Рішення від 17.04.2025 по справі 640/10217/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 рокуСправа №640/10217/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 18.07.2016 р. по 23.03.2021 р.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 18.07.2016 р. по 23.03.2021 р. у сумі 452 355,21 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2021 року у справі №640/24430/20 було зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні за період з 14.03.2016 року по 18.07.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, яка через протиправну бездіяльність відповідача фактично була виплачена лише 23.03.2021 року. Оскільки його звільнено з військової служби 18.07.2016 року, а остаточний розрахунок при звільненні за рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва проведено 23.03.2021 року наявна протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 18.07.2016 р. по 23.03.2021 р. Позивач вказує, що така затримка порушує його права та гарантії соціального захисту, а тому він був змушений звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24.05.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову повністю.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Законом України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 р. №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/10217/21.

06.02.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/10217/21.

06.02.2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №640/10217/21 була передана судді Кучмі К.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 року прийнято справу до провадження, розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду 25.02.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2021 р. у справі № 640/24430/20 ВЧ НОМЕР_1 виконано у повному обсязі. Позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за період з 14.03.2016 р. по 18.07.2016 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби у сумі 2 170,71 грн., що підтверджує він сам. Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. При цьому ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Отже, ст.ст.116, 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюються на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, відсутні підстави для ствердження, що ці положення передбачають право отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 «По стройовій частині» від 18.07.2016 р. №142 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 , ВЧ НОМЕР_1 фельдшера медичного пункту батальйону оперативного призначення (резервного батальйону) (ВОС 879962П), відповідно до Указу Президента України від 24.06.2016 р. №271/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15" та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 - 18.07.2016 р.

Судом також встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2021 року по справі №640/24430/20 було задоволено позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

-визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 14.03.2016 року по 18.07.2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

-зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14.03.2016 року по 18.07.2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На підставі вказаного рішення позивачу 23.03.2021 року було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14.03.2016 року по 18.07.2016 рік у розмірі 2 170,71 грн., що підтверджується платіжною інструкцією.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до Закону № 2232-XII Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).

Пунктом 242 вказаного Положення передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 3 статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Втім, ні Законом № 2232-ХІІ, ні Положенням не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

В свою чергу, слід звернути увагу на те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

В той час, питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, згідно із статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч.1 ст.116 КЗпП України).

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивача з 18.07.2016 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 НГУ з подальшим зарахуванням на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, останньому виплачена не була.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що вищевказана компенсація була виплачена відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2021 року у справі №640/24430/20 23.03.2021 року.

Суд вважає безпідставним зазначення позивачем початковою датою для нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 18.07.2016 року, оскільки останній звільнений з виключенням із списків особового складу 18.07.2016 року, а тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків особового складу, тобто 19.07.2016 року.

Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 23.03.2021 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 22.03.2021 року - день, що передує дню проведення з ним повного розрахунку, коли позивачу було виплачено і компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

З огляду на встановлені обставини, період часу з 19.07.2016 року по 22.03.2021 року є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні, а тому, на думку суду, вимоги останнього про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими. А відповідно, бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 04.04.2018 року у справі №805/5111/15-а, від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.01.2019 року у справі №826/5469/15, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Так зокрема, за висновками Верховного Суду у постанові від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.04.2018 року у справі №805/5111/15-а, непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому мають вирішуватись відповідно до КЗпП України.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 18.07.2016 р. по 23.03.2021 р. у сумі 452 355,21 грн., суд зазначає наступне.

З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.12.2020 року у справі №825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц вбачається таке.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України, стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19.

В той же час, для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судом необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі справа № 640/17872/19.

Обчислення середньої заробітної плати, визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до абз.3 п.2 даного Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Суд зазначає, що при прийнятті рішення на суд покладено обов`язок щодо розрахунку конкретної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Так, згідно із довідкою про заробітну плату №71 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 529,37 грн. (сума визначена шляхом ділення заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи 25 409,77 грн. на 48 день).

Середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 529,37 грн. (середньоденний заробіток) х на 1708 днів (час затримки розрахунку з 19.07.2016 року по 22.03.2021 року) дорівнює 904 164,31 грн.

Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні з виплаченою позивачу сумою компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (2 170,71 грн.), сума середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 2 170,71 грн. (сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) / 904 164,31 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 19.07.2016 року по 22.03.2021 року (1708 дні)) х 100 = 0,24%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,24% становить: 529,37 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,24% = 127,04 грн.

127,04 грн. х 1708 дні (днів затримки розрахунку) = 216 999,35 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 216 999,35 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім розміром грошового забезпечення.

Враховуючи очевидну неспівмірність розрахованих сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме 216 999,35 грн.

Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.

Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку, слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2016 р. по 22.03.2021 р. та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, які були нараховані та виплачені відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2021 р. у справі № 640/24430/20, за період з 19.07.2016 р. по 22.03.2021 р., в сумі 216 999,35 грн.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає за можливе дану позовну заяву задовольнити частково з викладених вище підстав.

Судовий збір по даній справі не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2016 р. по 22.03.2021 р.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, які були нараховані та виплачені відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2021 р. у справі № 640/24430/20, за період з 19.07.2016 р. по 22.03.2021 р. в сумі 216 999,35 грн.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.295 КАС України

Суддя К.С. Кучма