Рішення від 25.04.2025 по справі 640/18542/22

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2025 року Справа№640/18542/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Медично-оздоровчий комплекс «Кипарис»

доКиївської міської ради

третя особаДепартамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медично-оздоровчий комплекс «Кипарис» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення від 24.09.2015 року № 46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва» в частині затвердження Детального плану території по вул. Патріарха Мстислава Скрипника (стара назва Миколи Островського), 46 у Солом`янському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.12.2004 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ ВКФ «БРЕД ВОЛД-ЛТД» та ТОВ «Медично-оздоровчий комплекс «Кипарис», позивачем був набутий у власність об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: вул. Миколи Островського (назва після перейменування - Патріарха Мстислава Скрипника), 46 у Солом`янському районі м. Києва та розташований на земельній ділянці кадастровий номер - 8000000000:72:063:0057 з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування медично-оздоровчого центру.Земельна ділянка надана позивачу в оренду Київською міською радою на підставідоговору оренди земельної ділянки від 23.01.2009 року строком на один рік, який згодом двічі пролонгувався без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Натомість, рішенням Київської міської ради від 24 вересня 2015 року №46/1949 (далі - рішення КМР №46/1949) було затверджено детальний план території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій, згідно з яким на земельній ділянці по вул. Патріарха Мстислава Скрипника, 46 у м. Києві, передбачено будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі (будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,000 не передбачено).

Позивач вважає, що рішення КМР №46/1949не враховує дані Державного земельного кадастру по земельній ділянці за адресою: вул. Патріарха Мстислава Скрипника, 46 Солом`янському району, м. Києва та дані Державного реєстру речових прав, що грубо порушує норми земельного та містобудівного законодавства, обмежує здійснення позивачем права приватної власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці та права користувача земельної ділянки відповідного до договору оренди.

З зазначених підстав просить задовольнити позовні вимоги, визнати протиправним та скасувати рішення КМР №46/1949.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року відкрито провадження у адміністративній справі № 640/18542/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року передано адміністративну справу № 640/18542/22 судді Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенку К.С. для вирішення питання про об`єднання з адміністративною справою № 640/11066/22.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 640/11066/22 прийняти адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С. О. Ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Н.В. ІНВЕСТ» про об`єднання справ в одне провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року адміністративну справу № 320/139/22 прийнято до провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року витребувано докази у сторін по справі.

Відповідачем надано письмовий відзив від 26.02.2025 року. В обґрунтовання незгоди з позовними вимогами зазначає, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VIвизначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідач вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:063:0057 була передана позивачу в оренду задовго до зміни її функціонального призначення положеннями детального плану, така зміна, з огляду на наведену норму Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI, не перешкоджає позивачу використовувати вказану ділянку відповідно до умов договору оренди та її цільового призначення.

Відповідач також вважає, що викладене узгоджується з оскаржуваним позивачем рішенням Київської міської ради, яким затверджено Детальний план, згідно з яким земельна ділянка, що орендується позивачем у справі, віднесена до території розміщення частини підземного паркінгу.

Також, відповідач, наголошує, що є діюча Декларація про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція об`єкту незавершеного будівництва (мініхлібзаводу) з надбудовою та прибудовою під медично-оздоровчий центр по вул. М. Островського, 46 у Солом`янському районі м.Києва» від 24.11.2011 № КВ 08311085172 та позивач не позбавлений права як «добудувати» зазначений об`єкт, так і в подальшому ввести цей об`єкт в експлуатацію.

Відповідач вважає, що права позивача не порушені, а відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив позивач посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 640/11066/22суду, яким встановлено невідповідність детального плану території в частині затвердження Детального плану території по АДРЕСА_1 (суміжна земельна ділянка) положенням генерального плану та зазначає, що рішенням Київської міської ради від 24 вересня 2015 року №46/1949 було затверджено детальний план території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій, згідно якого на земельній ділянці по вул. Патріарха Мстислава Скрипника, 46 передбачено будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі (будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,000 не передбачено) та у зв`язку затвердженням детального плану позивачем вчинюються дії щодо звернення до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задля отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначає, що матеріали справи № 640/11066/22 не містять жодних доводів, які б підтверджувалися належними та допустимими доказами, настання для саме ТОВ «Медично-оздоровчий комплекс «Кипарис» негативних наслідків із прийняттям КМР рішення від 24.09.2015 № 46/1949 в оскаржуваній частині.

Третьою особою надані письмові пояснення від 07.11.2022 року, в яких зазначає, що наведені позивачем вимоги п. 5.2 ДБН В.2.3-15:2007 щодо проектування автостоянок, які передбачають однорівневе розміщення автомобілів, не підлягають застосуванню при проектування багаторівневих гаражів (паркінгів), надавши відповідну містобудівну документацію.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УСТАНОВИВ:

15.12.2004 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ ВКФ «БРЕД ВОЛД-ЛТД» та ТОВ «Медично-оздоровчий комплекс «Кипарис», позивач набув право на об`єкт незавершеного будівництва, який розташований за адресою: вул. Миколи Островського (після перейменування вул. Патріарха Мстислава Скрипника), 46 у Солом`янському районі м. Києва.

13.09.2005 року Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища позивачу було видано Архітектурно-планувальне завдання (далі - АПЗ) № 05-0670 на проектування реконструкції об`єкта незавершеного будівництва (мініхлібзаводу) з надбудовою та прибудовою під медично - оздоровчий центр, розташований за адресою: вул. Миколи Островського (після перейменування вул. Патріарха Мстислава Скрипника), 46 у Солом`янському районі м. Києва. Згодом додатками 22.01.2008 р. та 30.01.2009 р. термін дії АПЗ продовжено.

Об`єкт незавершеного будівництва за адресою: вул. Миколи Островського (після перейменування вул. Патріарха Мстислава Скрипника), 46 у Солом`янському районі м. Києва розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:063:0057, площею 0.1195 га, яка надана позивачу в оренду.

Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва та надана позивачу в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та позивачем, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 23.01.2009 за реєстровим №7 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26 травня 2010 року за №72-6-00564.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору земельна ділянка має цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування медично-оздоровчого центру. До договору оренди земельної ділянки сторонами був підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:72:063:0057, площею 0.1195 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування медично-оздоровчого центру.

19.05.2010 року між тими ж сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 23.01.2009 року, яким, зокрема, змінено строк дії договору на десять років.

Договір про внесення змін та доповнень до договору оренди посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 19.05.2010 року за реєстровим № 358 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.05.2010 року за №72-6-00606.

При цьому, цільове призначення земельної ділянки залишилося без змін.

24.11.2011 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція об`єкту незавершеного будівництва (мініхлібзаводу) з надбудовою та прибудовою під медично-оздоровчий центр по вул. М. Островського, 46 у Солом`янському районі м. Києва», реєстраційний № КВ 08311085172.

07.09.2017 року позивачем здійснено реєстрацію права власності на об`єкт - незавершене будівництво, медично-оздоровчий центр (літера - Г) загальний відсоток готовності об`єкту нерухомості 7% за адресою: м. Києв, вул. М. Островського, 46 (Солом`янський район), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна 1347905180000.

18.07.2018 року за позивачем зареєстровано право користування (оренди) земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:72:063:0057 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна.Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування медично-оздоровчого центру.

23.05.2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки.Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. 23.05.2019 року за реєстровим № 1927. Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:72:063:0057 залишилось без змін - для будівництва, експлуатації та обслуговування медично-оздоровчого центру.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 10.04.2025 № НВ-9958287412025 цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:063:0057 -03.03 Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги.

24.09.2015 року Київська міська рада прийняла рішення №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва», яким затверджено детальний план території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі міста Києва відповідно до основних техніко-економічних показників, що додаються, з урахуванням рішення міськради від 02.06.2015 року №607/1471 «Про визначення переліку земельних ділянок для опрацювання можливості продажу їх (або права оренди на них) на земельних торгах».

Вважаючи це рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-VI(далі - Закон № 3038-VI)встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності та спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За приписами частини першої статті 6 Закону № 3038-VII управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 10 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 Закону 3038-VI до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленомузакономпорядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому закономпорядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Частинами першою, третьою статті 16 Закону №3038-VI встановлено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Частиною першою статті 17 Закону №3038-VI визначено, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

Згідно зі статтею 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Приписами ч. 3 ст. 19 Закону № 3038-VI передбачено, що на підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Частиною п`ятою статті 19 Закону № 3038-VI встановлено, що детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Згідно з частиною шостою статті 19 Закону № 3038-VI склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Детальний план території не підлягає експертизі (частина дев`ята статті 19 Закону № 3038-VI).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.03.2012 №107, детальний план розробляється з метою, зокрема, уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району.

Детальний план розробляється:

- на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів;

- на окрему територію за межами населеного пункту з певним функціональним використанням (житлова, курортна, оздоровча, рекреаційна, дачна або садова, виробнича тощо) або кількох таких територій на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів;

- на земельну ділянку за межами населеного пункту для розміщення окремого об`єкта будівництва на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів (Примітка 1. Детальний план розробляють, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту (водні об`єкти, гори, яри, ліси). Примітка 2. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб (малих міст, селищ, сіл), а також курортних, дачних і садових територій детальний план може розроблятися на всю територію та поєднуватися із генеральним планом цього населеного пункту).

Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави дійти висновку, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі Генерального плану території та не можуть йому суперечити.

Отже, враховуючи зміст вищенаведеного правового регулювання, суд вважає, що усі ці норми введено законодавцем з тією метою, щоб під час розроблення і затвердження різних видів містобудівної документації на місцевому рівні між ними не виникало невідповідності та суперечностей, забезпечувались сталий розвиток, планування, забудова та інше використання територій відповідно до вимог законодавства з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Якщо ж на момент розроблення і затвердження детальних планів територій вже існує зонінг у складі генерального плану або як окрема містобудівна документація, то у такому випадку детальний план території повинен відповідати плану зонування, враховувати його положення і йому не суперечити, що узгоджується з приписами пунктів 4.1 та 4.2 ДБН Б.1.1-14.2012 «Склад та зміст детального плану території».

З огляду на викладене, суд зазначає, що така правова природа детального плану території характеризує його як складову планування території на місцевому рівні, що уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. При цьому, детальний план повинен відповідати довгостроковій стратегії планування та забудови території населеного пункту в цілому.

Суд зауважує, що позивачем не оскаржується процедура прийняття спірного рішення. Позивач наголошує на протиправність рішення в частині затвердження ДПТ щодо функціонування земельної ділянки, яка передана йому у користування, з огляду на невідповідність його Генерального плану м. Києва.

Генеральний план міста Києва, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин затверджено рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804.

Відповідно до наданого відповідачем Генерального плану м. Києва територія, на якій знаходиться належний позивачу на праві власності об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 належить за функціональним призначенням до території громадської забудови.

Судом встановлено, що 24.09.2015 року Київська міська рада прийняла рішення №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва», відповідно до якого:

- внесено до рішення Київської міської ради від 13.11.2013 року №518/10006 «Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві» зміни і пропозиції: позицію 125 Переліку містобудівної документації для розроблення (оновлення) у місті Києві у 2013-2016 роках (додатка до Програми створення (оновлення) містобудівної документації в м. Києві) викласти у такій редакції: ДПТ в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колів у Солом`янському районі міста Києва (2.1.003; 196,14);

- затверджено детальний план території (далі - ДПТ) в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі міста Києва відповідно до основних техніко-економічних показників, що додаються, з урахуванням рішення міськради від 02.06.2015 року №607/1471 «Про визначення переліку земельних ділянок для опрацювання можливості продажу їх (або права оренди на них) на земельних торгах».

ДПТ в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі міста Києва був виконаний товариством з обмеженою відповідальністю «Проектгенплан».

Як зазначено вище, в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі міста Києва розташована земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:063:0057, що надана позивачу в користування на умовах оренди.

Відповідно до ДПТ функціональне призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:063:0057 визначене як території будівництва підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі (будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,000 не передбачено).

Судом досліджено графічні матеріали ДПТ відповідно до яких територія розташування земельної ділянки, що надана позивачу в оренду позначена як підземний паркінг.

Також згідно наданого відповідачем Генплану земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивача, позначена кольором, яким умовно встановлено віднесення її до території громадської забудови.

Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надана довідка (витяг) з містобудівного кадастру, що містить інформацію про функціональні зони території, планувальні обмеження відповідно до детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.09.2015 року № 46/1949, який досліджено судом та встановлено, щофрагмент схеми функціонального призначення території,на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:063:0057 відноситься до території житлової забудови багатоповерхової (на розрахунковий період) відповідно до ДПТ.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що призначення території для будівництва підземного паркінгу замість медичного центру не може вважатися уточненням генерального плану населеного пункту.

Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановленихзакономвимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується в рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відтак, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно зі ст. 39 Земельного Кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306, яка була чинною на момент прийняття спірного рішення, землі житлової та громадської забудови поділяються на:

- землі житлової забудови, до яких належать землі, які використовуються, зокрема, для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови;

- землі громадської забудови, до яких належать землі, які використовуються, зокрема, для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги.

Отже, при співставленні ДПТ та відповідної частини Генерального плану м. Києва судом встановлено, що територія, на якій знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:063:0057, віднесена у Генплані до земель громадської забудови, а відповідно до ДПТ ця територія віднесена до житлової забудови, тобто вони віднесені до однієї категорії земель громадської та житлової забудов, проте мають різне функціональне призначення, наслідком чого було їх відокремлення в окремі підрозділи відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 року.

ДПТ фактично замінює функціональне призначення спірної території з території громадської забудови на територію житлової забудови, що не узгоджується з Генеральним планом та вимогамиЗакону №3038-VI,в частині того, що детальний план території має уточнювати положення генерального плану та не повинен йому суперечити.

Проте, для вирішення справи по суті одним із ключових правових питань є питання співвідношення між функціональним призначенням території, визначеним містобудівною документацією певного рівня та цільовим призначенням орендованої земельної ділянки.

Суд також погоджується з твердженням відповідача про те, що згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 3038-VІ зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах ДПТ.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Отже, законодавство розмежовує поняття «функціональне призначення територій» та «цільове призначення земельної ділянки» та не передбачає вимоги змінювати цільове призначення раніше сформованих земельних ділянок у разі визначення (зміни) функціонального призначення територій.

У постанові від 15.07.2021 року у справі № 823/306/18 Верховний Суд зазначив, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а відтак не може бути підставою обмеження майнових прав власника або землекористувача. Такий висновок в подальшому підтриманий в постанові Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі №120/12935/21-а.

Також у постанові від 16 липня 2024 року у справі № 120/12935/21-а Верховний Суд сформував висновок щодо застосуваннястатті 20 Земельного кодексу Українита статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», згідно із яким під час оскарження містобудівної документації встановлення (зміна) функціонального призначення території не покладає на власника або користувача земельної ділянки обов`язку змінювати цільове призначення раніше сформованих земельних ділянок, а також не обмежує прав власника або користувача земельної ділянки на використання земельної ділянки за попереднім цільовим призначенням.

Аналогічна позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/20288/23.

Судом також встановлено, що зміни до Генерального плану міста Києва в частині віднесення зазначеної вище земельної ділянки до категорії житлової забудови та зміну цільового призначення земельної ділянки не приймалися.

При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що з огляду на предмет спору в цій справі позивач не оскаржує припинення права власності чи права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 внаслідок затвердження ДПТ відповідної території. Відсутній у цій справі також спір про забудову вказаної земельної ділянки. Предметом спору в цій справі є оскарження рішення КМР від 24.09.2015 року №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва» в частині затвердження Детального плану території по вул. М. Островського, 46 у Солом`янському районі м. Києва з мотивів невідповідності рішення у цій частині положенням Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київради №370/1804 від 28.03.2002.

При вирішенні спору по суті судом також враховано, що24.11.2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція об`єкту незавершеного будівництва (мініхлібзаводу) з надбудовою та прибудовою під медично-оздоровчий центр по вул. М. Островського, 46 у Солом`янському районі м. Києва», реєстраційний № КВ 08311085172, яка є діючою. Право власності на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: вул. М. Островського, 46 у Солом`янському районі м. Києва не припинено.

Відповідно до статті55Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Тобто, суд вирішуючи спір, повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною 1 статті2КАСУкраїни встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті4КАСУкраїни позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті5КАСУкраїни встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Згідно із висновком, сформованим у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті55Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею55Конституції Україний конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності в особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Порушення має бути реальним, а не ілюзорним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення (подібний за змістом висновок висловлений, зокрема, Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 року у справі № 200/9772/18-а).

Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення КМР від 24.09.2015 року №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва» в частині затвердження Детального плану території по вул. М. Островського (після перейменування вул. Патріарха Мстислава Скрипника), 46, Солом`янський район, м. Київ, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином таке рішення в оскаржуваній частині порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Таким чином, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач вважає, що спірним рішенням порушено його право приватної власності щодо нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, а також вказує про порушення його права як землекористувача з чим не погоджується суд, з огляду на те, що державнареєстрація права власності позивача на об`єкт - незавершене будівництво, медично-оздоровчий центр (літера - Г) загальний відсоток готовності об`єкту нерухомості 7% за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та спростовує твердження позивача про порушення його прав, як власника нерухомого майна.

Також є діючою декларація про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція об`єкту незавершеного будівництва (мініхлібзаводу) з надбудовою та прибудовою під медично-оздоровчий центр по вул. М. Островського, 46 у Солом`янському районі м. Києва», реєстраційний № КВ 08311085172, що дає право позивачу на виконання будівельних робіт за зазначеною вище адресою на земельній ділянці, що наявна у його користуванні відповідно до її цільового призначення.

Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. 23.05.2019 року за реєстровим № 1927 не містить умов щодо заборони використання земельної ділянки у разі зміни її функціонального призначеннятапоза межами цільового призначення, що спростовує порушення прав позивача як землекористувача.

Судом критично оцінюються доводи позивача про те, що у зв`язку ззатвердженням детального плану ним вчинюються дії щодо звернення до Департаменту містобудуваннята архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задля отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва. Обов`язок фізичної або юридичної особи, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, передбачений п. 2 ст.29 Закону № 3038-VI та не пов`язується з ДПТ.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доводів, які б підтверджувалися належними та допустимими доказами, настання для позивача негативних наслідків із прийняттям КМР рішення від 24.09.2015 року №46/1949 в оскаржуваній частині.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Медично-оздоровчий комплекс «Кипарис» є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Питання розподілу судових витрат не розглядається.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позовних вимогах товариства з обмеженою відповідальністю «Медично-оздоровчий комплекс «Кипарис» (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, буд. 38/19, кв. 36, код ЄДРПОУ 33231170) до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32, код ЄДРПОУ 26345558) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 квітня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну ку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Б. Голубова