Постанова

від 25.04.2025 по справі 337/1024/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 25.04.2025 Справа № 337/1024/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 337/1024/24 Пр. № 22-ц/807/197/25 Головуючий у 1-й інстанції Бредун Д.С. Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У М. ЗАПОРІЖЖІ ПІВДЕННОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ОДЕСА), ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-4), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 61814,04 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі №2-923/2011 від 30.03.2011 року, з нього було стягнуто аліменти на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця з 01.03.2011 року і до повноліття, видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у бухгалтерії підприємства. Крім того на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з нього на користь ОСОБА_4 аліментів на її утримання у розмірі 500,00 грн. щомісячно з 01.08.2013 року по 08.01.2025 року. Після досягнення повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нього продовжили стягувати аліменти у розмірі, що визначений рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя по справі № 2-923/2011, а саме, на двох дітей у розмірі 1/3 частини заробітку, а не на одну дитину, оскільки старший син досяг повноліття, у зв`язку з чим сталася переплата аліментів на користь ОСОБА_4 з незалежнихвід ньогопричин урозмірі 63817,84грн.,Постановою ВерховногоСуду від22листопада 2023року віншій справіЄУН 337/642/22 (витягз ЄДРСРа.с.20-21)за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ,третя особаЦентральний відділдержавної виконавчоїслужби ум.Запоріжжі Південногоміжрегіонального управлінняміністерства юстиції(м.Одеса)про зарахуванняпереплаченої сумигрошових коштіву розмірсплати аліментівв порядкузадоволення касаційноїскарги ОСОБА_4 ,яка поданаїї представником адвокатомОстапенком АндріємІгоровичем,рішення Хортицькогорайонного судум.Запоріжжя від17жовтня 2022року тапостанову Запорізькогоапеляційного судувід 26травня 2023року скасованота ухваленонове судоверішення;у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ,третя особа Центральнийвідділ державноївиконавчої службиу м.Запоріжжі Південногоміжрегіонального управлінняміністерства юстиції(м.Одеса)про зарахуванняпереплаченої сумигрошових коштіву рахунокаліментів (зарахувати переплачену суму грошових коштів у розмірі 61814,04 грн. в рахунок аліментних зобов`язань у виконавчому провадженні № 49525703, яке перебуває на виконанні Олександрівського ВДВС) відмовлено з посиланням на таке. «…Щодо способу захисту порушеного права…Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). Предметом спору в цій справі є відновлення права позивача на повернення переплачених коштів на утримання сина, який набув повноліття, шляхом їх зарахування в рахунок виконання інших зобов`язань. Підставою позову ОСОБА_1 зазначав положення пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України, які передбачають, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Тобто зазначене є кондикційними зобов`язаннями. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому суди попередніх інстанцій не зазначили норму права, яка передбачає можливість зарахування переплачених коштів за одним виконавчим провадженням на виконання іншого виконавчого провадження. Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що вимоги позивача не відносяться до кондикційних зобов`язань, оскільки зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів не застосовуються до аліментів. Метою позову є повернення переплачених коштів, а спосіб, який обрав позивач (не собі) зарахування переплати в рахунок аліментних зобов`язань перед іншою особою, не змінює предмету позову повернення коштів. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме позовні вимоги про зарахування переплати в рахунок аліментних зобов`язань, є неналежним та не підлягає захисту. Щодо колавідповідачів усправі Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України). За теоретичним визначенням «відповідач» це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Частинами першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову. Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права. ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до ОСОБА_4 та просив зарахувати переплачену суму грошових коштів у розмірі 61 814,04 грн. в рахунок аліментних зобов`язань у виконавчому провадженні № 49525703, яке перебуває на виконанні Олександрівського ВДВС. Отже, позивач просить зарахувати переплачену ним суму грошових коштів, а саме аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який набув повноліття, в рахунок аліментних зобов`язань перед іншим сином. Проте, позивач не залучив до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання якого сплачувалися грошові кошти і який набув повної правоздатності з часу набуття повноліття. Відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. З огляду на зазначене, до участі у справі як співвідповідача позивачеві слід було залучити ОСОБА_3 , який є набувачем і власником коштів. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, а з власної ініціативи суд не наділений такими повноваженнями. Зазначене є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Щодо наявностіпорушень процесуальногоправа ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до ОСОБА_4 та просив зарахувати переплачену суму грошових коштів у розмірі 61814,04 грн. в рахунок аліментних зобов`язань у виконавчому провадженні № 49525703, яке перебуває на виконанні Олександрівського ВДВС. Отже, позивач просить зарахувати переплачену ним суму грошових коштів, а саме аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який набув повноліття, в рахунок аліментних зобов`язань перед іншим сином. Проте, позивач не залучив до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання якого сплачувалися грошові кошти і який набув повної правоздатності з часу набуття повноліття. Відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. З огляду на зазначене, до участі у справі як співвідповідача позивачеві слід було залучити ОСОБА_3 , який є набувачем і власником коштів. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, а з власної ініціативи суд не наділений такими повноваженнями. Зазначене є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень….».

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Бредун Д.С. (а.с.26). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.28) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Хортицькогорайонного судум.Запоріжжя від24жовтня 2024року (а.с.133-134) в задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.139-142) просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позові вимоги у повному обсязі.

В автоматизованомупорядку 18.11.2024року длярозгляду цієїсправи визначеноколегію суддівЗапорізького апеляційногосуду:головуючого суддю(суддю-доповідача)Гончар М.С.,суддів КочетковуІ.В.та ПодліяновуГ.С.(а.с.147).Ухвалою апеляційногосуду від19.11.2024року (а.с.148)витребувано усуду першоїінстанції справу,яка надійшладо апеляційногосуду 26.11.2024року (а.с.151).Ухвалою апеляційногосуду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 28.11.2024 року (а.с.153), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.154).

Оскільки, згідно зі ст. 368 ч. 1 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову ( у цій справі це 61814,04 грн. а.с. 1 зворот)менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн. * 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судомапеляційної інстанціїбез повідомленняучасників справи. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідач ОСОБА_3 подав апеляційномусудувідзивна вищезазначенуапеляційну скаргупозивача уцій справі(а.с.162-186).Треті особине скористалисьсвоїм правомна подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесятиднів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, штат суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі, відпустка судді - доповідача у період з 17.02.2025 року по 03.03.2025 року включно (т.с.2 а.с.73), участь судді - члена колегії Подліянової Г.С. у підготовці для підтримання кваліфікації суддів судових палат у цивільних справах апеляційних судів Національною школою суддів України у період з 14.04.2025 року по 18.04.2025 року включно (а.с.190).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скаргапозивача ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 у цій справі у цій справі підлягає залишеннюбез задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови… За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст.ст. 82, 89, 131, 141, 229, 247, 263, 264, 280, 354 ЦПК України та виходив із недоведеності позивачем наявності законних підстав для задоволення його позовних вимог у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. ч.1- 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_1 (позивач у цій справі) і ОСОБА_4 (третя особа у цій справі) перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 березня 1999 року, який розірвано рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2011 року.

Від шлюбу сторони мають двох дітей: повнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (відповідач у цій справі) та неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя по справі №2-923/2011 від 30.03.2011 року позивачу було присуджено стягнення аліментів на дітей у розмірі 1/3частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з 01.03.2011 року і до повноліття.

Постановою від 03.12.2015 року №ВП 49525703, за виконавчим листом про стягнення аліментів на утримання дітей, було відкрито виконавче провадження (а.с.6).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 виповнилося 18 років.

Згідно із вимогою державного виконавця Олександрівського ВДВС від 10.01.2018року №225/4, направленої на адресу ТОВ «Співдружність Авіа Буд» (роботодавцю платника аліментів), було запропоновано з 10.12.2017рокуутримувати аліменти з ОСОБА_1 на неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 1/6частинизаробітку (а.с.63).

Як вбачається з розрахунку заборгованості державного виконавця Олександрівського ВДВС у м. Запоріжжі ВП 49525703, станом на 27.07.2022 року наявна переплата аліментів завиконавчим листом№ 2-923/2011від30.03.2011року усумі 63291,62 грн.

Зі звіту про здійснені відрахування та виплати № 03/0108 від 01.08.2022 року ТОВ «Співдружність Авіа Буд», відрахування аліментів із заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня 2018 року по березень 2021 року проводилося у розмірі 33,3% та 500,00 грн. аліментів на утримання дружини.

Судом першої інстанції також встановлено, що з січня 2018 року позивачем здійснювалась переплата аліментів, так як старша дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття, станом на ІНФОРМАЦІЯ_5 , що призвело до переплати аліментів на повнолітню дитину.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Однак, крім вказаного, суд першої інстанції у цій справі також виходив з того, що зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти таінші грошовісуми,надані фізичнійособі якзасіб доіснування,якщо їхвиплата проведенафізичною абоюридичною особоюдобровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Аналогічний висновок зробив і Верховний Суд України в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є аліментним платежем, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутностірахункової помилкиз їїбоку інедобросовісності збоку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України, обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч.1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Однак, на наявність у справі відповідних обставин позивач не посилається, наполягаючи лише на безпідставності отримання грошових коштів відповідачем.

Як вже було вказано раніше, грошові кошти в сумі 61814,04 грн. стягнуті з ОСОБА_1 в якості аліментів.

Недобросовісної поведінки при цьому отримувача аліментів судом першої інстанції у цій справі правильно встановленоне було.

Чинне законодавство не визначає такого поняття, як рахункова помилка.

Разом з тим, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» надається роз`яснення визначенню поняття лічильної (рахункової) помилки, під якою розуміється помилка, яка буладопущена підчас проведенняарифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період, тощо.

За таких обставин, судом першої інстанції у цій справі правильно не було встановлено і наявність лічильної (рахункової) помилки під час стягнення аліментів. Таким чином, така помилка не є рахунковою.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем у цій справі не було доведено наявність законних підстав для задоволення його позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та його представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування наявності підстав для задоволення позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною позивача, як апелянта, апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції фактично не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, хоча й послався в останньому на ст. 141 ЦПК України, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю 1 (першої) групи, з 23.03.2023 року по 01.04.2025 року (пенсійне посвідчення та довідка МСЕК, копії а.с. 143-143 зворот), в силу вимог закону був звільнений від сплати судового збору за подачу ним вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районногосуду м.Запоріжжя від24жовтня 2024року уцій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова апеляційним судом складена 25.04.2025 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.