Рішення

від 24.04.2025 по справі 240/757/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/757/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльнйсть Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова щодо ненарахування та невиплати всіх сум належних у день звільнення (невиплати індексації грошового забезпечення в сумі 36341, 24 грн.;

- стягнути з Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 18.06.2021 по 23.12.2023 в сумі 107333,16 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено лише 23.12.2023, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю за безпідставністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №01 від 25.05.2017 позивач 25.05.2017 виключений із списків військової частини НОМЕР_1 .

З 26.05.2017 під час проходження військової служби, перебував на фінансовому забезпеченні у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова.

Відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.04.2021 року №101 позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (закінчення строку контракту) пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу».

Відповідно до наказу начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова (по стройовій частині) від 18.06.2021 року №139 позивач виключений зі списків особового складу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова та всіх видів забезпечення.

Проте, позивач зазначає, що Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова при звільненні не нарахував та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 26.05.2017 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

На виконання рішення суду у справі №240/12703/22, позивач, 23.12.2023, отримав на свій банківський рахунок не виплачену при звільненні індексацію грошового забезпечення за період з 26.05.2017 по 28.02.2018 в загальній сумі 56437,28 гривень, що підтверджується випискою АТ «Ощадбанк» від 23.12.2023 року.

Позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.

За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

З урахуванням наведеного суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення: розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Як установлено статтею 116 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Предметом спору у справі є несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки, як просить позивач.

Суд зазначає, що порушення щодо невиплати позивачу належних сум є триваючим. Остаточний розрахунок проведено 23.12.2023.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем - 23.12.2023, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ.

У матеріалах справи наявна довідка про нараховане щомісячне грошове забезпечення ща квітень-травень 2021 року, зі змісту якої слідує, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 586,52 грн.

З урахуванням правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, викладено правовий висновок про те, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 10 липня 2021 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період з 18.06.2021 по 18.07.2022 дорівнює 232261,92 грн. (586,52 грн. х 396 днів).

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 справа №816/1640/17, зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3151/19.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у даній справі.

Отже, враховуючи, що недоплачена сума грошового забезпечення становить 56437,28 грн, яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати (232261,92 грн), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

При вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача (56437,28 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за 396 (кількість днів затримки розрахунку в період з 18.06.2021 по 18.07.2022) становить 24,30% (56437,28 грн х 100 /232261,92 грн).

Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,39% розраховується наступним чином: (586,52 грн (середньоденний заробіток позивача) х 396 (дні затримки розрахунку)) х 24,30% = 56439,65 грн.

Отже, з урахуванням співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.06.2021 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 56439,65 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 складає 107919,68 грн. (586,52 грн х 184 дн.).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку, яка підлягала б стягненню на користь позивача за період з 18.06.2021 по 18.01.2023, складає 164359,33 грн. (56439,65 грн + 107919,68 грн).

Підсумовуючи наведене, з урахуванням встановлених обставин в даній справі та правової позиції Верховного Суду щодо співмірності, з врахуванням принципу справедливості, а також враховуючи, що належним в даному випадку способом відновлення порушеного права позивача слугуватиме стягнення відповідної суми компенсації, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 164359,33 грн.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 72, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова (проспект Миру, 22, м. Житомир, 10004, ЄДРПОУ: 08183359) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2021 по 18.01.2023.

Стягнути з Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2021 по 18.01.2023 в сумі 164 359 (сто шістдесят чотири тисячі триста п`ятдесят дев`ять) грн. 33 (тридцять три) коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 квітня 2025 року.

Суддя Р.М.Шимонович