Постанова

від 22.04.2025 по справі 200/20392/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2390/25 Справа № 200/20392/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.

при секретарі Гречишниковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінськогорайонного судум.Дніпропетровська від06лютого 2023року посправі запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою, шляхом знесення незаконно установленого паркану, стягнення моральної шкоду, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою, шляхом знесення незаконно установленого паркану, стягнення моральної шкоду.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що вона є власником 57/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Титульним власником 43/100 частин вказаного домоволодіння є ОСОБА_1 .. Оскільки останній перебував у шлюбі із ОСОБА_5 , вона також була співвласником будинку.

Позивач вказує, що ОСОБА_5 померла, її спадкоємцями є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ..

У спільному користуванні сторін перебуває земельна ділянка, площею 677 кв.м., порядок користування якою не встановлювався.

В 2013 2015 роках ОСОБА_1 встановив на спільній земельній ділянці огорожу, якою захоплено значну частину земельної ділянки, а для спільного користування залишено лише прохід шириною 1 метр.

Позивачка зазначає, що такий вузький прохід утруднює їй користування своїм майном, не дозволяє занести/винести великі предмети, взимку прохід замітає снігом, у проході важко розминутися двом людям.

Такими діями позивачу заподіяно також моральну шкоду.

Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знести на цій земельній ділянці металеву огорожу з металоконструкціями та металевими листами, яка позначена в технічному паспорті за №13, 14; заборонити відповідачам в подальшому чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою; стягнути із відповідачів моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн..

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково, та ухвалено: зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати металеву огорожу та хвіртку, які позначена в технічному паспорті під номерами 13 та 14, розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі: 1 929,20 грн. судовий збір; 28 800 грн. за проведені експертизи; 8 500 грн. витрат на професійну правову допомогу; 1 533 грн. за копіювання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що володіння та користування належною йому часткою у спірному домоволодінні та земельною ділянкою здійснювалося та здійснюється не виходячи за межі дозволів виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 24 травня 1996 року №261 та від 16 серпня 1996 року №391, а наявні на території домоволодіння огорожі у дійсності відповідають існуючому порядку користування земельною ділянкою.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, врахувавши наданий відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 березня 1998 року позивачка є власником 57/100 частин будинку АДРЕСА_1 .

Встановлено, що земельна ділянка під будинком була виділена попереднім власникам будинку на підставі рішення №371 від 23 липня 1957 року та договору про безстрокове користування земельною ділянкою.

При цьому, в рішенні та договорі вказано адресу АДРЕСА_2 , а згідно довідки Відділу комунального господарства номер будинку АДРЕСА_2 змінено на АДРЕСА_1 .

У рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі №2-1/1996 від 16 березня 1996 року вказано, що згідно розписки від 10 липня 1964 року між співвласниками визначено порядок користування земельною ділянкою.

Відповідачем долучено копію розписки, написаної ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ..

Згідно висновку експерта №1259-05, розміщення хвіртки №13 та паркану №14 на земельній ділянці двору домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 порушує вимоги пунктів 1.3, 1.4, 1.17 Правил пожежної безпеки в Україні від 30.12.2014 та пункти 15.3.1, 15.3.7 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» щодо будівництва вказаних споруд на проїзді і під`їзному шляху для пожежних машин до будинку та утворює перешкоди евакуації мешканців з будинку та доступ бійців рятувальних служб при виникненні надзвичайних ситуацій.

Згідно висновку №1232-07, починаючи із 1994 року, ОСОБА_1 почав перерозподіл порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Замість раніше існуючого заїзду у двір домоволодіння шириною 3.5 м., яким користувалися обидва співвласника, на даний час існує один окремий заїзд, яким користується одноосібно ОСОБА_1 та пішохідний вхід через окрему хвіртку, шириною 1 м.

Свідок ОСОБА_8 вказала, що є сусідкою та бачила, як відповідач збудував паркан на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 після чого позивачу залишився вузький прохід, користуватися яким незручно.

Свідок ОСОБА_9 вказала, що хотіла купити у позивача частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проте не купила, бо до частини будинку був вузенький прохід.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлені відповідачем огорожа та хвіртка, розміщені із порушенням протипожежних вимог та будівельних норм, а тому за вказаних обставин доводи позивача про порушення її права користування земельною ділянкою знайшли своє підтвердження.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст.12ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.08.2021 у справі №200/606/18 наголосила на тому, що: чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За приписами ст. 89 ЗК України, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно абзацу 2 ч. 3 вказаної статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 61 Рішення від 09.10.2018 у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» ЄСПЛ указав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши, що на спільній земельній ділянці ОСОБА_1 встановлено металеву огорожу та хвіртку, які розділяють спільний заїзд та двір таким чином, що у спільному користуванні залишився прохід шириною 1 м., рештою подвір`я користуються відповідачі, тоді як висновком експертизи підтверджено, що внаслідок встановлення огорожі та хвіртки відбулися зміни порядку користування земельною ділянкою, оскільки раніше заїзд та двір були у спільному користуванні, іншим висновком експертизи встановлено, що огорожа та хвіртка розміщені із порушенням протипожежних вимог та будівельних норм, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , так як доводи про порушення її права користування земельною ділянкою знайшли своє підтвердження.

При цьому, суд вірно не взяв до уваги доводи відповідача про встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки у розписці від 10 липня 1964 року, вказано лише розмір земельних ділянок, тоді як відповідачем не доведено, що спірна огорожа розміщена відповідно до таких розмірів.

Крім того, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що у будь-якому випадку встановлена огорожа підлягає знесенню з огляду на порушення протипожежних вимог та будівельних норм.

За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання демонтувати металеву огорожу та хвіртку є законним та обґрунтованим.

Доводи апелянта в скарзі про те, що володіння та користування належною йому часткою у спірному домоволодінні та земельною ділянкою здійснювалося та здійснюється не виходячи за межі дозволів виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 24 травня 1996 року №261 та від 16 серпня 1996 року №391, а наявні на території домоволодіння огорожі у дійсності відповідають існуючому порядку користування земельною ділянкою, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема висновками експертів, які відповідачем не спростовані.

Крім того, наданими позивачкою доказами підтверджено, що відповідачем дійсно порушені приписи та рекомендації щодо знесення огороджень на земельній ділянці, яка знаходиться у спільному користуванні. Тоді як відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не були надані належні та допустимі докази на спростування заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для часткового задоволення позовних вимог, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність рішення в оскаржуваній частині.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Рішення в частині задоволених позовних вимог, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Законність рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог колегією суддів не перевіряється, так як рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 квітня 2025 року.

Повний текст судового рішення складено 25 квітня 2025 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова