Ухвала від 24.04.2025 по справі 320/7278/22

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

24 квітня 2025 року Справа №320/7278/22

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія України» до Київської обласної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова енергія України» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської обласної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року адміністративну справу № 320/7278/22 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року залишено без руху позовну заяву з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року відкрито провадження у адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року суд прийняв до провадження адміністративну справу №320/7278/22, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що Київською обласною військовою адміністрацією було видано наказ №2/1-в, яким здійснено вилучення ряду автомобілів, які знаходились у власності позивача, проте перебували на території ТОВ «Ніколь Моторс» на відповідальному зберіганні. Зазначив, що відповідач позбавив його права власності поза межами повноважень без права на отримання компенсації. Крім того, спірний акт складено з численними порушеннями, що є підставою для його скасування, а порушені права підлягають поновленню шляхом повернення вилучених автомобілів позивачу.

Крім того, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що наказом Головнокомандувача від 13.03.2022 №84 було визначено, що м.Київ та Київська область є районами ведення бойових дій. Начальник Київської обласної військової адміністрації наділений повноваженнями щодо примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану. Зазначив, що повернення колишньому власнику або уповноваженій ним особі майна, яке було примусово відчужене та зберіглося, може відбуватись на підставі рішення суду, яке набрало законної сили лише після скасування правового режиму воєнного стану.

Розглянувши питання про закриття провадження суд зазначає наступне.

Статтями124,125 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною 1статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першоюстатті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 4 КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. п. 1 та 8 ч. 1ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

В свою чергу, хоча участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового, однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з п. 10 ч. 2ст. 16 Цивільного кодексу України(далі -ЦК) може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У постановах від 06.11.2019 №756/4477/18 та від 23.10.2019 у справі №352/536/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2023 року у справі № 904/868/22.

Суд зазначає, що спір у розглядуваній справі виник через наявність перепон у позивача щодо реалізації права власності на рухоме майно.

Відповідно до вимог ст.ст.316,317,319 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі, інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майноv на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.2ст.353 ЦК Українив умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, до яких, зокрема, відноситься примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка.

Згідно зіст. 1 Закону України від 17.05.2012 №4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»(даліЗакон №4765-VI) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;

2) вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до положеньстатті 6 Закону №4765-VIз ініціативою про безоплатну передачу комунального майна у державну власність до відповідної місцевої ради звертаються: 1) для задоволення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану - військове командування; 2) для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, - військове командування, орган, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану.

Передача комунального майна у державну власність здійснюється за рішенням: 1) сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об`єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад; 2) районних, обласних рад - щодо об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Передача комунального майна у державну власність у разі прийняття про це відповідного рішення оформляється актом приймання-передачі, який підписується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради та уповноваженою особою військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, та скріплюється печатками місцевої ради і військового командування чи органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану відповідно до закону. Акт приймання-передачі підписується зазначеними особами у порядку, встановленому законом.

Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Спірною обставиною у даній справі є наказ від 12.03.2022 року №2/1-6 «Про примусове відчуження (вилучення) майна в умовах правового режиму воєнного стану», на підставі якого вилучено ряд автомобілів, які належали позивачу на праві власності. Підставами для цих вимог позивача стали аргументи про незаконність зазначеного акту через заперечення позивачем повноважень відповідача видавати Наказ та вчиняти ці дії в умовах правового режиму воєнного стану, а також допущення порушень при його складенні.

Отже, метою позовних вимог та звернення позивача за захистом порушеного відповідачем, на думку позивача в умовах правового режиму воєнного стану, права у спірних правовідносинах є захист та відновлення права власності позивача на примусово відчужені/вилучені у нього Автомобілі.

Суд зазначає, що якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов`язків, то такі відносини мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів. Тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 10статті 16 ЦК України.

Зважаючи на викладене та керуючись положеннями статей316,317,319,346,353 ЦК України, згідно з якими законодавець визначає зміст права власності, підстави та умови втручання в це право та його обмеження, зокрема, з боку держави в умовах воєнного стану, суд доходить висновку, що спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - юридичною особою, у якому дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи, не є публічно-правовим. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

Приватноправовий (цивільно-правовий) характер спірних відносин виключає компетенцію адміністративного суду щодо розгляду даного спору за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 6, п. 13ст. 20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 6ст. 20 ГПК України; справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (п. 13ст. 20 ГПК України).

Предметом спору у поданій суду заяві є визнання протиправним та скасування Акт прийманняпередавання транспортного засобу для потреб Збройних Сил України, тобто, примусове відчуження майна, відтак, цей спір не підпадає під виключення, передбаченест. 20 ГПК України(спори щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності).

Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок прийняття рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, а тому у позивача виникла необхідність захисту своїх цивільних прав, у зв`язку з чим він звернувся до суду із позовом у даній справі. Зважаючи на те, що у даній справі спір фактично пов`язаний з реалізацією цивільних прав позивача, компетентним судом для вирішення спору є суд господарської юрисдикції.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах у постанові від 14 лютого 2023 року у справі № 904/868/22.

Слід зазначити, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 не знайшов підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справи щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 14.02.2023 у справі №904/868/22 щодо застосування, зокрема, положень пункту 6 частини першої статті 20 ГПКУкраїни, із висновком про віднесення до юрисдикції господарських судів спору щодо реквізиції майна в умовах воєнного стану - про право на майно, вилучене/відчужене в умовах правового режиму воєнного стану.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, яка встановленастаттею 19 КАС України, і, відповідно, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно пункту 1 частини 1статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №320/7278/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія України» до Київської обласної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.

Роз`яснити позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала відповідно до вимог частини першої статті 256 КАС України набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другоюстатті 299 цього Кодексу.

Суддя О.В. Троянова