Ухвала від 10.04.2025 по справі 522/17059/22

Номер провадження: 11-кп/813/1539/25

Справа № 522/17059/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12018161500002895 від 15.10.2018 року щодо:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Одесі, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,

установив

Зміст оскаржуваного судового рішення

На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12018161500002895 від 15.10.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.

Ухвалою суду від 19.03.2025 року, в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, до 18.05.2025 року, без визначення застави.

Зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржена.

До початку апеляційного розгляду, захисник ОСОБА_6 подав доповнення до апеляційної скарги, в яких посилається на незаконність та необґрунтованість оскарженої ухвали, тривалий розгляд кримінального провадження місцевим судом та не доведеність ризиків у кримінальному провадженні.

Позиції учасників судового провадження

Згідно із ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Судовий розгляд проведено за відсутності захисника та прокурора, які будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду, в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення не подавали.

За таких обставин, відповідно до положень ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Мотиви апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту оскарженої ухвали вбачається, що вона відповідає приписам вказаної норми кримінального процесуального закону, оскільки в ній наведені положення кримінального процесуального закону, якими керувався суд при постановленні ухвали, а також мотиви прийнятого рішення і його обґрунтування.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити,скасувати,обратиабопродовжити запобіжнийзахідщодообвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цьогоКодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.

З матеріалівсудової справивбачається,що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, суспільну небезпечність, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, а також здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість дійти висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, місцевий суд одночасно із продовженням строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави, з чим погоджується апеляційний суд.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.

На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку колегії суддів, дають достатніпідстави припускати, що ОСОБА_7 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_7 на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілої та свідків, які ще не допитані, або в додатковому допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілу та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199 КПК України, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.

Що стосується доводів захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, перебуває у цивільному шлюбі, то вказані обставини не є безумовною підставою для застосування менш суворого запобіжного заходу з огляду на зазначені вище обставини.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою за станом здоров`я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.

Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив

Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , в кримінальному провадженні №12018161500002895 від 15.10.2018 року залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4