Рішення

від 23.04.2025 по справі 908/131/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/3/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2025 Справа № 908/131/25

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія-2022" (електронна пошта: polonia2022@ukr.net; вул. Крива бухта, буд. 1, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 45139087)

До відповідача: Фермерського господарства "Кривохатько В.В." (електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1; вул. Зарічна, буд. 97, с. Кам`яне, Вільнянський район, Запорізька область, 70050; код ЄДРПОУ 19266077)

про стягнення 246 800,33 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Ковальська Я.М., довіреність б/н від 12.03.2025;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

14.01.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія-2022" до Фермерського господарства "Кривохатько В.В." про стягнення 246 800,33 грн.

14.01.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 20.01.2025 вказану позовну заяву на підставі п. 9 ч. 3 ст. 162, п. 2 ч.1 ст. 164 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом сплати судового збору у розмірі 2961,60 грн. та надання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, докази чого надати до суду у вказаний вище строк.

22.01.2025 до Господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 23.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/131/25 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоїти справі номер провадження - 5/3/25 та розгляд справи по суті розпочати з 20.02.2025.

07.02.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до суду від Фермерського господарства "Кривохатько В.В." надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

13.02.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія-2022" надійшла письмова відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін, оскільки вважає, що складність справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування не входить до категорії справ, які необхідно обов`язково розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.02.2025 розгляд справи 908/131/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та підготовче засідання призначити на 19.03.2025 о/об 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 19.03.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 26.03.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 26.03.2025 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 23.04.2025 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 23.04.2025 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК "Акорд".

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки №1 від 20.10.2023 року Відповідач отримав від Позивача рахунок на оплату №15 від 30.10.2023 року на дизельне паливо на суму 1 480 802,00 грн. за 30532 л. Також 30.10.2024 року від Відповідача надійшла оплата в сумі 1234 001,67 грн. згідно вказаного рахунку (платіжна інструкція № 30/10/20231246 від 30.10.2023 року). На виконання умов договору 31.10.2023 року відбулась поставка (відвантаження) товару (дизельного палива) у кількості 30532 л., що підтверджується видатковою накладною №14 від 31.10.2023 року та товарно-транспортною накладною №0000-000786 від 31.10.2023 року. Вартість поставленого товару складає 1 480 802,00 грн. Однак, Покупець прийняв весь Товар, але оплатив його не в повному обсязі, а тому Відповідач має заборгованість перед Позивачем в сумі 246 800,33 грн., яку Позивач просить стягнути на свою користь на підставі умов Договору та статей 509, 525, 526, 530, 692 ЦК України, статті 193 ГК України.

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на те, що за договором поставки №1 від 20.10.2023, ТОВ "Полонія-2022" здійснило продаж Фермерському господарству «Кривохатько В.В.» нафтопродукти - дизельне паливо у кількості 30 532 л. загальною вартістю 1 480 802,00 грн., з яких 246 800,33 грн. - Податок на додану вартість (ПДВ). Відповідач сплатив частину цієї суми- 1 234 001,67 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 30/10/20231246 від 30.10.2023. Отже , сума заборгованості є сумою ПДВ, яку Відповідач притримав, оскільки відпуск дизельного пального здійснювався у пункті навантаження з нафтобази - Акцизного складу уніфікований №1016949, що розташований за адресою: вул. Іванова, 105 у м. Запоріжжя. Вантажовідправником відповідного пального є ТОВ «Меркурій-2017» код за ЄДРПОУ №41804095, що підтверджується торгово-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000-000786 від 31.10.2023. При цьому, місяцем раніше, а саме в період з 11.09.2023 по 13.10.2023 із відповідного Акцизного складу уніфікований №1016949, що розташований за адресою: вул. Іванова, 105 у м. Запоріжжя та тим же вантажовідправником ТОВ «Меркурій-2017» код за ЄДРПОУ №41804095 було відпущено Фермерському господарству «Кривохатько В.В.» нафтопродукти - дизельне паливо УКТ ЗЕД 2710194300 шістьма партіями, за які господарство здійснило 100% оплату в тому числі оплатило ПДВ на суму 1 531 688,66 грн., поставка здійснена за договором Поставки № 54, від 25.04.2023, укладеного з ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ». В порушення чинного податкового законодавства ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» не забезпечило реєстрацію у ЄРПН жодну із 6-ти податкових накладних, оскільки на той момент було віднесено контролюючим органом - ДПС до переліку ризикових підприємств. Вважає, що не проведення реєстрації податкових накладних заподіяло ФГ «Кривохатько В.В.» збитки в розмірі 1 531 688,66 грн., у вигляді неможливості включити відповідну суму ПДВ до складу податкового кредиту за звітний податковий період. ФГ «Кривохатько В.В.» звернулось до суду з позовом до ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» про стягнення на користь господарства суму завданих збитків у розмірі 1 531 688,66 грн. Вказує, що ТОВ «ПОЛОНІЯ-2022» та ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» здійснюють свою господарську діяльність спільно та входять до групи поєднаних компаній; усі рахунки на оплату товару - дизельного палива як від ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» так від ТОВ «ПОЛОНІЯ-2022» надходили на електронну пошту головного бухгалтера ФГ "Кривохатько В.В." Піднебесної Світлани Борисівни з однієї самої електронної пошти "oootrans.nafta@ukr.net" за підписом ООО «Транс Нафта»; підприємство ТОВ "Полонія-2022" зареєстровано 27.09.2023, тобто в період коли ТОВ "Міратем Ойл" вже мало статус ризикового та не могло забезпечувати реєстрацію податкових наклданих у ЄРПН, щоб безперебійно здійснювати господарську діяльність з реалізації пального. Вказане в розумінні Відповідача свідчить про те, що він купував товар в однієї й тієї самої компанії, а тому згоден сплатити на користь ТОВ «ПОЛОНІЯ-2022» ПДВ в сумі 246 800,33 грн. лише після сплати ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» на користь ФГ «Кривохатько В.В.» завданих збитків в розмірі 1 531 688,66 грн., або після реєстрації податкових накладних ЄРПН. Просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач у відповіді на відзив проти доводів Відповідача заперечив зазначивши, що відвантаження товару (дизельного палива) дійсно відбувалось з акцизного складу уніфікований №1016949, розпорядником якого є ТОВ «МЕРКУРІЙ-2017», яке надає Позивачу послуги зі зберігання нафтопродуктів на підставі договору №ЗБ-19/10-1 від 19.10.2023. ТОВ «МЕРКУРІЙ-2017» надає послуги зі зберігання нафтопродуктів іншим підприємствам, а не лише Позивачу. Той факт, що ТОВ «МЕРКУРІЙ-2017» є відвантажовідправником пального, що придбавалось Відповідачем у інших постачальників, не спростовує факту не оплати Відповідачем вартості придбаного у Позивача дизельного палива на суму 246 800,33 грн., та що підтверджується й самим Відповідачем у відзиві на позовну заяву. Спірні правовідносини між Відповідачем та ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» щодо реєстрації/не реєстрації в ЄРПН податкових накладних жодним чином не стосуються предмету даного спору та в жодному разі не звільняють Відповідача від виконання взятих ним на себе зобов`язань за договором поставки №1 від 20.10.2023 року по оплаті відпущеного пального. Ототожнення Відповідачем Позивача з ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» не має правового обґрунтування та не відповідає дійсним обставинам. Так, хибним є твердження Відповідача, що ТОВ «ПОЛОНІЯ-2022» зареєстроване 27.09.2023 року, що припадає на період ризиковості ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ», а тому реєстрація нової фірми (ТОВ «ПОЛОНІЯ-2022») відбулась у зв`язку з необхідністю забезпечення безперебійного відпуску пального у зв`язку з ризиковістю іншого підприємства ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ». Насправді, ТОВ «ПОЛОНІЯ-2022» створене за зареєстроване в ЄДРОПУ 01.12.2022 (номер запису: 1001031020000053247). Дата 27.09.2023, на яку посилається Відповідач, це дата проведення змін щодо юридичної особи та формування відповідної виписки з ЄДР. Тож, твердження Відповідача про створення однієї компанії для тимчасової заміни іншої не встояло навіть на рівні припущення. 3. Не свідчить про пов`язаність осіб використання однієї електронної адреси, оскільки чинним законодавством передбачені інші критерії пов`язаності осіб. Наведені Відповідачем аргументи не спростовують факту не повної оплати за отриманий Відповідачем товар (дизельне паливо) та не звільняють його від виконання такого зобов`язання. Вважає позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач своїм правом подати заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

В судовому засіданні 23.04.2025р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛОНІЯ-2022» (Постачальник/Позивач) та Фермерським господарством «Кривохатько В.В.» (Покупець/Відповідач) 20.10.2023 було укладено договір поставки №1, предметом якого є постачання нафтопродуктів (пункт 1.1.).

Згідно пункту 2.1 договору поставка Товару Покупцю здійснюється самим Покупцем за власний рахунок шляхом самовивезення Товару.

Відповідно до пункту 2.3 договору Покупець зобов`язується оплатити та прийняти Товар на умовах, визначених даним Договором.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата кожної партії Товару здійснюється Покупцем в повному обсязі на умовах повної 100% попередньої оплати, якщо інше не визначено додатковою угодою.

Згідно пункту 3.3 договору оплата Покупцем за Товар здійснюється на підставі виставленого рахунку, котрий може бути вручений Покупцю під підпис, направлений поштою, переданий факсовим зв`язком після отримання заявки на Товар від Покупця.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що датою здійснення оплати є дата зарахування грошових коштів Покупця на поточний рахунок Постачальника.

Відповідач отримав від Позивача рахунок на оплату №15 від 30.10.2023 року на дизельне паливо на суму 1 480 802,00 грн. за 30532 л., в тому числі ПДВ 246 800,33 грн.

Проте 30.10.2024 Відповідач здійснив лише часткову оплату вказаного рахунку на суму 1 234 001,67 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 30/10/20231246 від 30.10.2023 року.

На виконання умов договору 31.10.2023 року Позивач поставив (відвантажив) Відповідачу товару (дизельного палива) у кількості 30532 л. вартістю 1 480 802,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №14 від 31.10.2023 року та товарно-транспортною накладною №0000-000786 від 31.10.2023 року.

Однак, Відповідач (Покупець), прийнявши товар у повному обсязі, оплатив його лише частково, а тому має заборгованість перед Позивачем в сумі 246 800,33 грн.

Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія №19 від 17.07.2024 року з доданими документами з вимогою про оплату суми боргу в розмірі 246 800,33 грн. , яка була залишена без задоволення та відповіді.

Разом з тим, Відповідач додав до відзиву на позовну заяву копію відповіді від 22.08.2024, на вказану претензію Позивача, в якій зазначив, що згоден сплатити на користь ТОВ «ПОЛОНІЯ-2022» ПДВ в сумі 246 800,33 грн. лише після сплати ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» на користь ФГ «Кривохатько В.В.» завданих збитків в розмірі 1 531 688,66 грн., або після реєстрації податкових накладних ЄРПН. Відправлення відповіді на претензію підтверджується фіскальним чеком Укрпошти № 6905500662306 від 26.08.2024р.

Проти вказаних фактичних обставин справи сам Відповідач не заперечує і наполягає на тому, що він обґрунтовано притримав частину оплати Позивачу в розмірі суми ПДВ 246 800,33 грн. з підстав, що вказані у відзиві на позовну заяву, до якого Відповідачем також надано видаткові накладні № 447 від 11.09.2023р., № 477 від 20.09.2023р., № 496 від 25.09.2023р., № 521 від 29.09.2023р., № 545 від 05.10.2023р., № 554 від 13.10.2023р. та товарно-транспортні накладні до них, про придбання у ТОВ «Міратем Ойл» (код ЄДРПОУ 44838085) дизельного палива.

Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)

В силу п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до частини 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується Відповідачем, що він в порушення умов Договору не сплатив повну вартість поставленого товару та має заборгованість перед Позивачем у розмірі в сумі 246 800,33 грн.

Заперечення Відповідача проти позову судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Цивільним Кодексом України правовідносини, які пов`язані з правом притримання врегульовано § 7.

Так, ст. 594. встановлено:

1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Стаття 595. Обов`язки кредитора, який притримує річ у себе

1. Кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника.

2. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.

3. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Стаття 596. Розпорядження річчю, яку притримує кредитор

1. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.

2. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Стаття 597. Задоволення вимог за рахунок речі, яку притримує кредитор

1. Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу.

Отже, за загальним правилом притриманням речі, що підлягає передачі боржникові або особі, яка ним вказана, можуть бути забезпечені вимоги кредитора про оплату цієї речі або відшкодування пов`язаних з нею витрат або інших збитків.

Відповідно до ст. 179 ЦК річчю визнається предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Речі можуть бути рухомі та нерухомі, споживані та не споживані, індивідуально визначені та визначені родовими ознаками. До складу речей відносяться грошові кошти, цінні папери.

Разом з тим, вказані норми однозначно вказують на те, що притриманням є правомірним у правовідносинах саме між кредитором та боржником, а тому не стосуються будь-яких зобов`язань третіх осіб перед кредитором.

У цій же справі Відповідач притримує оплату частини вартості придбаного товару у ТОВ «Полонія-2022» в сумі 246 800,33 грн., за завдані на його думку збитки в розмірі 1 531 688,66 грн. іншою юридичною особою - ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ».

Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Отже, ця стаття закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їм майном. Ця відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно, є воно основними чи оборотними фондами, рухоме воно чи нерухоме, міститься воно в цінних паперах або грошових коштах.

Принцип самостійної юридичної відповідальності юридичної особи закріплюється, окрім цього Кодексу, в окремих законодавчих актах.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном.

Крім цього, ст. 140 ЦК визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов`язаннями і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа також самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, його майнова відповідальність не пов`язана як з майновою відповідальністю учасника товариства так і з зобов`язаннями третіх осіб.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Полонія-2022» (код ЄДРПОУ 45139087) та ТОВ «Міратем Ойл» (код ЄДРПОУ 44838085, Україна, 29002, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Хмельницький, вул. Волочиська, будинок 1/3А) є окремими суб`єктами господарювання-юридичними особами, які самостійно відповідають за своїми зобов`язаннями перед третіми особами, тому Відповідач неправомірно поклав виконання перед ним зобов`язання ТОВ «Міратем Ойл» на іншу юридичну особу - ТОВ «Полонія-2022», притримавши оплату частини придбаного у останнього дизельного палива в сумі в сумі 246 800,33 грн.

Ототожнення Відповідачем Позивача з ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» ґрунтується на припущеннях та спростовуються даними ЄДРПОУ, згідно яких вказані товариства мають різних засновників, адреси реєстрації, керівників. Будь-яких належних та допустимих доказів зворотного Відповідачем суду не надано.

Його доводи з приводу пов`язаності цих юридичних осіб також не заслуговують на увагу в силу викладеного, а також враховуючи, що факт відвантаження товару (дизельного палива) з акцизного складу уніфікований №1016949, розпорядником якого є ТОВ «МЕРКУРІЙ-2017» (код ЄДРПОУ 41804095), де воно зберігалося вказаними вище підприємствами не спростовує факту не оплати Відповідачем вартості придбаного саме у Позивача дизельного палива на підставі окремого договору поставки № 1 від 20.10.2023р.

Правовідносини між Відповідачем та ТОВ «МІРАТЕМ ОЙЛ» щодо реєстрації/не реєстрації в ЄРПН податкових накладних також жодним чином не стосуються предмету спору у справі № 908/131/25 та не звільняють Відповідача від виконання взятих ним на себе зобов`язань перед Позивачем за договором поставки №1 від 20.10.2023 року.

При цьому суд зауважує, що навіть наявність будь-якої пов`язаності цих юридичних осіб не спростовує принципу індивідуальної відповідальності юридичних осіб за своїми власними зобов`язаннями.

Підсумовуючи викладене суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 23 692,65 грн. покладаються на Відповідача у повному обсязі, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Кривохатько В.В." (вул. Зарічна, буд. 97, с. Кам`яне, Вільнянський район, Запорізька область, 70050; код ЄДРПОУ 19266077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія-2022" (вул. Крива бухта, буд. 1, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 45139087) заборгованість у сумі 246 800 (двісті сорок шість тисяч вісімсот) грн., а також 2961 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят одну) грн. 60 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне судове рішення складено та підписано 29.04.2025р.

Суддя К.В.Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.