Рішення

від 14.04.2025 по справі 910/15934/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2025Справа № 910/15934/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ»

до Приватного підприємства «ЛІДЕР»

про стягнення 8 871 827,25 грн,

Представники сторін:

від позивача: Мухамеджанов О.С. (в режимі відеоконференції),

від відповідача: Пономаренко К.П., Беззубець О.Л.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» до Приватного підприємства «ЛІДЕР» про стягнення 8 871 827,25 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 3012 купівлі-продажу щебеневої продукції від 30.12.2021 в частині повної та своєчасної сплати коштів за отриманий товар, що підтверджується судовими рішеннями апеляційної та касаційної інстанції у справі № 910/1944/24, у зв`язку з чим позивачем було нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 8 871 827,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

03.01.2025 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15934/24, призначено підготовче засідання на 10.02.2025. Також вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив.

28.01.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, відповідно до якого відповідач просив витребувати у позивача всі узгоджені сторонами заявки на відвантаження кожної окремої партії продукції, передбачені п. 5.1. договору № 3012 від 30.12.2021; всі специфікації на поставку кожної окремої партії товару, передбачені п. 5.1. договору № 3012 від 30.12.2021; всі товарно-транспортні накладні, які є товаророзпорядчими документами за договором № 3012 від 30.12.2021.

29.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про призначення судової економічної експертизи у справі № 910/15934/24.

04.02.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Також 04.02.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про участь в судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 задоволено вищевказану заяву представника позивача про участь в судових засіданнях у справі № 910/15934/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В підготовче засідання 10.02.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

В підготовчому засіданні 10.02.2025 суд, розглянувши клопотання відповідача від 28.01.2025 про витребування доказів, заслухавши думку представника позивача щодо вказаного клопотання, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову в задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на недотримання відповідачем вимог п. 4 ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Також в підготовчому засіданні 10.02.2025 судом розглянуто подане відповідачем клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи. Так, заслухавши думку представника позивача щодо зазначеного клопотання, дослідивши матеріали справи, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову в задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи через необґрунтованість та безпідставність, оскільки для визначення моменту прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань та розміру інфляційних втрат за таке прострочення немає необхідності у застосуванні спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, оскільки на момент проведення підготовчого засідання у суду були відсутні будь-які заяви/клопотання відповідача, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.03.2025.

Водночас, після проведення підготовчого засідання 10.02.2025 судом отримано клопотання відповідача від 09.02.2025 про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 10.02.2025, у зв`язку з перебуванням представника відповідача - адвоката Беззубця О.Л. на лікарняному.

17.03.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, з огляду на передчасне його закриття та неврахування поданого перед підготовчим засіданням 10.02.2025 клопотання про його відкладення. До вказаного клопотання відповідачем долучено пояснення в порядку п. 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання 17.03.2025 з`явились представники сторін.

Представником відповідача в судовому засіданні 17.03.2025 заявлено усно клопотання про відмову представнику позивача в участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції у зв`язку з недотриманням вимог ст. 197 ГПК України. Представник позивача заперечив щодо задоволення вказаного клопотання представника відповідача.

Суд, розглянувши усне клопотання представника відповідача про відмову представнику позивача в участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, дійшов висновку про відмову у його задоволенні через необґрунтованість та враховуючи задоволення ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 задоволено заяви представника позивача про участь в судових засіданнях у справі № 910/15934/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Також в судовому засіданні 17.03.2025 судом розглянуто клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження.

Частинами 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов`язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 177 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання та строк підготовчого провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, завданням підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно зі ст. 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

За змістом ст. 182 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підготовче засідання проводиться з повідомленням учасників справи, а також наведено дії, які здійснює суд у підготовчому засіданні з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Закриваючи підготовче провадження та призначаючи справу до судового розгляду по суті в підготовчому засіданні 10.02.2025, судом не було враховано надісланого відповідачем 09.02.2025 до суду через систему Електронний Суд клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке зареєстроване відділом діловодства суду 10.02.2025 о 09:48 год. та не передане своєчасно судді. Вказане спричинило передчасне закриття підготовчого провадження у даній справі.

Отже, зважаючи на зазначене, з метою забезпечення рівності усіх учасників судового процесу та реалізації ними принципу змагальності, суд в судовому засіданні 17.03.2025 постановив ухвалу без оформлення окремого документа про повернення на стадію підготовчого провадження у справі № 910/15934/24 та призначення підготовчого засідання на 26.03.2025.

25.03.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату через зайнятість останнього в іншому судовому процесі в Київському апеляційному суді.

26.03.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи.

В підготовче засідання 26.03.2025 з`явилися представники сторін.

Суд, розглянувши у підготовчому засіданні 26.03.2025 клопотання відповідача про призначення у даній справі судової товарознавчої експертизи, заслухавши пояснення представника відповідача та думку представника позивача, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову у задоволенні зазначеного клопотання через його необґрунтованість.

Також в підготовчому засіданні 26.03.2025 суд постановив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання через зайнятість адвоката Беззубця О.Л. в іншому судовому процесі, зважаючи на те, що відповідач забезпечив явку іншого свого представника у дане підготовче засідання.

Так, встановивши відсутність у представників сторін будь-яких інших заяв/клопотань та подання ними усіх доказів по справі, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у даній справі та призначив розгляд справи по суті на 14.04.2025.

В судове засідання 14.04.2025 з`явилися представники сторін, які надали суду свої пояснення/заперечення по суті позовних вимог.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Представники відповідача заперечували щодо задоволення позову, просили відмовити у його задоволенні.

В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 14.04.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

30.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська добувна компанія» (продавець) та Приватним підприємством «Лідер» (покупець) укладено договір купівлі-продажу щебеневої продукції № 3012 (надалі - договір), відповідно до умов пунктів 1.1. та 1.2. якого продавець зобов`язався передати у власність покупця гранітний щебінь та відсів (надалі - товар), а покупець зобов`язався сплатити вартість отриманого товару на умовах укладеного договору.

За умовами п. 1.3 договору товар постачається продавцем у кількості та по цінах згідно з специфікаціями та накладними, які є невід`ємною частиною цього договору.

Загальна кількість товару, що поставляється, його характеристика, номенклатура погоджуються сторонами у специфікації на кожну окрему партію товару, яка є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору поставка здійснюється окремими партіями, на умовах та в терміни, визначені сторонами у заявках або специфікаціях, після їх складання та узгодження.

Перехід до покупця права власності на товар, що поставляється за договором, відбувається в момент підписання відповідних документів представником продавця (п. 3.7. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору ціна договору складається із вартості партій товарів, поставлених протягом строку дії даного договору, відповідно до специфікацій та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

В п. 5.1. договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється на розрахунковий рахунок продавця протягом наступного банківського дня з моменту узгодження сторонами заявки у розмірі 100% від вартості замовленого товару, згідно з сумами, вказаними у накладних або рахунках-фактурах, що надаються продавцем.

Поставка товару здійснюється на умовах попередньої оплати. Покупцю може бути надана відстрочка в оплаті поставленого товару строком до 14 календарних днів. Строк такої відстрочки зазначається сторонами в специфікації на поставку окремої партії товару (п. 5.2. договору).

Після проведення приймання за кількістю та якістю замовленої партії товару покупець зобов`язаний при необхідності провести доплату за фактично отриману партію товару. Сума доплати визначається як різниця між сумою фактично отриманої партії товару та сумою попередньої оплати за цю партію товару. Доплата проводиться згідно виставленого рахунку-фактури від продавця шляхом безготівкового перерахування коштів на його поточний рахунок у термін до 2 банківських днів (п. 5.3. договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022, виключно в частині поставок товару, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 9.1. договору).

30.12.2021 сторонами підписано Специфікацію № 1 до договору, у якій узгоджено поставку 6 найменувань товару (3 позиції гранітного щебню різної фракції, 2 позиції гранітної щебенево-піщаної суміші різних фракцій та 1 позицію відсіву гранітного) на загальну суму 70 630 000,00 грн (в т. ч. ПДВ 11 771 666, 67 грн).

Судом із наданих в матеріали справи позивачем видаткових накладних встановлено, що на виконання договору відповідачу було поставлено товару на загальну суму 75 504 100,00 грн, з яких відповідачем було повернуто товар на загальну суму 52 887 445,00 грн.

Водночас, суд встановив, що відповідач здійснив часткові оплати за поставлений згідно з договором товар, а саме: 30.12.2021 перераховано позивачу кошти у розмірі 11 771 666,67 грн (платіжне доручення № 5188) та 12.01.2024 перераховано кошти у розмірі 1 000 000,00 грн (платіжне доручення № 86 з урахуванням листа ПП «ЛІДЕР» від 12.01.2024 № 37), що в загальній сумі складає 12 771 666,67 грн.

Вказані вище обставини були також встановлені судами апеляційної та касаційної інстанції у господарській справі № 910/1944/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» до Приватного підприємства «ЛІДЕР» про стягнення 9 844 988,33 грн заборгованості за договором № 3012 від 30.12.2021.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 910/1944/24, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» задоволено частково, вирішено стягнути з Приватного підприємства «ЛІДЕР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» заборгованість за договором № 3012 від 30.12.2021 у розмірі 9 633 888,33 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем порушено свої зобов`язання за договором № 3012 від 30.12.2021, оскільки останній протягом тривалого часу не сплачував заборгованість за вказаним договором, що, за доводами позивача, є підставою для нарахування відповідачу інфляційних втрат за прострочення оплати, розмір яких за розрахунком позивача становить 8 871 827,25 грн та які не були предметом судового розгляду у справі № 910/1944/24.

Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи про неправильне визначення позивачем суми, на яку здійснено нарахування інфляційних втрат, а також періоду прострочення. На переконання відповідача, момент виникнення зобов`язання останнього з оплати вартості товару має пов`язуватись з отриманням відповідачем рахунку-фактури позивача на доплату отриманого товару відповідно до п. 5.3. договору. Оскільки позивачем не надано в матеріали справи доказів направлення відповідачу рахунків на оплату, тому, на думку відповідача, неможливо встановити момент виникнення його грошових зобов`язань за договором. Водночас, відповідач зазначив, що оскільки остаточний розмір заборгованості відповідача перед позивачем визначено постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/1944/24, виконання якої зупинялось до закінчення перегляду цієї постанови в касаційному порядку, обов`язок із виконання грошових зобов`язань за договором слід визначати з 04.12.2024 (дата прийняття постанови Верховним Судом у справі № 910/1944/24).

При цьому, відповідачем під час розгляду справи № 910/15934/24 подано суду контррозрахунок інфляційних втрат, згідно з яким вказані нарахування визначено у розмірі 38 535,55 грн (за період прострочення з 13.01.2024 по 13.02.2024).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в судовому засіданні в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 910/1944/24, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» задоволено частково, вирішено стягнути з Приватного підприємства «ЛІДЕР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» заборгованість за договором № 3012 від 30.12.2021 у розмірі 9 633 888,33 грн.

Під час розгляду вказаної справи встановлено факт переходу права власності відповідача на товар згідно підписаних між сторонами видаткових накладних за договором, а відтак і виникнення обов`язку із оплати отриманого товару. Водночас, судами у справі № 910/1944/24 встановлено, що загальна сума прийнятого відповідачем товару склала 75 293 000,00 грн, а не 75 504 100,00 грн, оскільки деякі із долучених видаткових накладних не стосувались договору № 3012 від 30.12.2021. Таким чином, з урахуванням загальної суми повернутого відповідачем товару (52 887 445,00 грн) та здійсненої ним часткової оплати на суму 12 771 666,67 грн, судами апеляційної та касаційної інстанції визначено, що Приватним підприємством «ЛІДЕР» не виконано свого обов`язку зі сплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» заборгованості у розмірі 9 633 888,33 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволено частково на вказану суму.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, судове рішення у справі № 910/1944/24, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі між тими самими сторонами, не можуть йому суперечити.

За наведених обставин не потребує доказуванню при розгляді цієї справи встановлений при розгляді справи № 910/1944/24 факт прийняття відповідачем у власність товару за договором № 3012 від 30.12.2021 за підписаними між сторонами видатковими накладними, який не було повернуто, та, відповідно, обв`язок із його оплати.

При зверненні до суду із вказаним позовом позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь інфляційні втрати у розмірі 8 871 827,25 грн за прострочення виконання відповідачем свого обов`язку із оплати товару за договором № 3012 від 30.12.2021 за загальний період прострочення з 14.01.2022 по 13.02.2024.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Так, під час розгляду даної справи між сторонами виник спір як щодо розміру інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача за несвоєчасне виконання ним свого грошового зобов`язання за договором, так і щодо моменту виникнення зобов`язання відповідача зі сплати коштів за товар, а відтак і періоду прострочення.

За доводами відповідача, враховуючи зміст постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/1944/24, якою встановлено, що позивач передав товар відповідачу, але не визначено дату, з якої виникло прострочення грошового зобов`язання, з огляду на те, що передача товару відповідачу відбулася не у визначеному договором порядку, та з урахуванням того, що позивачем не здійснювалися будь-які дії щодо негайного виконання грошового зобов`язання відповідачем за поставлений товар - відсутні підстави для визначення початку прострочення грошового зобов`язання відповідача з 14.01.2022. Відповідач вважає, що у зв`язку зі здійсненням ним останнього платежу 12.01.2024 та неподанням в подальшому заявок про відвантаження товару, саме із вказаною датою має визначатися початок перебігу прострочення грошового зобов`язання.

Втім, суд не може погодитися із наведеними вище доводами відповідача, оскільки умовами договору (пункти 5.1., 5.2.) чітко визначено зобов`язання останнього із здійснення оплати за товар на умовах 100% попередньої оплати протягом наступного банківського дня з моменту узгодження сторонами заявки на поставку товару. Так, відповідні поставки товару за договором згідно з наданими в матеріали справи видатковими накладними, які підписані між сторонами, здійснювались на підставі відповідних замовлень покупця, про що вказується в кожній видатковій накладній.

Більше того, в п. 5.1. договору зазначено, що рахунок-фактура не є обов`язковим документом для здійснення оплати за товар, а тому відповідні доводи відповідача щодо неможливості визначення моменту, з яким пов`язується виникнення грошового зобов`язання перед позивачем визнаються судом необґрунтованими.

Також відхиляються судом і доводи відповідача щодо застосування до даних правовідносин п. 5.3. договору, яким врегульовано порядок здійснення доплати за товар, якщо його було поставлено більше, аніж передбачалось. Так, між сторонами у Специфікації № 1 було погоджено суму товару в розмірі 70 630 000,00 грн, на яку 30.12.2021 позивач поставив відповідачу товар, відповідно, вказана сума коштів мала бути сплачена відповідачем відповідно до п. 5.1. договору, тобто, до 31.12.2021 (враховуючи дати вказаних у видаткових накладних замовлень покупця).

Однак, відповідач в день укладення договору та погодження Специфікації № 1 здійснив лише часткову передоплату на суму 11 771 666,67 грн, а наступну оплату в розмірі 1 000 000,00 грн здійснив 12.01.2024. При цьому, за доводами позивача, повний розрахунок за поставлений за договором товар здійснено відповідачем аж 14.01.2025 у порядку примусового виконання судових рішень у справі № 910/1944/24.

Із розрахунку позивача вбачається, що останній нарахування інфляційних втрат здійснював з урахуванням 14-денної відстрочки, що є правом позивача. Заперечення відповідача щодо визначеного позивачем початку періоду прострочення суд відхиляє, оскільки, як вище вказувалось, обов`язок відповідача із оплати товару мав бути виконаний раніше.

Щодо сум заборгованості, на які здійснено нарахування інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Так, з поданих в матеріали справи видаткових накладних судом встановлено, що у період з 30.12.2021 по 03.11.2023 позивачем поставлено відповідачу товар за договором на загальну суму 75 504 100,00 грн. При цьому, судом при розрахунку вказаної суми не враховувались надані позивачем видаткові накладні від 02.10.2023 № 305 на суму 41 489,60 грн, від 03.10.2023 № 306 на суму 28 936,80 грн, від 04.10.2023 № 307 на суму 10 756,00 грн, від 05.10.2023 № 309 на суму 16 068,00 грн та від 06.10.2023 № 310 на суму 44 624,80 грн, які не стосуються укладеного між сторонами договору, а стосуються іншого договору - від 18.09.2019 № 03-09-19 та зі сторони покупця підписані ТОВ «Світловодське кар`єроуправління». Не враховано зазначених видаткових накладних і позивачем при здійсненні ним розрахунку інфляційних втрат.

Водночас, як вбачається із наданих позивачем накладних щодо повернення товару та встановлених у справі № 910/1944/24 обставин, відповідачем у період з 28.02.2022 по 31.10.2023 здійснювалось повернення позивачу окремими партіями товару, а саме: 28.02.2022 на суму 3 100 000,00 грн, 30.04.2022 на суму 19 708 845,00 грн, 20.05.2022 на суму 18 720 000,00 грн, 23.05.2022 на суму 6 484 500,00 грн, та протягом 2023 року - на загальну суму 4 874 100,00 грн, що загалом склало 52 887 445,00 грн.

Зі здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем враховувались відповідні дати повернення відповідачем товару, а також дата часткової оплати товару (12.01.2024), у зв`язку з чим сума заборгованості починаючи з 28.02.2022 (дата першого повернення товару) зменшувалась. При цьому, враховано й те, що в період прострочення з 24.05.2022 по 12.01.2024 відповідачем здійснювалось повернення та отримання товару на тотожні суми, що не вплинуло на загальну суму заборгованості.

Отже, за результатами перевірки здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що такий розрахунок є правильним та відповідає визначеним умовам договору, нормам законодавства та встановленим обставинам справи, а тому сума зазначених нарахувань у розмірі 8 871 827,25 грн визнається судом обґрунтованою.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Аналізуючи викладене вище в сукупності та з огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини щодо прострочення відповідачем виконання своїх грошових зобов`язань за договором та, як наслідок, наявність правових підстав для нарахування останньому інфляційних втрат у розмірі 8 871 827,25 грн, тоді як відповідачем як таких обставин, так і визначеного розміру інфляційних втрат, не було спростовано.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку зі своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Також суд зазначає, що внаслідок перевірки відомостей щодо юридичної особи із ідентифікаційним кодом 43222436 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» змінило адресу свого місцезнаходження, у зв`язку з чим дані щодо позивача у резолютивній частині цього рішення вказуватимуться із урахуванням зміненої адреси.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ЛІДЕР» (бульвар Лесі Українки, 34, офіс 310, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 31563452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ» (вул. Шолом-Алейхема, буд. 3/100, кімната 1, м. Коростень, Житомирська область, 11501; ідентифікаційний код 43222436) 8 871 827,25 грн інфляційних втрат та 106 461,93 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 28.04.2025.

Суддя Т.Ю. Трофименко