Рішення

від 28.04.2025 по справі 520/19392/24

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 квітня 2025 року справа №520/19392/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

доУправління соціального захисту населення Харківської районної

державної адміністрації

провизнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (далі по тексту відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною відмову відповідача, викладену у рішенні від 16.09.2022 №787-СВ, у встановленні позивачу статусу члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення - «Посвідчення члена сім`ї загиблого»;

- зобов`язати відповідача встановити позивачу статус члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати мені згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, відповідне посвідчення - «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що вона звернулась до відповідача із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення. За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни №787-СВ, посилаючись на відсутність правових підстав для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказано про те, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.

Від відповідача засобами поштового зв`язку 02.08.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно статті 10 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Натомість, соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач правом надання відповіді на відзив не скористався.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

ОСОБА_2 (померлий чоловік позивача) та ОСОБА_3 (позивач) перебували у шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, яке наявне у матеріалах справи.

ОСОБА_2 (померлому чоловіку позивача) було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого, пред`явник цього посвідчення є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

ОСОБА_2 (померлий чоловік позивача) у складі Військової частини НОМЕР_2 у період з 27.10.1986 по 23.02.1987 брав участь в роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 13.01.1987 №700, копія якої наявна у матеріалах справи.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 25.07.2022 Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Харків) позивач, у віці 65 років, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 08.02.2022 складено відповідний актовий запис №327.

Згідно з Витягом з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 05.09.2022 №1000 встановлено, що смерть ОСОБА_2 (померлого чоловіка позивача) пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач звернулася до відповідача із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни № НОМЕР_4 , посилаючись на відсутність правових підстав для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказано про те, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни №787-СВ, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі по тексту - Закон України №3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону України №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Положення абзаців 1, 16 пункту 1 статті 10 Закону України №3551-XІІ встановлють, що чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі по тексту - Закон України №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приміткою до статті 10 Закону України №796-XII до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12.07.1967 №1950-VІІ «Про загальний військовий обов`язок» (далі по тексту - Закон СРСР №1950-VІІ), відповідно до статей 5, 6 якого (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.12.1980 №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов`язаними.

Керуючись статтями 7-9 Закону СРСР №1950-VІІ військовослужбовці і військовозобов`язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон України №2232-ХІІ), який набрав чинності з 12.05.1992.

За приписами частини 9 статті 1 Закону України №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов`язки громадян України, передбачені Конституцією України.

На виконання частини 1 статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Суд звертає увагу на те, що на чоловіка позивача за життя поширювалась дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни; до смерті чоловіка позивача призвело захворювання, пов`язане з виконанням ним обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що відповідачем не оскаржується.

Відтак громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Судовим розглядом встановлено, що згідно з Витягом з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 05.09.2022 №1000 встановлено, що смерть ОСОБА_2 (померлого чоловіка позивача) пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до статті 10 Закону України №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Отже, оскільки позивач є дружиною померлого чоловіка, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому рішення відповідача щодо відмови позивачу у присвоєнні статусу члена сім`ї загиблого на підставі положень пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є протиправним.

Суд погоджується з відповідачем, що за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» також можливе надання дружині померлого громадянина, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, втім, як вказано судом Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» також надає таке право позивачу.

Водночас суд зазначає, що згідно з пунктом 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України №3551-ХII, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктами, 4, 7 вказаного Порядку передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України №3551-ХII, видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого». Посвідчення видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Таким чином, враховуючи протиправний характер наданої відповідачем відмови, задля ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає можливим зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та вирішити питання щодо визнання за позивачем статусу члена сім`ї загиблого - вдови ветерана війни інваліда ІІІ групи, відповідно до Закону України №3551-ХII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про надання статусу не встановлено інших підстав для відмови, аніж досліджені та спростовані судом у ході розгляду справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005, п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006, п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010, п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994, п.29).

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 03.07.2024 №12, оригінал якої наявний у матеріалах справи.

Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить 1211,20 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (Григорівське шосе, 52, місто Харків, 61098, код ЄДРПОУ: 03196541) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації від 16.09.2022 №787-СВ про відмову у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання щодо визнання за ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого - вдови ветерана війни інваліда ІІІ групи, відповідно до Закону України Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 28.04.2025.

СуддяОльга НІКОЛАЄВА