Вирок
від 29.04.2025 по справі 293/1123/18
ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №293/1123/18

Провадження №1-кп/293/16/2025

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5

представника потерпілої ОСОБА_6 ОСОБА_7

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Черняхів кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12017060310000560від 29.12.2017 по обвинуваченню

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Черняхів Житомирської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , освіта вища, ФОП, військовозобов`язаного, раніше судимого за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 08.12.2017 за ч.2 ст. 345 КК України

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

28.12.2017 близько 20 години 10 хвилин ОСОБА_10 , керуючи технічно справним автомобілем "MERSEDES-BENS VITO" д.н.зн. НОМЕР_1 , рухався по вул. Володимирській в смт Черняхів Житомирської області із швидкістю близько 46 км/год.

Керуючи у вказаний день та час зазначеним транспортним засобом та рухаючись по вул. Володимирській смт Черняхів Житомирської області у напрямку м. Коростеня, поблизу будинку № 13 вказаної вулиці, водій ОСОБА_10 у порушення вимог пунктів 12.3. та 18.1 Правил дорожнього руху України, а саме під час виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, наближаючись до пішохідного переходу на якому перебувають пішоходи не зменшив швидкості, не зупинився, щоб надати дорогу пішоходам для яких створена перешкода чи небезпека, здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , які перетинати проїзну частину дороги з ліва на право по ходу руху автомобіля по пішохідному переході.

В результаті даної дорожньо-транспортної події потерпілі:

- ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми у вигляді важкої черепно-мозкової травми: субарханоідального крововиливу, геморагічного забою правої тім`яної частини паренхіми головного мозку, епідуральної гематоми лобної ділянки ліворуч, закриту травму грудної клітки у вигляді забою легень, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя;

- ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому правої виличної кістки, шо відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров`я;

- ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді косого перелому зовнішньої кісточки правого гомілкового-ступневого суглобу без зміщення уламків, переломів 3-3 ребер справа по передньо-підпахвинній лінії з невеликим зміцненням відламків по ширині ребра, які відносяться до середнього ступеню тяжкості як такі, які не є небезпечним для життя, але призвели до тривалого розладу здоров`я.

Порушення водієм ОСОБА_10 вимог пункту пунктів 12.3, та 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, знаходяться у прямому причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Таким чином ОСОБА_10 інкримінується, що він своїми необережними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим ОСОБА_5 , ОСОБА_4 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості та ОСОБА_6 - тяжке тілесне ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

В ході судового розгляду ОСОБА_10 в порядку ст. 63 Коснституції України відмовився від дачі пояснень.

Після оголошення обвинувального акту та цивільних позовів обвинувачений висловив свою думку щодо цивільних позовів. Зокрема, стосовно цивільних позовів потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначив, що заявлена до стягнення потерпілими моральна шкода є завищеною.

Стосовно цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 у заявленному до стягнення розмірі завданої останній матеріальної шкоди заперечив, посилаючись на те, що такі вимоги мають бути заявлені до страхової компанії.

Під час останнього слова обвинувачений просив його виправдати.

У судовихдебатах захисникипросиливизнати невинуватим ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.286 КК Українита виправдати за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення відповідно до п.2 ч.1ст.373 КПК України.

Захисники обвинуваченого також просили визнати недопустимим ряд доказів, у зв`язку із чим просили виправдати обвинуваченого.

Так, статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, в силу вимог ч.6 ст.22 КПК України, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 91 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

У обґрунтування винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, сторона обвинувачення посилалася на докази, які згідно зі ст.ст. 85, 86, 94 КПК України є допустимими, належними, достовірними та достатніми, а саме: на показання потерпілих, свідків обвинувачення, та відомості, що містяться у письмових доказах, наданих стороною обвинувачення.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовомузасіданні пояснила, що є потерпілою від подій, які мали місце 28 грудня 2017 року в смт Черняхів по вул. Володимирській о 20:00 год.

Показала, що того дня вона разом з потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_4 йшли із магазину "Вопак" (нині "Траш). Буката та ОСОБА_12 йшли попереду неї по пішохідному переходу, який був навпроти магазину, йшли один за одним у зазначеній послідовності. Вона та інші потерпілі йшли без головних уборів, світловідбиваючих знаків на одязі не було, особисто у неї було темне пальто.

Показала, що перш ніж переходити дорогу вони переконались про відсутність руху транспортних засобів і лише тоді розпочали свій рух по пішохідному переходу, йшли спокійно, при цьому вулиця була освітлена.

Пам`ятає, що перейшовши на другу половину пішохідного переходу, можливо залишилось крок/півтора до його закінчення, відчула сильний удар в праву сторону обличчя і руки. Після удару її відкинуло далі від пішохідного переходу.

Далі показала, що після удару була в свідомості та пам`ятає водія автомобіля, який перепрошував за вчинене, і говорив, що він не хотів цього робити, пояснюючи причину наїзду як те, що він їх не побачив, оскільки у нього запітніло лобове скло. Вказала, що водієм автомобіля, який скоїв ДТП був ОСОБА_13 .

Також зазначила, що не пам`ятає руху зустрічного транспортного засобу під час переходу дороги.

У подальшому повідомила, що по приїзду швидкої її госпіталізували до Черняхівської лікарні. Зазначила, що їй особисто не відомо хто саме викликав швидку.

Вказала, що за наслідками ДТП у неї була вибита ключиця, перелом лицьової кістки та інші травми. В лікарні перебувала декілька днів та місяць лікувалась вдома.

Щодо призначеня міри покарання обвинуваченому просила застосувати сувору міру покарання. Цивільний позов підтримує. Вказала, що обвинувачений перед першим судовим засіданням перерахував їй кошти у сумі 5000 грн, які вона уважає як відшкодування матеріальної шкоди.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що 28 грудня 2017 року в смт Черняхів по вул. Володимирській о 20:00 год. переходила дорогу разом із потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Зазначила, що перед початком руху вони переконались у безпечності маневру і лише тоді розпочали свій рух по пішохідному переходу.

Пам`ятає, що перейшовши на другу половину пішохідного переходу, ближче до закінчення проїжджої частини відчула удар в праву сторону, від якого впала.

Також показала, що того дня освітлення вулиці було добре, опадів не було, проїжджа частина була суха.

Далі пояснила, що приїхала швидка і її госпіталізували до Черняхівської лікарні. Водія та автомобіль, яким скоєно ДТП не пам`ятає.

Зазначила, що після отриманих травм під час ДТП перебувала один тиждень в лікарні та лікувалась вдома близько двох місяців.

Вказала, що обвинувачений та його батьки приносили свої вибачення за скоєне, обвинувачений відшкодував їй 5000 гривень, які вона відносить як відшкодування завданої їй матеріальної шкоди. Заявлений нею цивільний позов підтримує.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що про події ДТП нічого не пам`ятає, так як втратила свідомість. Зазначила, що не пам`ятає подій ні до, ні після ДТП.

Зі слів родичів їй відомо, що після ДТП вона перебувала в лікарні біля десяти днів у комі. Коли саме її виписали з лікарні не пам`ятає. Також їй повідомили, що ДТП сталась, коли вона, ОСОБА_14 та ОСОБА_12 переходили дорогу від магазину «Вопак», навпроти кафе.

Також повідомила суду, що має інвалідність. Вказала, що їй не відомо за чиї кошти відбуалось її лікування, цим питаннями займався її чоловік ОСОБА_16 . Може лише підтвердити те, що ОСОБА_17 надав їй кошти у сумі близько 15000 гривень та нову куртку, оскільки попередня після ДТП була у непридатному стані.

Представник потерпілої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_7 в судовому засіданні заявлений цивільний позов до відповідачів підтримав у повному обсязі. Щодо міри покарання поклався на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що очевидцем ДТП не був, а був залучений як понятий при проведенні слідчого експерименту. Часу та дати цих подій не пам`ятає. Відомо, що слідчий ескперимент до участі в якому він був залучений проводився за участі ОСОБА_19 .

Також показав, що під час проведення слідчого експерименту вже темніло, погода була дощова, асфальт був мокрий (можливо напередодні пройшов дощ), погано було видно людей, що переходять дорогу. Чи мало місце вуличне освітлення не пам`ятає. Чи використовувся під час слідчого експерименту автомобіль ОСОБА_10 також не пам`ятає.

Вказав, що протокол слідчого експерименту складався на місці, з цим протоколом він ознайомлювався, розбіжність про яку він зазначав при ознайомленні з протоколом була в частині видимості.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні показала, що є власником кафе "Холодок" у смт Черняхів, у якому мають місце камери відеоспостерження, одна з яких виходить на пішохідний перехід, що має місце між кафе та магазином"Треш" (раніше "Вопак").

Зазначила, що з її дозволу працівники поліції здійснили копію відеозаису подій ДТП. Такий дозвіл мав місце у формі заяви. Доступ до відеозапису наданий нею добровільно без будь-якого примусу. Поягнила, що особисто вона даний запис не переглядала за браком часу.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні показав, що коли мала місце дорожньо-транспортна пригода, він на той час працював в магазині "Вопак" (нині магазин "Треш") та бачив по запису з відеокамер фрагмент аварії, а оскільки пам`ять у камері була пошкоджена і зняти оригінал з камери не представилось за можливе, то він цей запис зафільмував на телефон та передав працівникам поліції. Пояснив при цьому, що якість запису була поганою. Вказав, що при перегляді відеозапису на моніторі він бачив як три людини переходили пішохідний перехід, було видно дорогу та кафе навпроти.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні показав, що дати і пори року, коли сталась подія ДТП він не пам`ятає. Лише пам`ятає, що це була темна пора, на вулиці була ніби мряка. Того дня він був біля магазину "Вопак" та бачив як три жінки переходили дорогу від магазину "Вопак", а далі з правої сторони їхав автомобіль, який здійснив наїзд на жінок. Точне розташування пішоходів та з якою швидкістю вони рухались повідомити не може. Якої марки був автомобіль та чи він гальмував не пам`ятає.

Вказав, що зіткнення автомобіля з пішоходами відбулось на проїжджій частині, однак про сам момент зіткнення та наявність інших транспортних засобів на проїжджій частині не пам`ятає, оскільки не увесь час спостерігав за рухом, що мав місце на проїжджій частині. Пояснив, що після зіткнення автомобіль зупинився. Вказав, що такий факт як чи освітлювався пішохідний перехід не може ствердно сказати, оскільки не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_23 повідомив, що 28.12.2017 рухався на своєму автомобілі з м. Житомир в напрямку м. Коростень та близько 20 години зупинився біля магазину "Ева" в смт Черняхів. Вийшовши завтомобіля побачивяк автомобіль,який рухавсязі стороним.Житомир збвивжінок напішохідному переході,направій смузіруху,після чогоавтомобіль трохипроїхав ізупинився правіше.Пояснив,що ударбув сильний передньою лівою частиною автомобіля. Однак, зауважив, що точно стверджувати чи саме лівою стороною прийшовся удар від автомобіля не може, оскільки не пам`ятає. Крім того вказав, що в той вечір опадів не було, була темна пора доби. Зазначив, що бачив саме зіткнення в районі пішоходного переходу, внаслідок якого були збиті люди, яких відкинуло в різні сторони. Гучних звуків гальмування не чув.

Після ДТП жінка, що найбільш була травмована лежала на проїжджій частині, інша намагалась їй допомогти. По приїзду швидкої тяжко травмовану жінку відразу госпіталізували, а іншим надавали допомогу. Хто викликав швидку йому не відомо. Вказав, що водія автомобіля в обличчя не пам`ятає, та чи надавав він допомогу потерпілим йому не відомо.

Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні показала, що була очевидцем події ДТП в смт Черняхів, що мала місце взимку (перед новим роком). Повідомила, що 28.12.2017 близько 20 год 10 хв коли вона дійшла до пішохідного переходу зі сторони магазину "Вопак" в смт Черняхів, то бачила, по пішохідному переході рухалися три жінки, які, як їй здалося, вже перейшли перехід та в цю мить їхав на невеликій швидкості автомобіль, який їх збив.

Також показала, що вулиця та пішохідний перехід під час ДТП були освітлені та мало місце світло від магазинів, інтенсивність руху на проїжджій частині була невелика.

Вказала, що вона здійснила виклик швидкої та поліції.

Також надала поясненян про те, що із трьох жінок знала лише потерпілу ОСОБА_5 , якій до приїзду швидкої допомогла піднятись, інша жінка сама підвелась, а третя лежала без свідомості.

Свідок також показала, що дорожньо-транспортна пригода сталась на пішохідному переході ближче до магазину "Єва", автомобіль їхав зі сторони Житомира, звуків гальмування не чула, інших автомобілів в той час не було.

Стосовно погодніх умов під час ДТП зазначила, що на вулиці опадів та туману не було, ніби як була мряка та холодно, видимість була нормальною.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні показав, що є чоловіком потерпілої ОСОБА_26 . 27.12.2017 ввечері йому зателефонувала ОСОБА_27 і повідомила про ДТП та те, що його дружину госпіталізували до лікарні. Дружина в лікарні перебувала в реанімаційному відділенні. Далі по приїду лікарів з м. Житомира, його повідомили про необхідність проведення його дружині операції. Після проведеної операції дружина перебувала в комі, у свідомість прийшла 07 січня 2018 року.

Щодо обставин ДТП, то свідок показав, що йому відомо, що ДТП сталась на пішохідному переході. Так як на місці події він не був, то механізму ДТП не бачив та йому він не відомий.

Вказав, що він займався лікуванням дружини. Кошти на лікування до 2018 року надавав обвинувачений, а він купував ліки та чеки віддавав батьку обвинуваченого.

Також зазначив, що обвинуваченим надавались кошти на санаторне лікування, про що ним написано розписку.

Всі витрати на ліки були відшкодовані обвинуваченим до моменту подачі цивільного позову до суду. Моральна шкода не компенсована.

Покази надані потерпілими, свідками та експертом у ході судового розгляду кримінального провадження є логічними та послідовними, узгоджуються з іншими належними та допустимими доказами здобутими у ході досудового розслідування та дослідженими у ході судового розгляду, кримінального провадження.

Вказані докази суд визнає належними та допустимими.

Крім показань потерпілих, свідків, судом досліджені письмові докази, що надані стороною обвинувачення, а саме:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12017060310000560 від 29.12.2017 за правовою кваліфікацією правопорушенняч ч.1 ст. 286 КК України, згідно якого зазначено, що 28.12.2017 о 20:10 год. мешканець смт Черняхів ОСОБА_10 , керуючи автомобілем «Мерседес Віто», р.н.зн. НОМЕР_2 , рухаючись в населеному пункті смт Черняхів по вул. Володимирській навпроти будівлі №13, вчинив наїзд на пішоходів , які рухались зліва на право по пішоходному переходу. В результаті наїзду пішоходи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримали тілесні ушкодження ступінь тяжкості яких встановлюється;

- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 28.12.2017, згідно якого проведено огляд місця події за адресою: вул. Володимирська та вул. Коростенська в смт Черняхів, за видом події "наїзд на пішоходів" у присутності двох понятих з доданною схемою ДТП та ілюстрованою таблицею що є додатком до протоколу огляду місця ДТП від 28.12.2017, що мала місце по вул. Володимирська, поблизу №13 в смт Черняхів Черняхівський район, відповідають даним протоколу огляду місця ДТП щодо зафіксованої слідової інформації;

- картки виклику швидкої допомоги від 28.12.2017 стосовно потерпілих осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з причин ДТП ;

- картка виїзду швидкої медичної допомоги №410 від 28.12.2017 стосовно пацієнта ОСОБА_4 , госпіталізованої до Черняхівського ТМО з попереднім діагнозом під питанням: "Закрита травма живота/перелом ребер справа/забій правої нижньої кінцівки/забій тазу" ;

- картка виїзду швидкої медичної допомоги №409 від 28.12.2017 стосовно пацієнта ОСОБА_5 , госпіталізованої до Черняхівського ТМО з попереднім діагнозом: "травматичне пошкодження правого плеча/підшкірна гематома в ділянці акулової кістки справа";

- картка виїзду швидкої медичної допомоги №407 від 28.12.2017 стосовно пацієнта ОСОБА_6 , госпіталізованої до Черняхівського ТМО з попереднім діагнозом: "Черепно мозкова травма/перелом черепа під питанням/підшкірна гематома в ділянці лоба справа/множинні забої по всьому тілу";

- довідки приймального відділення Черняхівського ТМО від 29.12.20217, які свідчить про те, що 28.12.2017 ОСОБА_4 з діагнозом політравма госпіталізовано в травматологічне відділення; ОСОБА_5 з діагнозом вивих головки правої плечової кістки, забій правої половини обличчя госпіталізовано в травматологічне відділення; ОСОБА_6 з діагнозом ЗЧМТ госпіталізовано в реанімаційне відділення;

- постанова про визнання предметів речовими доказами та приєднання їх до кримінального провадження від 29.12.2017, якою визнано речовим доказом: транспортний засіб "MERSEDES-BENS VITO" д.н.зн. НОМЕР_1 , синього кольору;

- постанова про визнання предметів речовими доказами та приєднання їх до кримінального провадження від 29.12.2017, якою визнано речовими доказами: дві сережки чорного кольору упаковані; уламки скла, різної форми, сітка номерного знака; плями бурого кольору на марлевому тампоні;

- ухвала слідчого судді Черняхівського районного суду Житомирської області від 02.01.2018 у справі №293/1477/17, якою накласти арешт на автомобіль "MERSEDES-BENSVITO", д. н. з. НОМЕР_2 , синього кольору, 2002 року випуску, загальний легковий пасажирський-В, номер шасі НОМЕР_3 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_10 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- висновок експерта №3/75 від 09.02.2018 щодо технічного стану транспортного засобу, за яким судовим експертом ОСОБА_28 надані такі висновки:

на момент ДТП, гальмова системаавтомобіля Mercedes,ВеnzVito р/н НОМЕР_4 знаходилась в технічно працездатному стані;

на момент ДТП, рульове керування автомобіля Mercedes Benz Vito р/н НОМЕР_4 знаходилось в технічно працездатному стані;

на момент ДТП, ходова частина автомобіля Mercedes Benz Vito р/н НОМЕР_4 знаходилась в технічно працездатному стані;

на момент ДТП, зовнішнє світлове обладнання автомобіля Mercedes Benz Vito р/н НОМЕР_4 знаходилась в технічно працездатному стані;

в процесі дослідження систем наданого на дослідження Mercedes Benz Vito р/н НОМЕР_4 , не встановлено яких-небудь характерних ознак раптової відмови або технічних несправностей систем, вузлів, агрегатів і деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху, які могли б знаходитися в причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки і даної дорожньо-транспортної пригоди;

- протокол огляду місця події від 28.12.2017, згідно якого в присутності двох понятих оглянуто кафе "Холодок", що за адресою: смт Черняхів, вул. Володимирська 74, у приміщення якого мав місце записуючий пристрій зовнішнього та внутрішнього відео нагляду та з дозволу ОСОБА_20 , яка є власницею кафе добровільно виданий відеозапис із камер и №13 зовнішнього спостереження від 28.12.2017 в період часу з 20:00 год. по 20:35 год, на якому наявний момент наїзду на пішоходів о 20:24 год. Даний відеозапис перекопійований на диск DVD-R NANOTEX № MFP330VG17173141 ;

- постанова про визнання предметів речовими доказами та приєднання їх до кримінального провадження від 29.12.2017, якою визнано речовим доказом диск DVD-R NANOTEX № MFP330VG17173141 з відеозаписом події ДТП;

- повідомлення Житомирського обласного центру з гідрометеорології від 28.03.2018 №24-03-16/1-413, про те, що погодні умови 28 грудня 2017 в період часу з 19 год. 00 хв. до 20 год. 30 хв. були такими: хмарно; вітер південно-східного напрямку, середня швидкість вітру - 3 м/сек, максимальна - 6 м/сек; температура повітря близько 6° тепла; відмічались явища: 15 год. 55 хв. - 17 год. 55 хв. - туман, видимість 0.5 км; 17 год. 55 хв. - 18 год. 15 хв. - помірний серпанок, видимість 1.3 км; з 18 год. 15 хв. до кінця доби - слабкий серпанок, видимість коливалась від 2.1 до 4.2 км; у зазначений час метеорологічна дальність видимості становила 4.2 км.;

- висновок експерта №1128 від 22.05.2018, за яким експерт встановив, що у гр. ОСОБА_4 виявлено косий перелом зовнішньої кісточки правого гомілково-ступневого суглобу без зміщення уламків, перелом ІІІ, IV ребер справа по передньо-підпахвинній лінії з невеликим зміщенням відламків по ширині ребра, які утворилися від дії тупих твердих предметів, не виключено при ДТП, в термін та за обставин, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи, відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, як такі, які не є небезпечними для життя, але призвели до тривалого розладу здоров`я. В момент ДТП потерпіла була повернута до травмую чого фактору правою частиною тіла та знаходилася у вертикальному або близькому до нього положенні.;

- висновок експерта №1106 від 18.05.2018, згідно якого експерт встановив, що у гр. ОСОБА_5 виявлено перелом правої виличної кістки , що утворився від діїтоупого твердого предмету, за умови вертикального, або близького до нього положення тіла потерпілої на час травми, і враховуючи дані рентгенологічного дослідження у відділенні променевої діагностики Житомирської обласної клінічної лікарні, не виключено, що міг виникнути в термін та за обставин, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи, відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я;

- висновок експерта №1251 від 22.06.2018, згідно якого у гр. ОСОБА_6 виявлено поєднану тупу травму у вигляді важкої черепно-мозкової травми: субарахноідального крововиливу, геморагічного забою правої тім`яної частки паренхіми головного мозку, епідуральної гематоми лобної ділянки ліворуч; закриту травму грудної клітки у вигляді забою легень, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя. Вищевказані тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_6 утворилися від дії тупих твердих предметів, не виключено при ДТП, в термін та за обставин, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи. Судити якою частиною тіла була повернута гр. ОСОБА_29 до травмуючого фактору на момент ДТП не представляється можливим, через відсутність в медичних документах записів щодо видимих тілесних ушкоджень та могла знаходитися у вертикальному або близькому до нього положенні. Встановлений клінічний діагноз: "Перелом кісток носа" оцінити за ступенем тяжкості не представляється можливим через відсутність на час проведення судово-медичної експертизи рентгенологічного знімку;

- висновок експерта №3/398 від 22.05.2018, за результатами проведення фототехнічної експертизи ескперт дійшов висновку, що швидкість руху автомобіля "MERSEDES-BENS VITO" д.н.з. НОМЕР_2 в момент появи в полі зору камери відео спостереження становила близько 46,6±2 км/год;

швидкість руху невстановленого вантажного автомобіля марки "Iveco" в момент появи в полі зору камери відеоспостереження становила близько 36,1±2 км/год.;

з моменту виходу на проїзну частину до моменту наїзду автомобіля "MERSEDES-BENS VITO", д.н.з. НОМЕР_2 на групу пішоходів, дані пішоходи рухались по проїзній частині на про.тязі 11,4 секунд;

відповісти на дане питання в категоричній формі не представляється можливим по причині зазначеній в дослідницькій частині, однак можливо вказати, що наїзд на групу пішоходів відбувся на смузі руху автомобіля "MERSEDES-BENS VITO" д.н.з. НОМЕР_2 в момент коли лівий відносно точки зйомки пішохід знаходився на розмітці пішохідний перехід, а середній та правий пішоходи знаходились в безпосередній близькості від правого (відносно точки зйомки) краю даної розмітки, тобто за межами даної розмітки (дивись зображення №16);

- протокол проведення слідчого експерименту від 15.06.2018 в смт Черняхів за участі потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , захисника, спеціаліста та двох понятих з метою перевірки і уточнення відомостей про обставини ДТП, що мали місце 28.12.2017 в смт Черняхів по вул. Володимирській, які надав ОСОБА_10 з доданою схемою та ілюстрованою таблицею.

- висновок експерта за результатами проведення судово-автотехнічної експертизи №854/18-25від 22.06.2018, згідно із висновками якого:

безпечна швидкість автомобіля "MERSEDES-BENS VITO" д.н.з. НОМЕР_1 при видимості елементів проїзної частини 67,0 м., приблизно складає 75... 89км/год.

з технічної точки зору, в даній дорожній обстановці, згідно заданих вихідних даних, зазначених в постанові про призначення експертизи, водій автомобіля "MERSEDES-BENS VITO" д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, шляхом застосування термінового гальмування, з моменту виникнення небезпеки для його руху.

в даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автомобіля "MERSEDES-BENS VITO" д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_10 повинен був діяти відповідно до вимог пункту 12.3. та 18.1. Правил дорожнього руху України.

з технічної точки зору та згідно проведених розрахунків в питанні №2, в діях водія ОСОБА_10 вбачається невідповідність технічним вимогам вищезазначених пунктів Правил дорожнього руху України.

в даній дорожній обстановці, при заданих вихідних даних, пішоходи

ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 повинні були діяти відповідно до вимог розділу 4 "обов`язки та права пішоходів" Правил дорожнього руху України.

Для регламентації та оцінки дій пішоходів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 вимогам розділу 4 "обов`язки та права пішоходів" Правил дорожнього руху України, спеціальні пізнання в галузі автотехнічної експертизи не потрібні і дане питання може бути вирішено слідством самостійно з урахуванням дорожньої обстановки на місці пригоди та висновків даної експертизи.

з технічної точки зору та згідно проведеного дослідження причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, в наведених умовах дорожнього руху, слід вважати невідповідність дій водія ОСОБА_10 , технічним вимогам пунктів Правил дорожнього руху України зазначених в питанні №3;

- результат обстеження на апараті "Алконт-01СУ" №623, проведеного 29.12.2017 о 00:15 год. в Черняхівське ТМО лікарем ОСОБА_30 , за пробами на наявність концентрації парів етилового спирту у вивихненому повітрі у ОСОБА_10 0,0 % ( промілля);

- копія квитанції №145 від 21.12.2017 про сплату штрафу у розмірі 1700 гривень, що призначений за вироком суду;

-заяваОСОБА_20 від 29.12.2017, згідно якої остання надана добровільну згоду на видачу відеозапису з камер спостереження, розташованої по вул. Володимиріській,7а, смт Черняхів в кафе "Холодок" в період часуз 20:00 год. по 20:40 год 28.12.20217.

Судом також досліджені процесуальні документи на підставі, яких здобувались докази, зокрема,

- доручення про проведення досудового розслідування від 29.12.20217, згідно якого доручено провдення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017060310000560 старшому слідчому Черняхівського відділення ОСОБА_31 ;

- постанова про призначення слідчого від 29.12.2017, якою призначено старшого слідчого СВ Черняхівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_31 , якій доручено проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12017060310000560 ;

Відомості, встановлені у зазначених документах, не є доказами винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Водночас, ці дані свідчать про дотримання норм чинного кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.

Під час судового розгляду та в судових дебатах захисники просили визнати недопустимими ряд доказів сторони обвинувачення, оцінюючи які суд дійшов наступних висновків.

Так, захисники просили визнати недопустимим доказом протокол огляду місця події проведеного в смт. Черняхів в кафе "Холодок", під час чого вилучено відеозапис на диску DVD-R NANOTEX №МFP330VG17173141, який долучений до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу від 29.12.2017 року; протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 від 15.06.2018, проведений старшим слідчим Черняхівського ВП ОСОБА_31 ; висновок судової фототехнічної експертизи №3/398 виконаний Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС, експертом ОСОБА_32 від 22.05.2018 року; висновок по результатам проведення автотехнічної експертизи №854/18-25 виконаний Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС, експертом ОСОБА_33 від 22.06.2018 року.

Недопустимість таких доказів сторона захисту пов"язує з тим, що під час досудового розслідування допущено ряд порушень процесуального законодавства, а саме:

- доручення керівника органу досудового розслідування на проведення досудового розслідування ОСОБА_34 не відповідає формі та змісту процесуального рішення, визначеного ст. 110 КПК України;

- надана суду процесуальним прокурором постанова начальника СВ Черняхівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_35 від 29.12.2017, якою призначено слідчого у кримінальному провадженні №12017060310000560 від 29.12.2017 року старшого слідчого СВ Черняхівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_36 , якій доручено проведення слідчих дій, на досудовому розслідуванні ні процесуальним прокурором, ні слідчим, в порядку ст.290 КПК України, стороні захисту не відкривалась, а в описі матеріалів кримінального провадження за №12017060310000560 від 29.12.2017, зазначена постанова відсутня, відомості про наявність такої постанови відсутні і в реєстрі, що є додатком до обвинувального акту.

За вказаних обставин сторона захисту вважажє, що здобуті під час розслідування кримінального провадження - старшим слідчим Черняхівського ВП ОСОБА_31 , яка не мала повноважень на розслідування даного кримінального, є недопустими.

Також зауважують, що протокол проведення слідчого експерименту від 15.06.2018 старшим слідчим Черняхівського ВП ОСОБА_31 в порядку ст. 240 КПК України, за участю ОСОБА_10 є недопустимим доказом оскільки ОСОБА_10 не мав жодного процесуальногостатусу, що є порушенням ч. 3 ст. 240 КПК України. Під час проведення слідчого експерименту у ОСОБА_10 був один єдино можливий статус це свідок, якому не були роз`яснені його права згідно до ст. 66, 67 КПК України, що підтверджується відсутністю підпису та прізвища, ім`я та по батькові ОСОБА_10 в графі "свідок".

Зважаючи на відсутність повноважень старшого слідчого Черняхівського ВП ОСОБА_31 щодо розслідування даного кримінального провадження сторона захисту вважає, що утворились докази в розумінні «плоди отруйного дерева» , які також вважає недопустими доказами.

Отож, плодами отруйного дерева, які утворилися внаслідок використання під час проведення судової експертизи вихідних даних, здобутих під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 від 15.06.2018, є:

- висновок судової автотехнічної експертизи № 854/18-25 від 22.06.2018 року, яка проведена Житомирським відділення Київського науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України, оскільки під час слідчого ескперименту було грубо порушено права обвинуваченого на захист, оскільки йому не роз!яснені права ст.ст. 67,67 КПК України та ст. 63 Конституції України;

- висновок судової фототехнічної експертизи № 3 /398, виконанний науково-дослідним експертно- крниміналістичним центром МВС від 22.05.20218, оскільки під час даної експертизи використовувався неналежний і недопустимий доказ, а саме відео з камери спостереження з кафе "Холодок" від 28.12.2018.

Вище вказані посилання сторони захисту щодо недопустимості доказів є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

За змістом ст.84КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до положеньст.87КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією тазаконами України,міжнародними договорами,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,а такожбудь-якіінші докази,здобуті завдякиінформації,отриманій внаслідокістотного порушенняправ тасвобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі N 601/1143/16).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1статті 87КПК (правовапозиція,викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі N 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі N 236/863/17).

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі N 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі N 334/5670/18).

Так, сторона захисту доводить, що постанова начальника СВ Черняхівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_35 від 29.12.2017 року, якою призначено слідчого у кримінальному провадженні №12017060310000560 від 29.12.2017 року старшого слідчого СВ Черняхівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_36 , якій доручено проведення слідчих дій, є неналежним і недопустимим процесуальним рішенням, оскільки в порядку ст.290 КПК України, стороні захисту не відкрита.

Як встановлено судом згідно даних, що містяться в обвинувальному акті, а також підтверджується відомостями, що містяться у Єдиному реєстрі досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12017060310000560, відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017060310000560 від 29.12.2017.

29.12.2017 начальником СВ Черняхівського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_37 винесено постанову про призначення слідчого, згідно із якою останній постановив призначити слідчого у кримінальному провадженні №12017060310000560 від 29.12.2017 старшого слідчого СВ Черняхівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_36 , якій доручити проведення слідчих дій (а.с. 179 т.4).

Вказані відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.12.2017 та за відомостями з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12017060310000560, наявних у матеріалах справи, значиться за номером типу дії "3 призначення слідчого" з приміткою "попередній слідчий: ОСОБА_31 (а.с.146 т.5).

Також міститься запис внесений слідчим ОСОБА_31 від 01.01.2018 за номером типу дії «5 прийняття до провадження» з приміткою "після внесення відомостей до Реєстру" (а.с. 146 т.5).

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 КПК у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій, керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 КПК України, керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

Аналіз повноважень керівника органу досудового розслідування, зазначений у ч. 2 ст. 39 КПК України, а саме: 1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих; 2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування; 3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора; 4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим; 5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом; 6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого; 7) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом, свідчить, що цей суб`єкт здійснює не лише організаційні повноваження, а й контрольні.

Отже, зважаючи на приписи п. 1 ч. 2 ст. 39 та ч. 1 ст. 214 КПК України визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, належить до компетенції керівника органу досудового розслідування.

Статтею 110 КПК України встановлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення слідчого, який здійснюватиме відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК у взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу.

Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, має відповідати вимогам ст. 110 КПК. При цьому, враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.

Окрім того, зважаючи на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону, зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні.

З викладеного слідує, що керівником досудового розслідування у даному кримінальному провадженні дотримано належної правової процедури призначення слідчого у кримінальному провадженні, зокрема, як і форми виготовлення процесуального рішення.

При цьому відомості про таке рішення внесені до ЄРДР та відповідають як даті процесуального рішення так і його змісту, а саме призначення слідчого у кримінальному провадженні.

Зворотного стороною захисту не доведено.

Водночас суд зазначає, що законодавець, не визначає обов`язкового надання стороною обвинувачення під час судового розгляду процесуальних документів, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами.

У постанові об?єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №477/426/17 сформульовано висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.

Адже процесуальні документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні ч. 2ст.99КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб та відповідно не є самостійним доказом у кримінальному провадженні.

Тож, судове рішення за наслідками розгляду пред`явленого обвинувачення приймається саме на основі доказів, а процесуальні документи, за якими слідчого, групу слідчих, прокурора чи групу прокурорів уповноважено на здійснення досудового розслідування є підставою для твердження про те, що саме ці особи вправі його проводити.

Таким чином, зважаючи на зміст постанови про призначення слідчого та відомостей, які мають місце в Єдиному реєстрі досудових розсдідувань за змістом такої постанови, не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.

Окрім того, суд зважаючи на норми чинного законодавства та Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, зауважує, що повноваження слідчого у тому чи іншому кримінальному провадженні розпочинаються саме з часу прийнятого процесуального рішення керівника органу досудового розслідування, а прийняття провадження до провадження слідчим не відноситься до невідкладних дій, що мають бути внесені до реєстру.

Разом з тим, твердження захисника про відсутність відомостей про постанову у реєстрі матеріалів досудового розслідування, не відповідності кваліфікації дій обвинуваченого при внесенні відомостей до ЄДРСР та у постанові про призначення слідчого, саме по собі не тягне за собою безумовне визнання доказів зібраних в ході досудового розслідування «очевидно недопустимими».

Отож, доводи сторони захисту про порушення процедури здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та недопустимість отриманих в ході його проведення доказів не знайли свого підтвердження.

Разом з тим, суд вказує, що надавати оцінку дорученню про проведення досудового розслідування як процесуального рішення керівника органу досудового розслідування у цьому провадженні, що наділяє слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування є недоцільним, зважаючи на наявне відповідне рішення керівника органу досудового розслідування (постанова від 29.12.2017), що відповідає встановленим вимогам як до його форми так і змісту (статті 39, 214 КПК).

Стосовно доводів сторони захисту про дедопустимість висновку фототехнічної експертизи №3/398 від 22.05.2018 з підстав, що наведені експертом розрахунки виключають порушення водієм ОСОБА_10 порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України під час ДТП, вказуючи на невідповідність розрахунків у дослідницькій частині (питання 3) щодо часу перебування пішоходів на проїзній частині з моменту їх виходу на проїзну частину до місця наїзду на пішоходів, то суд зазначає що такі твердження сторони захисту спростовуються допитом експерта ОСОБА_38 .

Так, судовий експерт ОСОБА_32 в судовому засіданні показав про можливість допущеної помилки в описовій частині та пояснив алгоритм розрахунків зафіксованих на стопкадрах.

Окрім того, стосовно доводів сторони захисту щодо недопустимості як доказу висновку автотехнічної експертизи з підстав, що вихідними даними експертизи є дані протоколу слідчого експеремету від 15.06.2018, який є неналежним і недопустими по своїй суті з підстав порушення прав на захист ОСОБА_10 , який в кримінальному провадженні до проведення слідчого експеременту був допитаний в якості свідка, проте в протоколі не зазначено жодного статусу ОСОБА_10 та відповідно роз`яснення йому прав, то суд зазначає про таке.

Так, даючи оцінку таким доводам сторонни захисту, суд не вбачає очевидної недопустимості протоколу проведення слідчого експерименту від 15.06.2018 за участі ОСОБА_10 , оскільки такий слідчий експеремент проведено як за участі ОСОБА_10 так і за участі його захисника, зауважень щодо порядку складення протоколу та його змісту (зокрема обставин ДТП) такий протокол не містить, дії (бездіяльність) слідчого при проведенні слідчого експеременту ОСОБА_10 не оскаржувались.

В решті клопотання захисника зводиться лише до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування, що по своїй суті жодним чином не призвело до порушення прав і свобод ОСОБА_10 , в тому числі на порушення прав на захист, та не вплинуло на справедливість досудового розслідування в цілому, зокрема, як і не послугувало наявності невідповідності відомостей, що стали вихідними даними при проведенні судової автотехнічної експертизи.

Отже, інформація, яка відображена у протоколі слідчого експерименту містить дані саме про відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів та випробувань, а отже вказані слідчі дії були проведені у відповідності до ст. 240 КПК України та повністю відповідають легітимній меті слідчого експерименту.

Крім того обвинувачений не заперечував факт підписання протоколу слідчого ескперименту, проведеного за його участі.

У матеріалах кримінального провадження також відсутні будь-які дані, які б указували, що ці слідчі дії були здійснені із застосуванням до ОСОБА_10 фізичного чи психічного тиску.

За таких обставин доводи сторони захисту в цій частині не є слушними.

При цьому, суд звертає увагу на те, щоне у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів, і не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону в ході отримання доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною впостановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від15 червня 2021 року (справа № 204/6541/16-к,провадження №51-2172км19),від 01 листопада 2022 року (справа №344/2995/15-к, провадження № 51-8361км18) тавід14 вересня 2023 року (справа №521/18533/15-к, провадження № 51-3013км22).

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_10 суд уважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати, як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

У постанові від 21 лютого 2018 року Верховний Суд наводить класичне визначення стандарту "поза розумним сумнівом": "Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину".

Зважаючи на всі викладені обставини, оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені вище докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Порушень вимог ст.87 КПК України не установлено.

Таким чином, оцінивши в сукупності всі досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов до переконання про те, що винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, доведена повністю "поза розумним сумнівом".

Так, своїми необержними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим ОСОБА_5 , ОСОБА_4 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості та ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_10 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України.

Підстав, відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

ІІІ. Мотиви призначення покарання

Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановлених положеннями ст. 50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Так, нормами статті 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно з статтею 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального. З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_10 відповідно дост. 66 КК Українисудом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_10 , відповідно дост. 67 КК України, суд також не встановив.

Водночас суд зазначає, що виключає як обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_10 рецедив злочину, оскільки відповідно до ст. 34 КК України, рецидивом визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, як має судимість за умисне кримінальне правопорушення, однак злочин інкримінований обвинуваченому, передбачений ч.2 ст.286 КК України, є таким, що вчинений з необережності.

Суд, відповідно дост. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 виду та міри покарання, ураховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимогст.12КК України є тяжким, суспільну небезпечність та характер скоєного ОСОБА_10 злочину, відсутність обставин що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, неодружений, утриманців не має.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Враховуючи вище викладене, керуючись принципом гуманізму та індивідуалізації покарання, суд уважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, з фактичним відбуттям такого.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Суд також бере до уваги і позицію сторони обвинувачення, яка підтримує публічне обвинувачення і реалізує відповідну функцію держави в кримінальному провадженні, яка зводиться до призначення міри покарання пов"язаної з позбавленням волі, а також враховує позицію потерпілих, які в частині міри покарання поклались на розсуд суду. При цьому суд враховує, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорпушення призвело до тяжких наслідків, зокрема, потерпіла ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких отримала інвалідність. Крім того обвинувачений протягом тривалого часу, а саме з грудня 2017 року не примирився з потерпілими, щиро не покаявся та добровільно не відшкодував завдану шкоду у повній мірі.

За вказазних обставин суд не знаходить підстав для призначення покарання обвинувачений ні з урахуванням ст. 69 КК України ні з урахуванням ст. 75 КК України.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує те, що ОСОБА_10 порушив правила дорожнього руху України, спричинив внаслідок цього дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої потерпілі отримали тілесні ушкодження, а тому суд дійшов переконання про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом строком на два роки.

ІV. Вирішення цивільного позову

Процесуальним прокурором в порядку ст. 128 КПК України в інтересах держави в особі департамету фінансів Житомирської обласної державної адмінстрації заявлений позов до ОСОБА_10 (а.с.66-69 т.1), за змістом якого просить стягнути з ОСОБА_10 на рахунок Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адмінстрації кошти в сумі 5671,33 грн за лікування ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від злочину.

Цивільний позов обґрунтований тим, що внаслідок порушення водієм ОСОБА_10 вимог Правил дорожнього руху, що знаходиться в причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки, винекненням дорожньо-транспортної події та її наслідками, потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження та перебували на стаціонарному лікування у Черняхівському територіальному медичному об`єднанні.

Вказує, що потерпіла ОСОБА_5 після вчиненого кримінального правопорушення в період з 28.12.2017 по 07.01.2018 перебувала на стаціонарному лікуванні та загальна сума витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілої становить 1405,90 грн;

потерпіла ОСОБА_4 після вчиненого кримінального правопорушення в період з 28.12.2017 по 07.01.2018 перебувала на стаціонарному лікуванні та загальна сума витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілої становить 1405, 90 грн.

потерпіла ОСОБА_6 після вчиненого кримінального правопорушення в період з 28.12.2017 по 29.12.2017 та з 11.01.2017 по 23.01.2017 перебувала на стаціонарному лікуванні загальна сума витрат лікувального закладу на стаціонарне лікування потерпілої становить 2805, 53 грн.

Зазначає, що розрахунок витрат на лікування, проведений відповідності до вимог п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16.07.1993 р. № 545, що підтверджує копією довідки Черняхівського ТМО від 26.06.2018 №1026 (а.с.70 т.1).

Потерпілою ОСОБА_4 поданий цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_10 згідно якого просить стягнути на її користь з ОСОБА_10 матеріальної шкоди в розмірі 1335,42 грн та 50 000,00 грн моральної шкоди (а.с.72-75 т.1).

Цивільний позов обґрунтований тим, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_10 від яких потерпілій заподіяно тілесних ушкоджень, остання понесла матеріальні (грошові) витрати, що в загальному розмірі становлять 6335,42 грн, з яких: 600 грн витрати пов`язані з лікуванням, 235,42 грн - недоотриманих за 1 день додаткової відпустки коштів з підстав перебуання на лікарняному, 3500 грн витрат за пошкодження зимового пальта, 2000 грн витрат за пошкодження чобіт.

Пояснює, що ОСОБА_10 добровільно відшкодавно завдану матеріальну шкоду в сумі 5000 грн, а тому до стягнення заявляє 1335 грн.

Позивач доводить, що дії ОСОБА_10 призвели не тільки до вказаних матеріальних втрат, а також до заподіяння моральної (немайнової) шкоди, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, пов`язаних з ушкодженням її здоров`я, порушенням нормальних життєвих зав`язків, позбавлення активного способу життя. Отримані в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесні ушкодження призвели до тимчасової втрати працездатності, понад два місяці вона потребувала сторонньої допомоги, оскільки неспроможна була виконувати елементарні побутові речі, не могла самостійного пересуватися в приміщеннях та на вулиці, через постійний біль не могла спати вночі.

Вказує, що внаслідок отриманих травм та їх наслідків в неї розвинувся комплекс, щодо її фізичних можливостей. Це все спричинило виникнення дратливості, пригніченого стану, стану депресії, зневіреності в своїх силах.

Зазначає, що розмір заподіяної моральної шкоди оцінює в сумі 50 000 гривень, оскільки такий розмір включає усі страждання, які їй довелось перенести, зокрема, порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоров`я, а також моральні страждання, пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками після неї.

Потерпілою ОСОБА_5 поданий цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_10 , згідно якого просить стягнути на її користь з ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 3080 грн та 50 000,00 грн моральну шкоду (а.с.82-85 т.1).

Цивільний позовобґрунтований тим,що внаслідокпротиправних дій ОСОБА_10 потерпіла понесла матеріальні витратина загальнусуму близько 7080 грн, з яких 3800 грн - вартість пальта, 530 грн вартість сумки, 2750 грн - це затрати понесені на лікування та реабілітацію.

Вказує, що із завданої шкоди ОСОБА_10 відшкодував лише 5000 грн та заявляє до стягнення понесених та не відшкодованих витрат витрат в сумі 3080 грн.

Зазначає, що окрім матеріальної шкоди їй завдана і моральна шкода, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, пов`язаних з ушкодженням здоров`я, порушенням нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного життя, внаслідок цього її нормальне життя було порушено, потребувало багато часу та зусиль, неохідних для відновлення поереднього стану здоров`я.

Стан її здоров`я не дозволив здійснювати догляд за хворою прикутою до ліжка матір`ю, що потребувало додаткових витрат на оплату послуг у її догляді.

Розмір завданої моральної шкоди оцінює у 50 000 гривень, вказуючи, що саме такий розмір включає усі страждання, які їй довелось перенести зокрема: порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоров`я, а також моральні страждання, пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками після неї.

Потерпілою ОСОБА_6 поданий цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_10 та Приватного акціонерного товариства (ПАТ) "Страхова група ТАС", за змістом якого (з урахуванням уточнень до позову) цивільний позивач (потерпіла ОСОБА_6 ) просить:

стягнути з цивільного відповідача 1 - обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 190000 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірір 27 150,00 грн.;

стягнути з цивільного відповідача - 2 ПАТ "Страхова група ТАС" на користь потерпілої ОСОБА_6 матеріальну шкоду на лікування за 120 днів (січень-квітень 2018) у розмірі 12800 та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Цивільний позов обґрунтований тим, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_10 потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до значних затрат на лікування та реабілітацію.

Зазначає, що у зв`язку з погіршенням здоров`я внаслідок отриманих під час ДТП травм вона отримала другу групу інвалідності.

Пояснює, що відповідач 1 відшкодував витрати пов"язані з лікуванням.

Позивач доводить, що дії ОСОБА_10 призвели не тільки до матеріальних втрат, а також до заподіяння моральної (немайнової) шкоди, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, пов`язаних з ушкодженням її здоров`я. Вказане призвело до душевних страждань, порушенням нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, втрати постійного місця роботи та заробітку, внаслідок отриманих травм її нормальне життя було порушено, потребувало багато часу та зусиль, необхідних для відновлення стану здоров`я.

Завдану їй моральну шкоду оцінює у розмірі 190 000 гривень.

Стосовно позовних вимог до співвідповідача ПАТ "Страхова група "ТАС" зазначає, що останній є страховиком транспортного засобу особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (обвинувачений ОСОБА_10 ) та відповідно до норм Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" має відшкодувати їй як потерпілій особі матеріальну та моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням.

Відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 12800 грн доводить розрахунком, визначеним відповідно до п.24.2 ст. 24 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" та мінімальної заробітної плати установленої станом на 2017 рік на дату страхового випадку.

Стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн обчислює відповідно ст. 26-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", а саме у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Розмір страховї виплати при такому обчисленні визначає страховою сумою (ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю) за полісом АК/9720974 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортнх засобів від 21.12.2017, що становить 200000 грн.

Цивільні позивачі потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 під час судових дебатів підтримали цивільні позови, просили їх задовольнити.

Представник потерпілої ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав цивільний позов у повному обсязі.

Цивільний відповідач - обвинувачений ОСОБА_10 та його захисники заперечили проти цивільних позовів, з підстав зазначених у відзиві.

Щодо заявленого цивільного позову прокурором в інтересах держави стороною захисту заперечень не висловлювалось.

Прокурор у судових дебатах при вирішенні заявлених цивільних позовів просив їх задовольнити.

Представник Департаменту фінансів Житомирської облдержадміністрації в судове засідання не з`явився. У матеріалах справи наявна заява Департаменту фвнансів Житомирської облдержадміністрації, за змістом якої просить розгяладати справу обвинуваченого ОСОБА_10 у відсутності представника Департаменту (а.с. 74 т.6).

Повноважний представник цивільний відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС» в судове засідання не з`явився, хоча і був належнм чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

ПАТ "Страховагрупа ТАС" подала до суду 24.09.2019 письмові відзиви на позовні заяви цивільних позивачів потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с.136-137,139-140,142-143 т.1), за змістом яких просить відмовити за пред`явленими вимогами позивачів до страхувальника, посилаючись на відсутність обґрунтованих та документально підтверджених медичним закладом витрат на лікування та те, що вказані позивачі у визначений законом спосіб не звертались з відповідною заявою у встановлені строки до страхової компанії про відшкодування таких витрат.

Додатково 22.11.2023 в уточненному письмовому відзиві на позовну заяву ОСОБА_6 (а.с.126-127 т.2), заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем пропущений термін подачі заяви про страхове відшкодування встановлений законом, (а саме 3 роки за відшкодування шкоди завданої здоров`ю) AT "СГ "ТАС" (приватне) керуючись ст. 37. п. 1. 4. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відтак відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування позивачу.

Стосовно вимог позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн, то зазначає про таке.

Так, зважаючи на розрахунок відшкодування заподіяної шкоди у розмірі 12800,40 грн, що підлягає стягненняю з страховика та відповідно вимог норм ст. 26-1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за якими моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 5 відсотків страхової виплати, то страховик у такому випадку має відшкодувати моральну шкоду у розмірі 640,02 грн (12800,40 х5%).

Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог до АТ "СГ "ТАС" (приватне) у повному обсязі за безпідставністю та необгрунтованістю вимог.

Дослідивши матеріали цивільних позовів, заслухавши пояснення учасників провадження, суд дійшов такого висновку.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 Цивільного кодексу України.

За статті 16 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст.1166 ЦК України), необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

У п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Частинами першою-третьою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

При цьому, згідно зіст.1192ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так, стосовно цивільного позову, поданого прокурором про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди, яка полягає у витратах на лікування потерпілих, внаслідок завданих останнім кримінальним правопорушенням тілесних ушкоджень, то понесення таких витрат на лікування потерпілих підтверджуються належними та допустимими доказами, доданими до цивільного позову.

Відтак, за встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення цивільного позову, поданого прокурором в інтересах держави в повному обсязі.

Стосовно цивільних позовів потерпілих цивільних позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд зазаначає про таке.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла особа цивільний позивач ОСОБА_4 пред`явила цивільний позов, за змістом якого доводить про заподіяння їй обвинуваченим матеріальних збитків у сумі 6335,42 грн, з яких: 600 грн витрати пов`язані з лікуванням, 235,42 грн - недоотриманих за 1 день додаткової відпустки коштів з підстав перебуання на лікарняному, 3500 грн витрат за пошкодження зимового пальта, 2000 грн витрат за пошкодження чобіт, однак жодних належних та допустимих доказів (первинних документів на підтвердження заявлених сум), які слугували б підтвердженням заподіяння саме таких матеріальних збитків суду не надала.

Цивільний позивач потерпіла ОСОБА_5 також пред`явилацивільний позовта доводитьпро понесення матеріальних витрат,внаслідок неправомірнихдій обвинуваченого назагальну суму 7080 грн, з яких 3800 грн - вартість пальта, 530 грн -вартість сумки, 2750 грн - це затрати понесені на лікування та реабілітацію, однак жодних доказів, які слугували б підтвердженням заподіяння матеріальної шкоди в зазначеному розмірі суду не надала.

При цьому суд враховує, що обвинувачений потерпілим добровільно відшкодував матеріальну шкоду у розмірі 5000,00 грн кожній, що не заперечується ні потерпілими ні обвинуваченим.

Таким чином за встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову задоволенні цивільного позову потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_39 у частині стягнення з обвинувченого ОСОБА_10 матеріальної шкоди у заявлених розмірах за безпідставністю вимог.

Водночас, не знайшли свого підтвердження належними, допустими та достаніми доказами вимоги цивільних позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_40 до ПАТ «Страхова група «ТАС», а саме суду не надані документально підтверджені витрати на лікування, які мають підлягати стягненню саме з страхової компанії, а тому і цій частині заявлених вимог суд також відмовляє.

Окремо, стосовно позовних вимог потерпілої ОСОБА_6 до ПАТ"Страхова група ТАС", суд дійшов наступного переконання.

Згідно з ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При цьому, відповідно до вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (чинного на момент виниклих спірних правовідносин/далі Закон України №1961-IV) власники наземних транспортних засобів зобов`язані застрахувати цивільно-правову відповідальність з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Потерпілим за цим Законом (п.1.3 ст.1) є юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Відповідно до ст.6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22 Закону).

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (п.23.1 ст.23 Закону).

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ VITO 110 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова Група "ТАС", відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/9720974 від 21.12.2017 року.

Враховуючи, що відповідальність обвинуваченого ОСОБА_10 , як водія забезпеченого транспортного засобу, на момент ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова Група "ТАС", відповідальність за цю шкоду слід покласти на страховика, оскільки в силу вимог ст.ст.1, 24 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик здійснює таку виплату потерпілій в ДТП особі.

Надаючи оцінку доводам представника цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" стосовно того, що цивільні позивачі (потерпілі), зокрема, ОСОБА_6 всупереч встановленого статтею 35 Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку не зверталися до страхової компанії з письмовою заявою про відшкодування завданої шкоди, а тому в Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" не виникло обов`язку її відшкодування, то суд вважає такі твердження безпідставними та помилковими, з огляду на наступне.

Так, положеннями ст.35 Закону України №1961-IV регламентовано, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Поряд з цим, визначений вказаним Законом порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні ст.124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає права особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Застосування положень Закону України №1961-IV у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого. Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст.286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі ст.ст.15, 16 ЦК України.

Законодавець установлює дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них, яка визначена у ст.35 Закону України №1961-IV, передбачає відшкодування шкоди на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.

Так, згідно з п.36.1 ст.36 Закону України №1961-IV, рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

З огляду на це, протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи не звернення із заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого ст.128 КПК України.

Водночас у межах кримінального провадження за ст.286 КК України факт, обставини ДТП, особа винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмета доказування. У цьому разі не звернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з`ясуванню обставин, з якими законодавець пов`язує підстави для виплати відшкодування.

Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення із страховика шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст.286 КК України, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 19.06.2019 року у справі №465/4621/16-к і зводиться до того, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст.35 Закону України №1961-IV, не є обов`язковим.

Такі висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі №333/384/20, від 11.12.2019 року у справі № 465/4287/15.

Встановлено, що потерпіла ОСОБА_6 із заявою про виплату страхового відшкодування до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" не зверталася. Із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" вона звернулася 25.02.2020 після постановлення ухвали суду від 28.08.2019 про залучення страхової групи як співвідповідача, тобто після передачі обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч.2 ст.286 КК України до суду, по спливу строку, передбаченого ст.35 Закону України №1961-IV.

Тож, тривалість досудового розслідування та судового слідства у кримінальному провадженні не може бути підставою для позбавлення цивільного позивача від права на вирішення по суті питання про відшкодування завданої майнової шкоди унаслідок ДТП.

Отже, той факт, що із заявою про виплату страхового відшкодування потерпіла не зверталася, не обмежують її права на відшкодування шкоди. Не скориставшись правом на звернення безпосередньо до страховика, потерпіла ОСОБА_6 звернулась до суду з позовними вимогами, зокрема, про стягнення із страховика шкоди, що пов`язана з лікуванням, внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, тому вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Так, згідно п. 24.1 ст. 24 Закону у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Пунктом 24.2.ст.24 Закону України №1961-IV мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів.

Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті (п.24.3. ст. 24 Закону України №1961-IV)

Суд, належним чином дослідивши надані потерпілою ОСОБА_6 документи, встановив, що шкода, пов`язана з лікуванням потерпілої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є обґрунтованою та підтверджена документально, а тому уважає за необхідне стягнути із Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" 12800,40 грн витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілої.

Окрім того, відповідно до ст.26-1 Закону України №1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до постанови від 19.06.2019 року у справі №465/4621/16-к, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, врегульовано ст.26-1 Закону України №1961-IV, згідно з якою, зокрема, страховиком відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Тож з урахуванням межпозовних вимог цивільного позивача стосовно відшкодування страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, суд зазначає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають часткову задоволенню у розмірі 640,02 грн.

В решті заявленої до стягнення моральної шкоди суд відмовляє за безпідставністю вимог.

При цьому уважає за необхідне зазначити, що наведений позивачем розрахунок моральної шкоди, а саме визначений від страхової суми (ліміт відповідальності на одного потерпілого) за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є реальною страховою виплатою за шкоду, заподіяну здоров`ю за встановлених судом обставин.

Щодо вимог цивільних позивачів ОСОБА_41 , ОСОБА_39 та ОСОБА_6 про відшкодування обвинуваченим моральної шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім`ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Судом встановлено, що обвинуваченим ОСОБА_10 заподіяно потерпілим ОСОБА_42 та ОСОБА_5 тілесні ушкодження середнього ступенютяжкості та ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження, які потягнули за собою тривале лікування, проблеми зі станом здоров`я та погане самопочуття, перенесене потрясіння, значний фізичний біль, емоційний стрес, а для потерпілої ОСОБА_6 , зокрема, як наслідок отримання ІІ групи інвалідності.

Затаких обставин,враховуючи думкуучасників процесув частинінаявності моральної(немайнової)шкоди употерпілих,яка булазавдана кримінальнимправопорушенням,суд визначаєрозмір такоїшкоди зурахуванням характерута обсягустраждань (фізичних,душевних,психічних тощо),яких зазнавкожен позивач (потерпілий),характеру немайновихвтрат (їхтривалості,можливості відновлення),стану здоров`япотерпілих,зокрема, тяжкістьзавданих тілеснихушкоджень,вимушених зміну їхжиттєвих стосунках,часу тазусиль,необхідних длявідновлення попередньогостану таз урахуваннямінших обставин,виходячи іззасад розумності,виваженості тасправедливості,та уважає,що заявленадо стягненняморальна шкодав розмірі,зазначеному упозовних вимогахпотерпілих є надмірною, тому суд вважає за можливе зменшити її розмір, а саме заявлений розмір моральної шкоди потерпілою ОСОБА_6 до 160000,00 грн, а потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до 20000 грн.

Саме така сума моральної шкоди на думку суду є справедливою по відношенню до потерпілих, та надасть їм можливість відновити її психоемоційний стан та стан здоров`я на скільки це можливо.

При цьому суд також виходить із загальних засад кримінального провадження - принципів верховенства права, рівності перед законом і судом, принципу поваги до людської гідності, змагальності та доведеності перед судом переконливості поданих доказів. Суд дійшов до переконання, що визначений розмір завданої моральної шкоди кожному із потерпілих є достатнім і співмірним.

В решті позову потерпілих в частині стягнення моральної шкоди суд відмовляє.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_6 витрат на правову допомогу суд виходить із такого.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони (Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 753/10228/20, провадження № 51-5868км21).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), що підтверджується відповідними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц, Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/1216/16.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, до яких належать, зокрема, і витрати на правову допомогу, що, відповідно до ст. 91 КПК України, є предметом доказування у кримінальному провадженні.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, з метою захисту своїх прав 03.07.2018 року потерпілою ОСОБА_6 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_7 (а.с.89,90 т.1) та додаткову угоду до цього договору (а.с.116 т.3).

Так, на підтвердження понесених потерпілою витрат на правову допомогу представником потерпілої надано: договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_7 (а.с.89,90 т.1), додаткову угоду до договору від 03.07.2018 (а.с.116 т.3); квитанцію про сплату послуг від 02.10.2023 у сумі 7000 грн (а.с.117 т.3); квитанцію про сплату послуг від 11.03.2024 у сумі 9750 грн (а.с.120 т.3); довідку про вартість послуг представника потерпілого у кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що потерпіла отримала адвокатські послуги на стадії судового розгляду кримінального провадження, суд уважає за необхідне стягнути на її користь витрати на професійну правову допомогу у заявленому розмірі у сумі 27150,00 грн. Така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.

V. Вирішення питання щодо запобіжного заходу

У даному кримінальному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_10 під час досудового розслідування та під час розгляду справи у суді запобіжний захід не застосовувався.

Підстав передбачених ст. 177, 178 КПК України для обрання обвинуваченому будь-якого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

VІ. Рішення щодо речових доказів

Відповідно до ч. 4ст. 174 КПК Українисуд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Долю речових доказів суд уважає за необхідне вирішити відповідно дост. 100 КПК України,при цьому скасувавши арешт накладений на них ухвалою слідчого судді відповідно дост. 174 КПК України.

VІІ. Процесуальні витрати

Процесуальні витрати у справі за проведення експертиз, що в загальному розмірі складають 3718 (три тисячі сімсот вісімнадцять) гривень, а саме: технічного стану транспортного засобу (висновок від 09.02.2018) за №3/3/75 у розмірі 1144,00 грн, фототехнічної експертизи (висновок від 22.05.2018) за №3/398 у розмірі 1144,00 грн, автотехнічної експертизи (висновок від 22.06.2018) за №854/18-25 у розмірі 1430,00 грн, суд стягує з ОСОБА_10 на користь держави.

Керуючись ст. 2,7, 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394,395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. ОСОБА_10 визнати винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

2. Запобіжний захід ОСОБА_10 до вступу вироку в закону силу не обирати.

3. Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_10 з моменту приведення вироку до виконання.

4. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.

5.Стягнути з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_5 )на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ,місце проживання: АДРЕСА_3 ) 20000,00 грн моральної шкоди.

6. В решті цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 відмовити.

7. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 задовольнити частково.

8. Стягнути з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) 20000,00 грн моральної шкоди.

9 . В решті цивільного позову потерпілої ОСОБА_5 відмовити.

10. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.

11.Стягнути з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_5 )на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,місце проживання: АДРЕСА_5 )

160000,00 грн моральної шкоди

27150,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

12. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (адреса місця знаходження: пр. Перемоги,65, м. Київ, 03062, ЄДРПОУ30115243) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 )

- 12800,40 грн матеріальної шкоди на лікування

- 640,02 грн моральної шкоди.

13. В решті цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 відмовити.

14. Цивільний позов прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адміністрації до ОСОБА_10 про стягнення коштів у розмірі 5671,33 грн за лікування ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 задовольнити.

15. Стягнути з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Департаменту фінансів Житомирської обласної військової адміністрації (майдан ім. С.П. Корольова 1, м. Житомир,10014, код ЄДРПОУ 02313476) витрати за лікування ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в розмірі 5671, 33 грн.

16. Стягнути з ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь держави процесуальні витрати по справі за проведення експертиз у розмірі 3718,00 (три тисячі сімсот вісімнадцять гривень).

17. Скасувати арешт накладений згідно ухвали слідчого судді Черняхівського районного суду Житомирської області від 02.01.2018 на автомобіль "MERSEDES-BENS VITO", д. н. з. НОМЕР_2 , синього кольору, 2002 року випуску, загальний легковий пасажирський-В, номер шасі НОМЕР_3 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_10 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

18. Речові докази по справі:

транспортний засіб "MERSEDES-BENS VITO" д.н.з. НОМЕР_1 , синього кольору повернути власнику ОСОБА_10

дві сережкичорного кольору-повернути власнику;

уламки скла, різної форми, сітка номерного знака; плями бурого кольору на марлевому тампоні - знищити;

диск DVD-R NANOTEX № MFP330VG17173141 з відеозаписом - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_43


Суд	Черняхівський районний суд Житомирської області
Дата ухвалення рішення	29.04.2025
Оприлюднено	30.04.2025
Номер документу	126915682
Судочинство	Кримінальне

Лось Л. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Вироквід 29.04.2025 по справі 293/1123/18ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —293/1123/18

Вирок від 29.04.2025

Вирок
від 29.04.2025 по справі 293/1123/18
ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ