Рішення

від 25.04.2025 по справі 709/1745/24

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 709/1745/24

Номер провадження2/711/349/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого-судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Бутовської Д.О., за участі представника позивача Клименка В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клименко В`ячеслав Миколайович до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком та встановлення факту, що має юридичне значення третя особа: Служба справах дітей Чорнобаївської селищної ради,-

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клименко В.М. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком та встановлення факту, що має юридичне значення третя особа: Служба справах дітей Чорнобаївської селищної ради.

Позов обґрунтовує тим, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 , яка з березня 2024 проживає спільно з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач не займається вихованням та утримання дочки ОСОБА_3 .

Незважаючи на відносини що склались з дружиною, позивач має на меті зберегти даний шлюб.

Позивач не вчиняє будь-яких дій, які б перешкоджали відповідачу у спілкуванні з дочкою, однак в добровільному порядку визначити місце проживання дитини з позивачем відмовляється.

Крім цього, відповідач в даний час виїхала за кордон.

З березня 2024 року відповідач жодного разу не відвідала дочку ОСОБА_3 , не займалась вихованням, не підтримувала фінансово, спілкується виключно в телефонному режимі.

Саме тому визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 разом з батьком відповідатиме виключно її інтересам.

25.09.2024 року рішенням виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради, затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини, згідно змісту якого, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання спільної з відповідачем дочки ОСОБА_4 разом з батьком.

Визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 разом з батьком у справі та встановлення факту перебування дитини на його особистому вихованні і утриманні необхідно для того, щоб мати можливість одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини ОСОБА_3 , мати право на одержання державної допомоги, для здійснення заходів щодо лікування, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця реєстрації та проживання.

Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Просить суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 ; встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 здійснює самостійне виховання та повне фінансове утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.12.2024 року відкрите загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2025 року закрите підготовче провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх повністю.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Відповідач повторно не з`явилася в судове засідання, хоча про дату. час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Згідно довідки головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27.01.2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 24.09.2024 року об 01:21 год. виїхала за межі території України.

За згодою представника позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.11.2020 року, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

На момент розгляду справи шлюб між сторонами не розірвано, чого не заперечував в судовому засіданні представник позивача.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2024/009554453 від 09.08.2024 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 18.03.1999 року є АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради від 25.08.2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 та має такий склад сім`ї: дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідач не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно частини першої та другої ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Так, 18.09.2024 року ОСОБА_2 надала нотаріальну посвідчену заяву-згоду, якою надала згоду на виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіком ОСОБА_1 , претензій у вихованні не має. Також надала згоду на проживання їхньої малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Цією заявою вона офіційно підтвердила, що її чоловік, ОСОБА_1 , повністю утримує та забезпечує їхню малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надає їй матеріальну та фізичну підтримку, забезпечує освіту та медичний догляд.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Рішенням виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради №155 від 25.09.2024 року «Про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком» визначене місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Затверджено висновок про визначення місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судом встановлено, що, як на час звернення до суду із позовною заявою так і на час судового розгляду справи, за домовленістю батьків між собою дитина проживає з позивачем. Отже, суд приходить до висновку про те що сторони між собою дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, що підтверджується нотаріальною згодою ОСОБА_2 від 18.09.2024 року та рішенням виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради №155 від 25.09.2024 року «Про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком» яким вже визначене місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому суд вважає, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Також, при вирішенні спору, суд враховує правову позицію, викладену ВС в постанові від 15.01.2025 року у справі № 755/15383/23, згідно якої:

«Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Малолітня , проживає разом із батьком, а мати дитини під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24».

За встановлених обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позовної вимоги про визначення місця проживання дитини разом з позивачем.

Щодо позовної вимоги про встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 здійснює самостійне виховання та повне фінансове утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , то вказана вимога не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 141 ч. ч. 1, 2 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 150 ч. ч. 1-3, 5 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Статтею 157 ч. ч. 1, 2 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 ч. 1 СК України).

Статтею 181 ч. ч. 1, 2 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 1.09.2024 р.

Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що ОСОБА_9 є їхнім сусідом. Його дружину вони давно не бачили. ОСОБА_10 постійно гуляє з дитиною та займається її вихованням. Зі слів ОСОБА_11 дружина виїхала за кордон та не надає допомоги на утримання дитини.

Суд вважає за необхідне зазначити що самостійне утримання і виховання дитини у цій ситуації може мати місце, якщо: настала смерть матері дитини; наявний факт позбавлення матері батьківських прав за злісне ухилення від виконання батьківських обов`язків; мати дитини визнана безвісно відсутньою, оголошена померлою; мати дитини перебуває в місцях позбавлення волі; мати дитини оголошена в розшук; наявне заключення лікарсько-консультативної комісії про те, що мати дитини за станом здоров`я не може виконувати батьківські обов`язки; мати визнана недієздатною. У справі такі обставини не встановлені.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 - мати дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває за кордоном, згідно СК України має обов`язок і права щодо утримання і виховання дитини, не визнана недієздатною, не відбуває покарання у виді позбавлення волі, не позбавлена батьківських прав щодо дитини та необмежена у спілкуванні з дитиною. Також судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, позивач не звертався в суд з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання дитини, а тому суд не вбачає підстав для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 3, 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, ст.ст. 141, 150, 155, 161 Сімейного кодексу України, Законом України "Про охорону дитинства", п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273,354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), в інтересах якого діє адвокат Клименко В`ячеслав Миколайович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001342) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визначення місця проживання дитини разом з батьком та встановлення факту, що має юридичне значення третя особа: Служба справах дітей Чорнобаївської селищної ради (код ЄДРПОУ 26424714, вул. Центральна 152, смт. Чорнобай, Золотоніський район, Черкаська область, 19901) - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складене 21.04.2025 року.

Головуючий: Р. В. Демчик