Рішення

від 15.04.2025 по справі 907/998/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/998/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Сінкіна Е.В.,

розглянувши позовну заяву Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача - Карпатський біосферний заповідник, м. Рахів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Углянська сільська рада Тячівського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 04349656).

про стягнення суми 2 615 131, 96 грн.

За участю представників:

від позивача - Данч Наталія Орестівна, завідувач сектору правової допомоги та юридичного забезпечення

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 2 615 131, 96 грн. шкоди за порушення законодавства про охорону та раціональне використання природно-заповідного фонду.

Ухвалою суду від 27.11.2024 р. позовну заяву Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород залишено без руху.

02.12.2024 р. через систему Електронний суд до суду від представника позивача, надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

04.12.2024 р. через систему Електронний суд до суду від представника позивача, надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою суду від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.01.2025. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Углянську сільську раду Тячівського району Закарпатської області (90514, Україна, Тячівський р-н, Закарпатська обл., село Угля, вулиця Центральна, будинок, 32, код ЄДРПОУ 04349656).

Ухвалою суду від 09.12.2024 відстрочено позивачу Державній екологічній інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород сплату судового збору у справі 907/998/24 до вирішення справи по суті.

Ухвалою суду від 28.01.2025 відкладено підготовче засідання на 18.02.2025 року.

Ухвалою суду від 18.02.2025 р. відкладено підготовче засідання на 18.03.2025 р.

Ухвалою суду від 18.03.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 15.04.2025 р.

Позивач Державна екологічна інспекція в Закарпатські області, м. Ужгород позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Вказує на те, що Державною екологічною інспекціею у Закарпатській області за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю)на території природно-заповідного фонду Углянського природоохоронного науково-дослідного вілділення Карпатського біосферного заповіднику щодо додержання останнім вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлено окремі порушення на території природно-заповідного фонду та складено акт від 26.11.2021 за №405/06. Згідно з вказаним актом розмір шкоди заподіяних державі, в результаті незаконних рубок, без відповідного дозволу на проведення рубок, становить 2 615 131,96 грн.

Відповідно до ст.222 ГК України та ст. 19 ГПК України, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області до Карпатського біосферного заповіднику 12.05.2023 було направлено відповідну претензію за №03/06/23 про відшкодування збитків у розмірі 2 615 131,96 грн., заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд. Станом на момент пред`явлення позовної заяви вищевказана претензія Карпатським біосферним заповідником добровільно не сплачена. У зв`язку з чим позивач, вважає, що наявні підстави для стягнення вказаної суми.

Відповідач письмового відзиву у відповідності до ст. 165 ГПК України не надав.

Разом з тим, у поданій суду 17.03.2025 р. заяві про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача, зауважує про не сплату позивачем судового збору та просить уразі не сплати такого до оголошення судом про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів залишити позов без розгляду.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача письмово викладеної позиції по суті спору не подала.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У судовому засіданні 15.04.2025 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено скорочене рішення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважного представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1.1. Положення про Карпатський біосферний заповідник, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 31.08.2020 №101 (у редакції наказу Міндовкілля від 04.04.2022 №168) (далі Положення), Карпатський біосферний заповідник (далі Заповідник) створено на базі Карпатського державного заповідника згідно з Указом Президента України від 26.11.1993 №563 Про біосферні заповідники в Україні. Територію Заповідника розширено відповідно до указів Президента України від 11.04.1997 №325 Про розширення території Карпатського біосферного заповідника, від 14.01.2010 №25 Про розширення території Карпатського біосферного заповідника та від 02.01.2022 №5 Про зміну меж території Карпатського біосферного заповідника. Заповідник розташований на території Берегівського, Рахівського, Тячівського, Хустського районів Закарпатської області. Територію Заповідника загальною площею 58035,8 гектара разом з його транзитною зоною загальною площею 136 900 гектарів включено в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО Людина і біосфера.

Заповідник є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, науково-дослідною установою міжнародного значення, входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення, збереження та використання. Загальна площа Заповідника становить 66 417,4 гектара земель, у тому числі 57 399,4 гектара земель, що надаються йому у постійне користування та 9018 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п. 1.2., 1.6. Положення).

Як вбачається зі структури Карпатського біосферного заповідника, до його складу входить, зокрема, Угольське природоохоронне науково-дослідне відділення, яке, згідно із планом лісонасаджень, поділено на квартали та виділи.

Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) на території природно-заповідного фонду Углянського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповіднику щодо додержання останнім вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлено окремі порушення на території природно-заповідного фонду та складено акт від 26.11.2021 за №405/06.

З вказаного акту вбачається, що 26.11.2021 працівниками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, в ході проведення позапланового заходу державного контролю (на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області) додержання суб`єктом господарювання Карпатським біосферним заповідником, - вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів складено акт, яким зафіксовано порушення вимог Лісового кодексу України на території природно-заповідного фонду.

Виявлено факти незаконної порубки деревини, пошкодження дерев до ступеня припинення росту, в подальшому уповноваженими особами проведено розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» (діючої на момент складання розрахунку) та ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Виявлено незаконне вирубування дерев у кварталах 17, 23 та 24 Углянського ПНДВ. На облік взято пні від незаконно-зрубаних дерев без ознак відведення та відтисків тавр на кореневих лапах. Частина пнів від незаконно-зрубаних дерев замасковані зрізані на рівні ґрунту, прикидані землею та листям, окремі пні облиті рідиною чорного кольору невідомого походження. На місці незаконної вирубки дерев виявлено частину незаконно зрубаної та не забраної деревини. На окремих пнях виявлено відтиски тавр на зрізах пнів від незаконно-зрубаних дерев, які обліковувалися комісією КБЗ і стали підставою для звернення директора біосферного заповідника від 12 листопада 2021 року № 883 до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області щодо проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю). В ході перевірки на облік взято пні від незаконно-зрубаних дерев періоду вирубки весна - осінь 2021 року. Пні попередніх років вирубки в ході перевірки не обліковувалися. Згідно довідки КБЗ на охоплених перевіркою територіях природно-заповідного фонду Угольського ПНДВ господарські заходи протягом попередніх 3-х років не проводилися.

Відповідно до розрахунків, здійснених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області, що містяться у матеріалах справи розмір шкоди заподіяної державі становить 2 615 131,96 грн.

Відповідно до ст.222 ГК України та ст. 19 ГПК України, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області до Карпатського біосферного заповіднику 12.05.2023 було направлено відповідну претензію за №03/06/23 про відшкодування збитків у розмірі 2 615 131,96 грн., заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд. Станом на момент пред`явлення позовної заяви вищевказана претензія Карпатським біосферним заповідником добровільно не сплачена. У зв`язку з чим позивач, вважає, що наявні підстави для стягнення вказаної суми.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч.2 ст. 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).

Водночас, у ч.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Статтею 63, п.5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу положень п.1 частини 2 статті 19, п.5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, п.5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював пошкодження дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок пошкодження дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Встановлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлені у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 21.02.2020 у справі 920/1106/17, від 09.12.2019 у справі № 906/1338/18, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.20 у справі № 917/1261/1.7, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Карпатський біосферний заповідник є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення (що є структурним підрозділом відповідача), а відтак, обов`язки із охорони лісів від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача у справі.

Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством обов`язків, свідчить про причинно наслідковий зв`язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.

При цьому вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника, а тому саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у справі №908/1092/18, від 12.11.2019 у справі №914/2436/18.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.

Як встановлено судом, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана природному навколишньому середовищу шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду).

Враховуючи, що належними та допустимими доказами (наявними в матеріалах справи) підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов`язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу; безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі в сумі 2 615 131, 96 грн.

Щодо заяви відповідача, з приводу залишення позову без розгляду, суд зауважує наступне. Стаття 226 ГПК України містить вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, проте, суд не може погодитись з доводами представника відповідача про наявність таких підстав у даній справі, оскільки ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2024 року суд відстрочив позивачу Державній екологічній інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород сплату судового збору у справі 907/998/24 до вирішення справи по суті.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород до відповідача - Карпатський біосферний заповідник, м. Рахі про стягнення суми 2 615 131, 96 грн. шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища підлягають задоволенню повністю.

Одночасно суд звертає увагу на те, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2024 року суд відстрочив позивачу Державній екологічній інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород сплату судового збору у справі 907/998/24 до вирішення справи по суті.

У зв`язку з викладеним, на підставі статтею 129 ГПК України сума 39 226,98 грн. судового збору за подання позовної заяви у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Карпатського біосферного заповідника (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вулиця Красне Плесо, будинок 77, код ЄДРПОУ 00276104) на корить на користь держави в особі Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (90514, Україна, Тячівський р-н, Закарпатська обл., село Угля, вулиця Центральна, будинок, 32, код ЄДРПОУ 04349656) суму 2 615 131, 96 грн. (два мільйони шістсот п`ятнадцять тисяч сто тридцять одну гривню 96 коп.) шкоди завданої навколишньому природному середовищі.

3. Стягнути з Карпатського біосферного заповідника (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вулиця Красне Плесо, будинок 77, код ЄДРПОУ 00276104) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму 39 226,98 грн (тридцять дев`ять тисяч двісті двадцять шість гривень 98 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 25.04.2025.

Суддя О.Ф. Ремецькі