Постанова від 22.04.2025 по справі 599/2404/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/2404/24Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/279/25 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря Панькевич Т.І.

та сторін: позивача ОСОБА_1 і його представників адвокатів Іванчука М.В. та Пацули В.О., представників КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради Лебедя В.В. та адвоката ГуцалюкаА.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу №599/2404/24 за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Зборівська лікарня Зборівської міської ради, інтереси якого представляє адвокат Гуцалюк Андрій Романович, на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2024 року, ухваленого суддею Іваницьким О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Зборівська лікарня Зборівської міської ради, третя особа Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Комунального некомерційного підприємства Зборівська лікарня Зборівської міської ради, третя особа Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2020 року по серпень 2022 року.

В обґрунтування позову посилається на те, що з травня 1984 року по 07вересня 2022 року займав посаду заступника головного лікаря по експертизі тимчасової непрацездатності у Зборівській лікарні. Заробітна плата за період з квітня 2020 року по серпень 2022 року не відповідала займаній посаді та була суттєво занижена. Зокрема, згідно з Наказом Міністерства соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України передбачено, що заступникам керівників закладів охорони здоров`я посадові оклади встановлюються на 5 - 15 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника. Такий розмір окладу йому встановлено не було, в зв`язку з чим змушений звернутися до суду за захистом свого права.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 18грудня 2024 року позов задоволено.

Зобов`язано Комунальне комерційне підприємство «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзацу 2 підпункту 2.2.1 пункту 2.2 глави 2 Наказу Міністерства соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України № 308/519 від 05жовтня 2005 року (зі змінами) «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення» заборгованість із заробітної плати за період з квітня 2020 року по серпень 2022 року із урахуванням раніше виплачених сум.

В апеляційній скарзі представник КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради - адвокат Гуцалюк А.Р. просить скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду за захистом свого права, визначений статтею 233 КЗпП України, що складає 3 місяці. Зі змісту позову та долучених до нього документів вбачається, що про порушене право позивач дізнався ще в липні 2024 року, а тому тримісячний строк звернення до суду сплив у жовтні 2024 року, натомість позивач звернувся у суд з позовом в листопаді 2024 року.

При прийнятті рішення суд першої інстанції також не дослідив належним чином аргументи, наведені стороною відповідача та не пояснив чому при прийнятті рішення не бере до уваги інші аргументи. У даному рішенні суд дослідив лише аргумент в частині пропущеного строку позовної давності позивачем і відповідно відхилив його, а решта аргументів викладені стороною відповідача враховані не були.

Суд не взяв до уваги той факт, що постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 110 не могла бути використана при прийнятті даного рішення, оскільки КНП «Зборівська лікарня» є некомерційним лікувальним закладом і джерелом коштів на оплату праці працівників підприємства є кошти, отримані в результаті його господарської некомерційної діяльності, а не кошти що виділяються з бюджету.

Таким чином, у закладах охорони здоров`я, які за організаційно-правовою формою функціонують як комунальні некомерційні підприємства, умови оплати праці визначаються з урахуванням положень ст. 97 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці», згідно яких форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради затвердило колективний договір від 23.03.2007 року, де зазначаються умови оплати праці даного лікувального закладу. А саме згідно умов колективного договору «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради у розділі 2 пункт 2 зазначається, що має бути встановлений гарантований мінімальний розмір оплати праці на рівні мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством в Україні.

Тому згідно цієї норми з боку сторони відповідача порушень щодо виплати заробітної плати немає, бо вона встановлена на рівні мінімальної заробітної плати.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Пацула В.О. подав відзив на апеляційну скаргу представника КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради - адвоката Гуцалюка А.Р., у якому зазначив, що не заслуговує на увагу посилання заявника на те, що після старту медичної реформи та перетворення Зборівської лікарні в комунальну некомерційну установу, вона втратила статус організації, що фінансується з бюджету.

Листом Міністерства охорони здоров`я № 19.1-04-152/2823 від 02.02.2018 року, адресованим обласним, Київській міській державній адміністрації, структурним підрозділам з питань охорони здоров`я обласних та Київської міської державних адміністрацій було надано наступні роз`яснення стосовно механізму фінансування зазначених підприємств в умовах чинного законодавства через процес перетворення закладів охорони здоров`я з комунальних установ на комунальні некомерційні підприємства. Зокрема, в листі зазначалося, що автономізація закладів охорони здоров`я сприяє збільшенню господарської та фінансової автономії (самостійності) та управлінської гнучкості комунальних закладів охорони здоров`я, формуванню у них стимулів для поліпшення якості медичного обслуговування населення і водночас підвищення економічної ефективності використання активів. Щодо можливості фінансування закладів охорони здоров`я, які змінили організаційно-правову форму із комунальної установи на комунальне некомерційне підприємство, за рахунок медичної субвенції через органи державного казначейства МОЗ звернуло увагу на положення статей 22, 38, 48, 90, 97, 103.4 Бюджетного кодексу, які у взаємозв`язку із Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", визначають порядок визначення одержувача бюджетних коштів, порядок складання кошторисів розпорядником бюджетних коштів та плану використання бюджетних коштів відповідним одержувачем бюджетних коштів (комунальним некомерційним підприємством). Зазначалось, що внаслідок реформи утворене комунальне некомерційне підприємство змінить статус із розпорядника на одержувача бюджетних коштів за відповідною програмою фінансування з місцевого бюджету, яка буде складатись (частково чи повністю) із коштів медичної субвенції з державного бюджету. Тобто, не може заперечуватись той факт, що КНП «Зборівська лікарня» для фінансування поточних витрат, в тому числі і на оплату праці, використовує кошти державного бюджету, які надходять їй у вигляді медичної субвенції.

Також з метою надання методичної допомоги органам місцевого самоврядування, керівникам місцевих органів управління охороною здоров`я та закладів охорони здоров`я МОЗом були схвалені «Методичні рекомендації з питань перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства». Абзац 9 пункту 2.2 містить наступну рекомендацію з дотримання норм чинного законодавства реорганізованими закладами охорони здоров`я: «При цьому необхідно суворо дотримуватися державних гарантій у сфері оплати праці, зокрема стосовно забезпечення виплати мінімальної заробітної плати у разі повного виконання працівником місячної (годинної) норми праці.

Крім того, з метою забезпечення справедливого підходу до оплати праці у реформованому закладу охорони здоров`я його власник (тобто відповідна місцева рада) має забезпечити рівень оплати праці персоналу на рівні, не нижче, ніж встановлений для бюджетних закладу охорони здоров`я постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", а також наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення" (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.10.2005 за № 1209/11489). Відповідні фінансові ресурси мають бути передбачені у місцевому бюджеті незалежно від обраного способу фінансування закладу охорони здоров`я».

На підставі викладеного, саме на власника реформованого закладу охорони здоров`я покладається відповідальність за оплату праці персоналу медичного закладу, яка має відповідати рівню, визначеному відповідними нормативними актами, зокрема, і Наказу № 308/519, котрий був чинним протягом всього періоду спірних правовідносин і є чинним та продовжує застосовуватись і станом на сьогодні.

Що стосується строків позовної давності, то суд першої інстанції вірно порахував їх з моменту отримання позивачем Акту перевірки, оскільки лише отримавши його ОСОБА_1 переконався в порушенні своїх прав та законності своїх вимог. Відповідний акт перевірки був підписаний лише 04.11.2024 року. Всі сумніви в правильності нарахувань, які виникали в ОСОБА_1 до того часу - були суб`єктивними. Позивач не мав змоги самостійно надати вірну правову оцінку нормам, що регулюють його оплату праці, а роботодавець стверджував, що всі його права дотримано і зарплата нараховувалась вірно, що випливає із відповіді КНП «Зборівська лікарня» на претензію ОСОБА_1 підписану головним лікарем Віталієм Лебедем. Отже, звинувачення ОСОБА_1 у пропуску строків звернення до суду немає жодного підґрунтя.

Південно-західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці подало відзив на апеляційну скаргу представника КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради - адвоката Гуцалюка А.Р., у якому зазначило, що ними було здійснено позаплановий захід держаного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці в КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради, який проводився з 15.10.2024 по 28.10.2024 року, у відповідності до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» про що було складено акт від 28.10.2024 №П3/ТР/13280/23/0037 та припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 28.10.2024 № П3/ТР/13280/0037/П.

В ході зазначеної перевірки дотримання законодавства про працю за зверненням ОСОБА_1 від 30.09.2024 № Б-530/ПЗ-24 виявлено порушення вимог норм чинного законодавства про працю, а саме: відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради відповідно до пункту 1.6 Статуту у своїй діяльності керується Конституцією України, Господарським та Цивільним Кодексами України, законами України, постановами Верховної ради України, актами Президента України, та Кабінету Міністрів України, загальнообов`язковими для всіх закладів охорони здоров`я наказів та інструкцій Міністерства охорони здоров`я України, загальнообов`язковими актами інших центральних органів виконавчої влади, відповідних рішень засновника, місцевих органів виконавчої влади. З метою забезпечення належного захисту соціально трудових прав працівників від 23 березня 2007 року затверджено колективний договір між КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради та Радою трудового колективу.

Абзацом другим підпункту 2.2.1 пункту 2.2 глави 2 наказу Міністерства соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України Наказ №308/519 від 05.10.2005 (зі змінами) «Про впорядкування умов оплати працівників закладів охорони здоров`я та Міністерства охорони здоров`я та установ соціального захисту» визначено встановлення заступникам керівників закладів охорони здоров`я посадові оклади на 5-15 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника.

Згідно штатного розпису КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради від 01.01.2022, посадовий оклад директора ОСОБА_2 у січні 2022 року складав 34194 грн., у лютому серпні 2022 року - 25782 грн., а посадовий оклад заступника директора з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 впродовж січня - серпня 2022 року складав 13667,70 грн, що у відсотковому відношенні не відповідає вимогам Наказу № 308/519. В порушення частини першої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», (з набранням чинності Закону - 24.03.2022) заробітна плата заступнику директора з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , у період з березня по серпень 2022 року нараховувалась та виплачувалась у неповному розмірі, оскільки посадовий оклад був встановлений у розмірі що не відповідав вимогам п.2.2 глави 2 Наказу № 308/519.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Пацула В.О. 22 квітня 2025 року, через систему Електронний суд подав заяву про стягнення понесених судових витрат, у якій просив стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 41000 грн.

У судовому засіданні представники КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради Лебедь В.В. та адвокат Гуцалюк А.Р. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених у ній.

ОСОБА_1 та його представники - адвокати Пацула В.О. та ІванчукМ.В. апеляційної скарги представника КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради - адвоката Гуцалюка А.Р. не визнали, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Південо-Західне Міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомлялось про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки єдень отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності третьої особи, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з травня 1984 року по 07 вересня 2022 року займав посаду заступника головного лікаря по експертизі тимчасової непрацездатності у Зборівській лікарні.

Згідно штатного розпису КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради від 01.01.2022, посадовий оклад директора ОСОБА_2 у січні 2022 року складав 34194 грн, у лютому серпні 2022 року 25782 грн, а посадовий оклад заступника директора з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 впродовж січня серпня 2022 року складав 13667,70 грн, що у відсотковому відношенні не відповідало вимогам Наказу № 308/519.

В жовтні 2024 року Південно-Західним міжрегіонального управління Державної служби з питань праці проведено перевірку вимог законодавства у сфері праці КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради. В ході перевірки виявлено, що заробітна плата заступнику директора з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у неповному розмірі, оскільки посадовий оклад встановлений у розмірі, що не відповідає вимогам абзацу 2 підпункту 2.2.1 пункту 2.2 глави 2 Наказу Міністерства соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України № 308/519 від 05 жовтня 2005 року (зі змінами) «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення. По результатах перевірки складено Акт №ПЗ/ТР/13280/0037 від 28 жовтня 2024 року (а.с. 71-76) та директору підприємства вручено припис про усунення виявлених порушень законодавства № ПЗ/ТР/13280/0037/П (а.с. 80-81). Припис підприємством не оскаржувався.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було доведено порушення його права щодо неповного нарахування заробітної плати. Також суд не прийняв до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві щодо пропуску звернення до суду за захистом свого права, оскільки саме актом Державної служби з питань праці від 28 жовтня 2024 було встановлено порушення прав позивача і з цього часу позивач дізнався про порушене його право на оплату праці.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується у повному обсязі, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

У рішенні Конституційного Суду від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Дане положення також закріплене у ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», згідно з яким працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Крім цього, частина 1 статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону(ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці»).

Також статтею 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом. Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров`я та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров`я, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, замовником якої є держава, затверджується Кабінетом Міністрів України. Вимоги до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, порядок укладання таких договорів та типова форма договору затверджуються Кабінетом Міністрів України. Заклади охорони здоров`я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Порядок укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та порядок визначення тарифів для оплати медичних послуг і лікарських засобів встановлюються Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Порядок призначення та надання медичних субсидій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

24 лютого 2022 року відповідно до Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в Україні запроваджено режим воєнного стану.

15 березня 2022 року прийнято Закон України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» і відповідно до частини 2, 3 статті 10 даного Закону роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Згідно з пунктом 1.6 Статуту КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради у своїй діяльності керується Конституцією України, Господарським та Цивільним Кодексами України, законами України, постановами Верховної ради України, актами Президента України, та Кабінету Міністрів України, загальнообов`язковими для всіх закладів охорони здоров`я наказів та інструкцій Міністерства охорони здоров`я України, загальнообов`язковими актами інших центральних органів виконавчої влади, відповідних рішень засновника, місцевих органів виконавчої влади.

Абзацом другим підпункту 2.2.1 пункту 2.2. глави 2 наказу Міністерства соціальної політики та Міністерства охорони здоров`я України № 308/519 від 05.10.2005 (зі змінами) Про впорядкування умов оплати працівників закладів охорони здоров`я та Міністерства охорони здоров`я та установ соціального захисту визначено встановлення заступникам закладів охорони здоров`я посадові оклади на 5-15 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника.

Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 . З травня 1984 року по 07 вересня 2022 року займав посаду заступника головного лікаря по експертизі тимчасової непрацездатності у Зборівській лікарні.

З метою забезпечення належного захисту соціально трудових прав працівників від 23 березня 2007 року затверджено колективний договір між КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради та Радою трудового колективу.

У розділі 2 пункту 2 зазначається, що має бути встановлений гарантований мінімальний розмір оплати праці на рівні мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством в Україні. Разом з цим, у цьому ж колективному договорі не встановлено розміри заробітної плати медичних працівників КНП і не визначено розмір заробітної плати головного лікаря, заступника головного лікаря.

Тому, колегія суддів вважає, що суд прийшов до правильного висновку, що в даному випадку слід застосувати абзац другий підпункту 2.2.1 пункту 2.2. глави 2 наказу Міністерства соціальної політики та Міністерства охорони здоров`я України № 308/519 від 05.10.2005 Про впорядкування умов оплати працівників закладів охорони здоров`я та Міністерства охорони здоров`я та установ соціального захисту, яким визначений розмір посадового окладу заступника головного лікаря.

Також як видно з позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці в КНП «Зборівська лікарня» Зборівської міської ради, який проводився з 15.10.2024 по 28.10.2024 року за зверненням ОСОБА_1 від 30.09.2024 № Б-530/ПЗ-24, що в ході перевірки виявлено, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у неповному розмірі, про що було складено акт від 28.10.2024 №П3/ТР/13280/23/0037 та припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 28.10.2024 № П3/ТР/13280/0037/П, який відповідачем не оскаржено.

Не заслуговує на увагу посилання представника заявника на те, що з 30.01.2018 стартувала медична реформа в Україні, заклади охорони здоров`я, що мали статус бюджетних установ, були перетворені у комунальні унітарні підприємства - комунальні некомерційні підприємства, після чого організація оплати праці працівників перейшла лише у сферу договірного регулювання, з огляду на таке.

З метою надання методичної допомоги органам місцевого самоврядування, керівникам місцевих органів управління охороною здоров`я та закладів охорони здоров`я МОЗом були схвалені Методичні рекомендації з питань перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства. Абзацом 9 пункту 2.2 містить наступну рекомендацію з дотримання норм чинного законодавства реорганізованими закладами охорони здоров`я: При цьому необхідно суворо дотримуватися державних гарантій у сфері оплати праці, зокрема стосовно забезпечення виплати мінімальної заробітної плати у разі повного виконання працівником місячної (годинної) норми праці. Крім того, з метою забезпечення справедливого підходу до оплати праці у реформованому ЗОЗ його власник (тобто відповідна місцева рада) має забезпечити рівень оплати праці персоналу на рівні, не нижче, ніж встановлений для бюджетних ЗОЗ постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", а також наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення" (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.10.2005 за № 1209/11489). Відповідні фінансові ресурси мають бути передбачені у місцевому бюджеті незалежно від обраного способу фінансування ЗОЗ.

Колегія суддів приходить до переконання, що саме на реформований заклад охорони здоров`я покладається відповідальність за оплату праці персоналу медичного закладу, яка має відповідати рівню, визначеному відповідними нормативними актами, зокрема, і Наказу № 308/519, котрий був чинним протягом всього періоду спірних правовідносин і є чинним та продовжує застосовуватись і станом на сьогодні.

Також, надуманими є твердження представника заявника на те, що позивачем пропущено строки звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 отримував зарплатний розрахунковий лист при кожній виплаті заробітної плати, а отже був обізнаний про її розмір.

З урахуванням специфіки розгляду трудових спорів, строк звернення до суду за захистом трудового права є спеціальним строком для судового захисту трудових прав, встановленим положеннями статті 233 КЗпП України.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на час звернення до суду з позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що позивач дізнався про порушене право після проведеної перевірки Управлінням інспекційної діяльності в Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Державно служби з питань праці, де в акті перевірки від 28.10.2024 були відображені відповідні порушення трудового законодавства. Отже, звернувшись до суду з даним позовом 12 листопада 2024 року, позивач дотримався, передбаченого статтею 233 КЗпП України строку.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі відповідач.

Щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

22 квітня 2025 перед початком судового засідання представник ОСОБА_1 - адвокат Пацула В.О. подав через систему Електронний суд заяву про стягнення із відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 41000 грн.

До даної заяви було додано договір про надання правничої допомоги від 05 липня 2024 року в усіх судах всіх інстанцій, ордер на надання правничої допомоги Берлізеву Я.І. серії ВО № 1086931 від 12 листопада 2024 року та акт прийому-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 18 березня 2025 року, згідно якого адвокатом надано клієнту такі послуги: підготовка до розгляду справи (5 год) 10000 грн; підготовка письмової скарги в Управління інспекційної діяльності у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 3000 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту директору КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради від 11.07.2024 року 3000 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту директору КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради від 17.09.2024 року 3000 грн; складання, оформлення і надсилання позовної заяви до Зборівського районного суду (4 год) 8000 грн; участь у судових засіданнях у Зборівському районному суді (два судові засідання) 4000 грн; підготовка на направлення заперечення на апеляційну скаргу (3 год) 6000 грн; підготовка та участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (за одне засідання) 4000 грн.

Проте як вбачається із матеріалів справи, що адвокат Пацула В.О. не заявляв вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.

Також, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При цьому, як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу лише у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу КНП Зборівська лікарня Зборівської міської ради, інтереси якого представляє адвокат Гуцалюк А.Р., слід залишити без задоволення, а рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2024 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Зборівська лікарня Зборівської міської ради, інтереси якого представляє адвокат Гуцалюк Андрій Романович залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 18грудня 2024 року залишити без змін.

Стягнути із Комунального некомерційного підприємства Зборівська лікарня Зборівської міської ради (вул. Хмельницького, 17 м. Зборів, Тернопільської області, ЄДРПОУ 02000748) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані з правничою допомогою в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 травня 2025 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома