Рішення

від 25.04.2025 по справі 580/352/25

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2025 року справа № 580/352/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.01.2025 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Шевченка О. А. з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволені рапорту про звільнення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник зазначив, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 . Дядько позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи. Позивачем направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Відповідач 17.12.2024 надав лист військової частини НОМЕР_1 , яким позивачу відмовлено у задоволені рапорту. Вважає такі дії відповідача протиправними, посилаючись на те, що відповідач взагалі не розглянув законодавчі підстави для звільнення та не врахував докази, які подані, як підставу для звільнення. Зазначив, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по стройовій частині чи відмова у задоволенні рапорту. Тому, за захистом прав та інтересів позивача звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач проти позову заперечив. 31.01.2025 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що військовослужбовець який має намір подати рапорт на звільнення з військової служби зобов`язаний подати його команді на свого безпосереднього начальника, а цей начальник зобов`язаний його розглянути та клопотати про його розгляд перед прямим начальником або відмовити в задоволенні такого рапорту. У зв`язку з подачею рапорту військовослужбовцем не встановленим порядком, позивачу було надано відповідь про подання рапорту своєму безпосередньому керівнику. Тому, твердження представника позивача щодо не розгляду рапорту позивача, зазначив відповідач, не відповідає дійсності з огляду на надану відповідь відповідачем. У разі написання позивачем рапорту в передбаченому законом порядку (по команді), рапорт буде розглянуто встановленим порядком та надана обґрунтована відповідь. З указаних підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 20.01.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Тульчинської районної військової адміністрації від 01.11.2024 № 1478 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні та отримує допомогу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.08.2000 № 1192 «Про надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду на догляд за нею» за інвалідом ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, дядько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи. Допомогу призначено на період з 01.10.2024 по 31.03.2025.

Дядько позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою серії Д-70 № 739312.

У грудні 2024 року позивач направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, тобто через сімейні обставини.

Листом від 17.12.2024 відповідач повідомив позивача, що військовослужбовець, який бажає звільнитися з військової служби, подає рапорт та підтверджуючі документи на право звільнення безпосередньому начальнику в порядку підпорядкованості. Начальник після розгляду передає його далі своєму безпосередньому начальнику з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. Далі рапорт надходить до командира військової частини для розгляду по суті.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволені рапорту про звільнення з військової служби, за захистом своїх прав та інтересів в особі свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).

Частини 1 - 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

У частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.

Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 .

Поряд з цим, статтею 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII передбачені підстави звільнення з військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині 4 статті 26 Закону № 2232-XII та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).

Таким чином, з огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Так, відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

П. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII визначає, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як встановив суд, позивач у грудні 2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 із рапортом про звільнення від військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону 2232-XII через сімейні обставини.

Однак, відповідач листом від 17.12.2024 повідомив, що рапорт позивача подано не безпосередньому начальнику в порядку підпорядкованості, тобто з порушенням порядку його подання по команді.

З приводу наведеного відповідачем у зазначеному листі за результатами розгляду рапорту, суд зазначає таке.

Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (частина четверта вступу Статуту).

Військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 9 Статуту).

Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (ст. 12 Статуту).

Відповідно до ст. 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно ст. 29 Статуту за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Ст. 30 Статуту визначає, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту).

Ст. 32 Статуту визначає, що за своїми військовими званнями начальниками є:

військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини;

військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу;

майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу;

полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу;

генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до ст. 59 Статуту командир (начальник) зобов`язаний, зокрема, знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (п. 2 Положення).

Згідно з пунктами 5 7 Положення громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Пунктом 233 Положення визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 2 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України. Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Дія цього Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 110 зазначеного Закону усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:

прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;

незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.

Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції (ст. 111 Закону).

Військовослужбовець, який має намір подати рапорт на звільнення з військової служби, зобов`язаний подати його команді на свого безпосереднього начальника, а цей начальник зобов`язаний його розглянути та клопотати про його розгляд перед прямим начальником або відмовити в задоволенні такого рапорт.

Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Як встановив суд, позивач у грудні 2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Тобто, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 без клопотання свого безпосереднього начальника.

Відповідач листом від 17.12.2024 повідомив, що рапорт позивача подано не безпосередньому начальнику в порядку підпорядкованості.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач, подавши рапорт ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 , порушив установлений порядок звернення військовослужбовця з службових питань. Тому суд вважає, що дії відповідача за результатами розгляду зазначеного рапорту щодо надання позивачу листом від 17.12.2024 роз`яснень щодо порядку звернення військовослужбовців з відповідним рапортом про звільнення до безпосереднього начальника, є законними та обґрунтованими. Тому права позивача на час звернення до суду з цим позовом не були порушенні відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Алла РУДЕНКО