Ухвала

від 25.04.2025 по справі 240/3145/25

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про продовження процесуального строку

25 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/3145/25

категорія 106030200

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебуває справа №240/3145/25.

Ухвалою суду від 07 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.

На виконання вимог ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що лише з дня отримання відповіді на запит йому стало достеменно відомо про невірне нарахування індексації грошового забезпечення. Оскільки відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачена можливість досудового порядку вирішення спору, якою позивач скористався, для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме з 06 січня 2025 року. При цьому наголошує, що норми Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280) не стосуються військовослужбовців Національної гвардії України.

Дослідивши доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.

Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору у цій справі є перерахунок індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 25 червня 2024 року.

Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.

Період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу ХХХІІІ наказу Міністерства внутрішніх справ "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам" № 200 від 15 березня 2018 року, грошовий атестат видається в усіх випадках переміщення по службі з однієї військової частини до іншої, у тому числі у разі направлення до навчальних закладів на навчання, направлення для подальшого проходження служби до інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства України, та правоохоронних органів, а також у разі відрядження до державних органів із залишенням на військовій службі, у разі звільнення в запас або відставку з призначенням пенсії.

Виходячи з цього, суд погоджується з обґрунтованістю висновку Верховного Суду про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Проте позивач не долучає грошовий атестат до матеріалів справи та не указує дату коли він з ним ознайомився, що у свою чергу перешкоджає суду встановити дотримання позивачем строку звернення до суду.

Тим часом суд ураховує положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно якого відлік строку звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.

Отже, у випадку подання позовної заяви з вимогами з 19 липня 2022 року по 25 червня 2024 року до суду в строк до 25 вересня 2024 року, така могла бути визнана судом, що подана у межах визначеного законодавством строку звернення до суду.

Як установлено судом, розглядувану позовну заяву подано 14 січня 2025 року, а тому, з огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 25 червня 2024 року позивач пропустив.

При цьому, суд наголошує, що отримання листа-відповіді на запит оцінюється судом як дії з метою збирання доказів для звернення з цим позовом до суду, а не досудовим врегулюванням спору, та не змінює момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При визначенні початку перебігу строку для звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а.

При цьому, посилання позивача на норми частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України щодо досудового врегулювання спору суд уважає необґрунтованими з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язкового порядку досудового врегулювання спору в спірних правовідносинах.

Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Грошове забезпечення, є щомісячною виплатою, розмір якого щомісяця відомий особі, що його отримує. Саме тому, на переконання суду, отримуючи таке забезпечення у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Позивачу недостатньо послатися на необізнаність про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

У постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.

Отже, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами 2, 3 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ураховуючи викладене, а також зважаючи на вчинення позивачем дій на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд уважає за необхідне продовжити строк для усунення визначених в ухвалі від 07 квітня 2025 року недоліків на п`ять днів з дати отримання копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду за період з 19 липня 2022 року по 25 червня 2024 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.

Керуючись статтями 121, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

У задоволені заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення визначених в ухвалі суду від 07 квітня 2025 року недоліків на п`ять днів з дати отримання копії цієї ухвали

У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява у відповідній частині буде залишена без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Окис