Постанова

від 08.04.2025 по справі 308/12586/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12586/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 квітня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого - Джуги С.Д.

суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Найда Катерина Володимирівна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2024 року у складі судді Хамник М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант», в якому просили: стягнути з ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 109900 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника для батьків, 20100 грн. відшкодування моральної шкоди та 21000 грн. судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги; стягнути з ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 109900 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника для батьків, 20100 грн. відшкодування моральної шкоди та 21000 грн. судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Позов мотивовано тим, що 06.01.2023, приблизно о 02 год. 13 хв. в Закарпатській області, Ужгородський район, м. Ужгород, на просп. Свободи, відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «FORD FOCUS», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинула.

За фактом ДТП слідчим управлінням ГУНП в Закарпатській області 06.01.2023 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023070000000006 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Станом на сьогодні досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023070000000006 триває.

Вказаний факт підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №12023070000000006, свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , довідкою про причину смерті ОСОБА_4 №33.

Внаслідок вищевказаної ДТП було завдано матеріальної та моральної шкоди близьким родичам загиблої, зокрема: матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; батькові - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В результаті вказаної ДТП та наслідків від неї, батьки потерпілої зазнали шкоду, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача.

Позивачі вказують, що станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «FORD FOCUS», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AT2212259, чинного на дату ДТП.

Керуючись положеннями ст. 22, ч.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 (в редакції, чинній на дату ДТП), 05.05.2023 представник позивачів повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся в порядку, визначеному Законом України №1961-IV, із заявами на виплату страхового відшкодування.

Серед заявлених позивачами до відшкодування вимог містилися: 40200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої пунктом 27.3 статті 27 Закону №1961-IV; 241200 грн. в рахунок відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника для пенсіонерів батьків, встановленої пунктом 27.2 статті 27 Закону №1961-ІV.

Зазначено, що вказані документи відповідач отримав 09.05.2023, що підтверджується відомостями про дату та час вручення поштового відправлення.

Проте, станом на дату написання цієї позовної заяви, відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування у строки, встановлені пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-IV, що стало підставою для звернення позивачів до суду за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.

Вказують, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, смерть потерпілої настала на місці дорожньо-транспортної пригоди та була прямим причинним наслідком цієї пригоди.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

Зазначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завданої здоров`ю особи, посилаючись на постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого 2018 року). Отже, з вищевикладеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст. 1166, 1187, 1188 ЦКУ, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

Мотивуючи позов положеннями пункту 27.2 статті 27 Закону №1961-IV та частиною першою статті 1200 ЦК України, позивачі вказують, що основним доказом наявності права позивачів на отримання відшкодування по втраті годувальника є: досягнення пенсійного віку, встановленого законом; наявність родинних відносин.

Батьки пенсіонери потерпілої ОСОБА_4 , перебувають на обліку в Пенсійному фонді України та мають єдиний дохід у вигляді пенсії, яка однозначно не є достатньою для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а тому є особами, які потребують матеріальної допомоги.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Найда К.В., просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в наступному обсязі: стягнути з Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 - 109 900,00 грн. (сто дев`ять тисяч дев`ятсот гривень 00 копійок) страхового відшкодування пов`язаної з втратою годувальника для батьків; 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок) судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги; стягнути з Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 - 109 900,00 грн. (сто дев`ять тисяч дев`ятсот гривень 00 копійок) страхового відшкодування пов`язаної з втратою годувальника для батьків; - 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок) судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому позові. Зокрема, вказує на те, що судом не враховано, що позивачами належними та допустими доказами доведено перебування їх на утриманні в потерпілої та наявність підстав для стягнення з відповідача страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи установлено, що 06.01.2023, приблизно о 02.13 год., напроти будинку №63 на проспекті Свободи в м. Ужгороді, відбулася дорожньо-транспортна пригода, а саме наїзд автомобіля «FORD FOCUS», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , на пішохода ОСОБА_4 , в результаті чого остання від отриманих тілесних ушкоджень померла в реанімаційному відділенні КНП «ЦМКЛ» УМР.

За вказаним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023070000000006 від 06.01.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 10.01.2023 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Ford Focus», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ-0002212259.

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 09.04.1987 підтверджується, що батьком ОСОБА_1 (після одруження згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 від 21.12.2000 змінила прізвище на ОСОБА_4 є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_1 .

Матеріалами справи також установлено, що після смерті ОСОБА_4 у неї залишилися чоловік ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 від 21.12.2000 та відповіддю Залізничного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.06.2023 за вих. №334/32.30-26, наданою на адвокатський запит.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та витягу з реєстру платників єдиного податку №2207013400232/07-16-50-03 вбачається, що ОСОБА_4 значилася зареєстрованою як фізична особа-підприємець з 12.09.2022, основний вид діяльності: 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

Відповідно до довідки, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.05.2023, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за віком.

Згідно з довідкою, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.05.2023, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за віком.

09.05.2023 ТДВ СК «Альфа-Гарант» отримало від представника позивачів - ОСОБА_8 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 04.05.2023 та заяви про виплату страхового відшкодування від 04.05.2023, а саме: виплати страхового відшкодування, пов`язаного із моральною шкодою - 20100 грн. (1/4 частки страхового відшкодування, що належить батькові та матері загиблої) та страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника (для батьків) - 120600 грн. (1/2 частки страхового відшкодування, що належить батькові та матері загиблої) відповідно.

У відповідь на заяви позивачів від 04.05.2023 ТДВ СК «Альфа-Гарант» листом №12/2193 від 19.05.2023 повідомило перелік документів, які їм необхідно надати страховику для отримання відшкодування моральної шкоди та шкоди, пов`язаної з втратою годувальника у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 та детальні роз`яснення щодо кожного із запитуваних документів. Водночас страховою компанією повідомлено, що повторний розгляд заяви справи відстрочується до моменту отримання товариством зазначених у листі документів.

06.09.2024 ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 (отримувач ОСОБА_8 - представник згідно з довіреністю від 02.05.2023, посвідченою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А., зареєстрованою в реєстрі за №846) виплачено страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 20100 грн. за полісом №АТ-0002212259 від 22.05.2022, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 06.09.2024 №51116.

06.09.2024 ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 (отримувач ОСОБА_8 - представник згідно з довіреністю від 02.05.2023, посвідченою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А., зареєстрованою в реєстрі за №844) виплачено страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 20100 грн. за полісом №АТ-0002212259 від 22.05.2022, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 06.09.2024 №51117.

Відповідно до ч.2,та ч.5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

З огляду на те, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинула донька позивачів ОСОБА_4 , мала місце ІНФОРМАЦІЯ_5 , Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня 2023 року - 6700 грн., відтак загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану із смертю потерпілого, становить 80400 грн. (6700 х 12 = 80400).

Беручи до уваги, що станом на дату дорожньо-транспортної пригоди у загиблої ОСОБА_4 були двоє батьків - позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , чоловік ОСОБА_9 та донька ОСОБА_7 , то відповідно частка розміру страхового відшкодування моральної шкоди, яка належать позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 1/4 від загального розміру такого відшкодування - 20100 грн. відповідно (80400 / 4 = 20100).

Оскільки матеріалами справи доведено, що 06.09.2024 відповідачем за полісом №АТ-0002212259 від 22.05.2022 виплачено страхове відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 20100 грн. та на користь ОСОБА_2 у розмірі 20100 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями та не заперечується позивачами, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що позовні вимоги позивачів в частині стягнення з ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» на їх користь 20100 грн. в якості відшкодування моральної шкоди до задоволення не підлягають.

Судом першої інстанції також обгрунтовано відмовлено у вимогах позивачів про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, і з цими висновками суду повністю погоджується і колегія суддів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як на підставу своїх порушених прав, послалися на те, що вони є пенсіонерами, а, отже, особами, що втратили годувальника, у зв`язку з чим мають право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі пункту 27-2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно із п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №304/936/19 (провадження №61-12719сво20)).

Відповідно до ч.1ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 ч.1 ст. 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Згадана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, при вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв`язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

З аналізу наведеного вбачається, що для визнання батька та матері, які є пенсіонерами, такими, що мають право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, зокрема, потрібно довести, що частка заробітку останнього (доньки позивачів), яка припадала на них, була основним і постійним джерелом їх існування.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що основним елементом вимоги відшкодування шкоди є доведення факту перебування особи на утриманні померлого та доведення обставини, що допомога, яка надавалася, була для заявника постійним та основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Тобто доказуванню в даній справі підлягає не лише факт родинних відносин, а факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

Матеріалами справи доведено, що позивачі на момент дорожньо-транспортної пригоди отримували пенсію за віком, тобто були непрацездатними, а саме, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримували пенсію за віком, розмір якої за період з червня 2022 року по травень 2023 року складав 35622,70 грн. відповідно.

З довідок, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.05.2023, вбачається, що розмір пенсії позивачів відповідав розміру мінімального прожиткового мінімуму встановленому у відповідний період.

Позивачі, стверджуючи про наявність у них права на отримання відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, посилалися на досягнення ними пенсійного віку та перебування їх на утриманні померлої доньки.

Суд першої інстанції правильно вказав, що факт наявності пенсійного віку не надає безумовного права пенсіонеру (непрацездатній особі) на отримання страхового відшкодування від страховика, так як в даному випадку, батько та матір загиблої - ОСОБА_4 мають самостійний дохід (пенсію), який відповідає розміру мінімального прожиткового мінімуму встановленому в зазначений період, а наявними у матеріалах справи доказами факт надання матеріальної допомоги за життя померлою ОСОБА_4 своїм батькові та матері належним чином не підтверджений. Будь-яких доказів про отримувані доходи та/або заробітну плату за життя покійною донькою, позивачами суду не надано.

З врахуванням навденого суд першої інстанції дійшов правомірних висновків про безпідставність заявлених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки позивачі належними та допустимими доказами не довели, що перебували на утриманні померлої ОСОБА_4 , а в матеріалах справи відсутні докази про доходи останньої та її можливість утримувати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як і докази про те, що вони потребували такої допомоги.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30 червня 2021 року у справі №752/4605/19 (провадження №61-18995св20) та від 03 серпня 2023 року у справі №236/1077/21 (провадження №61-1005св22).

При цьому, одне лише посилання на те, що донька позивачів була самозайнятою особою та здійснювала незалежну професійну діяльність за КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами з 12.09.2022, забезпечувала їх за рахунок отриманих доходів з підприємницької діяльності, не є доказом їх перебування на утриманні в доньки і не може бути підставою для визнання за померлою статусу годувальника позивачів.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та обгрунтовано відмовив у заявленому позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Найда Катерина Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2025 року.

Головуючий:

Судді: