Ухвала

від 28.04.2025 по справі 320/39099/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа №320/39099/23

адміністративне провадження №К/990/14962/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №320/39099/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області, щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 статті 165 Закону України "Про судоустрій та судовий статус суддів" з лютого 2023 року, яке повинно бути на рівні не нижчому ніж рівень місячного грошового забезпечення поліцейського;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення відповідно до пункту 2 статті 165 Закону України "Про судоустрій та судовий статус суддів" включно з додатковою грошовою винагородою передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України № 168 (зі змінами) від 28 лютого 2023 року з лютого 2023 року в розмірах не менше ніж була нарахована та виплачена поліцейським, які несуть службу в м. Києві;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань за 2022 рік згідно пункту 2 статті 165 Закону України "Про судоустрій та судовий статус суддів" в розмірах не менше ніж була нарахована та виплачена поліцейським, які несуть службу в м. Києві.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 9 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд».

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить залишити без руху з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Так, обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яка неправильно застосована судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у ній вказуються: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Подаючи ж касаційну скаргу на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повинен вказати норми права, які, на його думку, неправильно застосовані судами, й врегульовують саме спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування стояло перед судами попередніх інстанцій.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та відсутнє посилання на відповідний пункт вказаної статті.

В свою чергу, по тексту касаційної скарги позивач покликається на частини четверту та п`яту статті 328 КАС України та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, істотне порушення норм процесуального права, відсутність єдності судової практики в аналогічних справах, невиконання судом обов`язку щодо оцінки усіх доказів та ухвалення рішення для формування правової позиції Верховного Суду.

Натомість, не вказує пункту, передбаченого частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, не наводить відповідного правового обґрунтування, як того вимагає абзац 4 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції.

Посилання скаржника на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Одночасно суд касаційної інстанції наголошує, що умова, передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України, щодо зазначення у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення судами першої та (або) апеляційної інстанцій оскаржених ним судових рішень, є загальною та має виконуватися у процесі оскарження в касаційному порядку усіх судових рішень, визначених частиною першою статті 328 КАС України, тобто така вимога стосується будь-яких рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції, незалежно від того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження чи за правилами загального позовного провадження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) доказів надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №320/39099/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - залишити без руху.

Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет", а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду