Постанова від 28.04.2025 по справі 910/12267/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2025 р. Справа№ 910/12267/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Буравльова С.І.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 про зупинення провадження

у справі № 910/12267/24 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національної академії наук України

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач; Департамент; апелянт; скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" (надалі - відповідач; ТОВ "Інтербуд ТМ"; Товариство) на підставі статті 1212 ЦК України 57 415 472,98 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 відкрито провадження в справі № 910/12267/24; залучено до участі у справі Національну академію наук України (скорочено - третя особа; НАУ України; Академія), як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

6 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 5 січня 2025 року про зменшення розміру позовних вимог та доповнення обставин справи. У вказаній заяві Департамент просив стягнути на його користь з відповідача 55 739 527,30 грн, з яких: 36 311 790,03 грн безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва; 16 158 746,56 грн інфляційні втрати, 3 268 990,71 грн 3% річних. У цій же заяві Департамент просив повернути з Державного бюджету України 20 111,35 грн надмірно сплаченого судового збору.

У підготовчому засіданні 23 січня 2025 року судом першої інстанції без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольні ухвали: про прийняття до розгляду заяви Департаменту про зменшення розміру позовних вимог в частині суми безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, що дорівнює 36 311 790,03 грн; про відмову в задоволенні вказаної заяви Департаменту та повернення останньої заявнику в частині нових пред`явлених позовних вимог про стягнення з відповідача сум компенсаційних виплат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 зупинено провадження в справі № 910/12267/24 за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ТОВ "Інтербуд ТМ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Національної академії наук України, про стягнення 36 311 790,03 грн до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/14125/24 за позовом ТОВ "Л-Груп" до Київської міської ради, третя особа: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправними та нечиними рішень ради, що розглядається Київським окружним адміністративним судом.

За висновками місцевого господарського суду, вирішення спору в даній справі об`єктивно неможливо здійснити до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/14125/24, предметом якої є перевірка законності рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 зі змінами, на підставі якого було здійснено розрахунок заявленої до стягнення суми (з урахуванням заяви Департаменту про зменшення розміру позовних вимог) в справі № 910/12267/24. Отже, враховуючи те, що предмет та підстави спору в справі № 320/14125/24 пов`язані із підставами виникнення спору в даній справі, пов`язаною є справа № 910/12267/24 зі справою № 320/14125/24.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/12267/24 про зупинення провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права (статті 2, 11, 236 ГПК України), а висновки, викладені в рішенні суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що визнання рішення Київської міської ради нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого, визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Так, зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, яким чином ймовірне у майбутньому визнання нечинним адміністративним судом рішення Київської міської ради впливатиме на зміст правовідносин, що виникли та існували між сторонами у цій справі у попередній до втрати чинності цим актом період, обсяг та оцінку конкретних обставин, що мають суттєве значення для справи, враховуючи предмет та підстави цього позову.

Скаржник вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позовні вимоги - задоволено частково. Визнано протиправними та нечинними рішення КМР від 19.12.2019 № 460/8033, від 26.03.2020 № 908/9078. В іншій частині адміністративного позову ПрАТ «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» - відмовлено. Таким чином, станом на момент порушення прав територіальної громади міста Києва, що є датою введення об`єкта будівництва в експлуатацію - 08.09.2021, рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 та від 26.03.2020 № 908/9078 були чинними, обов`язковими та такими, що підлягали застосуванню.

Також позивач повідомив, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 задоволено заяву Київської міської ради та прийнято рішення, яким закрито провадження в адміністративній справі № 320/14125/24 за позовом ТОВ «Л-ГРУП» до КМР в частині позовних вимог про визнання протиправними та нечинними рішення КМР від 19.12.2019 № 460/8033, від 26.03.2020 № 908/9078.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025, апеляційна скарга позивача у справі № 910/12267/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 про зупинення провадження у справі № 910/12267/24. Справу № 910/12267/24 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 27.02.2025 в електронні кабінети учасників справи.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія зазначає, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 271, ч. 2 ст. 273 ГПК України).

Водночас, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд справи по суті здійснено в розумні строки.

Відзиву/письмових пояснень на апеляційну скаргу від відповідача та третьої особи на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт п`ятий частини 1 статті 227 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 229 ГПК України).

Досліджуючи питання дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема, пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України слід виходити з системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 1, пунктах 1, 4, 10, 11 частини 3 статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:

- об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;

- пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в іншій конкретній справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2024 року у справі № 910/17615/20.

Предметом позовних вимог у справі, що розглядається є стягнення з Товариства 36 311 790,03 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог Департамент посилався на те, що відповідачем введено в експлуатацію об`єкт будівництва без сплати пайової участі. Розрахунок розміру пайової участі (внеску) (з урахуванням заяви Департаменту про зменшення розміру позовних вимог) здійснено на підставі Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033.

З позовних матеріалів вбачається, що розрахунок належної до сплати суми пайової участі у зв`язку із будівництвом об`єкта, здійснений Департаментом на підставі Порядку, затвердженого рішенням Ради від 15.11.2016 № 411/1415 (з відповідними змінами).

Разом із цим, у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа № 320/14125/24 за позовом ТОВ "Л-Груп" до Ради, третя особа Департамент, про: визнання протиправним та нечинним рішення Ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва"; визнання протиправним та нечинним рішення Ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва"; визнання протиправним та нечинним рішення Ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва"; визнання протиправним та нечинним рішення Ради від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва".

Зокрема, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/14125/24.

В наведеному судова колегія вказує, що приймаючи ухвалу про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/14125/24 (про визнання протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»; визнання протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 26.03.2020 № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»; визнання протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»; визнання протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 13.09.2018 № 1370/5434 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»), суд першої інстанції у цій справі керувався тим, що ухвалення рішення за результатами розгляду адміністративної справи № 320/14125/24 має безпосереднє значення для вирішення (розгляду) питання щодо правомірності нарахування та стягнення коштів пайової участі в даній справі, тобто розгляд справи по суті об`єктивно неможливий до вирішення іншої справи, що є безумовною підставою для зупинення провадження у зазначеній справі відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до набрання рішенням законної сили у вказаному адміністративному провадженні, від результату якого залежить вирішення справи № 910/12267/24.

Відповідно до ст. 1 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

За ч. 1 ст. 5 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Статтею 265 КАС України визначені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, за частиною другою цієї статті нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Практика щодо застосування положень частини другої статті 265 КАС України Верховним Судом, - є сталою. Так, у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала: «Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду».

Тобто, визнання протиправними та нечинними рішень Київської міської ради, які оскаржуються у справі № 320/14125/24, означає втрату чинності такими актами з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20.

Крім того, під час розгляду справи про визнання протиправним та нечинним нормативного-правового чи індивідуального акта, суд адміністративної юрисдикції з`ясовує питання законності чи незаконності прийняття такого акта.

Під час ухвалення рішення адміністративний суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (частина перша статті 244 КАС України). Відповідно, за загальним правилом, враховуючи приписи статті 264 КАС України, обставини, які з`ясовуються адміністративним судом під час ухвалення рішення у справі щодо оскарження нормативно-правового акта, стосуються законності такого акта та порядку його прийняття, що не належать до обставин справи господарської юрисдикції.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, у якій Велика Палата зазначила про те, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Питання застосовності (незастосовності) до встановлених господарським судом обставин справи певного нормативно-правового акта як джерела права жодним чином не належить до обставин господарської справи, які входять до предмета доказування у справі та не є фактами, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а підлягає вирішенню судом в порядку частини шостої статті 11 ГПК України.

Отже, в справі, що розглядається, господарський суд першої інстанції допустив не вірне тлумачення та не у повній мірі дотримався вищенаведених процесуальних норм й зупинив провадження у справі до вирішення спору в адміністративній справі щодо визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта, визначивши його чинність та дію як обставину, яка підлягає з`ясуванню в цьому випадку. Однак вирішення питання про чинність/нечинність нормативного-правового акта не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов`язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України.

Не може свідчити про об`єктивну неможливість розгляду справи про стягнення суми заборгованості пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва до вирішення іншої справи, у даному випадку до вирішення справи № 320/14125/24, оскільки підставами зупинення у такому випадку може бути неможливість суду встановити та оцінити певні конкретні обставини - факти, що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних у матеріалах справи доказів, неможливість здійснити перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідно до викладених у ньому висновків.

Водночас, відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 11 ГПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили; у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України. Отже, якщо суд дійде висновку про таку невідповідність під час розгляду справи, правовідносини в якій виникли до набрання законної сили рішенням суду про визнання протиправним та нечинним нормативного-правового акта, суд не застосовує такий нормативно-правовий акт.

Зважаючи на викладене, з огляду на те, що місцевим господарським судом не обґрунтовано, яким чином ймовірне у майбутньому визнання нечинними нормативно-правових актів впливатиме на зміст правовідносин, що виникли та існували між сторонами у цій справі у попередній до втрати чинності цим актом період, обсяг та оцінку конкретних обставин, що мають суттєве значення для справи, враховуючи предмет та підстави цього позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 910/12267/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/14125/24, у зв`язку із чим, апеляційна скарга Департаменту підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/4904/24 - скасуванню.

Додатково, в межах викладених вище висновків, суд апеляційної інстанції також приймає до уваги, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 (адреса посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125140197) задоволено заяву Київської міської ради та прийнято рішення, яким закрито провадження в адміністративній справі № 320/14125/24 за позовом ТОВ «Л-ГРУП» до КМР в частині позовних вимог про визнання протиправними та нечинними рішення КМР від 19.12.2019 № 460/8033, від 26.03.2020 № 908/9078.

Тобто, вищенаведене свідчить про відсутність предмета оскарження в адміністративній справі № 320/14125/24 у відповідній частині.

Частиною 3 статті 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені апелянтом в апеляційній скарзі доводи є вмотивованими, у зв`язку із чим апеляційна скарга Департаменту підлягає задоволенню.

З урахуванням вищенаведеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/12267/24 про зупинення провадження підлягає скасуванню з подальшою передачею цієї справи для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

Керуючись п. 6 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 280, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/12267/24 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/12267/24 про зупинення провадження у справі скасувати, а справу повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

3. Матеріали справи № 910/12267/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.І. Буравльов

О.О. Євсіков