Рішення

від 17.04.2025 по справі 372/6176/24

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/6176/24

Провадження № 2-413/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Висоцької Г.В., при секретарі Куник О.В., за участю прокурора Кузьменко К.О., відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог - ОСОБА_3 , розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Ліси України», третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року прокурор звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 0,1 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації №2096 від 12.12.2008; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 площею 0,1 га; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 14.08.2024 року за індексним номером 74577175 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 площею 0,1 га; стягнути судовий збір.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 92 від 31.01.2008 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району. Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 2096 від 12.12.2008 затверджено розроблений проект землеустрою та передано у приватну власність, серед інших, ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_4 отримала державний акт на. право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №664530 від 17.06.20.09 площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 для ведення індивідуального садівництва. 14.08.2024 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 продала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 ОСОБА_1 . Рішенням державного реєстратора з індексним номером 74577175 від 14.08.2024 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з цим встановлено, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 2096 від 12.12.2008 прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим первинне набуття права власності на вищевказану земельну ділянку для індивідуального садівництва відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030, відноситься до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і частково розташована у кварталі 46 вказаного лісництва, що за чинним законодавством, свідчить про її віднесення до земель лісогосподарського призначення, що унеможливлює перебування даної ділянки у приватній власності.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 21.11.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

24.09.2024 року представником відповідача подано до суду відзив, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Прокурор жодним чином не обґрунтовує своє право представляти ДСГП «Ліси України», якому, судячи з позовної заяви, і належить право користування земельною ділянкою, про захист якого заявляє прокурор. Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 було зареєстровано 14 серпня 2024 року за ОСОБА_1 . До цього вказана земельна ділянка була зареєстрована за попереднім власником - ОСОБА_4 . Враховуючи зазначене, способом захисту має бути віндикаційний позов про витребування земельної ділянки. Вказане повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові ВП ВС від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц. Прокурором обраний неналежний спосіб захисту, останній не заявив вимоги про витребування земельної ділянки з власності ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем, а тому це є підставою для відмови в задоволенні позову. На підтвердження позову прокурор вказує, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, а саме квартал 46 Обухівського лісництва філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України». На підтвердження зазначеного прокурор надає відповіді від Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», де останній вказує на наявність накладення. Однак вказане твердження не підкріплено належними доказами.Прокурор заявляє вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030. В той же час, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 була здійснена 17.06.2009 року Управлінням Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 20.01.2009; ФОП ОСОБА_5 . Вказане підтверджується інформацією з Держгеокадастру. Тобто позовна вимога про скасування державної реєстрації подана більше, ніж через 15 років. Враховуючи вищезазначене, заявив про сплив позовної давності за вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

03.01.2025 прокурором подано до суду відповідь на відзив, де зазначено наступне. На даний час держава в особі Київської обласної державної адміністрації є власником земельних ділянок лісогосподарського призначення, що розташовані за межами населених пунктів в Київській області та перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України» в силу норм Земельного кодексу України. Відтак, вказаний орган є належним позивачем у даній справі. Сам факт не звернення до суду Київської обласної державної адміністрації з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та для звернення до суду з таким позовом. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 частково відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» і відповідно до положень ст. ст. 20, 83, 122, 141, 142, 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з огляду на її цільове призначення, не передбачається можливості її відведення у приватну власність за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, наявні підстави для скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, як належного способу захисту порушеного права разом із вимогою негаторного позову, оскільки таке скасування припиняє право володіння відповідача. У справі, що розглядається, незаконно сформована спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, отже лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, інша її частина належить до земель приватної власності. В даному випадку земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 є сформованим об`єктом цивільних прав, а задоволення позовних вимог спрямоване на подальше виготовлення технічної документації щодо поділу вказаної земельної ділянки на дві окремі частини з врахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На підставі викладеного, задоволення позовних вимог шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на вказану земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі спрямоване на відновлення державної власності на землі державного лісового фонду, оскільки створює можливість та підстави сформувати нові об`єкти цивільних прав з урахуванням дійсного цільового призначення земельних ділянок. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав володільця земельних ділянок. Факт часткового накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення підтверджується належними та допустимими доказами.

13.01.2025 представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що в позові, так і у відповіді на відзив підтверджує, що право користування спірної земельної ділянки нібито належить ДП «Ліси України». Таким чином підстава позову суперечить предмету цього ж позову, адже КОДА не належить право користування, позов про захист якого подає прокурор. Прокурор наполягає на вірності обраного способу захисту. Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Всі заяви прокурора щодо належності ділянки до земель лісогосподарського призначення не підкріплені жодним доказом, зокрема щодо координат.

21.01.2025 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

12.02.2025 року представником відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області - Заставенком А.В. подано до суду додаткові пояснення у справі, в яких заперечив щодо позовних вимог. Зазначив, що Обухівська районна державна адміністрація Київської області діяла виключно в межах своїх повноважень, затверджений проект землеустрою був погоджений усіма необхідними органами, відповідно до наявних в проекті документів, передана громадянам земельна ділянка належала до земель запасу, земель, що використовуються для відпочинку та інших відкритих земель - зелених насаджень загального користування. Також ДП «Київський лісгосп» підтвердило, що вказана земельна ділянка не належить до лісових земель. Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 2096 від 12.12.2008 було прийнято відповідно до чинного на той момент законодавства, є законним, а підстави для визнання його недійсним відсутні.

21.02.2025 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

26.03.2025 року третьою особою ОСОБА_4 подано до суду пояснення, в яких заперечила щодо позовних вимог у повному обсязі. Зазначила, що спірна земельна ділянка була отримана в рамках чинного на той час законодавства, проект землеустрою був погоджений з усіма необхідними органами, відповідно до наявних в проекті документів, передана громадянам земельна ділянка належала до земель запасу, земель, що використовуються для відпочинку та інших відкритих земель - зелених насаджень загального користування. Право власності на вказану земельну ділянку виникло у ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.06.2009 року серія ЯЖ №664530. Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 здійснена 17.06.2009 року Управлінням Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 20.01.2009; ФОП ОСОБА_5 . Тобто з часу виникнення права власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_4 пройшло більше, ніж 15 років. За весь час остання не отримувала жодних зауважень або відомостей, що земельна ділянка належить до лісового фонду. У зв`язку із зазначеним, заявила про сплив позовної давності за вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

11.04.2025 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ. Вказаний законом були внесені зміни до Цивільного кодексу України. Так, у відповідності до частини 2 статті 391 ЦК України (в редакції Закону № 4292-ІХ) якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України (в редакції Закону № 4292-IX) держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 була здійснена 17.06.2009 року Управлінням Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 20.01.2009; ФОП ОСОБА_5 , ОСОБА_5 . Вказане підтверджується інформацією з Держгеокадастру. Позов в даній справі був поданий більше, ніж через 15 років, після державної реєстрації права власності та видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку. Скасування державної реєстрації земельної ділянки, яку вимагає прокурор, призведе до повної втрати права приватної власності на земельну ділянку та її повернення у державну власність. А тому позовні вимоги прокурора є фактичною вимогою про повернення земельної ділянки у власність держави, тобто витребуванням майна. А зважаючи на строки давності, встановлені статтею 388 ЦК України (в редакції Закону № 4292-IX), дана позовна вимога не може бути задоволена.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечили у повному обсязі, просив відмовити з підстав, зазначених у відзиві.

Представника третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог - Семко В.Ю. позовні вимоги підтримав.

Інші учасники в судове засідання не з`явились.

Суд, вислухавши думку прокурора та представника відповідачки, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, у їх сукупності та співставленні, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 92 від 31.01.2008 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району. Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 2096 від 12.12.2008 затверджено розроблений проект землеустрою та передано у приватну власність, серед інших, ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,1 га для ведення індивідуального садівництва.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_4 отримала державний акт на. право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №664530 від 17.06.20.09 площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 для ведення індивідуального садівництва.

14.08.2024 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 продала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 ОСОБА_1 .

Рішенням державного реєстратора з індексним номером 74577175 від 14.08.2024 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Прокурор зазначає, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 2096 від 12.12.2008 прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим первинне набуття права власності на вищевказану земельну ділянку для індивідуального садівництва відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Прокурор вважає, що вказана земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського фонду.

Суд частково погоджується із позицією прокурора з огляду на таке.

Щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського фонду суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Так, статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідна правова позиція з приводу того, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, та постановах Великої Палати Верховного Суду у від 07.11.2018у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-и, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц.

Так, за інформацією філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 05.09.2023 № 02-857 та від 05.09.2024 № 97/20.12-1 -2024 установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 частково накладається на землі лісогосподарського призначення та розташована в межах державного лісового фонду (квартал 46 виділ 8 Обухівського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014, квартал 46 виділ 2 Обухівського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003). Погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки не надавалось.

Таким чином, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 22.09.2023 №03-931 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року відноситься до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і частково розташована у кварталі 46 вказаного лісництва.

Вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

Крім того, відомості про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією з кадастрової карти Національної кадастрової системи України, згідно якої спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах шару «Ліси».

У свою чергу, Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 35 цього Закону кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, Автономна Республіка Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.

Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

У постанові Верховного суду від 20.06.2023 по справі № 420/4540/22 зроблено висновок про те, що дані з Google Maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших джерел, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність.

Аналогічні висновки можна застосувати і до відомостей, розміщених у картографічній базі даних Національної кадастрової системи України, ведення якої забезпечує уповноважений державний орган - Держгеокадастр.

Таким чином, наведені вище докази у своїй сукупності вказують на приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Суд погоджується із позицією прокурора, що розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , у межах кварталу 46 Обухівського лісництва за чинним законодавством, свідчить про її часткове віднесення до земель лісогосподарського призначення.

Територіям земель лісогосподарського призначення законодавець надав особливий, виключний статус.

Так, відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Суд не вважає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 , зокрема, «схема розташування земельних ділянок» (а. с. 170, том 1), на якій спірна земельна ділянка зображена поза межами лісового кварталу спростовує вищенаведені твердження суду. Так, вказане зображення здійснено розробником ОСОБА_6 , і цілком допустимо, що воно могло не співпасти із фактичним розташуванням спірної земельної ділянки в подальшому з причин, які могли бути обґрунтованими, як випадковістю, так і злим наміром. Фактично, розробник на момент зображення цієї земельної ділянки не мав чітких орієнтирів для її визначення у просторі, за виключенням площі, тому це «зображення» мало високу вірогідність відхилень та похибок.

Позиція відповідача з цього приводу звелася до дотримання принципу належного урядування, відповідно до якого ні ОСОБА_4 , ні тим більше ОСОБА_1 не повинні нести відповідальність за дії органів державної влади, які затвердили технічну документацію із включно «схемою розташування земельної ділянки», тим самим дозволивши ОСОБА_4 завершити процедуру приватизації без перешкод.

Проте, цей аргумент може розглядатися при оцінці критерію добросовісності власника - ОСОБА_4 та згодом ОСОБА_1 , але він не може спростовувати факт фактичного накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, який прокурор довів сукупністю належних, достовірних та допустимих доказів.

Суд вважає за необхідне надати відповідь на питання, чи відбулися порушення закону під час передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки 3223151000:06:007:0030 у 2008 році?

Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За інформацією Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 05.09.2023 № 02-857, філія та державне підприємство згоду на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок у межах кварталу Обухівського лісництва не надавали.

Таким чином, ОСОБА_4 отримано у власність земельну ділянку, яка частково накладається на землі лісогосподарського призначення, без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Крім цього, згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Отже, рішення про вилучення спірних земельних ділянок має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане свідчить про те, що відбулось розпорядження землею лісового фонду без вилучення її з держлісфонду уповноваженим органом держави на підставі ст. ст. 142, 149 Земельного кодексу України.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України (у редакції на час зникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, за інформацією Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 05.09.2023 № 02-857 установлено, що погодження на зміну цільового вищевказаної земельної ділянки не надавалось, рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарських потреб не приймалися.

Враховуючи викладене, у даному випадку спірна земельна ділянка набута у приватну власність всупереч порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, визначеному ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України без погодження відповідним органом державної влади з питань лісового господарства.

Як установлено спірна земельна ділянка на момент її відведення частково перебувала у державній власності та відносилася до земель лісогосподарського призначення, а також щодо такої землі діяли обмеження, разом з тим, останні відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, оскільки Кабінет Міністрів України також рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у приватну власність не приймав.

Однак, висновок суду про порушення процедури, встановленої законом, не має автоматичним наслідком позбавлення права власності відповідача на землю, оскільки головним критерієм виступає «добросовісність власника».

Щодо обраного прокурором способу захисту.

Прокурором зазначено: «Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено обороноздатної….. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене….. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка приватної форми власності з кадастровим номером 3223151000:06:007:0030 частково накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявления негаторного позову про визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі…. Для забезпечення реальної та безперешкодної можливості державі реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі з припиненням права власності за відповідачем на цю ділянку, відомості про що містяться в Державному земельному кадастрі….. При задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав….».

Однак, суд виснує таке.

Негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. І умовами його пред`явлення є: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред`явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Зважаючи на зазначене, можна стверджувати, що негаторний позов можна пред`являти у разі, коли захищаються прав власника земельної ділянки водного і природо-заповідного фонду, щодо земель лісогосподарського фонду застосується віндикація.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відсутні будь-які умови пред`явлення негаторного позову, у зв`язку з тим, що законним власником земельної ділянки є відповідач, наявна державна реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідачем в Державному земельному кадастрі, відсутня протиправна поведінка відповідача, у зв`язку з чим відсутня її тривалість.

Суд вважає, що наявність у відповідача правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, реєстрації її в Державному земельному кадастрі відповідає принципу реєстраційного підтвердження володіння, незважаючи на відсутність реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В протилежному випадку до відповідача був би застосований принцип надмірного формалізму.

Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Позовна вимога є вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

У цьому разі майно може бути витребувано від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Так як суд погодився із позицією прокурора, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду, належним способом захисту є виключно пред`явлення позову про часткове витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов.

При цьому, суд хоче зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у справі 362/2707/19 відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділене в натурі.

Суд звернув увагу на аргументи прокурора пояснити обраний негаторний спосіб захисту частковим накладенням спірної земельної ділянки на лісовий фонд. Віндикаційний позов в цьому випадку, на думку прокурора, призвів би до витребування на користь держави земельної ділянки більшої ніж потрібно, тобто і тієї її частини, яка не охоплюються землями лісового фонду і належить на праві власності відповідачу. Але, якщо допустити правильність тверджень прокурора та застосувати обраний спосіб захисту, який прокурор називає «негаторним», то наслідком є аналогічно позбавлення права власності відповідача всієї спірної земельної ділянки шляхом скасування права власності відповідача.

Отже, суд виснує, що у вказаній справі належним способом захисту може стати виключно пред`явлення позову про часткове витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов. Звичайно такий спосіб захисту потребував би від прокурора подачі додаткових доказів, на підставі яких можливо б було визначити точний розмір та конфігурацію тієї частини спірної земельної ділянки, яка накладається на лісовий фонд. Однак, це єдиний спосіб, в який прокурор має можливість захистити інтереси держави і при цьому не порушити право відповідача на іншу частину спірної земельної ділянки, не охопленою землями лісового фонду.

Невірно обраний спосіб захисту - є самостійною підставою для відмови у позові. В цій справі це також призводить до того, що суд позбавлений можливості оцінити три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання держави в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Так, КЦС ВС у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Отже, неправильно обраний спосіб захисту позбавляє відповідача його права на перевірку судом трьох критеріїв, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання держави в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Отже, позбавлення цих прав відповідача є несумісним із його правом на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову через неправильно обраний спосіб захисту.

Суд також погоджується із позицією відповідача, що ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісних набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ надає відповідачу додаткові гарантії для захисту його права власності на спірну земельну ділянку, так як позов прокурора поданий більш ніж через 15 років після отримання ОСОБА_4 . Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 червня 2009 року.

Судом встановлено, що прокурором обрано неправильно обраний спосіб захисту, а, отже, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову саме з цього приводу і не розглядає питання про застосування строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12,76, 81,89, 133, 137, 141,259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Ліси України», третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Висоцька