Постанова

від 23.04.2025 по справі 1313/1446/2012

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 1313/1446/2012

провадження № 61-1726св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТБ і Ко»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа -Львівська міська рада,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремета Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2012 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТБ і Ко» (далі - ТОВ «ВТБ і Ко») звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просили розірвати договір простого товариства про спільну діяльність, укладений 15 грудня 2011рокуміж ОСОБА_1 ,ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/3 частини нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 та 1/3 частини будівлі на АДРЕСА_2 (літ. Г-1).

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року прийнято та об`єднано в одне провадження зустрічний позов про визнання права власності на нежитлові приміщення з позовом ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко» до ОСОБА_2 про розірвання договору.

У травні 2012 року ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 подали до суду заяву про визнання мирової угоди, в якій просили визнати мирову угоду від 10 травня 2012 року, укладену між ними, та закрити провадження у справі.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 і ТОВ «ВТБ і Ко» до ОСОБА_2 про розірвання договору та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ТОВ «ВТБ і Ко» про визнання права власності на нежитлове приміщення, згідно з якою:

1. ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко» звернулися з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору простого товариства про спільну діяльність від 15 грудня 2011 року.

2. ОСОБА_2 звернулася до Миколаївського районного суду Львівської області з зустрічним позовом про визнання права власності на нежитлове приміщення.

3.Сторони цієї мирової угоди дійшли згоди про розірвання договору простого товариства про спільну діяльність, що укладений 15 грудня 2011 року між ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 .

4. ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко» відмовляються від будь-яких майнових претензій до ОСОБА_2 .

5. ОСОБА_2 відмовляється від будь-яких майнових претензій до ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко».

6.Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення під літ. «Б-1», загальною площею 81,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ТОВ «ВТБ і Ко» право власності на будівлю під літ. «Г-1», загальною площею 55,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

7.Зобов`язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити державну реєстрацію права власності нерухомого майна за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення під літ. «Б-1», загальною площею 81,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

8.Зобов`язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити державну реєстрацію права власності нерухомого майна ТОВ «ВТБ і Ко» на будівлю під літ. «Г-1», загальною площею 55,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

9.До укладання цієї мирової угоди сторони ознайомлені із наслідками укладання мирової угоди.

10.Дана Мирова угода укладена сторонами у чотирьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один - для передачі до Миколаївського районного суду Львівської області.

Провадження у справі закрито.

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про скасування мирової угоди від 10 травня 2012 року, посилаючись на те, що вона не укладала мирову угоду.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 рокузаяву ОСОБА_2 задоволено, мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 скасовано, провадження у справі закрито.

У грудні 2023 року ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року, в якій просив скасувати ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви про скасування ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року, якою було визнано мирову угоду.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2024 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

У лютому 2024 року Львівська міська рада, яка не брала участі у справі, подала до апеляційного суду заяву про вступ у справу як третя особа.

Ухвалою Львівського апеляційного суду 04 червня 2024 року залучено Львівську міську раду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року скасовано і справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо прийняття заяви ОСОБА_2 про скасування мирової угоди.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області 07 жовтня 2024 року, з урахуванням ухвали суду від 22 жовтня 2024 року про виправлення описки, повернуто ОСОБА_2 заяву про скасування мирової угоди від 10 травня 2012 року.

У жовтні 2024 року Львівська міська рада, яка не брала участі у справі і залучена до участі у справі як третя особаухвалою Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, подала апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року клопотання Львівської міської ради задоволено, поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради.

Поновлюючи Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року, апеляційний суд, перевіривши матеріали апеляційної скарги, з метою з`ясування всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, та з метою забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення, вважав за можливе поновитиЛьвівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року скасовано і направлено справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про визнання мирової угоди, апеляційний суд виходив із того, що умови мирової угоди суперечать закону, а також порушують права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, - Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій споруджено об`єкти нерухомості, які є предметом мирової угоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2025 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанціїна новий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що він на підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 2012 року, укладеного між ним та ОСОБА_1 , є власником нежитлового приміщення під літ. « Б-1», загальною площею 81,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі частини третьої статті 352 ЦПК України він набув процесуальні права учасника цієї справи.

Водночас апеляційний суд розглянув справу за його відсутності та не повідомив його про розгляд справи, призначений на 13 січня 2025 року.

Вказує на те, що він не має зареєстрованого електронного кабінету та на його адресу апеляційний суд не направляв рекомендованого листа із судовою повісткою про виклик у судове засідання, а також копію ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції допустив порушення виключної підсудності, не врахував, що частиною другою статті 113 ЦПК України 2004 року передбачено, що зустрічний позов незалежно від підсудності пред`являється до суду за місцем розгляду первісного позову.

Також апеляційний суд помилково вказував на те, що спірне нерухоме майно є тимчасовою спорудою.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи суд здійснює відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.

Апеляційний суд, вказуючи на те, що ОСОБА_3 в силу вимог частини третьої статті 352 ЦПК України набув статусу сторони у справі, не повідомив ОСОБА_3 про розгляд справи, призначений на 13 січня 2025 року, та безпідставно розглянув цю справу за відсутності доказів про належне повідомлення ОСОБА_3 про судове засідання та за відсутності відповідної письмової згоди (заяви) про розгляд справи без його участі.

Також матеріали справи не містять відомостей про направлення ОСОБА_3 копії апеляційної скарги з додатками до неї та копії ухвали Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року про відкриття апеляційного провадження та про їх отримання.

Зазначене позбавило ОСОБА_3 можливості надати відзив на апеляційну скаргу, яка подана Львівською міською радою, а апеляційний суд це позбавило обов`язку надати оцінку доводам й обґрунтуванням заперечення, тому суд не виконав свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції права на справедливий суд.

Щодо залучення правонаступника позивачки ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статі 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, процесуальне правонаступництво, у справах, де таке правонаступництво допускається, у разі смерті фізичної особи можливе в порядку статті 55 ЦПК України шляхом залучення правонаступника, однак лише за умови, що смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливе шляхом залучення правонаступника померлої сторони (учасника) та лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства, є порушенням прав, свобод та інтересів третіх осіб.

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц (провадження № 61-9921св19).

Установивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла позивачка ОСОБА_1 , правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, апеляційний суд мав залучити до участі у справі правонаступника померлої особи та помилково відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення його правонаступником позивачки.

Крім того, під час перегляду справи апеляційному суду слід надати оцінку доводам ОСОБА_3 та Львівської міської ради щодо поважності/неповажності причин пропуску строку (більше 12 років) на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду, з`ясувати належним чином, коли заявнику стало відомо про наявність ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року, навести відповідні мотиви поновлення чи не поновлення строку на апеляційне оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata, з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Львівської міської ради.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець