Ухвала

від 21.04.2025 по справі 160/11084/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 квітня 2025 року Справа № 160/11084/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Лихачова Романа Борисовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання чинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 16.04.2025 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Лихачова Романа Борисовича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), грошового забезпечення військовослужбовця за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 08.01.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

В мотивування позовних вимог позивач зазначив, що позивач, ОСОБА_1 з 25.02.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 від 17.02.2011 року. Крім цього, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 07.08.2015 року. З 27.02.2022 року по 28.08.2022 року, з 13.09.2022 року по 10.12.2022 року, з 18.01.2023 року по 23.01.2023 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №10293 від 09.06.2023 року. Так, 29.08.2022 року позивач під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини отримав осколкове поранення правої гомілки, що підтверджується первинною медичною карткою форми 100, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №9926 від 12.10.2022 року. З 29.08.2022 року по 05.09.2022 року позивач проходив лікування у 65 ВМГ з діагнозом: вогнепальне наскрізне осколкове поранення м`яких тканин середньої третини правої гомілки від 28.08.2022 року, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №298. 23.01.2023 року позивач під час виконання обов`язків військової служби при

захисті Батьківщини отримав вибухову травму, вогнепальне сліпе осколкове поранення правого стегна, що підтверджується первинною медичною карткою форми 100, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №4920 від 30.03.2023 року. З 24.01.2023 року по 04.02.2023 року позивач проходив лікування у військовій частині НОМЕР_6 з діагнозом: вибухова травма від 23.01.2023 року, вогнепальне сліпе осколкове поранення правого стегна, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №291. 04.02.2023 року за результатом медичного огляду військово-лікарська комісія

встановила, що позивач потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №151 від 04.02.2023 року. З 22.02.2023 року по 03.03.2023 року позивач проходив лікування у Державному закладі Спеціалізована багатопрофільна лікарня №1 МОЗ України з діагнозом: ураження поперекових і інших міжхребетних дисків з радикулопатією, дискогенна радикулопатія L4-L5 зправа зі стійким вираженим больовим, м`язоко-тонічним синдромами на тлі остеохондрозу, спонділоартрозу попереково-крижового відділу хребта, грижі міжхребцевих дисків L3-L4-L5, протрузії міжхребцевих дисків L4-L5, спондилолістезу L4 (до 3.5. мм), сколіозу, стадія стійкого загострення, порушення статико-динамічної функції хребта ІІ ст., що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1416. 02.06.2023 року за результатом медичного огляду військово-лікарська комісія встановила, що позивач обмежено придатний до військової служби, непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецсорудах, придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №3930 від 02.06.2023 року та витягом з протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1218 від 08.08.2023 року. З 08.06.2023 року по 16.06.2023 року позивач проходив лікування у Відокремленому структурному підрозділі Університетська лікарня Дніпровського державного медичного університету з діагнозом: дискогенна радикулопатія L4-L5 зправа зі стійким вираженим больовим, м`язово-тонічним синдромами, помірним парезом розгиначів правої стопи та пальців, вираженими вертебростатичними та вертебродинамічними порушеннями на тлі остеохондрозу, спондилоартрозу попереково-крижового відділу хребта, грижі міжхребцевих дисків L3-L4-L5, протрузії міжхребцевих дисків L4-L5, спондилолістезу L4, S - подібного сколіозу з акцентом в нижньо-грудному, поперековому відділах хребта, деформації вісі хребта, порушенням ФТО по типу імперативних позивів до сечовипускання, гіпотрофією м`язів правої гомілки та стегна; тривалий перебіг; стадія стійкого загострення; порушення статико-динамічної функції хребта та ходи помірного ступеню; наслідки вибухової травми (23.01.2023 р.), вогнепального осколкового сліпого поранення правого стегна у вигляді зміцнілих рубців; (28.08.2022 р.) наслідки вогнепального осколкового сліпого поранення правої гомілки у вигляді зміцнілих рубців, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №4614. 08.01.2024 року солдата військової служби за призовом по мобілізації позивача, старшого майстр 1 ремонтної майстерно-ремонтного взводу артилерійського озброєння ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_7 від 03.01.2024 року №4-рс на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 вважають таким, що здав справи та посаду 08 січня 2024 року та вибув до нового місця служби, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №24 від 08.01.2024 року. Однак, станом на день звернення до суду із адміністративним позовом відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати: грошового забезпечення з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року відповідно. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року, індексації за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Позивач неодноразово усно та письмово, з рапортами, звертався до відповідача щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат, однак відповідачем відповіді не надано. Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправною, у зв`язку з чим порушені права та інтереси, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 17.04.2025 року передана судді Пруднику С.В.

Варто зазначити, що одночасно із позовною заявою, представником позивача подано до суду клопотання про поновлення строку.

Так, аргументи даного клопотання зводяться до того, що беручи до уваги існуючі обмеження та перешкоди які встановлені під час вказаного особливого правового режиму, проходження позивачем військової служби та участь у бойових діях, представник позивача просить визнати поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач фактично не мав можливості захистити свої права. Позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення (здійснення) у період здійснення зазначених заходів та виконуючи бойові (спеціальні) завдання, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №10293 від 09.06.2023 року. Представник позивача просить також прийняти до уваги психологічне напруження позивача після проходження військової служби в умовах воєнного стану. Позивач до теперішнього часу переживає наслідки військової служби: втрата побратимів з якими мав дуже близькі стосунки та з якими підтримували один одного; психологічне напруження та побоювання за власне життя, адже кожного дня перебуває в ситуаціях коли міг загинути. Всі ці фактори й до тепер напружують психологічно позивача та не дають можливості вести звичайний спосіб життя. Позивач вимушений витрачати час на психологічну реабілітацію для відновлення свого життя. Крім цього, з 27.02.2022 року по 28.08.2022 року, з 13.09.2022 року по 10.12.2022 року, з 18.01.2023 року по 23.01.2023 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №10293 від 09.06.2023 року. 29.08.2022 року позивач під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини отримав осколкове поранення правої гомілки, що підтверджується первинною медичною карткою форми 100, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №9926 від 12.10.2022 року. З 29.08.2022 року по 05.09.2022 року позивач проходив лікування у 65 ВМГ з діагнозом: вогнепальне наскрізне осколкове поранення м`яких тканин середньої третини правої гомілки від 28.08.2022 року, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №298. 23.01.2023 року позивач під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини отримав вибухову травму, вогнепальне сліпе осколкове поранення правого стегна, що підтверджується первинною медичною карткою форми 100, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №4920 від 30.03.2023 року. З 24.01.2023 року по 04.02.2023 року позивач проходив лікування у військовій частині НОМЕР_6 з діагнозом: вибухова травма від 23.01.2023 року, вогнепальне сліпе осколкове поранення правого стегна, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №291. 04.02.2023 року за результатом медичного огляду військово-лікарська комісія встановила, що позивач потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №151 від 04.02.2023 року. З 22.02.2023 року по 03.03.2023 року позивач проходив лікування у Державному закладі Спеціалізована багатопрофільна лікарня №1 МОЗ України з діагнозом: ураження поперекових і інших міжхребетних дисків з радикулопатією, дискогенна радикулопатія L4-L5 зправа зі стійким вираженим больовим, м`язоко-тонічним синдромами на тлі остеохондрозу, спонділоартрозу попереково-крижового відділу хребта, грижі міжхребцевих дисків L3-L4-L5, протрузії міжхребцевих дисків L4-L5, спондилолістезу L4 (до 3.5. мм), сколіозу, стадія стійкого загострення, порушення статико-динамічної функції хребта ІІ ст., що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1416. 02.06.2023 року за результатом медичного огляду військово-лікарська комісія встановила, що позивач обмежено придатний до військової служби, непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецсорудах, придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №3930 від 02.06.2023 року та витягом з протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1218 від 08.08.2023 року. З 08.06.2023 року по 16.06.2023 року позивач проходив лікування у Відокремленому структурному підрозділі Університетська лікарня Дніпровського державного медичного університету з діагнозом: дискогенна радикулопатія L4-L5 зправа зі стійким вираженим больовим, м?язово-тонічним синдромами, помірним парезом розгиначів правої стопи та пальців, вираженими вертебростатичними та вертебродинамічними порушеннями на тлі остеохондрозу, спондилоартрозу попереково-крижового відділу хребта, грижі міжхребцевих дисків L3-L4-L5, протрузії міжхребцевих дисків L4-L5, спондилолістезу L4, S - подібного сколіозу з акцентом в нижньо-грудному, поперековому відділах хребта, деформації вісі хребта, порушенням ФТО по типу імперативних позивів до сечовипускання, гіпотрофією м?язів правої гомілки та стегна; тривалий перебіг; стадія стійкого загострення; порушення статико-динамічної функції хребта та ходи помірного ступеню; наслідки вибухової травми (23.01.2023 р.), вогнепального осколкового сліпого поранення правого стегна у вигляді зміцнілих рубців; (28.08.2022 р.) наслідки вогнепального осколкового сліпого поранення правої гомілки у вигляді зміцнілих рубців, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №4614. Позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи через захворювання, яке пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №078319 та посвідченням серії НОМЕР_8 від 26.09.2024 року. Позивач і дотепер періодично проходить курси лікування та реабілітаційні заходи. Окрім того, позивача звільнено 08.01.2024 року, за твердженнями відповідача, повний розрахунок повинен був бути проведений до кінця березня 2025 року. Однак станом на 01.04.2025 року виплати не проведено. Таким чином, представник позивача просить вважати початок перебігу строку давності саме з 01.04.2025 року, наступним днем за тим коли відповідач повинен був провести повний розрахунок із позивачем.

Щодо строку звернення до адміністративного суду, слід зазначити наступне.

Варто зазначити, що строк звернення до адміністративного суду визначає ст. 122 КАС.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами, наведеними у ч. 5 ст. 122 КАС, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було установлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України навів висновок про те, що положення ч. 2 ст. 233 КЗпП у системному зв`язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Той самий підхід застосовується і до індексації заробітної плати (грошового забезпечення).

Таким чином, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення належить застосовувати норми ст. 233 КЗпП, а не ч. 5 ст. 122 КАС.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.

На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП викладені в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП викладений в такій редакції:

«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року».

Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань нарахування і виплати заробітної плати.

Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.

При цьому, ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:

у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;

у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України був запроваджений карантин.

Дія карантину неодноразово продовжувалась.

30 червня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Згідно з цією постановою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, був відмінений.

Таким чином, починаючи з 01 липня 2023 року на території України карантин не діє.

При цьому п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Верховний Суд в постанові від 30 січня 2025 року у справі № 640/18806/24 навів такі висновки щодо застосування строку звернення до суду за період до 19 липня 2022 року:

«[…]

34. Водночас у зазначених положеннях КАС відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

35. У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення ст. 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівника.

36. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма ст. 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

37. Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352), «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

38. Законом № 2352, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. 1 ст. 233 КЗпП викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 статті».

39. Верховний Суд 06 квітня 2023 року ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352 тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

40. Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352 лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

41. У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 у жовтні 2022 року звернувся до суду із позовом про виплату йому індексації грошового забезпечення за період з листопада 2011 року по лютий 2018 року, тому у цій справі до вимог за вказаний період застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 КЗпП у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

42. Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

43. У постановах Верховного Суду, на які посилається касатор у касаційній скарзі, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, а також постановах Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 460/14618/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22 та № 300/4201/22, зазначено, що карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651). Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

44. З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 122 КАС та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Також станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, що є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП, на строк дії такого карантину.

[…]».

Вирішуючи питання строку звернення до суду за спірний період, який починається з 19 липня 2022 року, Верховний Суд в постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 400/5432/24 сформулював такі висновки:

«[…]

25. Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

26. Законом № 2352, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. 1 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.

27. У цій справі судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 14.05.2020 по 06.03.2024. Остаточний розрахунок проведено з позивачем 09.03.2024. У той же час, предметом спору є правомірність утримання з грошового забезпечення позивача військового збору за періоди з 24.02.2022 по 17.08.2022, з 28.08.2022 по 17.09.2023, з 03.10.2023 по 29.10.2023, з 20.11.2023 по 30.11.2023, з 15.12.2023 по 18.12.2023, з 03.01.2024 по 18.02.2024, з 27.02.2024 по 06.03.2024.

28. Верховний Суд звертає увагу на те, що приписи ч. 1 ст. 233 КЗпП пов`язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

29. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до абз. 3 п. 9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види в поточному місяці за минулий.

30. Отже, позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не пізніше першого числа місяця, що слідує за наступним від оплаченого, тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому утриманого військового збору за січень 2024 року спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права (01 березня 2024 року), тобто 01 червня 2024 року.

31. Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01 травня 2024 року № 1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз`яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов`язкових платежів.

[…]

33. Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352 лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

34. Таким чином, до вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 стосовно утримання військового збору з доходів у вигляді грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 в період дії правового режиму воєнного стану у період його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, з 24 лютого 2022 року по 19 липня 2022 року та зобов`язання відповідача виплатити позивачу утриманий військовий збір при виплаті доходів у вигляді грошового забезпечення за вказаний період застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом № 2352, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

35. До вимог щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 стосовно утримання військового збору з доходів у вигляді грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 в період дії правового режиму воєнного стану у період його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, з 19 липня 2022 року […] застосуванню підлягають приписи ч. 1 ст. 233 КЗпП у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

[…]».

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року.

Отже, до позовних вимог за період з 25.02.2022 року по 18.07.2022 року включно належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 08.01.2024 року належить застосовувати норму ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352, якою установлений тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

До суду з цим позовом позивач звернувся 16.04.2025 року (документ сформований в системі «Електронний суд»), тобто в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 08.01.2024 року строк звернення до суду ним пропущений.

Слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Ст. 44 КАС визначений обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. п. 6, 7 ч. 5 цієї статті).

Наведеними положеннями КАС чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.

Згідно з ч. 5 ст. 45 КАС учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.

Процесуальний закон вимагає від учасника справи, який пропустив визначений законом процесуальний строк для вчинення певної процесуальної дії, подання заяви про поновлення такого строку та подання доказів поважності причин його пропуску.

При цьому суд не наділений повноваженням замість позивача визначати причини пропуску строку звернення до суду і, самостійно визначивши такі причини, надавати оцінку їх поважності.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, з-поміж іншого, позивач зазначив, що брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення (здійснення) у період здійснення зазначених заходів та виконуючи бойові (спеціальні) завдання, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №10293 від 09.06.2023 року. Представник позивача просить також прийняти до уваги психологічне напруження позивача після проходження військової служби в умовах воєнного стану. Крім цього, з 27.02.2022 року по 28.08.2022 року, з 13.09.2022 року по 10.12.2022 року, з 18.01.2023 року по 23.01.2023 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №10293 від 09.06.2023 року. 29.08.2022 року позивач під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини отримав осколкове поранення правої гомілки, що підтверджується первинною медичною карткою форми 100, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №9926 від 12.10.2022 року. З 29.08.2022 року по 05.09.2022 року позивач проходив лікування у 65 ВМГ з діагнозом: вогнепальне наскрізне осколкове поранення м`яких тканин середньої третини правої гомілки від 28.08.2022 року, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №298. 23.01.2023 року позивач під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини отримав вибухову травму, вогнепальне сліпе осколкове поранення правого стегна, що підтверджується первинною медичною карткою форми 100, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №4920 від 30.03.2023 року. З 24.01.2023 року по 04.02.2023 року позивач проходив лікування у військовій частині НОМЕР_6 з діагнозом: вибухова травма від 23.01.2023 року, вогнепальне сліпе осколкове поранення правого стегна, що підтверджується виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №291. 04.02.2023 року за результатом медичного огляду військово-лікарська комісія встановила, що позивач потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №151 від 04.02.2023 року. З 22.02.2023 року по 03.03.2023 року позивач проходив лікування у Державному закладі Спеціалізована багатопрофільна лікарня №1 МОЗ України з діагнозом: ураження поперекових і інших міжхребетних дисків з радикулопатією, дискогенна радикулопатія L4-L5 зправа зі стійким вираженим больовим, м`язоко-тонічним синдромами на тлі остеохондрозу, спонділоартрозу попереково-крижового відділу хребта, грижі міжхребцевих дисків L3-L4-L5, протрузії міжхребцевих дисків L4-L5, спондилолістезу L4 (до 3.5. мм), сколіозу, стадія стійкого загострення, порушення статико-динамічної функції хребта ІІ ст., що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1416. 02.06.2023 року за результатом медичного огляду військово-лікарська комісія встановила, що позивач обмежено придатний до військової служби, непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецсорудах, придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №3930 від 02.06.2023 року та витягом з протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1218 від 08.08.2023 року. З 08.06.2023 року по 16.06.2023 року позивач проходив лікування у Відокремленому структурному підрозділі Університетська лікарня Дніпровського державного медичного університету з діагнозом: дискогенна радикулопатія L4-L5 зправа зі стійким вираженим больовим, м?язово-тонічним синдромами, помірним парезом розгиначів правої стопи та пальців, вираженими вертебростатичними та вертебродинамічними порушеннями на тлі остеохондрозу, спондилоартрозу попереково-крижового відділу хребта, грижі міжхребцевих дисків L3-L4-L5, протрузії міжхребцевих дисків L4-L5, спондилолістезу L4, S - подібного сколіозу з акцентом в нижньо-грудному, поперековому відділах хребта, деформації вісі хребта, порушенням ФТО по типу імперативних позивів до сечовипускання, гіпотрофією м?язів правої гомілки та стегна; тривалий перебіг; стадія стійкого загострення; порушення статико-динамічної функції хребта та ходи помірного ступеню; наслідки вибухової травми (23.01.2023 р.), вогнепального осколкового сліпого поранення правого стегна у вигляді зміцнілих рубців; (28.08.2022 р.) наслідки вогнепального осколкового сліпого поранення правої гомілки у вигляді зміцнілих рубців, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №4614. Позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи через захворювання, яке пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №078319 та посвідченням серії НОМЕР_8 від 26.09.2024 року. Позивач і дотепер періодично проходить курси лікування та реабілітаційні заходи. Окрім того, позивача звільнено 08.01.2024 року, за твердженнями відповідача, повний розрахунок повинен був бути проведений до кінця березня 2025 року. Однак станом на 01.04.2025 року виплати не проведено. Таким чином, представник позивача просить вважати початок перебігу строку давності саме з 01.04.2025 року, наступним днем за тим коли відповідач повинен був провести повний розрахунок із позивачем.

Вирішуючи питання щодо можливості поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі цей інститут має на меті полегшення надання учасниками процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.

Суд враховує, що Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан триває.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ч. ч. 1, 4 ст. 26 Закону № 389 установлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (ч. 1 ст. 10 Закону № 389).

Тобто, введення в Україні воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

Суд враховує, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до п. 38 постанови Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 640/7095/22 при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.

Крім того, в постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 Верховний Суд навів такий висновок:

«[…]

57. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:

Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

[…]».

Суд враховує, що у зв`язку з перебуванням позивача на військовій службі і виконанням безпосередніх функцій із захисту Батьківщини в умовах воєнного стану, його своєчасне звернення до суду з цим позовом об`єктивно було ускладнене.

До того ж, позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи через захворювання, яке пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №078319 та посвідченням серії НОМЕР_8 від 26.09.2024 року. Позивач і дотепер періодично проходить курси лікування та реабілітаційні заходи. Окрім того, позивача звільнено 08.01.2024 року, за твердженнями відповідача, повний розрахунок повинен був бути проведений до кінця березня 2025 року. Однак станом на 01.04.2025 року виплати не проведено.

Тобто, наявні підстави, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини, суд дійшов висновку, що причини пропуску ним строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 року по 08.01.2024 року, є поважними, а пропущений ним строк підлягає поновленню.

При вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі та призначення її до розгляду суд виходить з такого.

Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

За змістом норм ч. 1, 2 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Пунктом ч. 4 ст. 12 цього Кодексу визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Поряд з цим, згідно п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Також нормами ч. 2 і 3 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд вважає, що подана до суду позивачем позовна заява підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження згідно частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

Підстав для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі не має.

Керуючись статтями 121, 122, 171, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 08.01.2024 року.

Прийняти до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Лихачова Романа Борисовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання чинити певні дії та відкрити провадження в адміністративній справі.

Призначити справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду з 16 травня 2025 року за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, зала судових засідань № 1.

Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею С. В. Прудником.

Витребувати у військової частини НОМЕР_1 :

Письмові та вмотивовані пояснення та засвідчені належним чином письмові докази щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) грошового забезпечення ОСОБА_1 :

- за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- за період з 01.01.2024 року по 08.01.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 року по 08.01.2024 року із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 16 травня 2025 року.

Суд попереджає військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

Роз`яснити відповідачам їх право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Повідомити сторін, що відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення та пояснення повинні відповідати вимогам частин другої-четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інформацію щодо адміністративної справи учасники даної справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. В. Прудник