Рішення

від 28.04.2025 по справі 295/5379/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 295/5379/21

Провадження №2/760/626/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Омельян Я.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О.М. звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з позовом до ТОВ «ФК «Аланд»», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова М.В., в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №62440 від 05 жовтня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК Аланд» заборгованості в розмірі 63950,10 грн, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1362 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2800 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в квітні 2021 року ОСОБА_1 дізнався про відкриття приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. виконавчого провадження НОМЕР_2 від 08 лютого 2021 року. Виконавче провадженя відкрито на підставі виконавчого напису №62440 від 05 жовтня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості в сумі 63450,10 грн на підставі кредитного договору №001-05748-011012 від 01 жовтня 2012 року, укладеного з ПАТ «Дельта Банк».

Вважає оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки він був вчинений з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі вчинених написів нотаріусів, адже кредитний договір укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, заборгованість за ним не є безспірною. Крім того, з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 05 травня 2021 року вказану справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Крім того, ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 05 травня 2021 року було задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

22 червня 2021 року вказана справа надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2021 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали про відкриття провадження в справі разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримана відповідачем 05 вересня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0311332132739. Однак, у встановлений строк, відповідач своїм правом не скористався та не подав до суду відзиву на позовну заяву.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, пояснень щодо позову в порядку, передбаченому ст.181 ЦПК України, не подавали.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2012 року відповідно до оферти на укладення угоди про надання кредиту №001-05748-011012 між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено кредитний договір, за умовами якого позивачу було надано кредит у розмірі 25000 грн, зі строком кредиту -50 місяців, назва кредитного продукту - кредит готівкою Надра Банк.

05 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №62440, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором №001-05748-011012 від 01 жовтня 2012 року, укладеним з ПАТ «Дельта Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №411/К від 27 квітня 2018 року є ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», правонаступником всіх прав та обов`язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №11/08/2020-ФА від 11 серпня 2020 року є тОВ «ФК «Аланд», заборгованість за кредитним договором №001-05748-011012 від 01 жовтня 2012 року за період з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року. Сума заборгованості становить 63950,10 грн та складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту - 22083,31 грн; простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 41366,79 грн; та плати за вчинення виконавчого напису, яка підлягає стягненню з боржника.

08 лютого 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №62440, виданого 05 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості в розмірі 63950,10 грн.

Позивач вважає вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки він був вчинений з порушенням вимог законодавства.

За загальним правилом ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595).

Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року.

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.

Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме: визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 рішення суду залишено без змін.

Суд враховує в якості рекомендаційного/консультаційного роз`яснення, викладене у п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», за змістом якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №1172 від 29 червня 1999 року (в редакції постанови КМУ від 29 листопада 2001 року).

Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 05 жовтня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №001-05748-011012 від 01 жовтня 2012 року, на підставі якого було вчинено оскаржуваний виконавчий напис, нотаріально не посвідчувався.

Доказів та обґрунтувань протилежного учасниками судового провадження не надано та не наведено.

Отже, оскільки, судом не встановлено, що укладений з позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, то наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з зазначеним.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №172/1652/18 (провадження №61-16749св19), де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Пізніше таку правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка в п.п.93-95 постанови від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження №12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, судом береться до уваги, що у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження №14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного у вищевказаній постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19).

При цьому, у справі, яка переглядається, відповідачем не доведено, що сума заборгованості взагалі існувала, а якщо так, то була саме такою, як зазначено у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса.

Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.

Також суд враховує, що у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі №554/6777/17-ц (провадження №61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

З урахуванням викладеного у сукупності, позовні вимоги про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

А тому, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1362 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та 454 грн за подання до суду заяви про забезпечення позову).

Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем додано:

- копію договору про надання правової допомоги №19 від 02 березня 2021 року, укладеного між АБ «Остащенко», в особі керуючого адвоката Остащенко О.М. та ОСОБА_1 ;

- копію додаткової угоди №1 від 02 березня 2021 року до договору №19 про надання правової допомоги від 02 березня 2021 року;

- акт виконаних робіт від 19 квітня 2021 року до договору №19 про надання правової допомоги від 02 березня 2021 року.

- копію ордеру про надання правової (правничої) допомоги серія АА №1098898 від 19 квітня 2021 року;

- копію платіжного доручення №164329 від 15 березня 2021 року на суму 800 грн, платіжного доручення №196134 від 15 квітня 2021 року на суму 1500 грн, платіжного доручення №201372 від 19 квітня 2021 року на суму 500 грн.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинився позивач, який був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку; щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі №910/8342/21).

Водночас, суд також бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі №915/606/21, суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює за сторону доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.

ТОВ «ФК «Аланд» не надало суду будь-яких доказів та обґрунтувань, у тому числі власних розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого заявником розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи.

Відтак, заявлені до відшкодування судові витрати на правову допомогу у розмірі 2800 грн підтверджені належними доказами.

Враховуючи викладене, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 4162 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн, 454 грн за подання до суду заяви про забезпечення позову та витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 2800 грн).

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 137, 138, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 05 жовтня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, зареєстрований в реєстрі за №62440, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»</a> заборгованості у розмірі 63950,10 грн за договором №001-05748-011012 від 02 жовтня 2012 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»</a> на користь ОСОБА_1 4162 (чотири тисячі сто шістдесят дві) гривні в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»</a>, код ЄДРПОУ 42642578, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 14, оф. 301;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, місцезнаходження: 10068, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд. 35;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна, місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул.. Юрія Поправки, буд. 6, оф. 14.

Суддя Солом`янського районного

суду міста Києва Н.М. Аксьонова