Постанова

від 25.04.2025 по справі 300/103/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/103/24 пров. № А/857/25327/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі №300/103/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації головуючий суддя першої інстанції Бобров Ю.О., час ухвалення - за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту 11.09.2024,-

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Кузик Володимир Іванович в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000173/2 від 06.12.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206030/2023/000224 від 06.12.2023.

Позовні вимоги мотивує безпідставністю прийнятих рішень, оскільки відповідачем в порушення норм статті 57 Митного кодексу України та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість ввезеного транспортного засобу та обраного методу визначення цієї вартості за ціною договору, відмовлено позивачу у митному оформленні товару і визначено митну вартість за другорядним методом (резервним) за ціною 8800 Євро, внаслідок чого протиправно прийнято оскаржувані рішення. Так, при здійсненні митного оформлення на підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товару та обраного методу його визначення було подано усі необхідні документи, які засвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Натомість, у оскаржуваному рішенні відповідач не навів жодних законних підстав прийняття чи неприйняття поданих документів, не вказав чому подані документи на підтвердження митної вартості є недостатніми чи недостовірними, не врахував інформації про товар та не зазначив у чому полягав сумнів щодо задекларованої митним брокером митної вартості.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000173/2 від 06.12.2023. Визнано протиправною та скасвано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206030/2023/000224 від 06.12.2023. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими були недоведеними належними та допустимими доказами, внаслідок чого відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вищевказане рішення повинно бути скасоване.

Апелянт звертає увагу суду, що у МД 23UA206030009088U7 від 30.11.2023 та позовній заяві позивачем зазначено, що розрахунок за вище вказаний автомобіль з польською фірмою «KES AUTO» здійснювалось в готівковій формі, проте доказів проведення вказаної сплати не надано.

Судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що ході форматологічного контролю встановлено, що у наданих декларантом документах містяться розбіжності щодо року виготовлення вище вказаного автомобіля.

Зокрема, в митній деклараціїкраїнивідправлення від 28.11.2023р. №23PL401010E0084136 зазначено, що рік виготовлення автомобіль марки «FORD», модель «KUGA», номер VIN - НОМЕР_1 є 2018 рік.

Проте в митній декларації №23UA206030009088U7 від 25.10.2023 року, яка подана до відділу митного оформлення м/п «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці зазначено, що автомобіль марки «FORD», модель «KUGA», номер VIN - НОМЕР_1 являється 2017 року випуску.

Отже, митна вартість не могла бути визначена за вартістю декларанта у зв`язку з врахуванням факту ненадання декларантом документів згідно переліку. При, цьому вказане рішення містило інформацію щодо переліку необхідних документів, за умови надання яких заявлена декларантом митна вартість може бути визнана, а саме: банківські платіжні документи про оплату товару, висновки про вартісні характеристики, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Також апелянт вказує, що митна вартість відповідачем визначена за резервним методом, так як митна вартість товару нижча митної вартості подібних товарів, у зв`язку з чим у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом. На вимогу митного органу декларантом не надано підтверджуючих документів щодо митної вартості товару, зокрема документів про оплату за товар, а джерелом інформації для коригування слугувала митна декларація від 20.11.2023 №UА205170/2023/037016, за якою оформлено: Автомобіль легковий - 1шт: - марка «FORD»; - модель «KUGA», номер кузова - НОМЕР_2 , загальна кількість місць (включаючи місце водія) - 5шт; призначення: для перевезення пасажирів; тип двигуна - дизельний; робочий об`єм двигуна - 1997см3; колісна формула - 4x4; потужність - 110 kw; маса в разі максимальне завантаження 2230 кг; такий що був у використанні; тип кузова - універсал; календарний рік виготовлення - 2017; модельний рік виготовлення - 2017.

В результаті коригування митна вартість вказаного транспортного засобу визначена в сумі 8800 євро про що зазначено у графі 30 рішення про коригування митної вартості.

Також апелянт вказує про те, що позивачем всі документи пов`язані з купівлею автомобіля марки «FORD», модель «KUGA», номер VIN - НОМЕР_1 , які подані до митного органу та суду складені на польській мові та не містять офіційного перекладу з польської мови на українську, а саме рахунок-фактура №VAT101/11/2023 від 20.11.2023р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 23.11.2023р., декларація про походження товару №VAT101/11/2023 від 20.11.2023р. та документи, що посвідчують покупку автомобіля на аукціоні.

Щодо витрат на правничу допомогу, то апелянт зазначає, що підготовка відповідних процесуальних документів не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат є обізнаним у такій категорії справ, та має наявні ідентичні провадження; а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося. Ця категорія справи не є складною, а підготовка позовної заяви не потребує значного проміжку часу. Крім того на супроводженні у представника позивача є така категорія справ, з тим самим предметом спору між тими самими сторонами.

Особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вважає, що вартість витрат понесених на правову допомогу не є доведеною, та співмірною із складністю даної справи.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач правом подання відзиву не скористався.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивачем придбано у нерезидента КЕS AUTO вживаний транспортний засіб марки FORD, модель "KUGA", номер кузова НОМЕР_4 , тип двигуна дизельний, робочий об`єм двигуна 1997см3, календарний рік виготовлення 2017; за ціною 6300 EUR з ПДВ, що підтверджується рахунком-фактурою за №VAT 101/11/2023 від 20.11.2023 року (а.с. 16, 25).

З метою здійснення митного оформлення в режимі імпорту цього товару 30.11.2023 позивач через свого декларанта подав для митного оформлення МД №23UA206030009088U7 щодо товару автомобіль легковий марки FORD, модель "KUGA", номер кузова НОМЕР_4 , призначення: для перевезення пасажирів; тип двигуна дизельний; робочий об`єм двигуна 1997см3; колісна формула 4х4; потужність 110 kw; календарний рік виготовлення 2017; модельний рік виготовлення 2017. Декларантом визначена митна вартість за основним методом у розмірі 6300 Євро.

На підтвердження обґрунтованості заявленої в МД митної вартості товару та обраного методу її визначення декларант надав митному органу разом з декларацією такі документи: рахунок-фактури №VAT 101/11/2023 від 20.11.2023 року, документи з аукціону, декларація про походження товару; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; акт про проведення огляду; копія митної декларації країни відправлення №23PL401010E0084136 від 28.11.203 року, інші некласифіковані документи.

06.12.2023 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №№UA206000/2023/000173/2, згідно із графами 30, 31 якого визначив митну вартість товару за резервним методом у розмірі 8800 євро, замість 6300 євро, що була заявлена декларантом (а.с.53).

Під час митного оформлення та перевірки заявленої декларантом митної вартості товару, митним органом було повідомлено декларанта у процесі консультації з ним необхідність подання відповідно до частини 2 статті 53 МКУ документів для підтвердження митної вартості, зокрема банківські платіжні документи про оплату товару, висновки про вартісні характеристики, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Позивачем у відповідь зазначено, що надання таких документів є неможливим, оскільки відповідно до рахунку фактури оплата проводилася готівкою.

Так, у вказаному рішенні зазначено наступне:

Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за вартістю визначеною декларантом, у зв`язку з невідповідністю обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів митне оформлення яких здійснено, Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: банківські платіжні документи, які засвідчені банком і були ідентифіковані, експертний висновок про вартість підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Документи не надано. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Митний кодекс України від 13.03.2012 року Nє4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД від 20.11.2023 NєUA205170/2023/037016, за якою здійснено митне оформлення подібного(аналогічного) автомобіля: 1.Автомобіль легковий 1 шт: марка "FORD"; модель "KUGA"; номер кузова НОМЕР_4 , загальна кількість місць (включаючи місце водія) 5шт; призначення: для перевезення пасажирів; тип двигуна дизельний; робочий об`єм двигуна 1997см3; колісна формула 4х4; потужність 110 kw; маса в разі максимальне завантаження 2230кг; такий що був у використанні; тип кузова - універсал; календарний рік виготовлення 2017; модельний рік виготовлення 2017. Визначена митна вартість 8800 евро.

Також, Івано-Франківською митницею винесено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206030/2023/000224, відповідно до якої декларанту відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з причин зазначених у рішенні про коригування митної вартості товарів/

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт порушення позивачем вимог митного законодавства при визначенні митної вартості товару

Апеляційний суд в цій частині погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.

Частиною першою статті 49 Митного кодексу України (далі МК України) визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Як визначено частинами першою-третьою, шостою та сьомою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Частинами першою-четвертою статті 57 МК України визначено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Обов`язок доведення митної ціни товару покладено на позивача. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України заборонено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Такі висновки відповідають правовій позиції в подібних правовідносинах, які викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року №820/8016/15, від 24.01.2019 року №820/636/17 та Верховного Суду України від 31.03.2015 в справі №21-127а15,

Спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару автомобіль легковий марки FORD, модель «KUGA», номер кузова НОМЕР_4 , призначення: для перевезення пасажирів; тип двигуна дизельний; робочий об`єм двигуна 1997см3; колісна формула 4х4; потужність 110 kw; календарний рік виготовлення 2017; модельний рік виготовлення 2017 за ціною 6300 Євро та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Апелянт вказує, що подані до митного контролю документи не підтверджують заявлену вартість товару, а також у митниці наявна інформація про більшу митну вартість ідентичних товарів, у зв`язку із чим від декларанта були витребувані додаткові документи та, оскільки декларантом не подано витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, тому митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в митниці, на рівні 8800 Євро.

Водночас суд першої інстанції вірно вказав, що доводи відповідача про те, що числові значення складових митної вартості містять розбіжності є безпідставними, оскільки вказана обставина не була підставою для прийняття спірного рішення. При цьому, таке твердження відповідача не підтверджено належними доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Як уже зазначалось вище, митну вартість імпортованого товару, що вказана декларантом у митній декларації №23UA206030009088U7, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору, а саме:

рахунок-фактуру за №VAT 101/11/2023 від 20.11.2023 року, відповідно до якого вартість транспортного засобу становить 6300 Євро;

рахунок-фактуру №AFS1983899 від 17.10.2023, згідно якого КЕS AUTO придбано на аукціоні BCA даний транспортний засіб за ціною 69 500 SEK (шведська крона) (а.с. 25)

Так, відповідно до рахунок-фактури за №VAT 101/11/2023 від 20.11.2023 року оплата за транспортний засіб здійсненна позивачем готівкою, про що позивачем зазначено відповідачу у процесі консультації з ним.

Також позивачем було надано митному органу і суду інформацію про продаж даного автомобіля на аукціоні BCA, що підтверджується відомостями з вказаного сайту (а.с. 26-34).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що подані позивачем до митного оформлення документи щодо ціни товару не викликають сумнівів у достовірності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, подані до митного оформлення документи підтверджують ціну придбання товару, не містять розбіжностей, а також дають можливість повністю ідентифікувати товар, за придбання якого були сплачені відповідні кошти.

Жодних обґрунтований сумнів щодо невірного визначення декларантом митної вартості товару, конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів відповідачем зазначено не було.

В оскаржуваному рішенні відповідача про коригування митної вартості товарів відсутні зауваження щодо вказаних вище поданих позивачем документів, які були подані до митного оформлення та не зазначено чому такі документи не взяті до уваги при визначенні митної вартості ТЗ, не зазначено про наявність розбіжностей чи ознак підробки.

Крім цього, відповідач не спростував достовірність документів, які були подані до митного оформлення та не обґрунтував неможливість їх врахування при визначенні митної вартості спірного товару, не навів даних щодо конкретної суми розбіжностей чи сумнівів. При цьому сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.

Щодо відсутності платіжного документу, то апеляційний суд зазначає, що положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 за результатом розгляду справи №809/1884/16, згідно якої посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Щодо розбіжностей у році випуску транспортного засобу (2017/2018 рік), то апеляційний суд вважає такі необґрунтованими з урахуванням наведених вище висновків суду, крім цього вказана підстава не була зазначена у оскарженому рішенні митного органу.

Також відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст поданих декларантом документів, в тому числі будь-яких відомостей про отримання від компетентних органів Польщі інформації про не поставку позивачу товару продавцем чи несплати зазначеної суми коштів за нього.

Таким чином з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції вірно висновував, що під час митного оформлення декларантом надано усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частиною 1 статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору купівлі-продажу.

У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 55 МК України).

Відповідач не довів суду неможливість застосування ним попередніх п`яти методів визначення митної вартості товару. В оскаржуваних рішеннях, не зазначено підстави щодо незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що в свою чергу не може вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, тобто рішення відповідача не є обґрунтованими та мотивованими у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

У рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган повинен не просто зазначити, зокрема, обставину відсутності в нього інформації щодо оформлення ідентичних товарів (як підставу незастосування методу за ціною договору щодо ідентичних товарів), а навести цінову інформацію з бази даних про оформлення товарів, що мають ознаки, найбільш схожі на ознаки задекларованих товарів, та пояснити з урахуванням положень статей 59, 60 МКУ, чому ця інформація не може бути взята за основу для визначення митної вартості.

Таким чином, при обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Джерелом інформації для коригування та визначення митної вартості слугувала митна декларація від 20.11.2023 №UA205170/2023/037016, яка взята з бази митного органу, однак другий, третій методи визначення митної вартості товарів (статті 59-63 Митного кодексу України) відповідачем не застосовані, у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні товари (статті 59, 60 Митного кодексу України), що є суперечливими та нелогічними між собою обставинами та свідчить про можливість застосування таких методів для визначення митної вартості, проте митним органом безпідставно визначено митну вартість товару за резервним методом.

Наведені вище обставини свідчать про те, що відповідачем не обґрунтовано митну вартість, яка визначена ним у розмірі 8800 Євро.

Крім цього, відповідачем не враховано, що автомобіль ввезений позивачем був пошкоджений, про що зазначено у поданій митній декларації, акті огляду, інформації з аукціону, проте відомостей про пошкодження порівняного автомобіля відсутні.

Також відповідач не обґрунтував, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що позивач під час митного оформлення надав усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, необхідні для визначення митної вартості транспортного засобу, які містять повну інформацію про митну вартість та її складові.

Натомість контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом методом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіривши оскаржені позивачем рішення відповідача, апеляційний суд вважає, що таке не відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000173/2 від 06.12.2023 та картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206030/2023/000224 від 06.12.2023 є протиправними та підлягають скасуванню, а адміністративний позов задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 2422,40 грн. сплаченого судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн.

З матеріалів справи слідує, що на підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн., суду надано договір про надання правової допомоги від 22.12.2023, ордер серії АТ №1057498; додаткову угоду №1 від 22.12.2023 до договору про надання правової допомоги на суму 8000 грн.; квитанція до прибуткового касового ордеру №22/12 від 22.12.2023 на суму 8000 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Як було вказано вище, при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Отже, колегія суддів вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підготовка проекту позовної заяв и у сумі 8000 грн. не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

З урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, змісту і обсягу наданих послуг, витраченого адвокатом часу, з урахуванням того, що вказана справи є незначної складності, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а також, що містить оприлюднені численні судові рішення судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного позову, а тому, на думку суду, подання будь-яких документів правового характеру, необхідних для захисту інтересів Замовника не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, тому належним є розмір відшкодування понесених позивачем судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 2500 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру витрат на правову допомогу.

В іншій частині, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці задовольнити частково.

Змінити рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі №300/103/24, виклавши абзац четвертий резолютивної частини наступним чином: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 ( дві тисячі п`ятсот )гривень.

В решті рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі №300/103/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін