Постанова

від 23.04.2025 по справі 154/4289/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 154/4289/24

провадження № 61-2311св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівникВолодимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції,

відповідачі: Комунальне підприємство «Управляюча житлова компанія», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції до Комунального підприємства «Управляюча житлова компанія», ОСОБА_1 про визнання недійсним цивільно-правового договору про надання послуг та стягнення коштів

за касаційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 грудня 2024 року у складі судді Кусік І. В.та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2025 рокуу складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року керівник Володимирської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним цивільно-правовий договір про надання послуг від 19 квітня 2023 року № 34, укладений між Комунальним підприємством «Управляюча житлова компанія» Володимирської міської ради (далі - КП «УЖК») та ОСОБА_1 ; визнати недійсною додаткову угоду від 28 квітня 2023 року № 1, укладену між КП «УЖК» та ОСОБА_1 ; стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави 7 793,79 грн, отриманих на підставі цивільно-правового договору про надання послуг; стягнути з КП «УЖК» в дохід держави вартість послуг, отриманих на підставі цивільно-правового договору, у розмірі 7 793,79 грн; стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 7 267,20 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що 19 квітня 2023 року між директором КП «УЖК» Лисюком Р. П. і фізичною особою ОСОБА_1 був укладений цивільно-правовий договір про надання послуг з виконання малярних робіт на дитячих майданчиках на загальну суму 2 680,00 грн.

28 квітня 2023 року між директором КП «УЖК» Лисюком Р. П. і ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до цивільно-правового договору про надання послуг, за умовами якої сторони погодили збільшення винагороди на суму 5 113,79 грн.

Постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 серпня 2023 року директора КП «УЖК» ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні корупційних адміністративних правопорушень.

Посилаючись на те, що договір укладений в умовах реального конфлікту інтересів, а Національне агентство не звернулося з позовом про визнання його недійсним договору, прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Володимир-Волинський міський суд Волинської області ухвалою від 17 грудня 2024 року позовну заяву повернув особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що Національне агентство уповноважило Володимирську окружну прокуратуру звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі Національного агентства про визнання цивільно-правового договору про надання послуг недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Волинський апеляційний суд постановою від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу Володимирської окружної прокуратури залишив без задоволення. Ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 грудня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що протоколи про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, стосовно директора КП «УЖК» Лисюка Р. П. були складені посадовими особами Управління стратегічних розслідувань Національної поліції України. У зв`язку з цим апеляційний суд вважав, що у Володимирської окружної прокуратури немає підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі Національного агентства про визнання недійсними цивільно-правового договору та додаткової угоди.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2025 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 грудня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказувало те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо застосування статей 12, 67 Закону України «Про запобігання корупції», тобто чи належить до компетенції Національного агентства звернення до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, укладених з порушенням норм цього Закону, та стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України, у разі якщо таке порушення виявлено іншими спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції; який орган зобов`язаний здійснити захист інтересів держави в судовому порядку шляхом визнання недійсним правочину, укладеного з порушенням норм Закону України «Про запобігання корупції», та стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України, у разі якщо таке порушення виявлено та задокументовано органами Національної поліції, які згідно зі статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» не мають таких повноважень на звернення до суду;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги докази, які підтверджують підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Національного агентства, водночас зробив висновок, що Національне агентство має уповноважити прокурора на представництво його інтересів, тобто неправильно застосував норми частин третьої, четвертої статті 56, статей 58-64 ЦПК України, ототожнивши представництво інтересів держави прокурором із загальними підставами представництва інтересів фізичних та юридичних осіб в суді.

Суд апеляційної інстанції не повно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, на які посилався прокурор в апеляційній скарзі, зокрема, статей 12, 67 Закону України «Про запобігання корупції» щодо повноважень Національного агентства звертатися до суду з позовами про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням цього Закону, та стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України, внаслідок чого суд дійшов хибного висновку, що вказані норми закону передбачають лише те, що Національне агентство має право звертатись до суду із такими позовами у разі виявлення відповідних порушень під час безпосереднього виконання покладених на нього повноважень.

У березні 2025 року КП «УЖК» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди правильно застосували норми процесуального права.

У березні 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому поросла відмовити в її задоволенні.

У березні 2025 року Національне агентство подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити без змін оскаржувані судові рішення, оскільки суди правильно застосували норми процесуального права. При цьому зазначило, що прокурор у справах щодо оскарження правочинів, які суперечать вимогам Закону України «Про запобігання корупції» та підлягають визнанню недійсними на підставі статті 67 вказаного Закону, може самостійно подавати позов в інтересах держави, тобто бути належним позивачем, без зазначення Національного агентства як позивача.

У березні 2025 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав до Верховного Суду заперечення на відзиви КП «УЖК» і ОСОБА_1 .

У квітні 2025 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав до Верховного Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу Національного агентства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що 19 квітня 2023 року між директором КП «УЖК» Лисюком Р. П. і фізичною особою ОСОБА_1 був укладений цивільно-правовий договір про надання послуг з виконання малярних робіт на дитячих майданчиках на загальну суму 2 680,00 грн.

28 квітня 2023 року між директором КП «УЖК» Лисюком Р. П. і ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до цивільно-правового договору про надання послуг, за умовами якої сторони погодили збільшення винагороди на суму 5 113,79 грн.

Постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 серпня 2023 року у справі № 154/4289/24 директора КП «УЖК» ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні корупційних адміністративних правопорушень.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Пунктом 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено, що крім цього, заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Результат аналізу частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

У світі існує чітке бачення того, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов`язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини, що знайшло своє відображення у Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року, яка набрала чинності для України з 01 січня 2010 року, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (далі - Конвенція ООН проти корупції).

Частиною першою статті 5 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що кожна Держава-учасниця, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.

Кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів (частина 4 статті 7 Конвенції ООН проти корупції).

Згідно із частиною четвертою статті 8 Конвенції ООН проти корупції кожна Держава-учасниця розглядає, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, можливість запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх функцій.

Статтею 19 Конвенції ООН проти корупції встановлено, що кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи утриманні від здійснення дій, що є порушенням законодавства, державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Статтею 34 Конвенції ООН проти корупції врегульовано щодо наслідків корупційних діянь, а саме з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.

Таким чином, боротьба з корупцією та подолання її наслідків є одним із пріоритетів роботи держави України, в тому числі за взятими на себе міжнародними зобов`язаннями згідно з Конвенцією ООН проти корупції.

Крім того, статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначено, що національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Отже, «боротьбу з корупцією» визначено як одну із складових національної безпеки держави.

Закон України «Про запобігання корупції» визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Відповідно до пункту 5-6 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень, зокрема, має право: звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням встановлених цим Законом вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення.

Згідно зі статтею 67 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування. Орган або посадова особа надсилає до Національного агентства протягом трьох робочих днів копію прийнятого рішення про скасування або одержаного для виконання рішення суду про визнання незаконними відповідних актів або рішень. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.

Результат аналізу зазначених норм права дає підстави для висновку, що у Національного агентства є повноваження для звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, який укладений внаслідок порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції».

На виконання норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру» керівник Володимирської окружної прокуратури 25 травня 2024 року надіслав Національному агентству лист, у якому повідомив уповноважений орган про невідповідність цивільно-правового договору від 19 квітня 2023 року № 34 та додаткової угоди до нього від 28 квітня 2023 року № 1 інтересам держави та суспільства у зв`язку із тим, що вони укладені внаслідок порушення антикорупційного законодавства.

Національне агентство з питань запобігання корупції листом від 21 травня 2025 року поінформувало прокуратуру про те, що агентство не готувало та не планує здійснювати підготовку позовних заяв про визнання недійсними правочинів, укладених в умовах реального конфлікту інтересів.

Таким чином, прокурор, пред`являючи позов у справі, яка переглядається, обґрунтовано визначив Національне агентство як позивача.

З огляду на зазначені норми права помилковими є висновок суду про те, що протоколи про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, стосовно директора КП «УЖК» були складені посадовими особами Управління стратегічних розслідувань Національної поліції України, а тому Національне агентство не наділене повноваженнями не звернення до суду про визнання недійсними правочинів, укладених в умовах реального конфлікту інтересів.

Також суд безпідставно вважав, що немає підстав для звернення Володимирської окружної прокуратури до суду в інтересах держави в особі Національного агентства, адже з позовом в інтересах держави звернувся прокурор, а не прокуратура як юридична особа.

Більше того, суди не звернули уваги й на те, що згідно зі статтею 67 Закону України «Про запобігання корупції» прокурор також має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, який укладений внаслідок порушення вимог вказаного Закону, у разі відсутності такого органу.

Таким чином, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суду, дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За викладених обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 грудня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов