Рішення

від 25.04.2025 по справі 320/27859/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2025 року № 320/27859/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство культури та інформаційної політики України, про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» із позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва» від 27.04.2021 №29.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); вирішено залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України.

Свої вимоги позивач мотивує відсутністю правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення та порушенням порядку його прийняття.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Свої пояснення щодо заявлених позовних вимог надано третьою особою.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «АМЕЛІН-30» є власником будівлі за адресою вул. Іллєнка, 30 в м. Києві, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Право приватної власності на вказану будівлю товариство набуло на підставі договору купівлі-продажу № 2767 від 16.11.2018.

Рішенням Київської міської ради від 22.04.2021 № 917/958 ТОВ «Амелін-30» було надано в оренду земельну ділянку за адресою вул. Іллєнка, 30 в м. Києві для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціональної адміністративної будівлі, для благоустрою території та паркінгу.

12.07.2021 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Амелін- 30» (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки та було прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за адресою вул. Іллєнка, 30 у місті Києві за ТОВ «Амелін-30».

Водночас, наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва» від 27.04.2021 №29 будівлю за адресою вул. Іллєнка, 30 в м. Києві було включено до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва як «Особняк Пилипа Баккалинського» та надано охоронний статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Так, у Додатку до такого наказу зазначено про віднесення вказаного особняка до об`єктів архітектури та збереження автентичності та архітектурної цінності цього об`єкта.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III).

Відповідно до частини 1 статті 3 цього Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За змістом частини 1 статті 14 Закону №1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки.

При цьому об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (частина 2 статті 14 Закону №1805-III).

Наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини (далі Порядок № 158)), відповідно до пунктів 1, 4 розділу II якого взяття на облік об`єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об`єкта, шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини; рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу та має містити таку інформацію про об`єкт: найменування; власник або уповноважений ним орган (у разі наявності); місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено, збережено частково); цінність об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 № 381 затверджено Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до пункту 5.26 якого цей Департамент приймає рішення (видає накази) про затвердження переліку об`єктів культурної спадщини, розташованих на території міста Києва, та про занесення об`єктів культурної спадщини до цього переліку в установленому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що, відповідач, як структурний підрозділ, створений з метою реалізації функцій Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері охорони культурної спадщини, наділений повноваженням щодо прийняття рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини.

Ураховуючи наведене, суд не може погодитися з доводами позивача про відсутність у Департаменту повноважень щодо прийняття оскаржуваного наказу.

За приписами абзаців 3 та 4 частини першої статті 1 Закону № 1805-III об`єктом культурної спадщини є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 1805-III за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на:

історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

об`єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

За правилами статті 2 Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини поділяються за типами, зокрема на: споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб (частини 1);

та видами, зокрема на об`єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів (частина 2).

Згідно із частиною 1 статті 13 Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (частина 1 статті 14 Закону № 1805-III).

Частиною другою статті 14 Закону № 1805-III передбачено, що об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Отже, взяття на облік об`єкта культурної спадщини шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини - це перший етап у процедурі державної реєстрації об`єктів культурної спадщини.

Розділ II Порядку № 158 регламентує механізм взяття на облік об`єкта культурної спадщини, згідно із пунктом 1 якого взяття на облік об`єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об`єкта, шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини (далі - Перелік).

Якщо об`єкт розміщений на території двох або більше адміністративно-територіальних одиниць, взяття на облік забезпечується спільним рішенням відповідних уповноважених органів.

Уповноважений орган розглядає питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку за власною ініціативою або за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань (пункт 2 Порядку № 158).

Згідно із пунктом 3 Порядку № 158 питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі:

фотофіксації об`єкта: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників);

історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.

Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 158 історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю "музеєзнавство, пам`яткознавство" або таких наук:

мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва;

архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;

історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.

Верховний Суд розглядав справу №460/1864/20, спірні правовідносини у якій є подібними з цією справою та у постанові від 02.05.2023 сформував правовий висновок, відповідно до якого «…питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об`єкта; історичної довідки або витягу із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.

При цьому, обов`язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю "музеєзнавство, пам`яткознавство" або архітектури - для об`єктів архітектури та загальні вимоги щодо її змісту стосовно інформації, яка має міститись у ній в залежності від класифікації об`єктів культурної спадщини.»

Відповідно до пункту 6 розділу II Порядку №158 в занесенні об`єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з врахуванням зауважень уповноваженого органу.

У справі №460/1864/20 Верховний Суд також виклав правовий висновок про те, що оцінка історичним та архітектурним цінностям об`єкта має надаватись на стадії вирішення питання занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру. Оцінюючи правомірність рішення про включення об`єкта до Переліку, суд має перевірити чи вчинені такі дії уповноваженим органом, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто виключно щодо дотримання уповноваженим органом процедури занесення об`єкту до Переліку.

Отже, при наданні оцінки рішенню уповноваженого органу про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку, перевірці підлягають:

1) повнота та відповідність документів, передбачених пунктом 3 цього розділу;

2) наявність в історичній довідці інформації про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, даних історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань;

3) підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за відповідною спеціальністю в залежності від класифікації об`єктів культурної спадщини.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що історичною довідкою підтверджено обставини того, що ОСОБА_1 (підполковник у відставці, учасник російсько-турецької війни 1877-1878) впродовж 1900-1901 років звів на своїй садибі одноповерховий будинок. На плані, складеному 20.09.1901 вже позначено будинок, а також сад, що займав половину ділянки і будівлю служб. З 1902 року садиба фіксується у щорічних адресних довідниках. Після націоналізації особняка наприкінці 1910 на початку 1920 років у ньому містились різні установи. Рідкісний зразок одноповерхового особняку середнього класу, якими були забудовані околиці Києва. Наразі збережено одиниці таких будинків. Будинок зберіг оригінальне архітектурне оздоблення фасаду, не зазнав змін об`ємна - просторової структури. Приналежність підполковнику свідчить про історію заселення місцевості та її професійно - становий характер населення, зумовлений наявність казарм та інших військових об`єктів. Відтак є культурною спадщиною регіональної етнічної групи.

Будинок зберіг свою автентичність, зокрема збережено форму, історичні нашарування та матеріальну-технічну структуру (автентичну загальну об`ємно- просторову композицію в історичних параметрах та габаритах, зовнішні та внутрішні несучі стіни, декоративне оздоблення та архітектурне вирішення фасадів, загальну конфігурацію плану). Будинок становить архітектурну цінність як невід`ємний елемент історичної забудови вулиці Іллєнка. Є прикладом одноповерхового особняка дореволюційного періоду побудови у стилі історизм із рисами неокласицизму.

Будинок пов`язаний з історичними подіями, життям і діяльністю людей, які зробили значний внесок у розвиток певного регіону. Зокрема будинок пов`язаний із ОСОБА_2 , уродженцем Київщини, підполковником у відставці, учасником російсько- турецької війни 1877-1878 років, могила ОСОБА_3 нині визнана пам`яткою історії місцевого значення та занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України №281/80; Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.05.1997 №591. Відтак об`єкт відповідає критерію, що передбачений у п.4 «Порядку визначення категорій пам`яток», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 452.

Станом на 2021 рік у будівлі збережено:

Висотність, об`ємно-просторові характеристики;

Тип мурування;

Архітектурне рішення та декоративне оформлення фасадів (цегляний декор, а саме: портал, фланкований без ордерними пілястрами і підкреслений архівольтом; пілястри на фалангах фасаду; вікна обрамлені класицистичними лиштвами з високими прямими сандриками; фриз з кронштейнами та карниз; підвіконний гурт, фільонки; люкарна з трикутним фронтончиком та невеликим парапетом обабіч; також зберігся автентичний дерев`яний мезонін (з боку двору);

Загальну конфігурацію плану, зовнішні та внутрішні несучі стіни;

Конфігурацію даху.

Предмет охорони будинку: композиційна роль будинку в наявному історико-архітектурному середовищі вулиці, об`ємно просторова композиція в історичних параметрах та габаритах, композиційне, архітектурно пластичне, стилістичне та декоративне вирішення фасадів, зовнішні та внутрішні несучі стіни.

Історичну довідку щодо спірного будинку в обґрунтування його історико-архітектурної цінності складено та підписано з дотриманням вищенаведених законодавством, у тому числі пункту 5 розділ ІІІ Порядку № 158.

Зокрема, як вбачається, вказаний документ складено та підписано кваліфікованим спеціалістом в галузі історії та архітектури - доктором історичних наук, провідним науковим співробітником УДІКС ОСОБА_4 . Викладена інформація отримана зазначеним спеціалістом під час опрацювання відповідних матеріалів, у тому числі літературних джерел.

Таким чином, вимоги III Порядку №158 щодо складання історичної довідки дотримано в повному обсязі.

Як було зазначено вище, у відповідності до пункту 6 Порядку визначення категорій пам`яток, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 452 (далі-Порядок № 452) відповідність об`єктів культурної спадщини ознакам, передбаченим пунктами 3 і 4 цього Порядку, встановлюється під час їх внесення до Реєстру в установленому законодавством порядку.

Отже, суд зазначає про відсутність у нього спеціальних знань, а, відтак, і повноважень для встановлення факту відповідності чи невідповідності будинку критеріям, визначеним у Порядку № 452.

Крім того, відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку № 452, а отже і оцінка історичним та архітектурним цінностям об`єкта має надаватись на стадії вирішення питання занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об`єкту культурної спадини до Переліку. Вказане підтверджується судовою практикою Верховного Суду (постанова від 08.05.2023 по справі № 640/28045/20).

За цих же підстав, у межах розгляду цієї справи, є необґрунтованими і заперечення позивача факту належності будинку до об`єктів культурної спадщини, за встановленими законодавством критеріями.

У контексті доводів позивача суд окремо зазначає, що наказ Міністерства культури України від 23.01.2012 № 51, за яким будинок не був занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, не містить уточнення, яким саме критеріям не відповідає будинок по АДРЕСА_1 .

Законодавчо не визначено заборони повторно подавати об`єкти до Переліку об`єктів культурної спадщини та Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Зважаючи на викладене, повторне включення будинку до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини м. Києва було здійснено відповідно до вимог Порядку № 158, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «АМЕЛІН-30» (03035, місто Київ, вулиця Кудряшова, будинок 16, квартира 232; код ЄДРПОУ 42297628) до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04070, місто Київ, вулиця Спаська, будинок 12; код ЄДРПОУ 42475311), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство культури та інформаційної політики України (01601, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 19; код ЄДРПОУ 43220275), про визнання протиправним та скасування наказу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.