначеного договору продовженим на підставі положень ст.ст.764, 777, 827 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

Також, на розгляд Господарського суду міста Києва від Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" одночасно з поданим позовом надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити стягнення на підставі наказу господарського суду Волинської області №1 від 24.03.2025 у справі №903/693/24, виданого на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24.

З приводу поданих позивачем документів - позовної заяви та заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктом 11 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з п.5 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до частин 1, 4 ст.43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Серед іншого, до позовної заяви позивачем долучено рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 у справі №903/693/24, яким зобов`язано Релігійну організацію "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" повернути Волинській обласній військовій (державній) адміністрації культові будівлі, що розташовані у м.Володимирі, вул.Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.

Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24 змінено мотивувальну частину зазначеного рішення суду першої інстанції та встановлено, що договір №101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходяться за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.Соборна, 25, 27 від 07.10.2019, укладений між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського (про визнання якого продовженим просить позивач в рамках переданого на розгляд Господарського суду міста Києва позову), є нікчемним.

Судом апеляційної інстанції також констатовано відсутність правової підстави для Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" в користуванні майном - Свято-Успенським собором, будинком із дзвіницею, мурами з брамами, адже спірне майно не є власністю Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви", а є державною власністю.

Як встановлено Господарським судом міста Києва з відкритих джерел, на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24 судом першої інстанції 24.05.2025 було видано відповідні накази.

Наразі, на розгляді Господарського суду Волинської області перебуває заява Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" про відстрочення виконання судового рішення у справі №903/693/24 та заява Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" про визнання наказу у справі №903/693/24 таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на наявність таких, що набрали законної сили рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 у справі №903/693/24, яким зобов`язано Релігійну організацію "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" повернути Волинській обласній військовій (державній) адміністрації культові будівлі, що розташовані у м.Володимирі, вул.Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі та постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24, якою договір №101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходяться за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.Соборна, 25, 27 від 07.10.2019, укладений між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського визнано нікчемним, у зв`язку з чим відсутня сама правова підстава для Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" в користуванні майном - Свято-Успенським собором, будинком із дзвіницею, мурами з брамами, суд дійшов висновку, що свідоме звернення позивача з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання нікчемного договору продовженим є завідомо безпідставним, з огляду на що визнається судом зловживанням позивачем своїми процесуальними правами.

Також, на думку суду, зловживанням є одночасне подання позивачем до Господарського суду міста Києва заяви про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити стягнення на підставі наказу господарського суду Волинської області №1 від 24.03.2025 у справі №903/693/24, виданого на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24, які набрали законної сили.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2023 у справі №925/731/18 вказано, що "не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №908/309/21, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 24.06.2021 у справі №310/9167/20, від 12.01.2023 у справі №334/9179/21)".

При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505 та від 28.04.2020 у справі №910/6245/19, від 07.09.2020 у справі №910/16497/19.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Слід зазначити, що у даному випадку визнання наведених вище дій позивача зловживанням процесуальними правами (п.3 ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України), у розумінні ст.43 Господарського процесуального кодексу України, не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки позивач не позбавлений можливості виконати вказівки постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24, яка набрала законної сили.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви та заяви про забезпечення позову позивачу.

Керуючись ст.ст.43, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Визнати дії Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" щодо подання позовної заяви до Волинської обласної державної адміністрації про визнання продовженим договору №101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходяться за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.Соборна, 25, 27 від 07.10.2019, укладеного між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського, який є нікчемним згідно постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24, яка набрали законної сили та подання заяви про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі рішення та постанови, що набрали законної сили зловживанням процесуальними правами.

2. Позовну заяву та заяву про забезпечення позову повернути позивачу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повної ухвали.

Суддя Ю.М. Смирнова