Рішення

від 25.04.2025 по справі 120/1048/25

НЕ ВКАЗАНО

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2025 р. Справа № 120/1048/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України та Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

27.01.2024 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Шишковської А.Б., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (далі 11 РВЛК).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка є дружиною загиблого військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ), який з липня 2022 року проходив службу у Збройних Сил України, брав участь у бойових діях у Донецькій області, зокрема під Бахмутом, де отримав важке переохолодження та був госпіталізований із двобічною пневмонією. Упродовж двох років він проходив тривале лікування у військових шпиталях, проте захворювання набуло хронічного прогресуючого характеру, що зрештою призвело до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка зазначає, що протягом усього періоду лікування у військових медичних закладах її чоловік отримував численні медичні висновки, які підтверджували причинно-наслідковий зв`язок його захворювання з проходженням військової служби. Зокрема, висновки військово-лікарських комісій та медичних установ чітко вказували на те, що двобічна полісегментарна пневмонія, яка стала причиною ускладнень і подальшої смерті, безпосередньо пов`язана з умовами військової служби та бойовими діями.

Незважаючи на це, відповідач своєю постановою, яка оформлена протоколом засідання № 3048 від 06.11.2024, визнав, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , не пов`язане з проходженням військової служби, що фактично суперечить усім попереднім висновкам медичних комісій та лікувальних установ.

Позивачка вважає, що зазначена постанова є протиправною, не відповідає фактичним обставинам та порушує її права та законні інтереси.

Ухвалою суду від 31.01.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07.02.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що постанова № 3048 від 06.11.2024 була прийнята відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу, з урахуванням наявної медичної документації, яка не підтверджувала виникнення захворювання у період участі військовослужбовця у заходах із забезпечення оборони України, а отже, відсутні підстави для висновку про зв`язок захворювання, що призвело до смерті, із проходженням військової служби.

Серед іншого у відзиві відповідач звертає увагу на те, що 11 РВЛК не є належним відповідачем у справі, оскільки її рішення щодо причинного зв`язку захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , переглядалося Центральною військово-лікарською комісією (далі ЦВЛК), яка є вищою інстанцією у цій сфері.

12.02.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмета позову.

У заяві зазначається, що після ознайомлення з відзивом на позовну заяву у сторони позивача виникла необхідність змінити предмет позову, а саме заявити позовні вимоги до ЦВЛК, рішення якої також є протиправним, оскільки суперечить попереднім висновкам військово-лікарських комісій та медичним випискам, які підтверджують зв`язок захворювання, що призвело до смерті чоловіка позивачки, з проходженням військової служби.

Відтак представник позивача змінює позовні вимоги та викладає їх таким чином:

- визнати протиправною та скасувати постанову 11 РВЛК, оформлену протоколом засідання № 3048 від 06.11.2024 про причинний зв`язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби";

- визнати протиправною та скасувати постанову ЦВЛК, оформлену протоколом засідання № 9021 від 22.12.2024 про причинний зв`язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби";

- зобов`язати ЦВЛК переглянути причинний зв`язок захворювання та смерті ОСОБА_2 , відображений у протоколі засідання № 9021 від 22.12.2024, та встановити причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , у формулюванні, передбаченому підпунктом "д" пункту 21.5 розділу II Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402: "Захворювання, яке призвело до смерті, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби".

Одночасно із заявою про зміну предмета позову представником позивача також подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача ? Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України, висновок якої став підставою для прийняття спірного рішення, з яким позивачка не погоджується та яке вважає протиправним.

Водночас, у зв`язку із заявленням додаткової позовної вимоги, до заяви про зміну предмета позову додано квитанцію про сплату судового збору № 4661-9783-8157-4648 від 11.02.2025.

Ухвалою суду від 27.02.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 27.02.2025 залучено до участі у справі як другого відповідача ЦВЛК. Цією ж ухвалою співвідповідачу встановлено 15-денний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

У встановлений судом строк вказаний відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча копія ухвали від 27.02.2025 доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 28.02.2025, що підтверджується документально.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За правилами, передбаченими ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивачка є дружиною ОСОБА_2 , який проходив військову службу у складі Збройних Сил України після мобілізації у липні 2022 року.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 у період з 24.08.2022 по 21.11.2022 та з 23.11.2022 по 28.12.2022 ОСОБА_2 брав участь у заходах із забезпечення оборони України в районі проведення бойових дій.

28.12.2022, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, спричиненим переохолодженням під час виконання бойового завдання, ОСОБА_2 був госпіталізований до КНП "БЛІЛ КМП" м. Костянтинівка, де йому було встановлено діагноз ? двобічна полісегментарна пневмонія. Надалі він проходив лікування у КНП "МКЛ № 6" м. Дніпро, а з 16.01.2023 ? у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону (далі ВЛК ВМКЦ ЦР), де виявлено фіброзні зміни в легенях та інші ускладнення.

Відповідно до довідки ВЛК ВМКЦ ЦР від 23.01.2023, за результатами медичного огляду встановлено, що захворювання (стан після перенесеної двобічної пневмонії) ОСОБА_2 пов`язане з проходженням військової служби.

03.06.2023 ОСОБА_2 видано посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 .

З 05.01.2024 по 24.01.2024 ОСОБА_2 проходив лікування у Кіровоградському обласному госпіталі ветеранів війни та Кіровоградській обласній лікарні.

08.04.2024 госпітальна військово-лікарська комісія ВМКЦ ЦР за результатами медичного огляду встановила, що ОСОБА_2 непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Серед діагнозів ? пневмофіброз, плевро-діафрагмальні шварти, без порушення функції зовнішнього дихання. Причинний зв`язок захворювання з проходженням військової служби був підтверджений.

07.06.2024, відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .

06.11.2024 11 РВЛК (протокол № 3048) дійшла висновку, що захворювання та причина смерті ОСОБА_2 не пов`язані з проходженням військової служби.

Позивачка оскаржила вказане рішення до ЦВЛК, яка 22.12.2024 (протокол № 9021) також дійшла висновку про відсутність причинного зв`язку захворювання та смерті ОСОБА_2 з проходженням військової служби.

Позивачка вважає, що зазначені рішення є протиправними, не відповідають фактичним обставинам та порушують її права та законні інтереси, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та заявленим позовним вимогам, суд виходить з таких міркувань.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Соціальні гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в особливий період передбачає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі ? Закон № 2011-XII).

Згідно із ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється також на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 15 Закону № 2011-XII врегульовано порядок пенсійного забезпечення і допомоги, у тому числі і членам сімей військовослужбовців, які померли під час військової служби, а статтею 16 передбачено одноразову грошову допомогу у разі, зокрема, загибелі (смерті), військовослужбовців.

Розмір одноразової грошової допомоги встановлено ст. 16-2 Закону № 2011-XII.

Механізм призначення і виплати зазначеної одноразової грошової допомоги визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі ? Порядок № 975).

Аналіз змісту статей 16 та 16-2 Закону № 2011-XII, норм Порядку № 975 дає підстави для висновку, що розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті членам сімей загиблих (померлих) осіб, залежить від причини та обставин загибелі (смерті) військовослужбовця.

Придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям визначає військово-лікарська експертиза (ст. 70 Закону України від 19.11.1992 № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі ? Закон № 2801-XII)).

Цією ж статтею передбачено, що військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Порядок проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України визначено Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі ? Положення № 402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 1.1 гл. 1 розд. І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 1.3 гл. 1 розд. І Положення № 402 основним завданнями військово-лікарської експертизи є, серед іншого: визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

За змістом п. 2.1 гл. 2 розд. І Положення № 402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі ? ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

Згідно з п. 20.7 гл. 20 розд. ІІ Положення № 402 постанови, які приймає ВЛК із встановлення причинного зв`язку захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), наведені у главі 21 розділу II цього Положення.

Причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, ? штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19. У випадку відсутності підстав для зміни або визначення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв) у формулюваннях, передбачених пунктами 21.5, 21.6 цієї глави, протокол не складається, а заявнику надається письмове роз`яснення. (п. 21.3 гл. 21 розд. І Положення № 402).

Пунктом 21.9 глави 21 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними ВЛК.

Згідно з п. 21.30 гл. 20 розд. ІІ Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.4, 21.5 розділу II Положення.

За приписами п. 21.5 розд. ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

д) "Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини" ? якщо воно виникло під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об`єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби".

Відповідно до п. 21.7 гл. 21 розд. І Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров`я Збройних Сил України).

Згідно з абз. 3 п. 21.8 гл. ІІ Положення № 402 прийняття ВЛК постанов про встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва) без наявності документів, передбачених пунктом 21.7 та абзацом першим пункту 21.8 цієї глави, забороняється.

Пунктом 21.25 глави ІІ Положення № 402 передбачено, що при вирішенні питання про причинний зв`язок поранення (контузії, травми, каліцтва) штатна ВЛК може брати до уваги такі документи про причини та обставини поранення: службову та медичну характеристики, витяг з книги обліку хворих в амбулаторії при первинному зверненні по медичну допомогу, матеріали службового розслідування, дізнання або досудового слідства, атестації, довідку військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу, історію хвороби або витяг з неї, свідоцтво про хворобу, запис лікаря військової частини, лікаря військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу у медичній книжці військовослужбовця про первинне звернення по медичну допомогу, довідку архівної установи. У воєнний час постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення приймається на підставі картки передового району, а також документів, указаних у цьому пункті.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для визначення причинного зв`язку захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця ОСОБА_2 військово-лікарській комісії належало встановити час його виникнення: чи виникло захворювання в період служби у військовій частині, що входить до складу діючої армії, або ж виникло до цього та розвинулося у період військової служби.

Судом встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок хронічної серцево-легеневої недостатності, що розвинулась після перенесеної двобічної полісегментарної пневмонії, отриманої під час проходження військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з довідками військової частини за місцем проходження служби, у період з 24.08.2022 по 28.12.2022 ОСОБА_2 брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ у Донецькій області. Під час виконання бойового завдання у грудні 2022 року він отримав переохолодження, що призвело до двобічної полісегментарної пневмонії, діагностованої при госпіталізації 28.12.2022 до КНП "БЛІЛ КМП" м. Костянтинівка. Надалі він проходив лікування у військових шпиталях, зокрема у ВМКЦ ЦР, де 23.01.2023 ВЛК встановила причинний зв`язок захворювання з проходженням військової служби. Таке формулювання підтверджене й наступними рішеннями ВЛК, зокрема довідкою від 08.04.2024, яка визначала захворювання як пов`язане з проходженням служби, що призвело до непридатності до подальшого несення служби.

З огляду на перебіг захворювання, що ускладнилось фіброзними змінами в легенях, плевродіафрагмальними швартами, порушенням функції дихання та серцевою недостатністю, а також наявні висновки лікарів і ВЛК, встановлено, що перебіг хвороби був безперервним від моменту її виникнення у зоні бойових дій до моменту смерті.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , виникло у період проходження ним військової служби у складі військової частини, що брала безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, і досягло такого розвитку, що призвело до його смерті вже після звільнення, але як унаслідок хвороби, яка мала первинну етіологію саме у зв`язку з військовою службою.

Ураховуючи викладене, формулювання, використане в постановах 11 РВЛК та ЦВЛК ЗСУ, про відсутність причинного зв`язку захворювання, яке призвело до смерті, з проходженням військової служби, не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні медичної документації, перебігу захворювання, підтверджених висновків госпітальних ВЛК.

При цьому суд враховує, що ані у вказаних постановах, які є предметом оскарження в цій справі, ані під час розгляду справи відповідачі належним чином не обґрунтували свого висновку про те, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , не пов`язане з проходженням військової служби, зокрема, враховуючи, що протягом усього періоду лікування у військових медичних закладах надавалися неодноразові медичні висновки, які підтверджували причинно-наслідковий зв`язок його захворювання з проходженням військової служби.

Відтак, не вдаючись у суть медичних діагнозів, оцінку медичної документації та інших питань, які потребують спеціальних медичних знань, суд, утім, не може не звернути увагу на такий вагомий і доречний аргумент сторони позивача, який в ході судового розгляду справи відповідачами не спростований всупереч обов`язку, визначеному ч. 2 ст. 77 КАС України.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що спірні постанови не відповідають критеріям правомірності, передбаченим у ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому визнаються протиправними і такі, що підлягають скасуванню.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав та інтересів позивачки у спірних правовідносинах, суд враховує, що згідно з постановлю Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Крім того, згідно з постьановою Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, судовий контроль за рішеннями ВЛК здійснюється в межах компетенції адміністративних судів. Суд не може підміняти собою ВЛК та самостійно визначати ступінь придатності до військової служби, однак має право оцінити повноту й об`єктивність проведеного медичного огляду та встановлення причинного зв`язку захворювання. У випадку встановлення судом недоліків у процедурі проведення медичного огляду або прийняття рішення ВЛК, постанова ВЛК може бути визнана незаконною та скасована із зобов`язанням провести повторний медичний огляд. Суд не має права самостійно встановлювати причинний зв`язок хвороби з проходженням військової служби або визначати ступінь втрати працездатності. Це належить до компетенції ВЛК.

Під час розгляду адміністративних справ, у яких оспорюється висновок лікарських комісій, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі № 500/2099/24).

Враховуючи встановлені обставини справи та беручи до уваги, що підставою для скасування оспорюваних рішень ВЛК є незгода позивачки із формулюванням причинного зв`язку смерті її чоловіка, суд дійшов висновку, що у зобов`язальній частині позовні вимоги можуть бути задоволені лише у спосбі зобов`язання 11 РВЛК повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв щодо військовослужбовця ОСОБА_2 .

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши надані ними докази, суд вважає, що заявлений адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, обравши при цьому правильний спосіб захисту прав позивачки у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн стягуються на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів (порівну).

Водночас позивачці присуджується уся сума судового збору, оскільки, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення її прав внаслідок неправомірних рішень та дій відповідачів.

Також суд враховує, що позов містив декілька вимог (три) немайнового характеру, які хоча і частково, але задовольняються судом. Тому розмір компенсації судових витрат позивача на сплату судового збору у цьому разі визначається виходячи із кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат позивачки на правничу допомогу адвоката, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення у вказаній справі зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги від 22.01.2025, квитанцію до прибуткового касового ордера від 22.01.2025 про сплату гонорару в сумі 10 000 грн та ордер серії АВ № 1179000 від 22.01.2025.

Таким чином, витрати позивача на професійну правову допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас, як уже зазначалося вище, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В цьому аспекті суд зауважує, що справа не визнана судом складною та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не свідчить про те, що підготовка сторони позивача до розгляду справи у суді потребувала вивчення значного обсягу фактичних даних.

Ураховуючи викладене, а також з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що витрати позивачки на допомогу адвоката підлягають зменшенню до 6000,00 грн і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та розумності.

Отже, за результатами розгляду справи на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн, а всього 8422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів у справі (порівну).

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України, оформлену протоколом засідання № 3048 від 06.11.2024, про причинний зв`язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ не пов`язане з проходженням військової служби".

Визнати протиправною та скасувати постанову Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлену протоколом засідання № 9021 від 22.12.2024, про причинний зв`язок захворювань та причину смерті ОСОБА_2 з формулюванням: "Захворювання, яке призвело до смерті, НІ не пов`язані з проходженням військової служби".

Зобов`язати 11 Регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо встановлення причинного зв`язку захворювання та смерті військовослужбовця ОСОБА_2 та прийняти з цього питання рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4211,20 грн (чотири тисячі двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань 11 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4211,20 грн (чотири тисячі двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Шишковська Анжеліка Борисівна (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса для листування: просп. Коцюбинського, 37/42, м. Вінниця, 21001);

3) відповідач-1: 11 Регіональна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 24979848, місцезнаходження: вул. Князів Коріатовичів, 185, м. Вінниця, 21018);

4) відповідач-2: Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 08356179, місцезнаходження: вул. Госпітальна, буд. 16, м. Київ, 01133).

Повне рішення суду складено 25.04.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович