Ухвала від 23.04.2025 по справі 910/6654/24

?

УХВАЛА

23 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/6654/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил К. С.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (колегія суддів: Андрієнко В. В., Шапран В.В., Сітайло Л. Г.) і рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 (суддя Паламар П. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" до відповідачів: 1) Приватного підприємства "Візит-Сервіс", 2) Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит" про визнання договорів недійсними,

за участі:

представника позивача - Жиленкова В. В.,

представника відповідача-2 - Миронова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" (далі - ТОВ "Поверхность-Інвест") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Візит-Сервіс" (далі - ПП "Візит-Сервіс") та Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит" (далі - ПП "Приватна телекомпанія "Візит") про визнання недійсними:

- договорів позики від 28.05 2021 № 1, від 10.06.2021 № 2, від 18.06.2021 № 3, від 28.06.2021 № 4, що укладені між ПП "Візит-Сервіс" та ПП "Приватна телекомпанія "Візит";

- договору застави транспортних засобів від 25.10.2021, що укладений між ПП "Візит-Сервіс" та ПП "Приватна телекомпанія "Візит";

- договору про припинення зобов`язання переданням відступного від 16.02.2022, що укладений між ПП "Візит-Сервіс" та ПП "Приватна телекомпанія "Візит".

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки на момент їх укладення боржник мав перед позивачем невиконане зобов`язання, підтверджене рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація", не мав іншого, окрім переданого у заставу, майна, за рахунок якого було можливе виконання цього зобов`язання, оціночна вартість заставленого майна відповідачами, які є пов`язаними і перебувають під контролем близьких осіб, була занижена. Таким чином, відчуження майна боржника за заниженою ціною пов`язаній особі призвело до неможливості виконання рішення третейського суду, яке відбулося на його користь. Посилаючись на те, що договори були укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, єдиною їх метою було уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань, позивач просив визнати їх недійсними на підставі статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Судами установлено, що ТОВ "Поверхность-Інвест" є кредитором ПП "Візит-Сервіс" за вимогою про сплату 750 943,00 грн штрафу, яка виникла з договору від 18.12.2018 № 039/18.

4. Указані обставини підтверджуються рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація" від 23.09.2021 у справі № 1504/21 та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 та наказом того ж суду від 20.09.2022 у справі № 873/214/21, на підставі яких з ПП "Візит-Сервіс" на користь позивача стягнуто 750 943,00 грн заборгованості, яка є штрафом згідно з пунктом 9.4.2. договору від 18.12.2018 № 039/18, 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу, 1 000,00 грн реєстраційного збору, 16 509,43 грн третейського збору.

5. 22.11.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_14 з примусового виконання вищевказаного наказу Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022.

6. У межах виконавчого провадження приватним виконавцем встановлено, що у боржника - ПП "Візит-Сервіс" відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, окрім транспортних засобів AUDI Q7, р. в. 2019, номер кузова НОМЕР_1 , р. н. НОМЕР_2 ; FIAT FIORINO, р. в. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , р. н. НОМЕР_5 ; FIAT QUBO, р. в. 2016, номер кузова НОМЕР_6 , р. н. НОМЕР_7 ; FIAT NUOVO DOBLO, р. в. НОМЕР_8 , номер кузова НОМЕР_9 , р. н. НОМЕР_10 ; VOLKSWAGEN CARAVELLE, р. в. НОМЕР_11 , номер кузова НОМЕР_12 , р. н. НОМЕР_13 , оголошених в розшук.

7. Указані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи постановами приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_14.

8. Упродовж травня 2021 року - лютого 2022 року між відповідачами укладено шість правочинів, наслідком виконання яких є відчуження ПП "Візит-Сервіс" вищевказаних транспортних засобів на користь ПП "Приватна телекомпанія "Візит".

9. Зокрема, відповідачами було укладено договори позики від 28.05 2021 № 1, від 10.06.2021 № 2, від 18.06.2021 № 3, від 28.06.2021 № 4, на підставі яких відповідачем-2 у власність відповідача-1 були передані грошові кошти у розмірі відповідно 990 000,00 грн, 940 000,00 грн, 305 000,00 грн та 800 000,00 грн, а всього 3 035 000,00 грн, які той зобов`язався повернути позикодавцеві відповідно до 28.09.2021 та до 10, 18 та 28 жовтня 2021 року.

10. Крім того, відповідачами укладений договір застави транспортних засобів від 25.10.2021, за яким відповідач-2 набув право у разі невиконання боржником (відповідачем-2) зобов`язань за вищевказаними договорами позики одержати задоволення за рахунок вказаних вище транспортних засобів, заставна вартість яких визначена у розмірі 1 000 000,00 грн.

11. Відповідачами також було укладено договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 16.02.2022, на підставі якого відповідачі погодили припинити зобов`язання боржника за договорами позики позики від 28.05 2021 № 1, від 10.06.2021 № 2, від 18.06.2021 № 3 - повністю, за договором позики від 28.06.2021 № 4 - частково (у розмірі 373 655,08 грн) на загальну суму 2 608 655,08 грн шляхом передачі у власність відповідача-2 переданих у заставу транспортних засобів.

12. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про визнання вказаних правочинів недійсними, позивач стверджує, що вони були вчинені відповідачами з метою ухилення боржником від виконання наявного перед позивачем зобов`язання.

13. Судами установлено, що:

1) внаслідок вчинення спірних правочинів боржник позбувся ліквідних активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача;

2) відчуження такого майна на користь пов`язаної особи за зниженою ціною:

Згідно з поданими до справи висновками експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 22.05.2024 № № 1110/05/2024, 1111/05/2024, 1112/05/2024, 1113/05/2024, 1114/05/2024, складених судовим експертом Експертно-дослідної служби України Власовим А. Ю., ринкова вартість транспортних засобів станом на 16.02.2024 становила 3 541 270,00 грн.

При цьому фактичне відчуження транспортних засобів на підставі договору про припинення зобов`язання переданням відступного вчинене за ціною 2 608 655,08 грн, що є значно меншою за ринкову вартість таких транспортних засобів.

3) боржник ПАТ "Візит-Сервіс" та ПП "Приватна телекомпанія "Візит" були пов`язаними особами:

З тексту оспорюваних правочинів вбачається, що місцем реєстрації юридичних осіб відповідачів була одна й та ж адреса у м. Кременчуці Полтавської області на бульв. Пушкіна, 8 у сусідніх офісах № 1 та № 2.

Від імені боржника ПАТ "Візит-Сервіс" ці правочини були вчинені директором Мельник Тамарою Миколаївною, від імені відповідача-2 - тимчасово виконуючим обов`язки директора Мельником Романом Олександровичем.

Одноосібними учасниками товариств відповідачів на час вчинення оспорюваних правочинів були: у ПАТ "Візит-Сервіс" - Мельник Олександр Олександрович, у ПП "Приватна телекомпанія "Візит" - Мельник Роман Олександрович, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідачів.

Зареєстрованим місцем проживання вказаних фізичних осіб було м. Кременчук Полтавської області на пров. Марини Раскової, 10, яке Мельник Олександр Олександрович згодом змінив на м. Київ. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будинку на вул. Марини Раскової, 10 у м. Кременчуці Полтавської області є Мельник Тамара Миколаївна.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

14. 16.10.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025, про задоволення позову.

15. Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновків про те, що зібраними у справі доказами в їх сукупності стверджуються наявність ознаки фраудаторності оспорюваних правочинів, а саме:

- відчуження боржником ліквідного майна за наявності значної непогашеної заборгованості перед позивачем після пред`явлення кредитором вимог щодо її повернення;

- відчуження такого майна на користь пов`язаної особи за зниженою ціною;

- після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого можливе виконання зобов`язання;

- дії боржника унеможливлюють виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Короткий зміст касаційної скарги

16. У касаційній скарзі ПП "Приватна телекомпанія "Візит" просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.

17. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі.

18. Скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- щодо застосування норм статей 3, 13, 15, 16, 203, 204, 215, 216, 234 ЦК України в контексті визнання правочинів недійсними на підставі їх фраудаторного характеру та застосування правових категорій "момент виникнення боргу", "підозрілий період", "презумпція сумнівності правочинів" для цілей кваліфікації оспорюваних правочинів як фраудаторних;

- щодо застосування норм статей 3, 13, 15, 16, 215 ЦК України, статті 42 КУзПБ в контексті визнання правочинів недійсними на підставі їх фраудаторного характеру (належний спосіб захисту).

19. У касаційній скарзі скаржник стверджує про порушення апеляційним судом норми процесуального права (пункти 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України), а саме:

- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3);

- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4).

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

20. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що вони відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

21. Позивач стверджує, що оспорювані договори є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду позивачу. До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані правочини як фраудаторні відноситься: пов`язаність відповідача-1 та відповідача-2 через власників та керівників; момент вчинення оспорюваних договорів (тобто після отримання 11.01.2021 відповідачем-1 листа про необхідність сплати штрафу в сумі 731 150, 78 грн та згодом відкриття третейським судом провадження у справі за позовом позивача до відповідача-1 про стягнення боргу); відповідач-2, який отримав право власності на транспортні засоби за оспорюваними договорами після судового розгляду справи про стягнення боргу та ухвалення рішення третейським явно знав про необхідність погашення відповідачем-1 заборгованості перед позивачем на виконання судового рішення в сумі 750 943, 00 грн, при цьому діяв очевидно недобросовісно; за договором про припинення зобов`язань переданням відступного транспортні засоби передані відповідачем-1 у власність відповідача-2 за значно заниженою вартістю.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

22. Зміст спірних правовідносин у справі, що переглядається, полягає у тому, що позивач як кредитор відповідача-1 за невиконаним зобов`язанням, що підтверджене рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація", просив суд визнати недійсними (фраудаторними) договори, на підставі яких відповідач-1 фактично відчужив на користь відповідача-2 єдине належне йому на праві власності майно - транспортні засоби, що призвело до неможливості виконання рішення третейського суду про стягнення боргу з відповідача-1 на користь позивача, а суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення про задоволення таких позовних вимог.

23. Суди виснували, що з огляду на сукупність вчинених відповідачами дій, які виразились в укладанні між ними договорів позики від 28.05 2021 № 1, від 10.06.2021 № 2, від 18.06.2021 № 3, від 28.06.2021 № 4; договору застави транспортних засобів від 25.10.2021; договору про припинення зобов`язання переданням відступного від 16.02.2022, боржник позбувся ліквідних активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.

24. Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

25. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ГПК України).

26. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

27. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висловила правовий висновок у розділі "Загальні положення щодо визнання правочину недійсним і способів захисту" (пункти 42- 56), де виснувала, що: вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

29. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.29), визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України).

30. При цьому за висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 31), якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

31. Проте у цій справі вимоги позивача про визнання недійсними правочинів, наслідками укладання яких стало відчуження від відповідача-1 на користь відповідача-2 транспортних засобів, не відповідають належному та ефективному способу захисту, оскільки задоволення такого позову не призведе до повернення майна відповідачу-1, і тим більше не призведе до звернення стягнення на це майно для задоволення вимог позивача в рахунок погашення існуючої заборгованості.

32. При цьому таке рішення суду буде спрямоване лише на створення преюдиції в інших судових провадженнях (про звернення стягнення на таке майно в межах виконавчого провадження або про витребування майна з метою його примусової реалізації тощо), що не відповідає завданням господарського судочинства, а тому свідчить про неефективність такого способу захисту.

33. Колегія суддів також звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо того, що два різних суб`єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.48), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 161)).

34. Колегія суддів підтримує таку правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема і в частині позовів про визнання правочинів недійсними. Так, відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зазначене положення не означає, що треті особи можуть звертатись з власним позовом (від власного імені) про визнання договору недійсним, адже за протилежного підходу виявиться, що один і той же позов належить різним особам: і стороні договору, і третім заінтересованим особам. За цього підходу суди змушені були б розглядати один і той же спір двічі чи багатократно. Наприклад, заінтересована особа звертається з позовом про визнання договору недійсним (можливо, визначаючи обох сторін договору відповідачами), але суд їй відмовляє. Тоді вже сторона договору звертається з тим же самим позовом, і суд має розглянути його по суті, адже склад сторін нібито різний. Такий підхід забезпечував би і підґрунтя для зловживань шляхом створення стороною правочину штучних заборгованостей перед афілійованими особами з метою їх звернення з новими позовами щодо того самого предмету спору.

35. Необхідно взяти до уваги, що якщо на виконання оспорюваного правочину його стороною передане певне майно, то це призводить до зменшення майнової сфери саме такої сторони, але не інших осіб (у тому числі заінтересованих). Відповідно позовна вимога про визнання правочину недійним, поєднана з позовною вимогою про витребування майна, спрямована на відновлення майнової сфери сторони правочину, тобто фактичним позивачем, в інтересах якого такі вимоги пред`являються (частина 3 статті 45 ГПК України), є саме сторона правочину, а не інші особи (у тому числі заінтересовані).

36. Отже, частину третю статті 215 ЦК України слід розуміти так, що за певних умов третя особа, яка не є стороною правочину (інша заінтересована особа), може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним від імені сторони правочину (різновид похідного позову).

37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21)) зробила такі висновки:

"10.46.Також законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства). У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 78)) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).

…

10.51.Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 КУзПБ). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України)".

38. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 72) зроблений висновок, зокрема, щодо того, що кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору; цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову; при цьому, однак, кредитори боржника не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів полягає у стягненні коштів на користь боржника а не на користь кредиторів. Отже, Велика Палата Верховного Суду визнала, що кредитори боржника за певних умов можуть мати повноваження на звернення до третіх осіб, винних боржнику, з майновими вимогами, але від імені боржника в порядку похідного позову. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила (пункт 105), що законодавство може мати прогалини в частині похідного позову, які слід заповнювати судам.

39. Колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо похідного інтересу кредитора у виконавчому провадженні (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 77):

"77. Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися у виконавчому провадженні. Отримавши судове рішення про стягнення з боржника коштів, кредитор у статусі стягувача звертається з заявою про примусове виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб; зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Якщо такі особи визнали, що у них перебуває майно боржника, або майно та кошти, що належать боржнику від таких осіб, і надіслали виконавцю відомості про це, то виконавець звертає стягнення на таке майно та кошти в порядку, визначеному частинами другою-четвертою зазначеної статті. Внаслідок стягнення коштів з інших осіб у боржника замість права вимоги до них з`являється ліквідний актив - грошові кошти, за рахунок яких може бути задоволена грошова вимога кредитора до боржника. У таких випадках кредитор боржника не вправі вимагати сплати коштів, належних від інших осіб боржнику, як на свою користь, так і на користь боржника, але вправі вимагати належної поведінки виконавця, зокрема щодо звернення стягнення на кошти, що належать боржнику від інших осіб. Для цього кредитор може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідно до розділу Х Закону України "Про виконавче провадження".

40. Зазначені висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала лише за умови, що треті особи визнали, що у них перебуває майно боржника, або майно та кошти, що належать боржнику від таких осіб, тобто за умови відсутності спору з такою третьою особою. За наявності такого спору стаття 53 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягає застосуванню, оскільки це призвело би до порушення як статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і статті 1 Першого протоколу до неї. У таких випадках спір має вирішуватися в порядку позовного провадження. Див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20, пункти 79-81), від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21, пункт 38).

41. Якщо спір виник з приводу укладення та виконання боржником з третьою особою фраудаторного правочину, то належними позовними вимогами є вимога про визнання такого правочину недійсним у поєднанні з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину. Належним позивачем за такою вимогою є боржник, а відповідачем - інша сторона, від якої витребовується майно.

42. Вирішуючи питання про те, хто має повноваження звертатись від імені боржника з зазначеними позовними вимогами в порядку похідного позову, колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 103) про те, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача (тобто боржника).

43. При цьому виконавець відповідно до закону наділений широкими повноваженнями щодо вчинення дій, спрямованих на виконання рішень. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, звернутися до суду щодо застосування приводу; отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника; відповідно до частини 5 цієї статті під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних тощо.

44. Водночас колегія суддів враховує, що кредитор може бути краще за виконавця обізнаний зі справами боржника, який був контрагентом кредитора, зокрема мати відомості про вчинення боржником правочинів та їх виконання.

45. Тому колегія суддів вважає, що повноваження звертатись з позовними вимогами про визнання правочину боржника недійсним у поєднанні з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину, належить як виконавцю, так і кредитору, який набув статусу стягувача у виконавчому провадженні.

46. В обох випадках боржник набуває статусу позивача; при цьому mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п`ятої статті 55 ГПК України, частин третьої, четвертої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті. Див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20, пункти 92, 93), від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21, пункти 62, 63).

47. У § 51 рішення від 05 січня 2010 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Тому особі, яка звернулася до суду в порядку похідного позову, належить також повноваження вимагати виконання судового рішення, у тому числі в порядку виконавчого провадження.

48. Однак, наразі існує непоодинока практика Верховного Суду, яка не узгоджується з наведеними вище висновками.

49. Так, у справі № 761/40240/21 предметом розгляду були позовні вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування. При зверненні з позовом банк посилався на те, що поручитель за кредитним договором вчинив оспорюваний договір дарування частки в праві спільної часткової власності на квартиру з метою уникнення відповідальності за кредитним договором.

50. Верховний Суд у зазначеній справі № 761/40240/21 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання спірного договору дарування недійсним, при цьому вимога про витребування майна не пред`являлась. Тим самим Верховний Суд фактично визнав, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.

51. При цьому у постанові від 05.01.2024 у справі № 761/40240/21 Верховний Суд зазначив, що "… Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину". Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

(див. також постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 601/2035/23, від 09.04.2025 у справі № 710/1431/23, від 19.03.2025 у справі № 753/12145/22, від 16.10.2024 у справі № 712/3471/22 тощо).

52. Отже, висновки Верховного Суду у наведених постановах полягають у можливості оскарження фраудаторного правочину третьою особою (не стороною правочину) від власного імені, а також у тому, що належному способу захисту прав чи інтересів відповідного кредитора відповідає вимога про визнання правочину недійсним (без її поєднання з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину). З огляду на міркування, викладені вище, колегія суддів не погоджується з цими висновками і вважає за необхідне від них відступити.

53. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

54. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 ГПК України).

55. З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа № 910/6654/24 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від наведених вище висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 05.01.2024 у справі № 761/40240/21, від 23.10.2024 у справі № 601/2035/23, від 09.04.2025 у справі № 710/1431/23, від 19.03.2025 у справі № 753/12145/22, від 16.10.2024 у справі № 712/3471/22.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/6654/24 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя С. К. Могил