Рішення

від 28.04.2025 по справі 640/9658/22

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/9658/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Київської міської ради (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради II сесії IX скликання від 03.02.2022 №4197/4238 «Про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва» щодо відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 200 м2, яка знаходиться у віданні Київської міської ради в межах міста Києва;

- зобов`язати Київську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 200 м2, яка знаходиться у віданні Київської міської ради в межах міста Києва, поруч із земельною ділянкою кадастровий номер якої є: 8000000000:75:124:0101.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернулася із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 200 м2, яка знаходиться у віданні Київської міської ради, що межує із земельною ділянкою кадастровий номер якої є 8000000000:75:124:0101, додавши всі необхідні документи - копію паспорта, копію ідентифікаційного номера, копію витягу з кадастрового плану, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, який направлявся на адресу відповідача. Також в клопотанні зазначено, що в доданому до клопотання витязі з кадастрового плану бажана земельна ділянка позначена цифрою 46.

У відповідь на вказане клопотання позивач отримала Рішення Київської міської ради II сесії IX скликання від 03 лютого 2022 року № 4197/4238 «Про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва».

Як зазначено у вищевказаному рішенні: «Розглянувши клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність громадянці ОСОБА_1 у Святошинському районі міста Києва та додані документи, враховуючи відсутність принаймні одного із видів містобудівної документації відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», керуючись статтями 9, 118 Земельного кодексу України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», Київська міська рада вирішила:

1. Відмовити громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва орієнтовною площею 0,02 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва, справа № 350186543).

2. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин».

Позивач вважає вказане рішення протиправним та звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) на підставі п.10 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року прийнято справу № 640/9658/22 до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали надіслати суду через підсистему "Електронний суд" відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.

Відповідачем на ухвалу суду від 28.01.2025 надано через підсистему "Електронний суд" відзив, в якому зазначено, що позивач звернулася до відповідача з клопотанням про надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 200 кв.м., яка межує із земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:75:124:0101) і перебуває у власності, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Київської міської ради від 03.02.2022 №4197/4238, розглянувши клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність громадянці ОСОБА_1 у Святошинському районі міста Києва та додані документи, враховуючи відсутність принаймні одного із видів містобудівної документації відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», керуючись статтями 9, 118 Земельного кодексу України, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Київська міська рада вирішила відмовити громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва орієнтовною площею 200 кв.м. комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідач зазначив, що передача (надання) земельних ділянок із земель комунальної власності у власність фізичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджена відповідна містобудівна документація на місцевому рівні в силу Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (частина третя статті 24).

Київська міська рада вважає, що позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у позовній заяві не надано жодних доказів порушення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 , оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, ЗК України, Законом № 280/97, Законом України «Про столицю України місто-герой Київ», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та Регламенту Київської міської ради.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Адвокатом в інтересах позивача через підсистему "Електронний суд" надіслано додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що в оскаржуваному рішенні відповідач посилається на невиконання заявником вимог законодавства щодо доданих до клопотання документів, а саме вказує про відсутність принаймні одного із видів містобудівної документації відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що зазначено і в відзиві на позовну заяву. Натомість, розроблення та затвердження містобудівної документації це зона відповідальності органів місцевого самоврядування.

Позивач також вказав, що основним видом містобудівної документації є Генплан. До клопотання про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 був долучений витяг з кадастрового плану з розташуванням земельної ділянки. Бажана земельна ділянка та її межі були позначені, виділені у вказаному витязі.

Оскаржуване рішення відповідача містить виключно формальні обґрунтування та мотиви, з яких виходив вказаний колегіальний орган при прийнятті такого рішення.

Таким чином, позивач вважає що протиправним рішенням відповідача про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, були порушені права позивача.

Просив задовольнити позовні вимоги.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров`я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії один «А», смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 .

Позивач є пенсіонером за віком відповідно до посвідчення НОМЕР_3 від 10.01.2008.

Також, позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів праці, про що надано посвідчення серії НОМЕР_4 від 22.01.2020.

05.10.2021 позивач звернулась до відповідача з клопотанням, в якому просила надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Київської міської ради, орієнтовною площею 200 м2, яка межує із її земельною ділянкою кадастровий номер якої: 8000000000:75:124:0101, яка вже перебуває у власності, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). В якості додатків надано копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; копію реєстраційної карти платника податків ОСОБА_1 та копію витягу з чергового кадастрового плану від 31.05.2021.

Рішенням Київської міської ради II сесії IX скликання від 03.02.2022 №4197/4238 відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва орієнтовною площею 0,02 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва, справа № 350186543) у зв`язку із відсутністю принаймні одного із видів містобудівної документації відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та керуючись статтями 9, 118 Земельного кодексу України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно п. «б» частини першої статті 81 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Стаття 122 ЗК України визначає повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 420/914/19, від 13.11.2019 у справі №756/6448/16-а та від 21.11.2019 у справі № 812/1268/17.

При цьому, загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акту правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення від 03.02.2022 №4197/4238 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва орієнтовною площею 0,02 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва, справа № 350186543) з підстав, передбачених частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відсутністю принаймні одного із видів містобудівної документації.

При цьому, обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу - відсутністю принаймні одного із видів містобудівної документації не доводить наявність тих обов`язкових умов, з якими законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 3038-VI) передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель"; детальний план території. Обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам, визначені цією частиною, не поширюються на випадки: розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів. Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених абзацами сьомим - дванадцятим цієї частини, за ві

Згідно статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів та передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проєктів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року по справі № 468/1263/17-а, від 11 червня 2019 року по справі № 826/841/17, від 31 жовтня 2019 року по справі № 607/4538/16-а.

Як вже зазначав суд раніше, загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акту правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

В той же час, оскаржуване рішення від 03.02.2022 №4197/4238 не містить конкретної підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а лише вказує про відсутність принаймні одного із видів містобудівної документації.

Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що бажане місце відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 200 м2 не відповідає вимогам статті 39 Земельного кодексу України, статей 4, 5, 18, 25, 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та, як наслідок, не доведено правомірності рішення від 03.02.2022 №4197/4238.

Відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які безпосередньо досліджувалися під час прийняття оскаржуваного рішення від 03.02.2022 №4197/4238, як і не надано доказів, які б вказували на наявність підстав, визначених приписами ЗК України, для відмови позивачу, у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Зокрема, Європейський Суд наголосив на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", і "Moskal v. Poland"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Lelas v. Croatia", і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що рішення Київської міської ради від 03.02.2022 №4197/4238, яким відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва орієнтовною площею 0,02 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва, справа № 350186543) прийнято необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Київську міську раду надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 200 м2, яка знаходиться у віданні Київської міської ради в межах міста Києва, поруч із земельною ділянкою кадастровий номер якої є: 8000000000:75:124:0101, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями

При цьому, відповідно до положень ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII від 12.05.2015 (далі - Закон №389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" №2145-IX від 24.03.2022 (далі - Закон №2145-IX) внесено зміни, серед іншого, до ЗК України.

Так, Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Отже, враховуючи вимоги Закону № 2145-IX, суд вважає за необхідне зобов`язати Київську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.10.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та з урахуванням приписів підпункту 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За викладених вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина восьма статті 139 КАС України).

При зверненні до суду із позовом позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн, що підтверджується квитанцією від 06.06.2022.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково зі словесним корегуванням способу захисту порушених прав, суд присуджує позивачу понесені і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1984,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Київської міської ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 36) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради II сесії IX скликання від 03.02.2022 №4197/4238 «Про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва».

Зобов`язати Київську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.10.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у Святошинському районі міста Києва та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та з урахуванням приписів підпункту 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривнi 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Басова