Рішення

від 23.04.2025 по справі 461/2502/25

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/2502/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2025 року м.Львів.

Галицький районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

з участю:

секретаря судового засідання Маковської Д.О.,

представниці позивача Зубчук О.Р.,

представниці відповідача Копко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення №14/39-2 від 28.03.2025 про примусове видворення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у 2019 році ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, переїхав жити до України. ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, який 18.11.2021 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 строком дії до 14.11.2022. 23 вересня 2017 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено шлюб, про що Вельським територіальним відділом агенства ЗАГС Архангельської області, 23.09.2017 року складено актовий запис № 24, серія НОМЕР_2 . ОСОБА_2 від попереднього шлюбу має двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якими у позивача склалися дружні та теплі стосунки. Також, ОСОБА_1 активно бере участь у вихованні дітей та фінансово їх забезпечує. Крім того, ОСОБА_1 підтримує дружній зв`язок з сусідами та ріднею: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та двоюрідною сестрою ОСОБА_8

25 жовтня 2022 року, до закінчення строку дії посвідки, ОСОБА_1 звертався до Буського РВ ГУДМС у Львівській області із заявою щодо обміну посвідки на тимчасове проживання. Проте письмової відповіді або рішення позивачем так і не було отримано, пізніше було отримано лист за вих. № 4621-458/4621.1-22 від 27.10.2022. Протягом періоду з листопада 2022 року по квітень 2023 року позивач неодноразово звертався до Буського відділу Державної міграційної служби у Львівській області для здійснення обміну посвідки на тимчасове проживання, але отримував відмову у прийнятті документів від співробітників Буського відділу Державної міграційної служби у Львівській області в усній формі. Також, у квітні 2023 року в черговий раз ОСОБА_1 звернувся із заявою до Буського відділу Державної міграційної служби у Львівській області для здійснення обміну посвідки на тимчасове проживання. Проте, працівниками Буського відділу Державної міграційної служби у Львівській області було відмовлено у прийнятті документів. Жодна відповідь або рішення про відмову у обміні посвідки позивачем не було отримана, а Буським відділом Державної міграційної служби у Львівській області, у свою чергу, не надано доказів такого направлення/отримання рішення Позивачем.

19 квітня 2023 року головним спеціалістом Буського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Мартинів М.М. складено протокол про те, що 19.04.2023 р. встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, громадянином рф ОСОБА_1 . Місце правопорушення: АДРЕСА_1 . Рішенням від 19.04.2023 року № 46/2023 позивача зобов`язано залишити територію України до 14.05.2023 року. Дане рішення наразі оскаржується за адміністративним позовом ОСОБА_1 у справі №380/10477/23 з позовними вимогами: зобов`язати Буський відділ Державної міграційної служби у Львівській області повторно розглянути заяву-анкету громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , який 18.11.2021 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , про оформлення (видачу) посвідки на тимчасове проживання та прийняти рішення з врахуванням правової оцінки та висновків, наданих судом. Також, у даній справі 15.05.2023 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Буського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (80500, Львівська обл., м. Буськ, вул. Паркова, 8) від 19.04.2023 №46/2023 про зобов`язання громадянина російської федерації ОСОБА_1 залишити територію України до 14.05.2023.

28 березня 2025 року співробітником Управління СБ України у Львівській області полковником ОСОБА_9 , за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 було прийнято рішення № 14/39-2 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Так, даним рішенням було установлено, що громадянин рф ОСОБА_1 , перебуває на території України без відповідних документів, передбачених законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Поряд з цим отримано відомості, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Також, в зв`язку з відкритою агресією російської федерації проти України та підтримкою вказаних дій ОСОБА_1 , існує ймовірність використання останнього спецслужбами держави агресора для проведення РПД на території регіону. Враховуючи викладене, з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було вирішено: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 26 квітня 2025.

ОСОБА_1 вважає, що до нього не можуть бути застосованими обмеження, визначенні у п. 1 Постанови КМУ №1232, оскільки ним підтверджено факт перебування у шлюбі понад 2 роки з громадянкою України. Зважаючи на викладене, позивач вважає, що рішення Управління СБ України у Львівській області № 14/39-2 від 28.03.2025 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства є протиправним та наявні підстави для визнання протиправним та скасування вказаного рішення. Тому просить позов задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 01.04.2025 року відкрито провадження у справі.

08.04.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідача.

15.04.2025 року представниця позивача подала до суду відповідь на відзив.

17.04.2025 року представниця відповідача скерувала до суду заперечення на відповідь на відзив.

23.04.2025 року до суду від представниці позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

Представниця позивачау судовомузасіданні позовнівимоги підтримала,надала судупояснення аналогічнівикладеним умотивах позовноїзаяви,просить позовзадовольнити. Також заначила, що ОСОБА_1 з дружиною проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності ОСОБА_2 є власницею житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач до 14.11.2022 р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проте у зв`язку із закінченням терміну дії посвідки та подальше оскарження прийнятого рішення Буським відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Позивача було знято з державної реєстрації за даною адресою. Дане твердження підтверджується будинковою книгою для прописки громадян. Позивач має сім`ю, має налагоджене приватне та соціальне життя, постійне місце проживання, та його видворення не пов`язане із забезпеченням національної безпеки України, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять. До 14.11.2022 р. ОСОБА_1 був працевлаштований та отримував гідну заробітну плату та міг забезпечувати родину, проте наразі позивач безробітній, адже роботодавці відмовляються брати людину, яку поки що не можуть офіційно оформити згідно чинного законодавства.

Представниця відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки такі є безпідставнимита необґрунтованими,не підтвердженіжодними данимичи фактичнимиобставинами,нормативно-правовимиактами чиіншими документамиокрім якприпущеннями позивача. З матеріалів справивбачається,що ОСОБА_1 18.11.2021року отримавпосвідку натимчасове проживання№ НОМЕР_1 .Термін діїпосвідки натимчасове проживанняпозивача,відповідно вимогабз.1п.4Постанови КМУ№322,видано наперіод 1рік,до 14.11.2022року. Разом із тим, як передбачено у Постанов Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2022 р. № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану»: у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором. 27.10.2022 Буським відділом ГУ ДМС у Львівській області, на виконання наведених приписів, поінформовано позивача ОСОБА_1 про відмову в обміні посвідки на тимчасове проживання в Україні.

В подальшому, 19.04.2023 року Буським відділом ГУ ДМС у Львівській області складено адміністративний протокол за ознаками вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 230 КУпАП - порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, накладено адміністративне стягнення та прийнято рішення про його примусове повернення за межі України. При цьому звертаємо увагу суду, що протокол за ознаками вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 230 КУпАП позивачем не оскаржувався. Натомість позивачем до Львівського окружного адміністративного суду оскаржено лише рішення Буського відділу ГУ ДМС у Львівській області про примусове повернення Конопльова за межі України, справа 380/10477/23. На даний час судом не ухвалювалося у справі остаточних рішень, а відтак не встановлено будь-яких порушень Буським відділом ГУ ДМС у Львівській області вимог чинного законодавства з питань примусове повернення Конопльова за межі України. Таким чином з огляду на норми чинного законодавства, жодних підтверджень законності перебування громадянина країни агресора рф ОСОБА_1 з 15 листопада 2022 року не існує, на що вказує долучена представником позивача посвідка на тимчасове проживання, термін дії якої минув 15.11.2022 року.

Зазначає, що Управління СБ України у Львівській області, як суб`єкт владних повноважень, діяло на виконання закону, за умов та обставин визначених нормативними актами, вчиняла дії, не виходячи за межі визначених прав та обов`язків, з дотриманням правомірної процедури встановленої законодавством України. Дії Управління СБ України у Львівській області є правомірними та відповідали вимогам законодавства України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 23 вересня 2017 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено шлюб, про що Вельським територіальним відділом агенства ЗАГС Архангельської області, 23.09.2017 року складено актовий запис № 24, серія НОМЕР_2 /а. с. 40-43/.

ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, який 18.11.2021 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 строком дії до 14.11.2022 /а. с. 15-38/.

25 жовтня 2022 року, до закінчення строку дії посвідки, ОСОБА_1 звертався до Буського РВ ГУДМС у Львівській області із заявою щодо обміну посвідки на тимчасове проживання.

27.10.2022 Буським відділом ГУ ДМС у Львівській області, на виконання наведених приписів, поінформовано позивача ОСОБА_1 про відмову в обміні посвідки на тимчасове проживання в Україні /а. с. 60-61/.

19.04.2023 року Буським відділом ГУ ДМС у Львівській області складено адміністративний протокол за ознаками вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 230 КУпАП - порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, накладено адміністративне стягнення та прийнято рішення про його примусове повернення за межі України.

ОСОБА_1 до 14.11.2022 р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проте у зв`язку із закінченням терміну дії посвідки позивача було знято з державної реєстрації за даною адресою. Дане твердження підтверджується будинковою книгою для прописки громадян.

Протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ознаками вчинення, передбаченого ч.1 ст. 230 КУпАП ОСОБА_1 не оскаржувався.

ОСОБА_1 до Львівського окружного адміністративного суду оскаржено рішення Буського відділу ГУ ДМС у Львівській області про примусове повернення Конопльова за межі України, справа 380/10477/23. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року відкрито провадження. На даний час судом не ухвалювалося у справі№380/10477/23 остаточного рішення.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Буського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (80500, Львівська обл., м. Буськ, вул. Паркова, 8) від 19.04.2023 № 46/2023 про зобов`язання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_3 ) залишити територію України до 14.05.2023 / а. с. 11-14/.

28 березня 2025 року співробітником Управління СБ України у Львівській області полковником ОСОБА_9 , за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 було прийнято рішення № 14/39-2 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Так, даним рішенням було установлено, що громадянин рф ОСОБА_1 , перебуває на території України без відповідних документів, передбачених законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Поряд з цим отримано відомості, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Також, в зв`язку з відкритою агресією російської федерації проти України та підтримкою вказаних дій ОСОБА_1 , існує ймовірність використання останнього спецслужбами держави агресора для проведення РПД на території регіону. Враховуючи викладене, з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було вирішено: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 26 квітня 2025 /а. с. 53-55/.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно дост.5КАС Україникожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1, статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» СБУ є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, і зобов`язана здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань. Положеннями частини першої статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що СБУ є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Управління СБУ у Львівській області є регіональним органом Служби безпеки України та з першого дня війни як і всі інші регіональні органи захищає нашу країну. Так, серед ключових напрямків діяльності Служби безпеки України є: контррозвідка, участь у бойових та спеціальних операціях на фронті, захист національної державності, боротьба з тероризмом, захист інформаційної безпеки, охорона державної таємниці. У лютому 2022 року Служба безпеки України як і всі інші військові формування перейшла на рейки воєнного часу: співробітники спецслужби, окрім протидії внутрішньому ворогу, взяли в руки зброю і нищать ворога зовнішнього на фронті. На рахунку Служби безпеки України сотні бойових і спеціальних операцій у найгарячіших точках України. Із початку війни Служба безпеки України, в тому числі й УСБУ у Львівській області, викриває та затримує ворожі диверсійно-розвідувальні групи, російських агентів і шпигунів, відбиває кібератаки російської федерації, захищає критичну інфраструктуру, розслідує воєнні злочини окупантів тощо. У свою чергу, зважаючи на положення статей 1, 7, 9, 10 Закону України «Про основи національної безпеки України», СБУ у даному випадку, проводячи контррозвідувальні заходи, забезпечувала, у межах своїх повноважень, виконання передбачених законом контррозвідувальних завдань, не тільки як спеціально уповноважений орган державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, але й як суб`єкт забезпечення національної безпеки, та виконувала функцію забезпечення національної безпеки, зокрема з виявлення та оцінки можливих загроз національній безпеці, дії з чого, нерозривно пов`язані з захищеністю життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, міграційної політики при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам. Тобто, СБУ як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення. У свою чергу спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 затверджена Інструкціїя про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі Інструкція № 353/271/150). Відповідно до пункту 1 Інструкції № 353/271/150, дана Інструкція визначає порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання. Пункт 2 Інструкції № 353/271/150, визначає, що терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню. Згідно пункту 3, дія цієї Інструкції поширюється на посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону, органів СБУ та іноземців, які підлягають примусовому поверненню чи примусовому видворенню у випадках, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до пункту 4 Інструкції № 353/271/150, іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворення на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. У свою чергу, згідно 5. Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в України а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Постановою КМУ від 17 червня 2022 року № 692 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації та застосування деяких міжнародних договорів України з Російською Федерацією» згідно п. 2 на період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинити дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян Російської Федерації в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян Російської Федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди. Згідно п. 6 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування, а саме з 18.06.2022, та застосовується з 1 липня 2022року, тобто в тому числі і на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно частини третьої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджена Інструкцією № 353/271/150.

Відповідно до частини п`ятою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно пункту 4 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» наведений перелік документів за якими здійснюється в`їзд в Україну та виїзд з України іноземцями та особами без громадянства. Основними такими документами є паспортний документ за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України, відповідні посвідки на постійне або тимчасове проживання, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, проїзні документи для виїзду за кордон, тощо.

Згідно п. 5. розділу ІІІ нструкції № 353/271/150 підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є, зокрема дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до п. 6 розділу І Інструкції примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Таким, чином суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 , будучи громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом, порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців на території України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (дачі Закон №3773-VI) цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону №2491-III іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI встановлено, що возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у ч.3-13 цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України (ч.14 ст.4 Закону №3773-VI).

Згідно з абз.6 ч.1 ст.15 Закону №3773-VI передбачено, що в`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, здійснюється за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.

Таким чином, Закон №3773-VI передбачає право для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України з метою возз`єднання сім`ї за наявності укладеного шлюбу з громадянином/громадянкою України та посвідки на тимчасове проживання. При цьому, строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному ч.14 ст.4 Закону №3773- VI, становить один рік (п.5 ч.1 ст.5-1 Закону №3773-VI). Як визначено у ч. 18 статті 4 Закону №3773-VI, посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322 затверджено «Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» (далі Постанова КМУ №322).

Так, згідно п 1. Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до 4. Посвідка видається на строк відповідно до поданих документів, але не більш як на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом. Іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування, посвідка видається на період роботи в Україні, який зазначається в дозволі на застосування праці. Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну для участі в реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, посвідка видається на строк реалізації проекту міжнародної технічної допомоги, який зазначається в реєстраційній картці проекту. Іноземцям та особам без громадянства, які є засновниками та/або учасниками, та/або бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, зареєстрованої в Україні, посвідка видається на два роки. Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.

Іноземцям та особам без громадянства, які зазначені в частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", посвідка видається на три роки.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , 18.11.2021 року отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

Термін дії посвідки на тимчасове проживання позивача, відповідно вимог абз.1 п.4 Постанови КМУ №322, було видано на період 1 рік, до 14.11.2022 року.

Водночас, відповідно до пункту 71 Постанови КМУ №322, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі: 1) коли вона підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до посвідки (крім додаткової змінної інформації); 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) непридатності посвідки для подальшого використання; 4) скасування посвідки; 5) коли вона заявлена як втрачена або викрадена; 6) смерті особи, якій видано посвідку; 7) закінчення строку її дії або прийняття рішення про обмін посвідки до закінчення строку її дії; 8) оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства; 9) неотримання її іноземцем або особою без громадянства протягом шести місяців (або протягом воєнного стану та протягом місяця після його припинення чи скасування, якщо цей строк не більше строку її дії); 10) коли іноземець або особа без громадянства не звернулися для її обміну у строки, визначені пунктом 18 цього Порядку; 11) коли було прийнято рішення про відмову у видачі посвідки та таке рішення не оскаржене протягом двох місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2022 р. № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану» передбачено, що у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

27.10.2022 Буським відділом ГУ ДМС у Львівській області, на виконання даних вимог, було поінформовано ОСОБА_1 про відмову в обміні посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Зокрема, відповідно до частини 14 статті 5 Закону №3773-VI, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Так, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1ст. 76 Закону України „Про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Відомості про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, також відсутні.

Крім того, відповідно до ст. 58 Закону України „Про міжнародне приватне право України шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні. Процедура легалізації в Україні свідоцтва про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, або рішення суду про розірвання шлюбу, скоєних за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом МЗС України від 04.06.2002 № 113. Відповідно до наказу Мін`юсту № 52/5 від 18.10.2000 „Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (п. 7 глави 1 розділу ІІ Правил).

Згідно Указу Президента України № 64/2022 „Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України „Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, котрий в подальшому був продовжений.

Також, 24.02.2022 Міністерство закордонних справ України опублікувало офіційну заяву щодо розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією, крім консульських питань. 01.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України „Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року.

Вихід із даної конвенції означає скасування можливості використання в Україні документів, зокрема російської федерації, без спеціального посвідчення, зокрема без апостилю на свідоцтво про шлюб проставленого органами юстиції або повною консульською легалізацією.

Тому, враховуючи наведене, долучене представником позивача до позову свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 не пройшло визначену чинним порядком процедуру легалізації в Україні. Відповідно представником позивача не наведено жодних аргументів, не надано документів, що підтверджують наявність законних підстав перебування в Україні іноземця ОСОБА_1 , що передбачені приписами Закону №3773-VI.

Також суд вважає, що безпідставними є застосування положень Закону України № 3897-IX від 20.08.2024 «Про імміграцію», оскільки в даному випадку ОСОБА_1 звернувся до Буського відділу ГУ ДМС у Львівській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання, термін дії якого закінчився, а не оформлення дозволу на імміграцію.

Зокрема, норми Закону № 3897-IX від 20.08.2024, визначають підстави для надання дозволу на імміграцію та квота імміграції, а саме у пункті 1 частини 3 статті 4 передбачено, що: дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. А відтак, дані правові норми жодним чином не підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо обміну посвідки на тимчасове проживання, які у свою чергу урегульовані приписами Постанови КМУ №322 та Постанови КМУ №1232.

Згідно ч.1ст.77 КАС України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2ст.77 КАС України).

За правилами ч.3ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що за таких обставин позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність законних підстав для тимчасового проживання в Україні ОСОБА_1 , що передбачені вимогами Закону №3773-VI. Відтак, суд приходить до висновку, що рішення відповідача є законним, тобто прийнятим на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, жодних підтверджень законності перебування громадянина країни агресора рф ОСОБА_1 з 15 листопада 2022 року не надано, строк дії посвідки на тимчасове проживання минув 15.11.2022 року та не був продовжений, рішення про відмову у продовженні такого терміну не скасовано, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Згідно з дост. 139 КАС України, судові витрати належить залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.2,8-10,121,160,161,241-246,288 КАСУкраїни, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення проголошено 28.04.2025 року о 16 год. 30 хв.

Суддя О.Р. Юрків.