Ухвала

від 28.04.2025 по справі 916/754/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"28" квітня 2025 р. Справа № 916/754/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі

за позовом: Громадської організації "Товариство "Восток" (код ЄДРПОУ 42238831, 67300, Одеська обл., Березівський р-н, м. Березівка, вул. 31 Березня, буд.69)

до відповідача-1: Южненської міської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 21018103, 65481, Одеська обл., Одеський р-н, м. Южне, просп. Григорівського десанту, 26-А)

до відповідача-2: Приватного підприємства "Південьпарксервіс" (код ЄДРПОУ 39534303, 68100, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, м. Татарбунари, вул. Горького, буд. 19А)

про відшкодування шкоди у розмірі 5550000,00 грн.

в с т а н о в и в:

26.02.2024 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Громадської організації "Товариство "Восток" до Южненської міської ради Одеського району Одеської області про стягнення грошових коштів у розмірі 5550000,00 грн. у якості компенсації за завдану органом державної влади (місцевого самоврядування) шкоду.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справ дана позовна заява була передана на розгляд судді Волкову Р.В.

Ухвалою від 05.03.2024 суддею Волковим Р.В. заявлено самовідвід від розгляду даної справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ позовна заява передана на розгляд судді Пінтеліній Т.Г.

Ухвалою суду від 11.03.2024 позовну заяву ГО "Товариство "Восток" залишено без руху.

Ухвалою від 18.03.2024 позовну заяву та додані до неї документи повернуто ГО "Товариство "Восток".

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 ухвалу від 18.03.2024 скасовано, матеріали справи передано на розгляд зі стадії відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 09.05.2024 суддею Пінтеліною Т.Г. заявлено самовідвід від розгляду даної справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ позовна заява передана на розгляд судді Петренко Н.Д.

Ухвалою від 14.05.2024 судом відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 12.06.2024 судом за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості співвідповідача Приватне підприємство "Південьпарксервіс".

17.06.2024 до суду від ГО "Товариство "Восток" надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 25.09.2024 позовну заяву ГО "Товариство "Восток" залишено без руху.

Ухвалою суду від 09.10.2024 позовну заяву ГО "Товариство "Восток" до Южненської міської ради Одеського району Одеської області, ПП "Південьпарксервіс" про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, у розмірі 5550000,00 грн. залишено без розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 відмовлено ГО "Товариство "Восток" у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу від 09.10.2024, апеляційну скаргу повернуто без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 14.01.2025 скасовано ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, справу №916/754/24 передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 апеляційну скаргу ГО "Товариство "Восток" задоволено, ухвалу від 09.10.2024 у даній справі скасовано, справу направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

21.03.2025 від ГО "Товариство "Восток" надійшла заява про остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників процесу, заява про забезпечення позову, заява про витребування доказів, а також заява про огляд доказів за їх місцезнаходженням.

Ухвалою від 09.04.2025 суддею Петренко Н.Д. заявлено самовідвід від розгляду даної справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ дана позовна заява передана на розгляд судді Невінгловській Ю.М.

Ухвалою від 15.04.2025 суддею Невінгловською Ю.М. заявлено самовідвід від розгляду цієї справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ позовна заява передана на розгляд судді Желєзній С.П.

Ухвалою суду від 22.04.2025 суддею Желєзною С.П. заявлено самовідвід від розгляду даної справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2025 справу №916/754/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.

Ухвалою від 28.04.2025 справу прийнято до провадження, призначено підготовче засідання.

Так, 21.03.2025 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить:

- накласти арешт на кошти Приватного підприємства "Південьпарксервіс" (код ЄДРПОУ 39534303);

- накласти арешт на об`єкти (споруди) Приватного підприємства "Південьпарксервіс" (код ЄДРПОУ 39534303), загальною площею 92 кв.м.: КПП-1, вбиральня площею 2 кв.м., розміщених на земельній ділянці, кадастровий номер 5122785800:01:001:0599, площею 12 га (після поділу кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га);

- накласти арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га.

Обґрунтовуючи заяву позивач зазначає, що Приватним підприємством "Південьпарксервіс" у березні 2015 року було встановлено шлагбаум на в`їзді до гаражів на земельній ділянці кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, площею 12 га, та укладено з громадянами (власниками гаражів) договори на парковку побудованих капітальних гаражів. При цьому, під час укладення договорів ПП "Південьпарксервіс" замовчувало про відсутність оренди на земельну ділянку, а договір оренди земельної ділянки було укладено тільки через 5 років, 26.10.2020 року.

Також, в п.1.2 договору від 2015 року було зазначено, що місце надається учаснику під установку кам`яного гаража №(86) ряд (VІІІ) (тобто під існуючий (побудований) гараж); а в п.2.2 зазначено, що підприємство має право: змінювати розмір щомісячних внесків в односторонньому порядку; не здійснювати перепуск транспортного засобу на територію автостоянки у разі, якщо у власника або користувача транспортного засобу наявна заборгованість за договором або відсутній договір; та інші пункти, котрі, на переконання заявника, обмежують права громадян, чим порушено приписи ст.ст. 17, 18, 19, 21 Закону України "Про захист прав споживачів".

За твердженням позивача, фактично за відсутності договору оренди земельної ділянки на час укладення договорів від 12.03.2015 року, ПП "Південьпарксервіс" було привласнено чуже майно (1100 гаражів фізичних осіб), яке використовується останнім на свою користь, а саме - вимагається плата за проїзд через шлагбаум до своїх гаражів, яка наразі складає 250 грн. на місяць.

Як зазначає заявник, Розпорядженням ООДА №290/А-2016 від 16.05.2016 року було передано земельну ділянку, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, площею 12 га (120000 кв.м.) Приватному підприємству "Південьпарксервіс" в оренду строком на 49 років під об`єкти (споруди ) загальною площею 92 кв.м.: КПП-1 - площею 49,9 кв.м ; КПП-2 - площею 40.2 кв.м та вбиральня - площею 2 кв.м., в той час залишено безправними більше 1100 громадян, котрі за власні кошти на вищезазначеній земельній ділянці побудували гаражі, до яких ПП "Південьпарксервіс" та ООДА жодного відношення не мають. Тобто, надана площа у 120000 кв. м. перевищує площу об`єктів ПП "Південьпарксервіс" у 1300 (тисячу триста) разів.

Лиманською РДА та ПП "Південьпарксервіс" 26.10.2020 року, тобто через п`ять років, укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435 площею 12 га. Після укладення договору оренди 26.10.2020 року ПП "Південьпарксервіс" продовжувало вимагати та збирати кошти з власників гаражів за нікчемними договорами.

Заявник зазначає, що ПП "Південьпарксервіс" при здійсненні своїх прав не утрималось від дій, які порушують права інших осіб, вчинило дії з наміром завдати шкоди фізичним особам та зловживало правом в інших формах (привласнило та використовує на свою користь чуже майно (1100 гаражів фізичних осіб), чим порушило приписи ст.13 ЦК України.

З огляду на викладене, на думку позивача, договори, укладені ПП "Південьпарксервіс" з власниками гаражів (членами ГО "Товариство "Восток") суперечать інтересам суспільства (ст.ст. 203, 215, 228, 230, 236 ЦК України), приписам ст.13 ЦК України та Європейському принципу "Доброго врядування", чим було завдано шкоди громадянам - членам ГО "Товариство "Восток" на суму 7075200 грн.

Також зауважує, що статутний капітал ПП "Південьпарксервіс" становить 500 грн.

З огляду на викладене, на переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів ГО "Товариство "Восток", за захистом яких останнє звернулося до суду.

Під час розгляду заяви позивача про забезпечення позову судом враховуються наступні обставини.

Як зазначено вище, ухвалою суду від 09.10.2024 у даній справі позовну заяву ГО "Товариство "Восток" до Южненської міської ради Одеського району Одеської області, ПП "Південьпарксервіс" про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, у розмірі 5550000,00 грн. залишено без розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 відмовлено ГО "Товариство "Восток" у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу від 09.10.2024, апеляційну скаргу повернуто без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 14.01.2025 у справі №916/754/24 касаційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток" задоволено частково; скасовано ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі №916/754/24; справу №916/754/24 передано до Південно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Верховний суд зазначив, що у цьому випадку є підстави дійти висновку, що Товариство, будучи громадською організацію, звертаючись з позовом до відповідачів, зокрема, до Підприємства, про відшкодування шкоди, реалізовує передбачені його статутними завданнями представницькі функції щодо захисту прав фізичних осіб - членів цієї організації, які, на думку позивача, в особі керівника Товариства, порушив відповідач-1. Втім, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства та при постановленні оскаржуваної ухвали, залишено без уваги доводи позивача, та не досліджено правову природу цього спору, в тому числі в аспекті предметної та суб`єктної юрисдикції.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 апеляційну скаргу ГО "Товариство "Восток" задоволено, ухвалу від 09.10.2024 у даній справі скасовано, справу направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Під час апеляційного перегляду ухвали суду від 09.10.2024 колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановлено наступне:

- Громадська організація "Товариство "Восток" звернулася до господарського суду з позовом з метою захисту прав фізичних осіб - власників гаражів на користування земельною ділянкою, на якій розташоване гаражне товариство, та відшкодування завданої шкоди.

- Як вбачається з пункту 1.3. Статуту Громадської організації "Товариство "Восток", затвердженого протоколом №1 від 06.02.2020 (далі - Статут) та розміщеного у відкритому доступі на сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Громадська організація "Товариство "Восток" є неприбутковою організацією. Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

- У пункті 3.1. Статуту встановлено, що Громадська організація "Товариство "Восток" створена з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю, поділу між ними витрат та можливих ризиків.

- Згідно з пунктом 10.4. Статуту Громадської організації "Товариство "Восток", у всіх державних органах виконавчої влади та установах, у судових органах всіх рівнів, органах прокуратури, у будь-яких інших державних та недержавних установах та організаціях з усіма правами, які надані Законом України позивачу, відповідачу, третій особі, представляє голова правління.

- Отже, позивач у статусі громадської організації у цій справі захищає не власні інтереси юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб членів Громадської організації "Товариство "Восток" та представляє їхні інтереси в суді, керуючись приписами Закону України "Про громадські об`єднання" та статутними завданнями такої організації.

- Таким чином, громадська організація, звертаючись з позовом до відповідачів, зокрема, Приватного підприємства "Південьпарксервіс", про відшкодування збитків, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту прав фізичних осіб - членів такої організації, які, на думку позивача в особі керівника Громадської організації "Восток", порушив відповідач.

- Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.01.2025 у цій справі №916/754/24. Відповідно до ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

- Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2024 у справі №910/17395/23, у якій Верховний Суд встановив обставини стосовно того, що позивач Громадська організація "Товариство "Восток" у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів Громадської організації "Восток".

- Згідно зі статтею 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

- Колегія суддів виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

- Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (висновок, зокрема, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17).

- Законом України "Про захист прав споживачів" регулюються відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлені права споживачів, а також визначений механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

- Зі змісту позовних вимог у цій справі вбачається, що між Приватним підприємством "Південьпарксервіс" та учасником Громадської організації "Товариство "Восток" укладено договори про надання місця під установку гаража і надання послуг на території Приватного підприємства "Південьпарксервіс" автостоянки "Южна-1", за умовами пункту 1.1. якого підприємство надає у користування, а учасник приймає у користування місце, розмір якого складає 24 кв.м, що розташоване на автостоянці "Южна-1", для цільового призначення, обумовленого договором. Згідно з пунктом 2.1. вказаного договору, підприємство зобов`язується забезпечувати виконання такого: ремонтних робіт майна, окрім встановлених гаражів; забезпечення електроенергією відповідно до договору про споживання електроенергії та спільне використання електричних мереж; утримання території; прибирання та вивіз сміття; охорони автостоянки.

- 26.10.2020 Одеська обласна державна адміністрація, від імені якої на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 290/А-2016 від 16.05.2016 діяла Лиманська районна державна адміністрація в особі голови, та Приватне підприємство "Південьпарксервіс" уклали договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, площею 12 га із земель промисловості, транспорту, зв`язку та енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (вид використання: для будівництва автогаражів), що розташована на території Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області на 49 років з моменту державної реєстрації права оренди. Позивач Громадська організація "Товариство "Восток" вважає цей договір незаконним та таким, що спричинив шкоду фізичним особам - власникам гаражів, в інтересах яких і було заявлено позов у цій справі.

- Як вбачається з наведеного, Громадська організація "Товариство "Восток" в особі його учасників та Приватного підприємства "Південьпарксервіс" не пов`язані господарськими правовідносинами у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а учасники Громадської організації "Товариство "Восток" є фактично споживачами послуг, що надає Приватне підприємство "Південьпарксервіс" за договором.

- Отже, при вирішенні питання щодо позовної заяви Громадської організації "Товариство "Восток" в частині заявлених позовних вимог до Приватного підприємства "Південьпарксервіс", місцевий господарський суд не дослідив правової природи цього спору, а саме предметної та суб`єктної юрисдикції.

- Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 25.04.2024 у справі №910/17395/23, у яких Верховний Суд вказав, що позивач як громадська організація, представляючи інтереси своїх членів Громадської організації "Товариство "Восток" - фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

- Таким чином, без вирішення питання щодо предметної та суб`єктної юрисдикції цього спору відповідно до глави 2 §1 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, статті 20 Господарського процесуального кодексу України, висновок суду першої інстанції про покладення на Громадську організацію "Товариство "Восток" обов`язку сплати судового збору при зверненні до суду за захистом своїх прав є передчасним.

Отже, Верховним Судом та Південно-західним апеляційним господарським судом визначено, що при вирішенні питання щодо розгляду судом цієї справи першочергово постає питання юрисдикції даного спору.

При цьому суд зауважує, що питання щодо юрисдикції визначатиметься судом за участю учасників справи у підготовчому засіданні, яке ухвалою від 28.04.2025 призначено на 14.05.2025.

Водночас, суд зазначає, що із заявою про забезпечення позову позивач звернувся ще 21.03.2025, станом на час передачі справи на розгляд суду у даному складі заява не вирішена та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.04.2025 передана на розгляд судді Сулімовській М.Б.

Отже, враховуючи, що на даний час питання юрисдикції даного спору судом ще не вирішене, суд вважає, що заява про забезпечення позову наразі підлягає розгляду господарським судом, в провадженні якого перебуває справа.

Також суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Як визначено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №903/497/24 - "системне тлумачення статей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що:

- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду;

- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно;

- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову".

Об`єднана палата при цьому відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23, про те, що норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Тому заява позивача про забезпечення позову, як така, яка відповідає вимогам, встановленим ГПК України для подання таких заяв, підлягає наразі розгляду судом по суті.

У відповідності до положень ч.1 ст.140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

З метою повного, об`єктивного розгляду поданої заяви про забезпечення позову, враховуючи передачу даному складу суду заяви про забезпечення позову разом з матеріалами судової справи, що має значний обсяг та досліджувалася судом з метою повного та всебічного розгляду заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі здійснюється судом протягом розумного строку в розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто такого, що об`єктивно необхідний для належного встановлення обставин за поданою заявою (протягом трьох робочих днів з дня передачі заяви на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду).

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі №904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Водночас суд зауважує, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №921/290/23, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22.

Також слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №910/19506/20).

Так, предметом позову у цій справі, відповідно до позовної заяви, є вимоги про стягнення на користь позивача з Южненської міської ради 5550000,00 грн. компенсації за завдану шкоду.

В свою чергу, згідно заяви про забезпечення позову товариство просить: накласти арешт на кошти Приватного підприємства "Південьпарксервіс" (код ЄДРПОУ 39534303); накласти арешт на об`єкти (споруди) Приватного підприємства "Південьпарксервіс" (код ЄДРПОУ 39534303), загальною площею 92 кв.м.: КПП-1, вбиральня площею 2 кв.м., розміщених на земельній ділянці, кадастровий номер 5122785800:01:001:0599, площею 12 га (після поділу кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га); накласти арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га.

Суд зауважує, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини" (заява №32715/06), метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі №917/1610/23, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить, окрім іншого, оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.

Так, відповідно до прохальної частини заяви про забезпечення позову позивач, крім іншого, просить накласти арешт на всі грошові кошти Приватного підприємства "Південьпарксервіс", а не в межах суми позову що стосується саме цієї юридичної особи - відповідача.

Суд враховує, що предметом даного пору є стягнення на користь позивача шкоди, завданої, на його переконання, незаконними діями відповідачів.

При цьому суд звертає увагу, що 26.02.2024 позивач ГО "Товариство "Восток" звернувся із позовною заявою до відповідача Южненської міської ради про стягнення 5550000,00 грн. компенсації за завдану шкоду.

Саме за цією заявою ухвалою від 14.05.2024 було відкрито провадження у справі №916/754/24.

16.05.2024 позивач звернувся до суду із клопотанням про залучення співвідповідача - Приватного підприємства "Південьпарксервіс".

Ухвалою від 12.06.2024 клопотання ГО "Товариство "Восток" задоволено та залучено до участі у справі в якості співвідповідача Приватне підприємство "Південьпарксервіс".

17.06.2024 позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Южненської міської ради 1500000,00 грн. та з Приватного підприємства "Південьпарксервіс" 4000000,00 грн. компенсації за завдану шкоду, тобто загалом 5500000,00 грн. (хоча сума первісних вимог складає 5550000,00 грн.).

21.03.2025 позивач звернувся до суду із заявою про остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Відповідно до означеної заяви позивач просить суд:

1) Стягнути з Южненської міської ради Одеського району Одеської області кошти в сумі 1500000,00 грн. та Приватного підприємства "Південьпарксервіс" кошти в сумі 4000000,00 грн. на користь ГО "Товариство "Восток" за завдану шкоду.

2) Визнати додаткові угоди Южненської міської ради та Приватного підприємства "Південьпарксервіс" №1 від 30.07.2021 та №2 від 15.12.2021 до договору оренди земельної ділянки від 26.10.2020 щодо земельних ділянок кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га недійсними.

3) Зобов`язати Южненську міську раду передати в оренду земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га ГО "Товариство "Восток" під уже збудовані 1100 гаражів власників - членів ГО "Товариство "Восток".

Наразі заяви ГО "Товариство "Восток" про уточнення позовних вимог та остаточне визначення предмету спору та позовних вимог судом не розглянуті, обсяг вимог позивача до ПП "Південьпарксервіс" не визначено.

Суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду .

За наведеного суд констатує, що оскільки наразі обґрунтованість позову, визначення складу відповідачів та вчинення ними протиправних дій, які призвели до завдання позивачу шкоди у заявленому розмірі, не досліджуються, накладення арешту на всі грошові кошти відповідача-2 буде нести характер втручання у мирне володіння майном, яке гарантоване ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В свою чергу, оскільки станом на час розгляду заяви про забезпечення позову не визначено розмір вимог позивача до відповідача-2, не є можливим і часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на суму коштів в межах позовних вимог.

Також, відповідач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на об`єкти (споруди) Приватного підприємства "Південьпарксервіс", загальною площею 92 кв.м.: КПП-1, вбиральня площею 2 кв.м., розміщених на земельній ділянці, кадастровий номер 5122785800:01:001:0599, площею 12 га (після поділу кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га), та на земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га, кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га.

В той же час, як слідує з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (довідки №298692328 від 09.02.2022, №306400223 від 02.08.2022), вищеозначені земельні ділянки перебувають у комунальній власності, власник Южненська міська рада Одеського району Одеської області. Відповідач ПП "Південьпарксервіс" є орендарем цих земельних ділянок.

При цьому, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке не належить відповідачу, є недопустимим.

Що стосується накладення арешту на об`єкт нерухомості (споруди загальною площею 92 кв.м.: КПП-1, вбиральня площею 2 кв.м., розміщені на земельній ділянці, кадастровий номер 5122785800:01:001:0599), то накладення арешту на майно відповідача без визначення суми обтяження суперечитиме наведеним вище вимогам щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Таким чином, враховуючи, що наразі не визначено розмір вимог позивача до відповідача-2, суд не вбачає за можливе задовольнити заяву в цій частині шляхом накладення арешту на майно ПП "Південьпарксервіс" в межах позовних вимог.

Крім того суд зауважує, що посилання скаржника на те, що невжиття заходів забезпечення може унеможливити поновлення порушених прав та інтересів позивача є тільки його припущеннями, які не підтверджуються жодними доказами.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №905/447/22).

В той же час суд враховує, що застосування процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2024 у справі №916/938/24).

Суд зауважує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову заявник не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій ПП "Південьпарксервіс", які спрямовані на виведення активів, тощо; доводи позивача ґрунтуються на припущеннях та не доводять, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.

Водночас, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача, за відсутності достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій ПП "Південьпарксервіс", не може виправдовувати втручання у право останнього на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Суд зауважує, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23).

Крім того, покладення на відповідача тягаря доведення недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить позивач у суду, не нівелює обов`язок позивача належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою на момент її подання та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.ст. 73, 74 ГПК України, подавати докази, обґрунтовувати наявність ймовірних та фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Проте, в даному випадку заява про забезпечення позову містить лише викладення фактичних обставин справи що стосується суті спору, без жодного обґрунтування причин звернення до суду з цією заявою.

З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведеність заявником підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову, не зазначення будь-яких обставин, з якими заявник пов`язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, а також з огляду на неспівмірність заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

За приписами частин 6, 8 ст.140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу; ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 73, 74, 86, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви Громадської організації "Товариство "Восток" про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала суду набрала законної сили 28.04.2025 та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 28.04.2025.