Рішення від 23.04.2025 по справі 910/2940/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2025Справа № 910/2940/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОХАБ» (03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3, корп. 8Б літ.Г, ідентифікаційний код 40575222)

до Приватного підприємства «КРАМЕРС» (01000, м. Київ, просп. Бажана Миколи, 3, ідентифікаційний код 44993609)

про стягнення коштів у розмірі 10 000 000,00 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Тітова Т.С.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОХАБ»№ (далі - позивач) з позовом до Приватного підприємства «КРАМЕРС» (далі - відповідач) про стягнення 10 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання поворотної (строкової) фінансової допомоги №2023/2908 від 29.08.2023 в частині своєчасного повернення наданої позивачем фінансової допомоги, у зв`язку з чим і виникла заявлена до стягнення заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2940/25, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.04.202.

Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Приватне підприємство «КРАМЕРС» про обов`язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 12.03.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Так, судом встановлено, що ухвала суду від 12.03.2025 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 24.03.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2025.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У підготовчому засіданні 09.04.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/2940/25 та призначення її до судового розгляду по суті на 23.04.2025.

Судом у судовому засіданні 23.04.2025 заслухано пояснення представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання, призначене на 23.04.2025, явку уповноважених представників не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, не подав до суду відзиву на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

З огляду на зазначене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 23.04.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

29 серпня 2023 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОХАБ» (надалі - товариство, позивач) та Приватним підприємством «ОЛІССІЯ», яке змінило свою назву на Приватне підприємство «КРАМЕРС», (надалі - одержувач/відповідач) було укладено договір про надання поворотної (строкової) безвідсоткової фінансової допомоги № 2023/2908 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору товариство надає одержувачу поворотну фінансову допомогу (надалі - допомога) у розмірі, встановленому п. 2.1 договору, а одержувач зобов`язується повернути її в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 2.1. договору визначено, що допомога надається в національній валюті України в загальному розмірі 10 000 000,00 грн без ПДВ.

Згідно з п. 2.2. договору допомога надається у безготівковому порядку, частинами (частковими платежами) або одноразовим платежем, шляхом зарахування грошових коштів на банківський рахунок одержувача зазначений в розділі 9 договору, протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати набрання чинності цього договору.

Допомога вважається наданою з моменту одержання грошових коштів банком Одержувач: (одноразового платежу або останнього платежу Допомоги), що підтверджується випискою банку (п. 2.3. договору).

За умовами п. 3.1. договору одержувач зобов`язаний повернути товариству суму допомоги в наступному порядку - 100% від суми допомоги - до 31 липня 2024 року.

Одержувач повертає суму допомоги у безготівковій формі на поточний рахунок товариства, в установі банку, зазначений у розділі 9 договору (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 6.1. цей договір набирає чинності з дати його підписання, скріплення печатками обома сторонами та діє до повного виконання одержувачем своїх зобов`язань за цим договором.

Строк повернення допомоги може бути продовжений за взаємною згодою сторін (п. 6.2. договору).

Відповідно до п. 6.3. договору закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов.

За доводами позивача, ТОВ «ЕНЕРГОХАБ» на виконання, п. 2.2. договору 29.08.2023 перераховано на рахунок відповідача 10 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 210 від 29.08.2023 із призначенням платежу: «оплата зг. дог. №2023/2908 від 29.08.2023 про надання поворотної фін. допомоги без ПДВ».

Проте, відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином свої зобов`язання та не здійснив повернення отриманої фінансової допомоги у строки, визначені п. 3.1. договору, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 10 000 000,00 грн.

Позивач також зазначає, що відправив на адресу відповідача претензію №1 від 08.08.2024 про повернення суми поворотної фінансової допомоги у розмірі 10 000 000,00 грн за договором № №2023/2908 від 29.08.2023. Проте, вказаний лист-претензія повернувся позивачу, при цьому відповідач на зв`язок не виходить, звернення позивача ігнорує, а суму поворотної фінансової неповернута, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частина перша статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу у сумі 10 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 210 від 29.08.2023 із призначенням платежу: «оплата зг. дог. №2023/2908 від 29.08.2023 про надання поворотної фін. допомоги без ПДВ».

Отже, в силу ст. 11, 509 ЦК України між позивачем та відповідачем виникли цивільні права і обов`язки (зобов`язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За доводами позивача, відповідачем так і не було повернуто грошові кошти, у строк визначений умовами договору, а тому з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлялася претензія №1 від 08.08.2024 про повернення поворотної фінансової допомоги, яка залишена без реагування.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази повернення грошових котів на виконання умов договору №2023/2908 від 29.08.2023 у матеріалах справи відсутні.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем грошових коштів, отриманих за договром №2023/2908 від 29.08.2023 у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 10 000 000,00 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «КРАМЕРС» (01000, м. Київ, просп. Бажана Миколи, 3, ідентифікаційний код 44993609)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОХАБ» (03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3, корп. 8Б літ.Г, ідентифікаційний код 40575222) суму заборгованості у розмірі 10 000 000 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 120 000 грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.04.2025

Суддя Л.Г. Пукшин