Рішення від 14.04.2025 по справі 308/16372/24

Справа № 308/16372/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Придачука О.А.

за учасию секретаря судового засідання Бомбушкаяр В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Петрецький Сергій Іванович, до Сюртівської сільської ради Ужгородського району, Ужгородської районної державної адміністрації, про визнання права на земельну частку (пай)

ВСТАНОВИВ:

03.10.2024 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, Ужгородської районної державної адміністрації, в якому просили суд визнати за ними в порядку спадкування за померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право на земельну частку (пай), розміром 3,9 умовних кадастрових гектарів за межами населених пунктів Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, підтверджене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року, оригінал якого втрачено.

Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_3 , який приходиться батьком чоловіка та дідом позивачів, 15 липня 1996 року в результаті розпаювання земель, що перебували в віданні КСП «Золотий колос» с. Паладь-Комарівці, було видано Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року відповідно до розпорядження голови Ужгородської райдержадміністрації №473 від 9.07.1996 року, яким підтверджено право на земельну частку (пай) в розмірі 3,9 в умовних кадастрових гектарах. На вказану земельну ділянку за життя ОСОБА_3 право власності оформлено не було, хоча така обробляється та використовується за призначенням. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і з його смертю відкрилась спадщина, в т.ч. щодо майнового права на вказаний пай. Спадщину прийняв та не оформив син покійного ОСОБА_4 (чоловік та батько позивачів), який також помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є спадкоємцями, які прийняли спадщину. Однак оформити Свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) не має можливості через втрату оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року, про що зроблено відповідне оголошення в газеті. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є спадкоємцями покійних, які прийняли спадщину, що підтверджується Довідкою, виданою приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Лізанець Є.І. від 15.08.2024 року №12/02-14.

При оформленні спадкових прав вони виявила втрату сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року, що унеможливлює завершення оформлення права власності на переданий земельний пай в порядку спадкування. Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Лізанець Є.І. повідомила їм про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) без надання нотаріусу оригіналу Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року та роз`яснила право на звернення з вказаного питання до суду. Оскільки вирішити таке питання в позасудовому порядку не можливо, вони вимушені звернутись до суду із цим позовом.

Позивачі в судове засідання не з`явились, але від представника позивачів адвоката Петрецького С.І. надійшла заява, в якій він просить суд розглянути справу у відсутність позивачів та представника позивачів, задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області та Ужгородської районної державної адміністрації в судове засідання повторно не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому 23.01.2025 року до Ужгородського міськрайонного суду надійшла заява за підписом сільського голови Сюртівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, в якій просить розгляд справи проводити за їх відсутності.

Суд, дослідивши надані докази, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, крім цього ст. 16 цього ж кодексу зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і одним із способів такого захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердженняїхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд уважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини,що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 , п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.09.2024 року №29-7-0.31-4305/2-24 встановлено, що відповідно до запису в Книзі №1 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видається Ужгородською райдержадміністрацією КСП «Золотий колос» від 15.07.1996 року за №161 на підставі розпорядження голови Ужгородської райдержадміністрації №473 від 9.07.1996 року за гр. ОСОБА_3 зареєстровано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року розміром 3,9 умовних кадастрових гектарів. Інформація стосовно державного акта на право приватної власності на землю, який міг бути виданий ОСОБА_3 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року відсутня.

Згідно ксерокопії газети «Ужгород» від 14.09.2024 року №37(1266) з приводу втрати сертифікату ЗК № 014046 було розміщено оголошення.

Відповідно до заяви від 16.09.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через уповноваженого представника звернулись до Ужгородської районної державної адміністрації з заявою про видачу дублікату сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року.

Згідно листа Ужгородської районної військової адміністрації від 20.09.2024 року №04-12/Т-269 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі дублікату сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року, оскільки на сьогоднішній день земельне законодавство не передбачає виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай), і в районної державної адміністрації бланки таких сертифікатів відсутні.

Із свідоцтва про смерть НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис №11.

Із свідоцтва про смерть НОМЕР_2 видно, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис №11.

Згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №78020352 після смерті ОСОБА_4 зареєстровано спадкову справу №72848761.

Згідно довідки виданої приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Лізанець Є.І. від 15.08.2024 року №12/02-14 спадкоємцем померлого ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є його син ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а спадкоємцями ОСОБА_4 , який прийняв та не оформив спадщину є його дружина ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 .

Згідно з відповідю приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу Лізанець Є.І. №13/02-14 від 15.08.2024 року видача Свідоцтва про право на спадщину є неможливою, оскільки відсутні будь-які правовстановлюючі документи на майно та документи, що підтверджують права на майно.

Відповідно до узагальнення судової практики Верховного суду України «Практика розгляду судами земельних спорів» від 01.09.2003, право на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення члена КСП до списків, доданих до держаного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого він є.

До вручення КСП державного акта на право колективної власності за землю, власником землі була держава, а після передачі його КСП ( у колективну власність) земля стала належати на праві спільної часткової власності тим особам, які працювали на ній і були членами цього КСП, та працівниками інших сільськогосподарських утворень.

Кожен з них став власником ще не визначеної за розміром частки землі. Всі працівники колишніх господарств ( колгоспів, радгоспів, інших утворень), у т.ч. й пенсіонери, які залишились членами нових підприємств, та член підприємств, які були живими на дату отримання державного акта про передачу землі у колективну власність КСП, починаючи із зазначеної дати, стали її власниками у рівних частках.

Також, відповідно до п.24 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельку частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельну частку (пай)здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Тобто, сертифікат на право на земельну частку (пай) має не правовстановлююче, а правопосвідчуюче значення, тобто право на земельну частку (пай) виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом або державним актом.

Як убачається з наданих суду доказів, ОСОБА_3 , було видано Сертифікат на право на земельну частку (пай), яким підтверджено право на земельну частку (пай) в розмірі 3,9 в умовних кадастрових гектарах ЗК №014046 від 15.07.1996 року. ОСОБА_3 не реалізував своє право на пай та за вказаним сертифікатом, на 3,9 умовних кадастрових гектара право власності оформлено не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, однак за життя у ОСОБА_3 було наявне право на земельну частку (пай) в розмірі 3,9 в умовних кадастрових гектарах, яке входить до складу спадщини, що відкрилась після його смерті, яку прийняв син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і за життя також не реалізував своє право на пай та за вказаним сертифікатом, на 3,9 умовних кадастрових гектара право власності оформлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часомвідкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.3ст.46ЦК України).

Згідно положень ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1225Цивільного Кодексу Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Після смерті чоловіка та батька ОСОБА_4 , який прийняв та не оформив спадщину за своїм покійним батьком ОСОБА_3 , позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , прийняли спадщину належним чином, але не можуть оформити свої спадкові права у нотаріуса, оскільки не змогли подати нотаріусу правовстановлюючі документи на це майно (немає можливості отримати дублікат сертифікату на земельну частку (пай).

Згідно п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно до ст. 3 ЦК України, із змісту якої випливає неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ч. 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено , що ОСОБА_3 був членом КСП «Золотий колос» с. Паладь-Комарівці, а тому, набув право на земельну частку (пай) розміром 3,9 в умовних кадастрових гектарах з дня видачі державного акта на право колективної власності на землю, відповідно до положень ст.1-3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», при цьому ОСОБА_3 право власності не оформив. Інформації про відмову ОСОБА_3 від права на земельну частку (пай) розміром 3,9 в умовних кадастрових гектарах у суду відсутня.

Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняв та не оформив син покійного ОСОБА_4 (чоловік та батько позивачів), який також помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є спадкоємцями, які прийняли спадщину і успадкували право на земельну частку (пай) в розмірі 3,9 умовних кадастрових гектарів, що лишились після смерті ОСОБА_3 .

Враховуючи, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд уважає, що вимоги позивачів про визнання права на земельну частку (пай) підлягають до задоволення.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 12,15, 16, 319, 1216, 1220, 1268, 1269 ЦК України, ст. ст. 5, 12, 13, 43, 76, 77, 81, 211, 223, 247, 259, 263 - 265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,реєстрація місцяпроживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_3 ,та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,реєстрація місцяпроживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_4 , в порядку спадкування за померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право на земельну частку (пай), розміром 3,9 умовних кадастрових гектарів , підтверджене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЗК №014046 від 15.07.1996 року, оригінал якого втрачено.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук