Рішення

від 16.04.2025 по справі 910/18257/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2025Справа № 910/18257/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіна Ю. Е., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

до 1. Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89"

2. Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України"

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору

1. Міністерства економіки України

2. Кабінету міністрів України.

3. Фонду державного майна України

4. ОСОБА_1

про визнання недійсним правочину,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 16.04.2025,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з позовом до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89" та Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "ХЛІБ УКРАЇНИ" про визнання недійсним акта.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 відкрито провадження у справі № 910/18257/23 та призначено засідання на 12.01.2024.

10.01.2024 відділом діловодства суду від відповідача 1 отримано відзив на позовну заяву.

11.01.2024 відділом діловодства суду від відповідача 2 отримано заяву про вступ у справу третьої особи та відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 відкладено підготовче засіданні на 26.02.2024 та залучено третіх осіб.

26.02.2024 відділом діловодства суду від позивача отримано клопотання про приєднання доказів.

26.02.2024 відділом діловодства суду від третьої особи отримано письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 відкладено підготовче засідання на 22.03.2024.

21.03.2024 відділом діловодства суду від третьої особи отримано письмові пояснення.

22.03.2024 відділом діловодства суду від третьої особи отримано письмові пояснення.

Підготовче засідання, призначене на 25.03.2024 не відбулось, у зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 призначено підготовче засідання на 08.04.2024.

04.04.2024 відділом діловодства суду від третьої особи 4 отримано пояснення по справі.

08.04.2024 відділом діловодства суду від позивача отримано пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 відкладено підготовче засідання на 27.05.2024.

21.05.2024 відділом діловодства суду від третьої особи отримано клопотання про постановлення окремої ухвали.

24.05.2024 відділом діловодства суду від третьої особи отримано додаткові пояснення.

27.05.2024 відділом діловодства суду від третьої особи отримано додаткові письмові пояснення.

27.05.2024 в судовому засідання оголошено перерву на 03.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 призначено судовий розгляд по суті на 26.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 призначено судовий розгляд по суті на 20.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 судове засідання відкладено на 04.10.2024.

На підставі розпорядження Керівника апарату Господарського суду міста Києва № 01.3-16/1172/24 15.10.2024 був проведений повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку зі звільненням судді Мельника В. І . За наслідками вказаного автоматизованого розподілу справу № 910/18257/23 передано на розгляд судді Джарти В. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 прийнято справу № 910/18257/23 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовче провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 підготовче засідання у справі відкладено на 25.12.2024.

Судове засідання 25.12.2025 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 підготовче засідання у справі призначено на 16.01.2025.

14.01.2025 через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача 2 - Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.205 задоволено заяву Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

23.12.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні 05.02.2025.

У судовому засіданні 05.02.2025 було оголошено перерву до 19.03.2025.

Протокольною ухвалою від 19.03.2025 судове засідання було відкладене на 16.04.2025.

16.04.2025 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

У судовому засіданні 16.04.2025 представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.

Представники Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89" та Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України" підтримали свої позиції щодо заявленого позову, які викладені у відзивах на позов, та просили позов задовольнити.

Представники Міністерства економіки України та Кабінету міністрів України надали свої пояснення по суті спору та просили позов задовольнити.

У свою чергу представник ОСОБА_1 проти позову заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмовій формі та долучені до матеріалів справи.

Фонд державного майна України не направив свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін суду не представлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.08.1996 постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України"" № 1000 утворено Державну акціонерну компанію "Хліб України" (далі - АТ "ДАК "Хліб України") у формі відкритого акціонерного товариства.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств" від 05.11.1995 № 1218 (далі - Постанова КМУ № 1218) Міністерству агропромислового комплексу доручено передати у двомісячний термін до статутного фонду ДАК "Хліб України" державне майно підприємств, зазначених у додатку № 3, перетворивши їх у дочірні підприємства Компанії, а також адміністративні будинки, що належать до державної власності, згідно з додатком № 4. Відповідно до додатку № 3 Постанови КМУ № 1218 до статутного капіталу ДАК "Хліб України" ввійшло майно підприємств, серед яких, зокрема, Хлібна база № 89.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1218 рішенням спостережної ради ДАК "Хліб України" від 10 березня 1998 року шляхом реорганізації державного підприємства "Хлібна база № 89" було створене Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89" (далі - ДП ДАК "Хліб України").

11.08.2010 постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" № 764 (надалі - Постанова КМУ № 764) вирішено утворити Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Державне підприємство "ДПЗКУ"); встановлено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємства.

У подальшому, Кабінет Міністрів України постановою від 06.06.2011 № 593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 № 764» прийняв рішення про перетворення Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в Державне публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ «ДПЗКУ»). Вказаною постановою також було визначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ «ДПЗКУ» здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України, а 100% ного акцій залишаються у державній власності.

На виконання постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 Міністерством аграрної політики та продовольства України 07.07.2011 видано наказ № 325 «Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яким визначено, що ПАТ «ДПЗКУ» є правонаступником державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Вказаний факт правонаступництва також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (критерій пошуку - код ЄДРПОУ 37243279).

Постановою КМУ від 24.07.2013 № 626 були внесені зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 № 764, зокрема, до переліку цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК «Хліб України», які передаються для формування статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ», був внесений цілісний майновий комплекс дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89».

22.01.2014 між комісією з ліквідації ДП ДАК «ХЛІБ України» «Хлібна база №89», яка представляла інтереси ДАК «Хліб України», та філією ПАТ «ДПЗКУ » «Хлібна база №89», яка представляла інтереси ПАТ «ДПЗКУ», підписаний акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база №89», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вулиця Елеваторна, будинок 9, згідно якого ДАК «Хліб України» в особі голови ліквідаційної комісії ДП ДАК «Хліб України «Хлібна база №89» передав, а директор філії ПАТ «ДПЗКУ» прийняв цілісний майновий комплекс у складі робочої будівлі елеватора та інших складових частин комплексу, який затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Правомірність укладення акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу «Хлібна база №89» від 22.01.2014 була предметом судового розгляду. Так, Київський апеляційний господарський суд в постанові від 30.01.2017 у справі № 910/9771/16 підтвердив чинність акта приймання-передачі. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за рішенням Держави в особі Кабінету Міністрів України (Постанова №764) та рішенням ДАК «Хліб України», як власника майна вказаного цілісного майнового комплексу, голова ліквідаційної комісії ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база №89», представляючи інтереси ДАК «Хліб України» та діючи від її імені на підставі наказу ДАК «Хліб України», передав дане майно цілісного майнового комплексу у власність ПАТ «ДПЗКУ».

У подальшому, на підставі акта приймання-передачі від 22.01.2014 б/н, затвердженого Мінагрополітики (далі - Акт приймання-передачі), комісія з ліквідації ДП ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 89", в особі голови комісії Дешка М.І. передала, а філія АТ "ДПЗКУ" в особі директора філії Матвієнко Т.М. прийняла цілісний майновий комплекс підприємства на загальну суму 12 165 941,13 грн, а саме необоротних активів на загальну суму 12 145 715,90 грн та запасів (товарів, виробничих запасів та незавершеного виробництва) на загальну суму 20 225,23 грн.

15.07.2022 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом Олександром Анатолійовичем (далі - Приватний нотаріус Селехман О.А.) зареєстровано за АТ "ДПЗКУ" право власності на комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, село Горонда, вул. Елеваторна, 9 (далі - ЦМК), про що внесено запис № 47366337 та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу № 2612300521040), індексний номер 64223549 від 19.07.2022.

Право постійного користування земельною ділянкою площею 10.1189 га за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вулиця Елеваторна, земельна ділянка 9, зареєстровано за AT «ДПЗКУ», про що свідчить інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781801:00:102:0014.

На виконання наказу Мінагрополітики від 29.08.2019 № 502 ПАТ «ДПЗКУ» перейменовано 10.09.2019 в акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

23.08.2023 AT «ДПЗКУ» стало відомо, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68597744 від 25.07.2023, прийнятим приватним нотаріусом Селехман Олександром Анатолійовичем, право власності на Комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вулиця Елеваторна, будинок 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2612300521040), зареєстровано за дочірнім підприємством ДАК «Хліб України» «Хлібна база №89».

Згідно інформації з розділу Державного реєстру прав «Документи, подані для державної реєстрації» підставою для державної реєстрації права власності на спірний ЦМК за ДП ДАК «Хліб України «Хлібна база №89» зазначено: акт повернення майна Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна База №89», серія та номер: б.н., виданий 30.06.2023, видавник: Філія ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база №89» (далі - Акт повернення майна).

У подальшому з інформації наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно AT «ДПЗКУ» стало відомо, що Комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вулиця Елеваторна, будинок 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2612300521040), зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:69023309 від 25.08.2023 11:37:38, приватного нотаріуса Селехмана Олександра Анатолійовича та договору купівлі-продажу, серія та номер:2328, виданий 23.08.2023, видавник: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А.

На переконання позивача нерухоме майно ЦМК філії AT «ДПЗКУ» «Хлібна база №89» (далі - спірне майно) незаконно вибуло з власності держави та перейшло у приватну власність фізичної особи.

Наказом Міністерства юстиції України №3113/5 від 30.08.2023 вирішено визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення про державну реєстрацію прав від 25.07.2023 №68597744, прийняте приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А.

Наказом Міністерства юстиції України №3131/5 від 01.09.2023 вирішено визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення про державну реєстрацію прав від 25.08.2023 №69023309, прийняте приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А.

Згідно з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка №345107559 від 04.09.2023) внесено відомості про скасування 01.09.2023 права власності ОСОБА_1 на будівлі та споруди реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2786801721040 за адресою АДРЕСА_1 . Внесено відомості про скасування 01.09.2023 іпотеки вказаного нерухомого майна на підставі наказу Мін`юсту серія та номер 3131/5 від 01.09.2023.

Згідно з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка №345107768 від 04.09.2023) Комплекс будівель елеватора реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2612300521040 за адресою Закарпатська обл, Мукачівський р-н, с.Горонда, вул.Елеваторна, буд.9 зареєстровано за AT «ДПЗКУ».

Однак, станом на дату звернення з вказаним позовом Акт повернення майна Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база №89» від 30.06.2023 залишається чинним, що став підставою для реєстрації 23.08.2023 приватним нотаріусом Селехман О.А., права власності на Комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вулиця Елеваторна, будинок 9 за дочірнім підприємством ДАК «Хліб України» «Хлібна база №89» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68597744 від 25.07.2023).

Позивач вважає, що вищевказаний Акт повернення майна від 30.06.2023 є таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки у директора філії AT «ДПЗКУ» «Хлібна база №89» Ілієва Р.Д. були відсутні повноваження підписувати Акт повернення від 30.06.2023, а також через відсутність рішення загальних зборів AT «ДПЗКУ» про повернення ЦМК та відсутності рішення Кабінету Міністрів України про повернення цілісного майнового комплексу.

Відповідачі у своїх відзивах погодились із позицією позивача щодо Акту повернення майна від 30.06.2023 та просили позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_1 заперечував проти позовних вимог, посилаючись на той факт, що Дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 89" було організовано проведення електронного аукціону англійського типу № BSE001-UA-20230720-05185, який був розміщений на веб-сайті https://prozorro.sale/ (Prozorro Продажі) (далі - Аукціон), щодо продажу частини об`єктів ЦМК у кількості 250 одиниць, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами проведення Аукціону, який відбувся 28.07.2023, переможцем визначено ОСОБА_1 . Дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 89", як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу Спірного майна, посвідчений 23.08.2023 Приватним нотаріусом Селехманом О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2328 (далі - Договір купівлі-продажу). 23.08.2023 Приватним нотаріусом Селехманом О.А. було зареєстровано право власності на Спірне майно за ОСОБА_1 , про що було внесено до Державного реєстру речових прав запис № 51499747 та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 69023309 від 25.08.2023 11:37:38.

ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначає, що АТ "ДПЗКУ" не є власником спірного ЦМК та ніколи не набувало права власності чи права господарського відання щодо нього, а отже відсутнє порушене право АТ "ДПЗКУ" у зв`язку з укладенням Акта повернення майна.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Cтаття 14 Господарського процесуального кодексу України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено іншою особою та зазначає, які саме дії необхідні для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє чи обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права чи інтересу, суд має відмовити у позові.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Аналогічна правова міститься у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21, 29 серпня 2023 у cправі № 910/5958/20.

Заінтересованість особи у вирішенні спору повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача (постанова Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Законний інтерес, який підлягає судовому захисту, має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду в справі № 522/3665/17, та в справі № 810/1110/18.

Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у своєму позові та неодноразово під час розгляду справи наголошувало на тому, що на підставі акту повернення майна від 30.06.2023 нерухоме майно ЦМК філії AT «ДПЗКУ» «Хлібна база №89» незаконно вибуло з власності держави та перейшло у приватну власність фізичної особи.

Водночас, як стверджує позивач та не спростовано сторонами у межах розгляду цієї справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка №345107768 від 04.09.2023) Комплекс будівель елеватора реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2612300521040 за адресою Закарпатська обл, Мукачівський р-н, с.Горонда, вул.Елеваторна, буд.9 станом на день звернення із позовом до суду зареєстровано за AT «ДПЗКУ».

Отже з викладеного слідує, що на переконання позивача його майнове право на спірне майно підлягає захисту в спосіб визнання недійсним акту повернення майна від 30.06.2023, який порушує право позивача фактичною своєю наявністю.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Системно проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено сам факт наявності порушеного права, натомість заінтересованість Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в нівелюванні наявності спірного акту повернення майна від 30.06.2023 не є достатньою правовою підставою визнання акту повернення майна від 30.06.2023 недійсним. Такий висновок суду також ґрунтується на тому, що з боку відповідачів мала місце згода із висунутими вимогами позивача, що ставить під сумнів сам факт наявності порушеного права, який потребує захисту в судовому порядку.

При цьому, повідомлення представника позивача в судовому засіданні щодо наявності загрози витребування майна у позивача згідно переліку, вказаного в акті повернення майна від 30.06.2023, що згідно його зауважень є більшим ніж в акті приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 22.01.2014, не знайшли свого підтвердження через недоведеність належними доказами.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (стаття 386 Цивільного кодексу України).Способами захисту прав та інтересів щодо нерухомого майна за загальним правилом є віндикаційний позов, примусове виконання обов`язку в натурі, негаторний позов, визнання права власності на нерухоме майно та інші.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про те, якщо позивач стверджує, що його право власності оспорюється, чого в свою чергу не було встановлено в межах цієї справи, таке право підлягає захисту через конструкцію статті 392 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

З представлених суду документів та наведених доводів суд дійшов висновку проте, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту на його думку порушеного права.

Разом з тим, добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89", посилаючись на необхідність визнання акту повернення майна від 30.06.2023, припускається суперечливої поведінки, оскільки є стороною підписантом спірного акту. Матеріали справи не містять доказів вчинення з боку відповідача 1 наміру скасування чи визнання спірного акту недійсним в позасудовому порядку.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задоволенню не підлягають.

Водночас, за приписами пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (стаття 191 ГПК України).

Враховуючи те, що у даному випадку позивачем не доведений факт порушення його прав та обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, що є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, то, відповідно, відсутні і підстави для прийняття визнання Державною акціонерною компанією «Хліб України» позову, так як відсутні законні підстави для задоволення позову, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви про визнання позову, зазначивши про це в рішенні суду.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсними акту повернення майна Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89» від 30.06.2023 відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 29.04.2025.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ