Рішення

від 25.04.2025 по справі 120/2765/25

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 квітня 2025 р. Справа № 120/2765/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Національної гвардії України про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.

Як вбачається з позовної заяви позивачем заявлено вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 02.09.2024 у ВП №75448298.

Ухвалою суду від 10.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) з урахуванням особливостей, визначених ст. 287 КАС України. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

Крім того залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Національної гвардії України та витребувано додаткові докази.

Також зазначено, що представником позивача заявлено заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою, яке буде вирішено судом під час розгляду справи.

На виконання вимог ухвали суду, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надав належним чином засвідченні копії матеріалів виконавчого провадження №75448298.

Правом подати відзив на позовну заяву, відповідач не скористався.

Третя особа також своїм правом для подачі пояснень на позовну заяву не скористалася.

Згідно з частини 4 статті 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.

У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.

У Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження ВП №75448298 з виконання виконавчого листа № 120/15748/23, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 29.02.2024. Стягувачем за даним виконавчим листом є ОСОБА_1 .

Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 02.09.2024 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№75448298, підставою зазначено виконання боржником у повному обсязі згідно резолютивної частини рішення суду, що відповідає пункту 9 частині 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак, позивач не погоджується із винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП№75448298, зазначає, що рішення суду не виконане у повному обсязі, адже вважає, що нарахування одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини повинне бути обчислене у розмірі 300-кратного прожиткового мінімумуз встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2024 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне першочергово вирішити клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.

Так, відповідно до частини 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частинами 1 та 2 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Отже, в цілях обчислення строку звернення до суду визначальним є встановлення тієї обставини, коли саме позивач дізнався про існування оскаржуваної постанови. При цьому, на думку суду, початок перебігу строку звернення до суду необхідно пов`язувати саме з фактом отримання позивачем копії вказаної постанови, адже лише після ознайомлення з її змістом та підставами прийняття, позивач, як боржник у виконавчому провадженні, міг дійти висновку щодо порушення його прав та інтересів у зв`язку з винесенням такого рішення.

Предметом позову у цій справі є постанова ВП№75448298 від 02.09.2024 про закінчення виконавчого провадження. Водночас, представник позивача зазначає, що вищезазначена постанова позивачу не надсилалась. На адвокатські запити відповідачем постанову ВП№75448298 від 02.09.2024 про закінчення виконавчого провадження не надано. При цьому, як зазначає представник позивача оскаржувану постанову отримано самостійно із державного реєстру виконавчих проваджень.

Як встановлено судом із матеріалів виконавчого провадження ВП№75448298 дійсно, 05.12.2024 (дата надходження заяви) представник позивача звертався до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із адвокатським запитом про надання копії постанови про закінчення виконавчого провадження.

У відповідь на адвокатський запит, відповідач надіслав лист "Про надання інформації", в якому повідомив, що згідно трек-номеру №0600960980759, поштове відправлення вручено 19.09.2024 особисто адресату.

Так, відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Отже, відсутність доказів направлення виконавцем постанов учасникам виконавчого провадження свідчить про порушення прав останніх бути обізнаними про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню їх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, вищевказані положення Закону України "Про виконавче провадження" покладають на виконавця обов`язок надсилати сторонам виконавчого провадження копії постанов виконавця.

Суд зазначає, що приписами Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено обов`язку учасника виконавчого провадження слідкувати та самостійно ознайомлюватися з ходом виконавчого провадження та вчиненими діями державного виконавця. Обов`язком державного виконавця є ознайомлення учасників виконавчого провадження з вчиненими діями, а ознайомлення учасниками виконавчого провадження з вчиненими діями останнього є їх право.

Законодавство не зобов`язує боржника за виконавчим провадженням самостійно вчиняти активних дій щодо отримання постанов державного виконавця, адже, обов`язок направлення сторонам виконавчого провадження процесуальних документів лежить саме на державному виконавцеві.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/22695/13, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16, від 30.11.2023 у справі №380/9077/22.

Окремою засадою виконавчого провадження є його гласність та відкритість. Гласність виконавчого провадження стосується його відкритості для широкої громадськості, а власне відкритість означає відкритість інформації про виконавче провадження для його учасників.

Важливим проявом відкритості у виконавчому провадженні є відкритість для його сторін інформації стосовно тих виконавчих дій, які вчиняються або вчинятимуться у ньому, забезпечена правом бути завчасно повідомленим виконавцем про час і місце вчинення цих дій. У аспекті забезпечення відкритості цієї інформації також є важливим доступ сторін до автоматизованої системи виконавчого провадження, який, окрім іншого, надає їм (чи принаймні створює відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасників виконавчого провадження.

Зрештою здійснення виконавчого провадження з дотриманням принципу відкритості впливає на забезпечення іншої засади такої діяльності - права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців.

Так, суд зазначає, що у матеріалах виконавчого провадження ВП №75448298 дійсно наявний витяг "Укрпошти" по трек-номеру №0600960980759 про вручення особисто відправки 19.09.2024 у м. Вінниця, однак із даного витягу неможливо встановити які документи надсилалися та кому. Відповідач не надав копії відповідного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , яке дає змогу розбірливо встановити дату вручення наведеної постанови позивачем.

У свою чергу, із позовом до суду позивач звернувся 03.03.2025, після отримання оскаржуваної постанови ВП№75448298 від 02.09.2024 про закінчення виконавчого провадження особисто із державного реєстру виконавчих проваджень.

Відтак, ОСОБА_2 звернувся до суду в межах десятиденного строку з моменту отримання копії постанови ВП№75448298 від 02.09.2024.

Отже, суд доходить висновку про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною 2статті 287 КАС України.

Визначаюсь з приводу предмету спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів».

Положеннями статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. У випадках, передбачених пунктами 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частина третя статті 39 Закону № 1404-VIII).

Частиною другою статті 39 Закону № 1404-VIII встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Згідно з частинами першою та другою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Тобто, для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавець має пересвідчитися про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В даному випадку позивач не погоджується із винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП№75448298, оскільки вважає що рішення суду не виконане у повному обсязі, адже нарахування одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини повинне бути обчислене у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму з встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2024 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями статті 12 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

За приписами пунктів 6, 9 статті 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Пунктом 1 Порядку № 975 визначено, що цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Згідно з приписами пункту 3 Порядку №975 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Відповідно до підпункту 1 пункту 17 Порядку №975 військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Суд зазначає, що спірним правовим питанням у справі, що розглядається, є правомірність закінчення виконавчого провадження, з підстав передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, а саме обчислення одноразової грошової допомоги боржником у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму з встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року (на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність).

Так, у силу вимог абзацу 1 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

При цьому, згідно з пунктом 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Отже, розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності безпосередньо пов`язаний з днем встановлення інвалідності вперше.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2024 у справі №240/512/22 дійшов висновку, що Порядком №975 чітко визначено, що у разі зміни групи інвалідності під час повторного огляду, днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше. Розмір одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності II групи, визначається з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше.

У постанові від 08.05.2024 у справі №240/17749/20 Верховний Суд виснував, що пункт 6 Порядку № 975 визначає кратність розміру одноразової грошової допомоги в залежності від ступеня втрати працездатності та у сукупності із пунктом 3 цього Порядку передбачає, що розрахункова величина прожиткового мінімуму визначається відповідним законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.

Такі правові висновки підтримано і у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №240/20065/20, в якій наголошено, що «однакове визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення групи інвалідності та зміни групи інвалідності законодавець пов`язує з однією подією - первинне встановлення інвалідності. За такої правової конструкції, визначення вищої групи інвалідності при повторному (черговому) огляді не змінює розрахункову величину прожиткового мінімуму."

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №120/15748/23 встановлено, що Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи Вінницькою обласною МСЕК №2, позивачу з 28 травня 2019 року на первинному огляді установлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №365096, ОСОБА_1 26.04.2023 року, під час повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Згідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, ОСОБА_1 вищу групу інвалідності було встановлено при повторному переогляді.

Отже, розмір грошової допомоги має бути визначений, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше, а саме на 01 січня 2019.

Як свідчить Протокол засідання комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов?язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01 січня 2014 року №651/975 від 15.03.2024, комісією Головного управління Національної гвардії України було прийнято рішення від 02.08.2019 призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому йому вперше встановлено інвалідність у сумі - 480250 грн 00 коп та виплачено відповідно до довідки наданою військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2024 №116.

Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи Вінницької обласної МСЕК № 2 ОСОБА_1 при повторному огляді з 26 квітня 2023 року було встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини (копія довідки від 26.04.2023 серії 12ААГ № 365096).

На виконання вимог рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.01.2023 у справі № 120/15748/23, а також ураховуючи надіслану військовою частиною заяву з документами ОСОБА_1 , комісією відповідно до Порядку прийнято рішення призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому йому вперше встановлене інвалідність з урахуванням раніше виплаченої суми у сумі - 96050 грн 00 коп.

Беручи до уваги вищезазначене, суд зазначає, що боржником правомірно обраховано позивачу одноразову грошову допомогу, виходячи з різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, а саме, 2019 року.

Згідно з платіжною інструкцією військової частини НОМЕР_1 НГУ від 27.03.2024 № 1384 одноразова грошова допомога у зв`язку з отриманням інвалідності ОСОБА_1 була перехована у сумі 96050,00 грн.

Позивач не заперечує надходження коштів на його рахунок.

За таких обставин у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були правомірні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу приписів частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

За змістом положень абзацу 2 частини 1 статті 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Є. Свистюка, 15, м. Київ, код ЄДРПОУ 43315602)

Головне управління Національної гвардії України (вул. Святослава Хороброго, 9-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 08803498)

СуддяМультян Марина Бондівна