Ухвала

від 23.04.2025 по справі 130/1800/24

ЖМЕРИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/130/114/2025

130/1800/24

У Х В А Л А

щодо закриття провадження у справі

23.04.2025 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі судді Костянтина Шепеля,

із секретарем судового засідання Раїсою Буга,

за участю представника позивача Олександра Бахура,

представника відповідача Яни Коновалової,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі № 1 Жмеринського міськрайонного суду клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом адвоката Бахура Олександра Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення міської ради, встановлення земельного сервітуту, -

у с т а н о в и в :

У судовому засіданні представник відповідача просить розглянути раніше подане клопотання про закриття провадження у справі, оскільки суд у попередньому складі його так і не вирішив. Пояснює, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів..

Представник позивача заперечує, так як вказаний спір не є публічно-правовим, а є приватно-правовим, оскільки позовні вимоги спрямовані на захист саме цивільного права позивача - права земельного сервітуту. Про що неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний суд. Просить відмовити у задоволенні клопотання.

Заслухавши клопотання представника відповідача та думку представника позивача, дослідивши заяву Жмеринської міської ради від 19 липня 2024 року про закриття провадження у справі (т.1 а.с.200-202), а також заперечення позивача на цю заяву (т.2 а.с.39-40), суд вважає, що клопотання про закриття провадження задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 1 частини першої статті 19 цього Кодексу передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 495/2176/17 (провадження № 11-245апп18) зроблений правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Варто відзначити, що Верховний Суд України в судових рішеннях від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14 та від 09 грудня 2014 року у справі № 21-308а14 із посиланням на положення статей 2 та 5 Земельного кодексу України зазначив, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками є вільним у виборі суб`єкта щодо надання земельної ділянки. Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб`єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15 та від 04 квітня 2018 року у справі № 676/3596/16-а, вказавши, що згідно зі статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статтями 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статтями 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами, фізичними особами та з суб`єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Керуючись статтями 2, 15, 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 2, 5 Земельного кодексу України, статтею 255 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі - відмовити.

Ухвала не може бути оскаржена.

Повна ухвала складена 27 квітня 2025 року.

Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ