Постанова

від 25.02.2025 по справі 278/2251/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/2251/22 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 13 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільнусправу №278/2251/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору:приватний нотаріусЖитомирського міськогонотаріального округуДемецька СвітланаЛеонідівна,державний реєстраторНовоград-Волинськоїміської радиНагаль ОлесяСергіївна,Товариство зобмеженою відповідальністю"ФК"Факторінгс"та Публічнеакціонерне товариство"Комерційнийбанк "Надра",про витребуваннянерухомого майназ чужогонезаконного володіння, заапеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката ХільчевськогоСергія Олександровича,на рішення Житомирськогорайонного судуЖитомирської областівід 18липня 2024року тадодаткове рішенняцього жсуду від2серпня 2024року, ухвалених під головуванням судді Дубовік О.М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 28 листопада 2007 року, придбав дві земельні ділянки, площею 220 кв.м. та 1350 кв.м., розташовані в с. Кам`янка Житомирського району Житомирської області. У подальшому вказані земельні ділянки були передані в іпотеку ВАТ КБ « Надра» з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ним та ВАТ КБ « Надра» 4 січня 2008 року.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2010 року стягнуто з нього на користь ВАТ КБ « Надра» заборгованість за цим кредитним договором у розмірі 209586 грн. 85 коп. та розірвано кредитний договір, а також договір іпотеки.

На підставі цього рішення суду видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні в органах ДВС. Станом на 19 листопада 2021 року залишок боргу становить 36020 грн. 93 коп.

Зазначає, що, придбавши у власність вказані земельні ділянки, він розпочав будівництво житлового будинку.

ОСОБА_1 також зазначає, що 22 липня 2020 року на його адресу від ТОВ ФК « Факторингс» надійшла письмова вимога про погашення боргу за кредитним договором. Оскільки у зазначеній вимозі було вказано, що боржником є інша особа, ця вимога була залишена ним без відповідного реагування.

У подальшому із загальнодоступної інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, йому стало відомо про те, що право власності на вказані земельні ділянки та незавершений будівництвом житловий будинок зареєстроване за ОСОБА_2 .

Вважає, що відсутні правові підстави для реєстрації права власності на це майно за відповідачкою, оскільки він майже повністю сплатив заборгованість за вказаним кредитним договором. Окрім того, він не отримував жодних повідомлень про зміну кредитора у зобов`язанні чи про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також наголошує на тому, що незавершений будівництвом житловий будинок не був предметом договору іпотеки.

Таким чином, просив витребувати на свою користь з незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 104,6 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки з кадастровими номерами 1822083200:02:001:0126 та 1822083200:02:001:0127.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 2 серпня 2024 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Хільчевський С.О., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2010 року розірвано кредитний договір та договір іпотеки, які були укладені між ВАТ КБ « Надра» та ОСОБА_1 4 січня 2008 року. Отже, дія кредитного договору та договору іпотеки була припинена, що виключає можливість звернути стягнення на іпотечне майно у позасудовий спосіб. Вказані обставини свідчать про те, що відповідачка набула право власності на спірне майно з порушенням вимог законодавства.

Наголошує також й на тому, що на час укладення договору про відступлення права вимоги дія кредитного договору та договору іпотеки була припинена в судовому порядку.

Стверджує, що новий кредитор ТОВ « ФК « Факторінгс», без достатніх правових підстав набув право власності на спірне майно, оскільки при реєстрації права власності не надав документ, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки.

Наголошує на тому, що позивач не отримував жодних документів, які були підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно за новим кредитором.

Також звертає увагу на те, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу повинна здійснюватися з урахуванням принципу добросовісності та не може бути спрямована на надмірне обтяження іншого учасника, становище якого в розрізі спору характеризується як процесуально невигідне.

Вважає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд взяв до уваги неналежні докази.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки адвокат Стахов А.О., просить залишити рішення та додаткове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують розірвання договору іпотеки, адже резолютивна частина рішення Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2010 року у цивільній справі №2-2781/20 не містить висновку суду про розірвання кредитного договору та договору іпотеки.

Звертає увагу на положення статті 17 Закону України « Про іпотеку», яка не передбачає такої підстави для припинення іпотеки, як розірвання договору. Натомість, іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору ( статті 3 Закону України « Про іпотеку»).

Отже, будь-яке інше трактування вказаного рішення суду, на якому наполягає позивач, є лише припущенням.

Окрім того, звертає увагу на ту обставину, що позивач, вважаючи розірваним договір іпотеки на підставі рішення суду, яке ухвалене 9 червня 2010 року, впродовж тривалого часу не ставив питання про припинення обтяження цього майна. Отже, дії позивача, який протягом тривалого часу не вчиняв дій щодо скасування запису про обтяження майна іпотекою, проте на даний час посилається на таке припинення у цій справі, є суперечливою поведінкою.

За таких обставин, слід дійти висновку про чинність договору іпотеки ( та іпотеки як правовідношення в цілому) на момент здійснення позасудового звернення стягнення, а також про наявність передбачених законом підстав та передумов для початку та завершення такої процедури як позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки кредитором.

Досліджені під час розгляду справи письмові докази ( в тому числі матеріали реєстраційної справи) повністю спростовують доводи позову щодо нібито незаконності здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ « ФК « Факторінгс», оскільки містять докази як направлення, так і отримання позивачем вимоги.

Таким чином, вважає, що відсутні підстави для застосування положень статті 388 ЦК України та витребування спірного майна на користь позивача.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 28 листопада 2007 року, ОСОБА_1 придбав у власність дві земельні ділянки, площею 220 кв.м. та 1350 кв.м., розташовані в с. Кам`янка Житомирського району Житомирської області.

У подальшому, на підставі вказаного договору купівлі-продажу, на ім`я позивача були видані державні акти про право власності на земельну ділянку, площею 0,0220 га, ( кадастровий номер 1822083200:02:001:0126), призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельну ділянку, площею 0,1350 га, ( кадастровий номер 1822083200:02:001:0127), призначену для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в АДРЕСА_1 .

4 січня 2008 року між ВАТ КБ « Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №04/01/2008/840-Н/716, відповідно до якого позивачеві надано кредит у розмірі 22500 дол. США, строком до 4 січня 2028 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору цього ж дня між ВАТ КБ « Надра» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку вказані земельні ділянки.

У договорі іпотеки зазначено, що земельні ділянка, площею 0,0220 га, (кадастровий номер 1822083200:02:001:0126), призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на час укладання вказаного договору була вільна від будівель.

Умовами вказаного договору іпотеки також передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором.

Пунктом 5.3 договору іпотеки, зокрема, передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України « Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України « Про іпотеку».

Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибирати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3 цього договору ( пункт 5.4 договору іпотеки).

У лютому 2010 року ВАТ КБ « Надра» звернулося до суду з позовом про розірвання кредитного договору та договору іпотеки, а також стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2010 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ « Надра» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 209586 грн. 85 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

На підставі цього рішення Богунським районним судом м. Житомира 21 листопада 2011 року видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у Богунському відділі державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ).

Наявна в матеріалах справи довідка, видана начальником Богунського ВДВС, містить інформацію про те, що станом на 19 листопада 2021 року залишок боргу у даному виконавчому провадженні становить 36020 грн. 93 коп. ( борг 32746 грн. 30 коп., виконавчий збір 3274 грн. 63 коп.).

Судом також встановлено, що 15 липня2020 року між ПАТ КБ « Надра» та ТОВ « Фінансова компанія « Дніпрофінансгруп» укладений договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ « ФК « Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаними кредитним договором та договором іпотеки.

20 липня 2020 року між ТОВ « ФК « Дніпрофінансгруп» та ТОВ « ФК «Факторінгс» уклали договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ « ФК « Факторінгс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за даними угодами.

27 липня 2020 року ТОВ « ФК « Факторінгс» направлено на адресу Духніченка повідомлення про відступлення права вимоги до нього, а також вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості за цим кредитним договором.

У вимозі, зокрема, зазначено про те, що станом на 20 липня 2020 року загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 1721760 грн. та вказано про необхідність у тридцятиденний строк сплатити дану заборгованість, шляхом перерахуванням коштів за вказаними банківськими реквізитами.

Також боржника повідомлено про те, що у разі невиконання цієї вимоги ТОВ « ФК « Факторінгс» буде змушене задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.

Зазначену вимогу та повідомлення ОСОБА_1 отримав 4 серпня 2020 року, що підтверджується відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення.

21 жовтня 2020 року на підставі іпотечного застереження за ТОВ « ФК «Факторінгс» було зареєстроване право власності на вказані земельні ділянки.

15 червня 2021 року за ТОВ « ФК « Факторінгс» зареєстроване право власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1822083200:02:001:0126, за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для державної реєстрації права власності зазначено декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

29 червня 2021 року між ТОВ « ФК « Факторінгс» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, площею 0,022 га ( кадастровий номер 1822083200:02:001:0126), призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за вказаною адресою.

Цього дня між ними укладено також договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,135 га, ( кадастровий номер 1822083200:02:001:0127), призначену для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 .

При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Частиною першою статті 53 Закону України « Про іпотеку» ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушених зобов`язань. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

У частині першій статті 36 цього Закону (у відповідній редакції ) зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частин другої та третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно з частинами першою та другою статті 37 Закону України « Про іпотеку» ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до приписів частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 зазначено, щоможливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

При вирішенні спору суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про припинення іпотеки на час звернення стягнення на іпотечне майно у досудовому порядку.

Суд також вірно вказав, що посилання позивача на припинення іпотеки згідно з рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня 2010 року є безпідставним, оскільки резолютивна частина цього рішення містить лише висновок суду про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Доказів щодо припинення іпотеки на час досудового звернення стягнення на іпотечне майно з підстав, передбачених договором іпотеки чи положеннями Закону України « Про іпотеку», також не надано.

Окрім того, судом вірно зазначено про те, що позивач не набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Відтак, він позбавлений права ставити питання про витребування цього нерухомого майна.

Отримавши повідомлення про заміну кредитора у спірних правовідносинах та вимогу про дострокове погашення заборгованості, позивач не вживав жодних заходів, спрямованих на усунення порушень. У подальшому він не оскаржував рішення про реєстрацію права власності ТОВ « ФК « Факторінгс» на іпотечне майно. Відтак, відсутні підстави стверджувати про те, що передане в іпотеку майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено, суд обгрунтовано стягнув на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 адвокат Стахов А.О., подав заяву, в якій просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн.

Представник позивача адвокат Хільчевський С.О., звернувся до суду з клопотанням, у якому зазначив про те, що визначений представником відповідачки розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт ( наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт ( надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами ( частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справисвідчать,що відповідачці надавалася професійна правнича допомога адвокатом Стаховим А.О.

Долучений до заяви про відшкодування судових витрат рахунок та детальний опис наданих адвокатом послуг, містить інформацію про те, що вартість однієї години роботи адвоката погоджена сторонами у розмірі 2000 грн., й на ознайомлення з апеляційною скаргою, підготовку та подання відзиву адвокатом витрачено 5 годин, що становить 10000 грн. Окрім цього, сторони погодили, що за участь адвоката в судовому засіданні в Житомирському апеляційному суді додатково сплачується 3000 грн.

Під час розгляду справи представник відповідачки скористався наданим йому правом та звернувся до суду з клопотанням, в якому вказав на неспівмірність витрат на правничу допомогу, які просить відшкодувати інша сторона.

Таким чином, враховуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 , до 5000 грн.

Керуючись ст. ст.259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 -адвоката ХільчевськогоСергія Олександровича,залишити беззадоволення,а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 липня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 2 серпня 2024 року, - без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: