Рішення

від 23.04.2025 по справі 320/28456/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2025 року справа №320/28456/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі відповідач, ТУ ДСА в Київській області), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2022 по 31.12.2022 в розмірі 2102 грн.;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2022 становить 2481 грн. та виплатити недоотриману частину.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн., встановленого на підставі статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», що є порушенням статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Також вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області.

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив. Стверджує, що відповідно до пункту першого частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді і місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої є загальною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, тобто залишився на рівні 2020 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум визначається окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років,- дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У вказаному Законі виокремлено категорію «працездатні особи» до якої відносяться всі особи, які не досягли пенсійного віку. Таким чином, судді також відносяться до вищезазначеної категорії осіб.

Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 2481 грн. абзац 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не застосовувалась як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2022 році.

Положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не визнавалась неконституційною, а отже підлягає обов`язковому виконанню.

Отже, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, як розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів нижчого рівня, здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків на відповідний бюджетний період, затверджений відповідно до вимог Закону, та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу судді у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 09.02.2006 № 3433-ІV ОСОБА_1 (позивач) обрано безстроково на посаду судді Березанського міського суду Київської області.

Згідно наказу від 20.02.2006 № 6 Березанського міського суду Київської області ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків судді Березанського міського суду Київської області безстроково.

Згідно довідки про заробітну плату ТУ ДСА в Київській області № 79 від 27.09.2023, позивачу у 2022 році нараховано заробітну плату у сумі 1 189 042,52 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві та визнається відповідачем у відзиві, обчислення суддівської винагороди позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 було проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102,00 грн.

Позивач вважає, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, що становить 2481,00 грн., у зв`язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

Отже, виходячи з предмету та підстав позову, спір у цій справі виник у зв`язку неправомірністю, на думку позивача, нарахування і виплати йому у спірний період суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зі змісту означеної норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. При цьому, тут же встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2270 гривень, з 1 січня 2022 року - 2481 гривень, з 1 січня 2023 року - 2684 гривень.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, зазначений Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі статі 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» була неправомірною.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 27.04.2023 у справі №240/3795/22.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, та норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем нараховано та виплачено позивачу за спірний період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Даний факт визнається учасниками процесу.

Водночас, як встановлено судом, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 (2481,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі статі 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» була неправомірною.

Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що оскільки відповідач нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Стосовно позовної вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за 1 місяць, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на те, що рішенням суду не задоволено вимогу про стягнення з відповідачів на користь позивача конкретної суми недоплаченої суддівської винагороди, то відсутні правові підстави для допуску рішення суду до негайного виконання.

Також у позові позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.

У даному випадку, позивачем не доведено, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду.

Більш того, відповідно до положень статті 373 КАС України та Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 законодавчо забезпечена можливість позивача, як стягувача, на ефективне примусове виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2022 по 31.12.2022 в розмірі 2102 грн.

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська 58-Б; код ЄДРПОУ 26268119) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Березанського міського суду Київської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.