Постанова

від 22.04.2025 по справі 607/9846/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/9846/24Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я. Провадження № 22-ц/817/300/25 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів Храпак Н.М., Костіва О.З.

за участю секретаря Панькевч Т.І.,

представника позивача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/9846/24 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Покотило Юрій Володимирович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2024 року та ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року (судові рішення ухвалені суддею Стельмащуком П.Я.) в справі за позовом ОСОБА_1 до Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на незакінчений будівництвом жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 81%.

Вказувала на те, що прийняла спадщину після смерті чоловіка, оскільки звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Зазначала, що інші спадкоємці першої черги спадкування за законом спадщину не прийняли, а спадкоємці за заповітом відсутні.

Разом з тим їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки державну реєстрацію права власності на вищевказаний будинок не проведено і відповідні правовстановлюючі документи відсутні.

Оскільки вона позбавлена можливості реалізувати свої права у позасудовому порядку, просила позов задовольнити та визнати за нею право власності на незакінчений будівництвом жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 81%, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Покотило Ю.В. просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, наслідком чого є неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що позовна вимога про визнання права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок могла і мала бути заявлена на підставі ст. 392 ЦК України.

Вказує на те, що виходячи із постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7, а також заявленої позовної вимоги, суд міг не виходячи за межі позовних вимог, частково їх задовольнити шляхом або визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі будівництва незакінченого будівництвом житлового будинку, або визнання права позивача завершити будівництво, або визнання права позивача передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт, або ж визнання права позивача одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Покотило Ю.В. просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року скасувати та вирішити питання про новий розподіл судових витрат, повернувши позивачу переплачений судовий збір в сумі 6 788, 80 грн.

Звертає увагу на те, що на думку суду першої інстанції вказана позивачем ціна позову не відповідала дійсній вартості спірного майна, а тому на підставі ч. 2 ст. 176 ЦПК України судом було попередньо визначено ціну позову у розмірі 800 000 грн., відповідно судовий збір становив 8000 грн.

Зазначає, що судом першої інстанції було відмолено у задоволенні позову з тих підстав, що незавершений будівництвом жилий будинок не прийнятий до експлуатації станом на час смерті спадкодавця, а тому він не є нерухомим майном, на яке спадкоємець може отримати право власності.

Тому вважає, що визначена позивачем ціна позову в сумі 66 739 грн., яка була зазначена у договорі купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 02.04.1998 рок, була правильною, а тому розмір судового збору за звернення з даним позовом мав становити 1211, 20 грн., відтак суд мав повернути позивачу переплачений судовий збір в розмірі 6 788, 80 грн.

Відзиву на апеляційні скарги не надходило.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Покотило Ю.В. підтримав вимоги апеляційних скарг, з мотивів викладених у них.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце розгляду справи, що не перешкоджає судовому розгляду відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам судові рішення відповідають в повній мірі.

Судом встановлено наступні обставини справи.

09 липня 1983 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

02 квітня 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, посвідчений 02.04.1998 приватним нотаріусом Тернопільського міського і районного нотаріального округу Мартюк Л.О. за номером в реєстрі 3453.

Відповідно до умов договору ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив належний ОСОБА_4 незакінчений будівництвом жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 81%. Цей незакінчений будівництвом жилий будинок належить ОСОБА_4 на підставі паспорту № НОМЕР_1 на забудову садиби в сільських населених пунктах України, виданого згідно розпорядження Тернопільської райдержадміністрації від 12.11.1992 за №364. Всі права та обов`язки по добудові незакінченого будівництвом жилого будинку бере на себе ОСОБА_2 .

Згідно із паспортом на забудову, на земельній ділянці належить збудувати житловий будинок на 4 кімнатижитловою площею 58,8 кв.м., а також господарський будинок розміром 12 х 5 метрів.

Відповідно до виготовленого 14 листопада 2023 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_1 технічного паспорта будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , даний будинок складається іздвоповерхового житлового будинку (А) загальною площею 239,3 кв.м., у тому числі 5 кімнат житловою площею 82,4 кв.м., підвал (Пд), сходи (а1), балкон (а2), які вже були споруджені у 2012 році; а також хлів (В), вбиральня (Г) - спорудженні у 2001 році; огорожа (1), огорожа (2), хвіртка (3), свердловина (4) - спорудженні у 2010 році; і лише господарська будівля (Б), підвал (Пд (Б)) незавершені будівництвом.

20 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття всієї спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Станом на 20 квітня 2024 року спадкові справи заведені після смерті ОСОБА_2 та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину відсутні (інформаційна довідка зі Спадкового реєстру №72196172).

Станом на 20 квітня 2024 року посвідчені заповіти та спадкові договори після смерті ОСОБА_2 відсутні (інформаційна довідка зі Спадкового реєстру №72196188).

Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №72197626 від 20 квітня 2023 року, приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М., 20.04.2023 заведено спадкову справу №6/2023 після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 квітня 2023 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10 листопада 2023 року ОСОБА_6 звернулась до Генерального консульства України в Торонто (Канада) із заявою у якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Їй відомо, що вона є спадкоємницею першої черги після смерті батька. Повідомляє, що відмовляється від прийняття належної їй спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_2 .

17 жовтня 2023 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса в інтересах ОСОБА_1 із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: незакінчений будівництвом жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 81%; земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована на території с. Дичків Дичківської сільської ради; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,08 га, яка розташована на території с. Дичків Дичківської сільської ради; 1/3 частку у праві спільної часткової власності на цілу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частку у праві спільної часткової власності на цілу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; транспортний засіб марки та моделі «Volkswagen Polo», р.н. НОМЕР_2 . Крім ОСОБА_1 , спадкоємцями першої черги спадкування є: дочка померлого ОСОБА_6 та син померлого ОСОБА_5 . Інших спадкоємців, передбачених ст. ст. 1261, 1266 ЦК України, немає.

20 листопада 2023 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа №6/2023, зареєстровано в реєстрі за №1773), після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на цілий транспортний засіб «Volkswagen Polo», р.н. НОМЕР_2 .

17 квітня 2024 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа №6/2023, зареєстровано в реєстрі за №764), після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на 1/3 частку у праві спільної часткової власності на цілу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

23 квітня 2024 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа №6/2023, зареєстровано в реєстрі за №819), після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на цілу земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, кадастровий номер 6125282400:02:001:0120, місце розташування якої: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Дичків.

30 квітня 2024 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа №6/2023, зареєстровано в реєстрі за №889), після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на цілу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації №1085 від 16 листопада 2023 року, за матеріалами бюро станом на 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 в бюро не проведена.

Згідно інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна №1086 виданої 15 листопада 2023 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, по обліку бюро житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 . Дозвільні документи на будівництво житлового будинку з підвалом літ. «А» загальною площею 239,3 кв.м, житловою площею 118,3 кв.м, господарської будівлі з підвалом літ. «Б», хлів літ. «В», вбиральні літ. «Г» замовником не надано.

Постановою приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. №41/02-31 від 23 квітня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на незакінчений будівництвом жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 81%, після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмова мотивована відсутністю державної реєстрації права власності на майно та відсутністю правовстановлюючого документа про належність цього майна спадкодавцеві.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки остання просила визнати за нею право власності на незакінчений об`єкт будівництва, проте не заявляла вимоги визнати за нею майнові права забудовника вказаного об`єкта.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц., від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц та від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11.

Якщо будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 347/2273/17).

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не завершений будівництвом та не прийнятий до експлуатації станом на час смерті ОСОБА_2 .

Відтак у даному випадку, до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 входять права забудовника на будинок, а не право власності на нього.

Разом з тим, позивач просила визнати за нею право власності на незакінчений об`єкт будівництва, проте не звернулась із позовною вимогою про визнання прав забудовника у порядку спадкування.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачемненалежного способузахисту йогопорушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

На підставі наведеного, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, а відтак місцевим судом правильно відмовлено у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги з посиланням на статтю 392 ЦК України, колегія суддів вважає нерелевантними, оскільки позивачка не є власником спірного майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд міг, не виходячи за межі позовних вимог частково їх задовольнити шляхом або визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі будівництва незакінченого будівництвом житлового будинку, або визнання права позивача завершити будівництво, або визнання права позивача передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт, або ж визнання права позивача одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності, апеляційний суд оцінює критично, оскільки вони суперечать принципу диспозитивності цивільного процесу, так як із зазначеними позовними вимогами позивачка не зверталась.

Крім того, як пояснив в суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Покотило Ю.В., його довірителька не зверталася до нотаріуса з вимогою визнати за нею право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник), а нотаріусом з цих підстав не було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Інші доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції висновків місцевого суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Щодо ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Так, 12 січня 2025 року представник позивачки адвокат Покотило Ю.В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив вирішити питання розподілу судових витрат та повернути позивачці переплачений судовий збір, розмір якого був попередньо визначений судом.

Заява обґрунтовувалась тим, що в рішенні суду першої інстанції від 12 грудня 2024 року суд встановив, що спірний жилий будинок є незавершений будівництвом та не прийнятий до експлуатації, а тому не є нерухомим майном.

Таким чином, заявник вважав, що наявні підстави для ухвалення додаткового рішення та повернення переплаченого судового збору на підставі ч.2 ст. 176 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в мотивувальній частині рішення суду від 12 грудня 2024 року було зазначено, що оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам дійсною вартістю нерухомого майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Так, звертаючись із позовною заявою, позивач визначаючи ціну позову у розмірі 66 739 грн. виходив із вартості, зазначеної у договорі купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 02.04.1998 року, відповідно сплатив судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 травня 2024 року позовну заяву було залишено без руху, оскільки на думку суду першої інстанції вказана позивачем ціна позову не відповідала дійсній вартості спірного майна, а тому на підставі ч. 2 ст. 176 ЦПК України судом було попередньо визначено ціну позову у розмірі 800 000 грн., відповідно судовий збір становив до сплати 8 000 грн.

На виконання вищезазначеної ухвали суду від 02травня 2024року позивачем було доплачено судовий збір у визначеному судом розмірі 6 788, 80 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 02 квітня 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, посвідчений 02.04.1998 приватним нотаріусом Тернопільського міського і районного нотаріального округу Мартюк Л.О. за номером в реєстрі 3453. Відповідно до договору ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив належний ОСОБА_4 незакінчений будівництвом жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , процент готовності якого становить 81%. Цей незакінчений будівництвом жилий будинок належить ОСОБА_4 на підставі паспорту № НОМЕР_1 на забудову садиби в сільських населених пунктах України, виданого згідно розпорядження Тернопільської райдержадміністрації від 12.11.1992 за №364. Всі права та обов`язки по добудові незакінченого будівництвом жилого будинку бере на себе ОСОБА_2 .

Згідно із паспортом на забудову, на земельній ділянці належить збудувати житловий будинок на 4 кімнатижитловою площею 58,8 кв.м., а також господарський будинок розміром 12 х 5 метрів.

Разом з тим, відповідно до виготовленого 14 листопада 2023 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_1 технічного паспорта будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , даний будинок складається іздвоповерхового житлового будинку (А) загальною площею 239,3 кв.м., у тому числі 5 кімнат житловою площею 82,4 кв.м., підвал (Пд), сходи (а1), балкон (а2), які вже були споруджені у 2012 році; а також хлів (В), вбиральня (Г) - спорудженні у 2001 році; огорожа (1), огорожа (2), хвіртка (3), свердловина (4) - спорудженні у 2010 році; господарська будівля (Б), підвал (Пд (Б)) незавершені будівництвом.

Таким чином, після купівлі у 1998 році незавершеного будівництвом будинку та господарських будівель і споруд, спадкодавець здійснював їх добудову і відповідно суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що зазначена позивачем на момент звернення до суду ціна позову не є дійсною вартістю спірного нерухомого майна, а тому сам попередньо визначив розмір необхідного до сплати судового збору, з яким погодився позивач та доплатив судовий збір.

Крім того, в подальшому позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів іншої ціни незавершеного будівництвом будинку та господарських будівель і споруд для встановлення дійсної вартості спірного майна на час відкриття спадщини чи на час пред`явлення позову, що в свою чергу слугувало б підставою для повернення судом переплаченого судового збору відповідно до визначеної ним ціни позову.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 367, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2024 року та ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 25 квітня 2025 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Храпак Н.М.

Костів О.З.