Ухвала від 28.04.2025 по справі 924/646/24

УХВАЛА

28 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/646/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 у справі

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль

до Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Ліга Буд Центр''

про стягнення 281 485,97 грн,

ВСТАНОВИВ:

11.04.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в електронному суді подано касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 у справі № 924/646/24.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 924/646/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а)касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом поданого у 2024 році позову у цій справі є стягнення 281485,97 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 302 800,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 924/646/24 є малозначною, а оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.

Разом із цим у тексті касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль зазначено, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 853 Цивільного кодексу України у випадку виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи, одночасно акцентуючи увагу на тому, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам та доказам, поданим на підтвердження того, що роботи зі сторони відповідача виконані не були, не встановили та в рішеннях не зазначили, чи заперечується відповідні доводи зі сторони ТОВ «ЛБЦ», а також з огляду на положення статті 99 ГПК України, суди, за обставин, що склалися, не вирішили питання про наявність підстав для призначення експертизи у справі

Крім цього, скаржник вказує на виняткове значення цієї справи для нього та значний суспільний інтерес з огляду на те, що розгляд судових справ пов`язаних із невиконанням умов договору підряду, укладеного з метою забезпечення військовослужбовців належними умовами під час виконання своїх завдань, містить значний суспільний інтерес у період воєнного стану. У таких умовах кошти, які виділяються на виконання визначених функцій, є надзвичайно обмеженими і кожен витрачений ресурс має величезне значення для підтримки обороноздатності країни.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі, а наявність зазначених заявником рішень першої та апеляційної інстанцій у справах за участі тих же сторін свідчить лише про наявність різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями щодо застосування норм законодавства, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що cкарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для правозастосовчої практики, та має виняткове значення для скаржника та суспільний інтерес без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виняткове значення для скаржника та становить значний суспільний інтерес заявником також не наведено.

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, чим покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Додатково слід звернути увагу скаржників на те, що незгода із судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при його ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль немає.

Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 у справі № 924/646/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ