Ухвала

від 28.04.2025 по справі 916/1621/25

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"28" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1621/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А., розглядаючи справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЮГ-ПЛАСТ (65005, м. Одеса, вул. Середня, буд. 83, код ЄДРПОУ 32431058) до Приватного підприємства СК ТЕПЛОГАЗБУД (65038, м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, буд. 48, корп. 2, кв. 52, код ЄДРПОУ 33656999), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості в розмірі 121 595,07 грн.

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ПЛАСТ» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.04.2025 (вх. № 13548/25), до Приватного підприємства «СК «ТЕПЛОГАЗБУД» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2013 № 312, Договором оренди нежитлового приміщення від 31.05.2016 № 409 і Договором про реструктуризацію заборгованості за надані послуги від 12.07.2024 № 1 у загальному розмірі 121 595,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог до ПП «СК «ТЕПЛОГАЗБУД» позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2013 № 312, Договором оренди нежитлового приміщення від 31.05.2016 № 409 і Договором про реструктуризацію заборгованості за надані послуги від 12.07.2024 № 1 щодо оплати. Позовні вимоги до ОСОБА_1 обґрунтовані Договором поруки від 12.07.2024.

Ухвалою суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.05.2025.

Разом із позовною заявою ТОВ «ЮГ-ПЛАСТ» було подано заяву про забезпечення позову від 24.04.2025 (вх. № 2-635/25) в якій просило:

- накласти арешт на єдине майно фізичної особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 03.02.1997 року), а саме на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 61.9, житлова площа (кв.м): 36.6, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637368851101, що належить на праві спільної часткової власності Відповідачу ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Вказана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 вже здійснено продаж власного автотранспортного засобу після того, як Позивач повідомив йому про необхідність погашення наявного боргу та стягнення його в подальшому у примусовому порядку, якщо він не виконає свої зобов`язання, а саме після підписання сторонами Договору № 1 про реструктуризацію заборгованості та Договору поруки від 12.07.2024, з метою ухилення від відповідальності.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, доказів, поданих в її обґрунтування, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви позивача про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із пунктами 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що таким заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Відповідно до частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанові останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України (п. 77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (п. 43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

Суд на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки щодо застосування норм права викладені у пунктах 29, 30, 31, 32, 33 постанови Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23, згідно із якими, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13 ГПК).

Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

Суд вважає що вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частки квартири ОСОБА_1 є адекватним, тобто, співмірними відповідно вимогам, на забезпечення яких вони вживаються та прямо стосується предмету спору щодо стягнення грошових коштів у розмірі 121 595,07 грн.

Згідно із частиною шостою статті 140 Господарського процесуального кодексу України Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Частинами першою та четвертою статті 141 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків ТОВ Дунайська імпортна компанія у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, вказана особа не позбавлена права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини сьомої статті 145 Господарським процесуальним кодексом України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись статтями 136-138, 140, 141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ПЛАСТ» про забезпечення позову від 24.04.2025 (вх. № 2-635/25) задовольнити.

2. Накласти арешт на майно фізичної особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 03.02.1997 року), а саме на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 61.9, житлова площа (кв.м): 36.6, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637368851101, що належить на праві спільної часткової власності Відповідачу ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю ЮГ-ПЛАСТ (65005, м. Одеса, вул. Середня, буд. 83, код ЄДРПОУ 32431058)

Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала набрала законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення.

Суддя Шаратов Юрій Анатолійович