Рішення

від 24.04.2025 по справі 320/12682/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2025 року м Київ справа №320/12682/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними та скасування постанов,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору у розмірі 110 610,65 грн від 18.02.2025 № 52384429;

визнати протиправною та скасувати постанову Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 27.02.2025 № 77324416.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно прийняв 18.02.2025 у виконавчому провадженні №52384429 постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 110 610,65 грн. Постановою від 27.02.2025 відкрито виконавче провадження №77324416 про стягнення виконавчого збору в розмірі 110 610,65 грн. Вважає вказані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просить суд задовольнити позов.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 справу передано судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року відкрито провадження у справі №320/12682/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.

31 березня 2025 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли матеріали виконавчого провадження.

Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень КАС України. У зв`язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2016 року постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Удавіцькою Є.В. відкрито виконавче провадження №52384429 про примусове виконання виконавчого листа №757/3262/13-ц від 26 грудня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» суму в розмірі 1 106 106,50 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року замінено стягувача у виконавчому листі у справі №757/3262/13-ц з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІНВЕСТ-КРЕДО».

27 січня 2025 року до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІНВЕСТ-КРЕДО» про заміну сторони виконавчого провадження та повернення виконавчого листа №757/3262/13-ц.

18 лютого 2025 року постановою Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП№52384429 за письмовою заявою стягувача, виконавчий лист №757/3262/13-ц від 26.12.2013 було повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» і провадження було закінчено.

18 лютого 2025 року постановою Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП№52384429 з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 110 610,65 грн.

Постановою Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.02.2025 відкрито виконавче провадження №77324416 з виконання постанови від 18.02.2025 ВП№ 52384429.

Не погоджуючись з постановами Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.02.2025 ВП№ 52384429 про стягнення виконавчого збору та постановою від 27.02.2025 ВП№77324416 про відкриття провадження, позивач звернулась із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій до 05 жовтня 2016 року регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV). З 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що у ВП №52384429 державним виконавцем здійснювалось примусове виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва, виданого 26 грудня 2013 року, відкрито виконавче провадження 29 вересня 2016 року, постанова про стягнення виконавчого збору датована 18 лютого 2025 року.

Тобто, на момент виникнення спірної заборгованості та відкриття виконавчого провадження №52384429 з виконання виконавчого листа №757/3262/13-ц від 26 грудня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму в розмірі 1 106 106,50 грн діяв Закон №606-XIV, а під час прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору - Закон №1404-VIII.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 606-XIV (в редакції на час виникнення заборгованості позивача) у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

Згідно зі статтею 28 Закону № 606-XIV (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

До 28 серпня 2018 року частиною другою статі 27 Закону № 1404-VIII визначалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який вступив у силу з 28 серпня 2018 року, до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII внесено зміни, відповідно до яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_1 та до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство щодо здійснення обрахунку виконавчого збору, а саме: з 10% від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом до 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року в справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відтак, приписи статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами ст.27 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Внесені Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VIII зміни погіршили становище боржника.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14 травня 2020 року в справі №640/685/19, від 29 липня 2020 року в справі №1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року в справі №1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року в справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року в справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року в справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року в справі №420/769/19 та від 20 травня 2021 року в справі №640/32814/20.

Враховуючи вищевикладене й те, що внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника, та беручи до уваги той факт, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі, визначеному в оскаржуваній постанові.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові ВП №52384429 від 18.02.2025, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті частини другої статті 2 КАС України є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене постанова про відкриття виконавчого провадження від 27.02.2025 ВП№77324416 підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята на виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 18.02.2025 ВП №52384429, яка визнана судом протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що між позивачем (надалі також - Клієнт) та адвокатом Данилевич Веронікою Сергіївною (надалі також - Адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги № б/н від 03.03.2025 (надалі - Договір) (Додаток № 11), а також Замовлення №1 від 03.03.2025 (надалі також - Замовлення № 1) (Додаток № 12), що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно пункту 1 Замовлення № 1, Адвокат бере на себе зобов`язання з надання правничої допомоги по підготовці та направленні позовної заяви клієнта та інших процесуальних документів під час оскарження постанови старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 18.02.2025 ВП № 52384429 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 110 610,65 грн та постанови старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 27.02.2025 ВП № 77324416 по стягненню з ОСОБА_1 на користь Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчого збору у розмірі 110 610,65 гривень у Київському окружному адміністративному суді.

Згідно пункту 2 Замовлення № 1, вартість наданої Адвокатом правничої допомоги, згідно цього замовлення, становить 12 000,00 грн без ПДВ.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що за результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується Сторонами. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом правничої допомоги і її вартість.

Суми, зазначені в розділі 4 Договору є гонораром Адвоката (пункт 4.4. Договору).

Щодо співмірності розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом послуги у зв`язку з розглядом даної справи, суд зазначає наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалось вище, чинне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд звертає увагу, що предмет спору у даній справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, оскільки ця категорія справ не є складною та по ній є стала судова практика, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого складається з норм права, не потребувало додаткових зусиль, як наслідок - сума витрат на її написання є завищеною.

Також, суд звертає увагу, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а отже представник позивача не приймав участі в суді під час розгляду даної справи.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд вважає обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу за подання позовної заяви є сума 4 000 (чотири тисячі) грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 2422,40 грн згідно квитанції до платіжної інструкції від 06.03.2025, згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.

Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 лютого 2025 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 110610,65 гривень у виконавчому провадженні №52384429.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 лютого 2025 року про відкриття виконавчого провадження №77324416 по стягненню виконавчого збору у розмірі в розмірі 110610,65 гривень.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.