Ухвала

від 28.04.2025 по справі 640/20237/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа №640/20237/22

адміністративне провадження № К/990/13709/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Довбаш Сергій Михайлович, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2025 року у справі №640/20237/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, Державного космічного агентства України про визнання протиправними дій, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся із позовом до Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України та Державного космічного агентства України, у якому просив суд:

-визнати протиправними дії відповідачів щодо не виплати на користь позивача додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість з виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за період часу з 24 лютого 2022 року до 21 листопада 2022 року в сумі 266 357,14 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2025 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") надіславши її 1 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд».

У своїй касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2025 року у цій справі та ухвалити рішення, яким задовольнити позов.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Спірним у цій справі є питання, чи поширюються на військовослужбовців, які відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій норми Постанови №168.

Як на підставу касаційного оскарження представник позивача покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду. На переконання скаржника, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2024 року у справі №640/13029/22 дійшла помилкових висновків, що у період дії воєнного стану право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн мають лише ті військовослужбовці ЗС України, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості України, і відповідно такі дії не здійснюють військовослужбовці, які перебувають у відрядженні.

Пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У цьому контексті Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Однак, в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник чітко не вказує, які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування висновків Верховного Суду, а також не зазначає постанов Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах.

В свою чергу, мотиви касаційної скарги представника позивача зводяться до незгоди із застосованою судами попередніх інстанцій правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі №640/13029/22.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Натомість, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване судове рішення застосував норму права, а саме: положення пункту 1 Постанови №168 у подібних правовідносинах із урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 серпня 2024 року у справі №640/13029/22, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанцій у цій справі відповідно до указаного висновку.

Так, у справі №640/13029/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень повинна здійснюватися як стимулювання винятково тим військовослужбовцям ЗСУ, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

Велика Палата Верховного Суду у справі №640/13029/22 констатувала, що положення Постанови №168 не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, оскільки визначена пунктом 1 первинної редакції Постанови №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), тоді як абзацом 2 пункту 1 Постанови №104 чітко визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Повертаючись до обставин цієї справи, судами попередніх інстанцій установлено, що позивач перебуває на військовій службі в Збройних силах України та наказом Міністра оборони України №359 від 19 червня 2004 року був відряджений до Державного космічного агентства України із залишенням на військовій службі.

Наказом Державного космічного агентства України від 3 листопада 2020 року №30-оф (по особовому складу) позивача призначено начальником відділу координатно-часового та навігаційного забезпечення регіонального центру розвитку та впровадження космічних технологій (с. Новосілки) Національного центру управління та випробувань космічних засобів, ВОС - 4801003.

Отже, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли правильного висновку, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, який відряджений до Національного центру управління та випробувань космічних засобів із залишенням на військовій службі та проходить військову службу безпосередньо в НЦУВКЗ, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Постанови №104.

Аналізуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов до висновку, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 серпня 2024 року у справі №640/13029/22 щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, тлумачення норм законодавства та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідають висновку Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Загороднюка А.Г. (наказ від 8 квітня 2025 року №1014/0/6-25) розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді з відпустки.

Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Довбаш Сергій Михайлович, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2025 року у справі №640/20237/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, Державного космічного агентства України про визнання протиправними дій, стягнення коштів.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду