Рішення

від 16.04.2025 по справі 183/3779/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/3779/24

№ 2/183/844/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2025 року місто Самар Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дубовенко І.Г., секретаря судового засідання Болкарьової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області, про виселення, суд -

у с т а н о в и в :

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в якому просить виселити ОСОБА_1 , 1977 року народження, ОСОБА_2 , 1953 року народження, ОСОБА_3 , 1975 року народження, ОСОБА_4 , 1999 року народження, ОСОБА_5 , 2000 року народження, ОСОБА_6 , 2005 року народження, ОСОБА_7 , 2019 року народження, ОСОБА_8 , 2021 року народження з житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 16.05.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNN0G100000055, згідно якого АТ КБ «Приватбанк» надав відповідачу кредит у розмірі 35000 доларів США строком до 11.05.2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 16.05.2007 року уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 62,4 м.кв., житловою - 38,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит, в розмірі, передбаченому умовами договору.

Договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у вказаному будинку (предметі іпотеки) інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що відповідачем, всупереч вимог договору іпотеки, порушено його обов`язок та у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_2 , 1953 року народження, ОСОБА_3 , 1975 року народження, ОСОБА_4 , 1999 року народження, ОСОБА_5 , 2000 року народження, ОСОБА_6 , 2005 року народження, ОСОБА_7 , 2019 року народження, ОСОБА_8 , 2021 року народження.

Таким чином АТ КБ «Приватбанк» вважає, що ОСОБА_1 та мешканці, які були зареєстровані з порушенням вимог законодавства у вищезгаданому житловому будинку, що є предметом іпотеки, не мають права користуватись житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим просить їх виселити.

Відзивів на позов не надходило.

Ухвалою суду від 20 травня 2024 року відкрите загальне позовне провадження у справі.

24 січня 2025 року від органу опіки та піклування Новомосковської (нині Самарівської) міської ради надійшов висновок про те, що виселення малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження суперечитиме нормам чинного законодавства та призведе до порушення, зокрема, житлових прав дітей, зменшення або обмеження яких є неприпустимим.

Ухвалою суду від 18.02.2025 року підготовче провадження закрите, справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи у відсутність представника АТ КБ «ПриватБанк», позов підтримують, просять задовольнити у повному обсязі та не заперечують проти заочного розгляду.

Відповідачі, кожний в окремості, як в своїх інтересах так і в інтересах малолітніх ОСОБА_7 , 2019 року народження та ОСОБА_8 , 2021 року народження в судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені судом, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, у своїй заяві просять розглянути справу за відсутності їхнього представника із підтриманням висновку.

Тому, у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи за наявними у справі доказами.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 16 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNN0G100000055, відповідно до якого позивач надав відповідачеві кредит на строк до 11 травня 2027 року у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 28000,00 доларів США шляхом видачі готівки через касу зі сплатою відсотків за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 16 травня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № DNN0G100000055, зареєстрований в реєстрі за № 1285.

Згідно з п. 35.3. Договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме житловий будинок загальною площею 62,4 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 травня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1284.

Відповідно, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , є предметом іпотеки, виступає як забезпечення його зобов`язання за споживчим кредитом, наданим йому ЗАТ КБ «ПриватБанк» в іноземній валюті - доларах США.

У даному будинку зареєстроване місце постійного проживання відповідачів: ОСОБА_1 , 1977 року народження, ОСОБА_2 , 1953 року народження, ОСОБА_3 , 1975 року народження, ОСОБА_4 , 1999 року народження, ОСОБА_5 , 2000 року народження, ОСОБА_6 , 2005 року народження, ОСОБА_7 , 2019 року народження, ОСОБА_8 , 2021 року народження.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.

Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на порушення відповідачем ОСОБА_1 пункту 20.12 договору іпотеки щодо неотримання ним згоди іпотекодержателя на реєстрацію відповідачів у будинку, який є предметом іпотеки. Проте закон не передбачає такої підстави для виселення відповідачів з предмета іпотеки.

Суд звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст.51 Конституції України).

Абзацом 5 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та ч.1 ст.379 ЦК України надано визначення поняттям «місце проживання» та «житла фізичної особи».

Відповідно до абз.11 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом МВС України від 22 листопада 2012 року №1077 затверджено Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів.

Відповідно до п.2.3 Порядку №1077 відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним. У разі якщо місце проживання другого з батьків зареєстровано в межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці територіального підрозділу, яким розглядається заява про реєстрацію місця проживання дитини, інформація перевіряється цим територіальним підрозділом або надається адресно-довідковим підрозділом відповідного територіального органу ДМС.

Відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.

До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім`я, по батькові, стать, дата і місце народження).

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа «Кривіцька і Кривіцький проти України», заява №30856/03, §41,42,43,44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України «Про іпотеку», підставою для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» підставою позову вказали, що ОСОБА_1 , який є іпотекодавцем, в порушення умов договору іпотеки (пункту 20.12) було надані документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.

Суд наголошує на тому, що з урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно, чого у спірних правовідносинах судом першої інстанції не встановлено.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Доказів невиконання вищевказаних договорів відповідачем ОСОБА_1 , розірвання чи припинення їх дії до 11.05.2027 року, а так само звернення стягнення на предмет іпотеки вказаного іпотечного майна, позивачем суду не надано.

Крім того, позивачем не доведено, та не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідачі, а також неповнолітні діти ОСОБА_7 , 2019 року народження, ОСОБА_8 , 2021 року народження, мають будь-яке інше майно у власності.

Позивачем не спростовано того факту, що відповідачі використовують спірне житло, яке є іпотечним майном, як місце постійного проживання; не доведено підстав та суспільної необхідності виселення відповідачів з житлового будинку, який належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності; як і не доведено, що реєстрація у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , членів сім`ї іпотекодавця, серед яких є неповнолітні діти, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.

Також суд звертає увагу, що ані Цивільний кодекс України, ані Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Безпідставними є посилання на п. 20.12 договору іпотеки від 16.05.2007 року, згідно якого визначений обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя. Оскільки такий пункт договору іпотеки не переважає конвенційний статус житла та пріоритет інтересів дитини.

Доводи про те, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, тому така реєстрація є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду, не заслуговує на увагу, оскільки відсутній спір між органом, який здійснює реєстрацію, та позивачем щодо зняття з реєстрації відповідачів.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що вимоги позивача про виселення відповідачів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати належить покласти на позивача Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області, про виселення - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, електронна пошта: 14360570@mail.gov.ua).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома).

Відповідач: ОСОБА_4 (РНОКПП невідомий, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома).

Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП невідомий, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома).

Відповідач: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома) .

Відповідач: ОСОБА_6 , (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома).

Відповідач: ОСОБА_7 , (РНОКПП невідомий, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома).

Відповідач: ОСОБА_8 , (РНОКПП невідомий, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 електронна пошта: невідома).

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради (код ЄДРПОУ 04052206, адреса місця реєстрації: вул. Гетьманська, будинок 14, м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, 51200 електронна пошта: невідома).

Повний текст рішення виготовлений 25 квітня 2025 року.

Суддя І.Г.Дубовенко