Ухвала від 16.04.2025 по справі 915/182/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

про передачу справи за підсудністю

м. Київ

16.04.2025Справа № 915/182/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ"

(01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 18/7, інше "літ. В";

ідентифікаційний код 32655926)

до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по

Одеській та Миколаївській областях

(65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15;

ідентифікаційний код 43015722)

до відповідача-2: Міністерства розвитку громад та територій України

(01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14;

ідентифікаційний код 37472062)

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні

відповідачів Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний

порт"

(54020, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Заводська, буд. 23/14;

ідентифікаційний код: 01125608)

про визнання недійсним одностороннього правочину з розірвання

договору оренди, внесення змін до договору оренди шляхом визнання

укладеним договору про внесення змін

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

В С Т А Н О В И В:

06.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 06.02.2025 (вх. № 1818/25) (з додатками), у якій визначає відповідачами Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Міністерство розвитку громад та територій України, а третіми особами Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" та Антимонопольний комітет України, та просить суд:

1. Визнати недійсним односторонній правочин з розірвання Договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-501 від 10.05.2006, викладений у листі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях № 11-003-03996 від 28.10.2024.

2. Внести зміни до Договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-501 від 10.05.2006, шляхом визнання укладеним з дати набрання рішенням законної сили Договору №4 про внесення змін до Договору № РОФ-501 від 10.05.2006 в наведеній редакції.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області вирішено передати матеріали позовної заяви з доданими документами №915/182/25 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

04.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали позовної заяви з доданими документами №915/182/25.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2025 позовну заяву з доданими документами №915/182/25 передано на розгляд судді Лиськову М.О..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №915/182/25 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.04.2025.

18.03.2025 від Міністерства розвитку громад та територій України надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Позивачем 27.03.2025 сформовано у системі "Електронний суд" клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

31.03.2025 Міністерством розвитку громад та територій України через підсистему "Електронний суд" подано заперечення на заяву про усунення недоліків позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 продовжено розгляд справи.

Протокольною ухвалою суду від 02.04.2025 розгляд справи відкладено на 16.04.2025.

15.04.2025 до суду надійшли письмові пояснення від Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт".

16.04.2025 в судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача.

Під час судового засідання представник Міністерства розвитку громад та територій України заперечувала проти залучення Міністерства у якості співвідповідача у справі та наголошувала на необхідності залишення позову без розгляду. Представник позивача проти вказаної заяви заперечувала.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, ухвала у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку про закриття провадження у справі №915/182/25 в частині вимог до Міністерства розвитку громад та територій України та необхідності направлення справи №915/182/25 за виключною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ГПК).

Зі змісту статей 15, 16 ЦК вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (п.5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст.13 Конвенції.

Позивач при зверненні з позовом визначає наступний склад відповідачів та предмет позову:

Відповідач 1: Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївській області.

Відповідач 2: Міністерство розвитку громад та територій України.

Предмет позову: 1) Визнати недійсним односторонній правочин з розірвання Договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-501 від 10.05.2006, викладений у листі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях № 11 -003-03996 від 28.10.2024.

2) Внести зміни до Договору оренди Державного нерухомого майна № РОФ-501 від 10.05.2006, шляхом визнання укладеним з дати набрання рішенням законної сили Договору № 4 про внесення змін до Договору № РОФ-501 від 10.05.2006 в визначеній позовом редакції.

Обґрунтовуючи необхідність залучення Міністерства співвідповідачем по справі, позивач вказує, що позовна вимога №2 по суті спрямована на виконання Рішення АМКУ №302-р від 27.05.2021.

Як вказує позивач, перша позовна вимога пред`явлена до відповідача 1 - Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївській області.

Друга позовна вимога, на переконання позивача, пред`явлена до відповідача 1 - Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївській області та відповідача 2 - Міністерства розвитку громад та територій України.

Отже, на думку позивача, Міністерство розвитку громад та територій України є уповноваженим органом управління, уособлює власника орендованого майна, надає дозвіл на внесення змін до умов Договору оренди.

За твердженням позивача, позовна вимога щодо внесення змін до Договору оренди державного нерухомого майна № РОФ-501 від 10.05.2006, шляхом визнання укладеним з дати набрання рішенням законної сили Договору №4 про внесення змін до Договору № РОФ-501 від 10.05.2006 в визначеній позовом редакції спрямована на примусове виконання рішення АМКУ. Відповідно, позов подається до двох суб`єктів, яким АМКУ вказав на необхідність усунення порушення.

Таким чином, за твердженням позивача позовні вимоги у цьому спорі можуть бути задоволені, в тому числі, за рахунок Міністерства, що робить Міністерство по суті технічним відповідачем у вказаному спорі.

Суд критично оцінює наведені твердження позивача з огляду на наступне.

Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).

Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відповідно до частини першої, пункту п`ятого частини другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Суд також звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Водночас оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (подібні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 12.06.2020 у справі №906/775/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі №761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Згідно з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 29.09.2022 у справі №910/12047/21, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої, можливо задовольнити позовні вимоги.

Водночас, суд звертає увагу на той факт, що сам позивач визнає, що у випадку задоволення позовних вимог виконання рішення покладається на Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях.

За висновками суду, конструкція сформованих позивачем у позовній заяві (з урахуванням виправлення недоліків, вказаних в ухвалі від 24.03.2025) вимог не може бути заявлена до Міністерства, адже Мінрозвитку не має жодних визначених чинним законодавством правових підстав та інструментів для виконання таких вимог у випадку їх задоволення судом.

Окрім того, з наведеного вище судом встановлено, що визначення Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" одним із відповідачів Міністерства розвитку громад та територій України не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, оскільки спір у справі стосується права оренди нерухомого майна, яке є державною власністю та перебуває на балансі ДП «Миколаївський морський торгівельний порт».

Таким чином, судом визнається юридично неспроможним твердження позивача стосовно того, що позовні вимоги хоч і пред`явлені до Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, по суті виконуються за рахунок Міністерства розвитку громад та територій України, що свідчить про необхідність залучення останнього як співвідповідача у спорі.

Посилання позивача на правову позицію, що міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 суд не приймає до уваги, оскільки предмет та підстави позову у справі №910/15792/20 стосуються оскарження реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи і аж ніяк не є аналогічними предмету і підставам позову у справі №915/182/25.

Суд наголошує, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" позовних вимог до Міністерство розвитку громад та територій України не містила та таких позовних вимог не існувало і на момент подання позивачем позову до Господарського суду Миколаївської області.

Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Так, за загальним правилом та приписами ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Разом з тим, частиною 3 статті 30 ГПК України встановлено виключну підсудність справ, що виникають зі спорів щодо нерухомого майна, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 р. у справі № 460/4286/16-ц та від 16.05.2018 р. у справі № 640/16548/16-ц до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Тобто, частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України визначає розширений перелік спорів, до яких застосовуються правила виключної підсудності

Судом зазначається, зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що спір стосується права оренди нерухомого майна, яке є державною власністю та перебуває на балансі ДП «Миколаївський морський торгівельний порт», розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/7. Відомості щодо місцезнаходження спірного нерухомого майна є актуальними згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Також частина друга першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

У п.п. 20.5-20.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» 24.10.2011 №10 вказано, що у вирішенні питання про визначення підсудності відповідних справ, у разі, коли позивач зазначає центральний орган виконавчої влади або державну адміністрацію як відповідача поряд з іншими відповідачами без достатніх на це підстав, необхідно враховувати таке.

Якщо позивач з якихось причин вважає, що одним із відповідачів зі справи має бути центральний орган виконавчої влади або державна адміністрація і у зв`язку з цим позовна заява подається до господарського суду міста Києва, або у разі передачі відповідної справи іншим господарським судом до цього суду, останній у процесі підготовки справи до розгляду вправі вирішити питання про залучення до участі у справі іншого відповідача або, за згодою позивача, - про заміну неналежного відповідача. Якщо у такому випадку справа стала підсудною іншому господарському суду, вона згідно із частиною третьою статті 17 ГПК має бути розглянута господарським судом міста Києва.

Якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв`язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК, за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що судом встановлено відсутність позовних вимог до Міністерства розвитку громад та територій України та провадження у справі в частині вимог до Міністерства розвитку громад та територій України закрито, враховуючи, що даний час місцезнаходженнямспірного майна є: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/7, суд дійшов висновку, що за правилами виключної підсудності вирішення даного спору відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Миколаївської області.

За таких обставин, матеріали справи підлягають направленню до Господарського суду Миколаївської області.

Керуючись ст. ст. 20, 27, 30, 31, 231, 233, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №915/182/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Міністерства розвитку громад та територій України в частині вимог до Міністерства розвитку громад та територій України закрити.

2. Передати матеріали справи №915/182/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській про визнання недійсним одностороннього правочину з розірвання договору оренди, внесення змін до договору оренди шляхом визнання укладеним договору про внесення змін за виключною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвала набирає законної сили 16.04.2025 та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.04.2025

Суддя М.О. Лиськов