Постанова від 24.04.2025 по справі 916/3206/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3206/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Романенко Д.С.;

Від ОСОБА_1 Голуб А.С.;

Від Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 - не з`явився;

Від Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк - не з`явився;

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168

на додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025

по справі №916/3206/24

за позовом Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк

за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

- ОСОБА_1

- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору недійсним,

(суддя першої інстанції: Рога Н.В., дата та місце прийняття додаткової ухвали: 13.03.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Господарським судом Одеської області розглядалась справа №916/3206/24 за позовом Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 (далі- Позивач) до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (далі - Відповідач) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 01.06.2001 між Відкритим акціонерним товариством Автотранспортне підприємство 15168, правонаступником якого є ПрАТ Автотранспортне підприємство 15168", та Украинским акционерным коммерческим промышленно-инвестиционным банком, правонаступником якого є ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, предметом якого є: 3(три) блочно-цегляні споруди (в яких розташовані гаражі та склади), загальною площею 792,0 кв.м, розташовані на земельній ділянці площею 2374,24 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул.Стовпова, буд.15-Г, що становить 43/1000 частки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області заяву Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 (вх.№5512/25 від 18.02.2025) про залишення без розгляду позовної заяви про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 01.06.2001 задоволено, позовну заяву ПрАТ Автотранспортне підприємство 15168 залишено без розгляду.

24.02.2025 до місцевого господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої інстанції, відповідно до якої ОСОБА_1 просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 43 000 грн.

Додатковою ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/3206/24 задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 24 500 грн; у задоволенні решти заяви відмовлено.

У своїй ухвалі суд зазначив, що у Акті наданих послуг загальної вартості наданої послуги виходячи з розрахунку: кількість послуг помножена на вартість послуги, зазначену у додатковій угоді, не відповідає умовам Додаткової угоди № 1 до Договору №064/2024 від 24.10.2024, відповідно до якої сторони за цим Договором домовилися про фіксовану загальну вартість наданих послуг незалежно від кількості складених документів. Лише за послугу «участь у судових засіданнях» загальна вартість послуги становить 2 000 грн за одне засідання.

Отже, суд погодився із переліком наданих Адвокатським об`єднанням «БОНДАРЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» в особі адвоката Голуб Анастасії Сергіївни послуг, але не погодився із визначенням їх загальної вартості, розмір якої, за розрахунком суду становить 24 500 грн.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 24 500 грн.

Не погоджуючись з такою ухвалою Приватне акціонерне товариство Автотранспортне підприємство 15168 звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просило додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 по справі №916/3206/24 скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у стягненні з Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 суми судових витрат витрат на професійну правничу допомогу, які ОСОБА_1 поніс у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

Апелянт вважає висновок суду першої інстанції помилковим, таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального і процесуального права.

На переконання заявника, оскаржувана ухвала прийнята з порушеннями процесуального строку, встановленого ч. 6 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт переконаний, що висновок суду першої інстанції, що подання ОСОБА_1 заяви про попередній(орієнтовний) розрахунок суми судових витрат не одночасно із першою заявою по суті спору не порушило принцип змагальності та завадило позивачу належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат, очевидно свідчить про подвійні стандарти у правозастосуванні судом першої інстанції процесуального права проявляючи надмірний формалізм по відношенню до Позивача та надаючи перевагу діям ОСОБА_1 .

На думку скаржника, заява ОСОБА_1 з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, які ОСОБА_1 поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи від 10.12.2024 не відповідає приписам процесуального права та містить усі підстави для відмови у їх відшкодуванні.

Апелянт вважає, що ОСОБА_1 відповідно до приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України своєчасно не представив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Крім того, апелянт звертає увагу, що участь ОСОБА_1 так само як і його представника не була обов`язковою, до третьої особи вимоги не пред`являлись. Зміст позовних вимог стосувався вимог щодо недійсності правочину, в якому ОСОБА_1 участі не приймав не був стороною договору.

Як зазначає Позивач, у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №922/676/21 окремо звертається увага, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити не співмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

Апелянт зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які третя особа понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи містить витрати, що будуть пов`язані з розглядом справи, але при цьому зазначення виду витрат без їх розрахунку є порушенням, зокрема, але не виключно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також вважає, що існують очевидні протиріччя між Додатковою угодою №1 від 24.10.2024 та Актом наданих послуг № 2/12 від 19.02.2025 в частині, наприклад, у Акті зазначено підготовка та подання письмових пояснень у справі № 916/3206/24 у сумі 10 000,00 грн, тоді як у Додатковій угоді №1 визначена загальна вартість за таку «послугу» у 5 000,00 грн. Додаткова угода № 1 не містить вартісного значення як за одиничну «послугу», а визначає загальну (межу) такої вартості.

Позивач звертає увагу, що те саме стосується і розрахунку в акті вартості послуги «підготовка та подання заперечень на клопотання/заяви» у сумі 12 000,00 грн. Додаткова угода № 1 визначає загальну вартість послуги за підготовку та подання у разі необхідності інших документів (заперечень на клопотання, заперечень на відповідь на відзив, клопотань, пояснень, заяв) у сумі 2 000,00 грн (але не як за кожен окремий документ, а загалом).

На думку Позивача, Додаткова угода №1 містить вартісні показники за «співпрацю», «правовий супровід», що є відмінним від предмету Договору № 064/2024 «представництво і захист», «юридичні послуги» та не відповідає положенням ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Апелянт також зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач вважає, що третя особа ОСОБА_1 , таких доказів не надав, що є підставою залишення його заяви без розгляду. Заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої інстанції (Документ сформований в системі «Електронний суд» 24.02.2025) подана із порушенням процесуального строк, а отже ухвала суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 на додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 по справі №916/3206/24; призначено розгляд справи №916/3206/24 на 24.04.2025 року о 12-30 год; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3206/24.

03.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3206/24.

09.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому Третя особа не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 по справі №916/3206/24 без змін.

ОСОБА_1 вважає додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 у даній справі законною, обґрунтованою, прийнятою з урахуванням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 безпідставною, необґрунтованою, а отже, такою, що не підлягає задоволенню.

У своєму відзиві Третя особа зазначає, що залишення позову без розгляду не може нівелювати права третьої особи на отримання компенсації понесених нею судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у межах ініційованого Позивачем судового спору.

ОСОБА_1 зауважує на тому, що у поданій заяві від 10.12.2024 Третя особа зауважувала про розмір попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які ОСОБА_1 очікує понести у зв`язку із розглядом справи, які орієнтовно на ту дату становили 30 000 грн.

У своєму відзиві Третя особа не заперечує, що зміна предмету чи підстав позову є правом Позивача, передбаченим нормами процесуального законодавства. Однак, неналежна підготовка позовної заяви та недостатній пошук необхідних доказів Позивачем до звернення до суду вочевидь свідчать про необґрунтованість дій Позивача у даній справі, яка є підставою для відшкодування витрат на правничу допомогу.

10.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання у якому останній просить надає докази направлення ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 15168" на додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025.

24.04.2025 у судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 , який підтримав свої заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої додаткової ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Позивача та Відповідача-1, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Предметом апеляційного перегляду є додаткова ухвала місцевого господарського суду про стягнення витрат на правничу допомогу.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 123 ГПК України).

В силу положень частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

У статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Колегія суддів зазначає, що сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, ст. ст. 129 - 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21).

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених третьою особою витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду в справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Верховний Суд у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначив щодо необхідності встановлення необґрунтованості дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідності понесення витрат відповідачем (у даному випадку, третьою особою) з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше), при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням ч.5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17, від 14.03.2023 у справі №911/1201/22, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даній справі Позивач у позовній заяві або у додатках до неї не заявляв клопотань ані про витребування доказів, ані про призначення у справі судових експертиз, що мало наслідком звернення з такими заявами у подальшому, що призвело до неодноразового відкладення підготовчих засідань. Також, в ході розгляду справи Позивач збирав докази та приєднав їх до матеріалів справи, незважаючи на те, що ці докази були складені набагато раніше, ніж позовна заява, але які з невідомих причин не могли бути надані до суду разом із позовом (причин їх ненадання раніше Позивач у власних клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи не наводив). Крім того, Позивач надав заяву про доповнення підстав позову. Зрештою, Позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про залишення позовної заяви без розгляду та зазначив про намір повторно звернутися до суду з таким же предметом спору.

При цьому колегія суддів враховує, що при зверненні з позовною заявою Позивачем було визначено ОСОБА_1 в якості Відповідача, статус якого в подальшому змінено та залучено за клопотанням Позивача ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 до участі у справі в якості Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача.

Все це мало наслідком для Відповідача та Третьої особи необхідність подання додаткових заяв, клопотань, заперечень тощо, та понесення у зв`язку із цим додаткових витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів відхиляє доводи Апелянта стосовно пропущення Третьою особою процесуального строку на звернення із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи, з огляду на наступне.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Пунктом 3 ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатом розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 10.09.2024 залучено до участі у справі, як Третю особу на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 .

Першою заявою по суті спору, поданою ОСОБА_1 є пояснення Третьої особи (вх.№35347/24 від 27.09.2024).

19.11.2024 ОСОБА_1 подано до суду додаткові пояснення та 21.11.2024 ОСОБА_3 подано до суду заперечення на клопотання Позивача про призначення у справі судової експертизи.

11.12.2024 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, у якій зазначено, що Третя особа очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн (а.с.150, Т.3).

Згідно з ч.2 ст.124 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком сплаченого нею судового збору.

Отже, відмова стороні у відшкодуванні відповідних судових витрат є правом, а не обов`язком суду.

Так, у постанові від 31.07.2024 у справі № 916/2929/22 Верховний Суду зазначив, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Таким чином, Позивач у справі мав довести те, що неподання ОСОБА_1 попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи разом із поясненнями (вх.№35347/24 від 27.09.2024), порушило принцип змагальності та завадило Позивачу належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Як зазначалось раніше, ОСОБА_1 заяву щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат подано до суду 11.12.2024.

12.12.2024 до суду першої інстанції від Позивача надійшли заперечення щодо заяви ОСОБА_1 з попереднім (орієнтовним) розрахунком сум судових витрат.

З огляду на зазначене, у даному випадку подання ОСОБА_1 заяви про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат не одночасно із першою заявою по суті спору не порушило принцип змагальності та не завадило Позивачу належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Отже, колегія суддів відхиляє доводи Апелянта в цій частині, як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищевикладеним.

Крім того, як зазначалось раніше, ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.02.2025 повний текст якої складено 24.02.2025 заяву Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 (вх.№5512/25 від 18.02.2025) про залишення без розгляду позовної заяви про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 01.06.2001 задоволено, позовну заяву ПрАТ Автотранспортне підприємство 15168 залишено без розгляду.

24.02.2025 до місцевого господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої інстанції, відповідно до якої ОСОБА_1 просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 43 000 грн.

В свою чергу, Позивачем у справі 05.03.2025 було надано письмові заперечення на заяву Третьої особи, які, між іншим, було повністю покладено в основу апеляційної скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що всі доводи апеляційної скарги повністю дублюють доводи Позивача, викладені у запереченнях на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, надані в суді першої інстанції.

При цьому, всі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваною додатковою ухвалою, водночас не доводячи її незаконність та необґрунтованість, а тому не можуть бути підставами для її скасування.

Враховуючи вище викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Позивача на користь Третьої особи витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, то необхідно зазначити таке.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

За положеннями п.4 ст.1, ч.ч. 3, 5 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020р. у справі № 910/4201/19).

Як зазначалось раніше, ч. 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 24.10.2024 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «БОНДАРЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» (Адвокатське об`єднання ) укладено Договір про надання правничої допомоги №064/2024, відповідно до п. 1.2 якого Адвокатське об`єднання надає Клієнту наступні юридичні послуги: ознайомлення з матеріалами цивільної справи №521/20813/23 та господарської справи №916/3206/24 у судах та наявними у Клієнта доказами; правовий аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини; направлення адвокатських запитів (у разі необхідності); підготовка правової позиції та визначення подальших дій; підготовка та подання документів по суті справи, процесуальних документів (клопотань, заяв, заперечень на клопотання, заяви), апеляційних та касаційних скарг; участь в судових засіданнях в судах.

На підставі вказаного Договору та ордеру серії ВН №1426761 від 31.10.2024 представництво ОСОБА_1 в Господарському суді Одеської області у справі №916/3206/24 здійснювала адвокат Голуб Анастасія Сергіївна, яка є членом Адвокатського об`єднання «БОНДАРЕНКО ТА ПАРТНЕРИ».

За умовами п.4.3 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024. У разі відсутності заперечень сторін договір вважається продовженим.

Відповідно до п.2.1 Договору про надання правничої допомоги №064/2024 від 24.10.2024 розмір гонорару за цим Договором визначається за домовленістю сторін та встановлюється додатковою угодою до цього договору.

Додатковою угодою № 1 до Договору №064/2024 від 24.10.2024 сторони погодили розрахунок вартості послуг за здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у справі №916/3206/24 у Господарському суді Одеської області у фіксованій ставці, а саме: ознайомлення з матеріалами та правовий аналіз загальна вартість 3 000 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту (у разі необхідності) 1500 грн; підготовка та подання письмових пояснень у справі 5 000 грн; підготовка та подання у разі необхідності інших документів (заперечень на клопотання, заперечень на відповідь на відзив, клопотань, пояснень, заяв) -2 000 грн; участь у судових засіданнях 2 000 грн одне засідання; підготовка та подання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи у суді 2 000 грн.

При цьому, в Акті наданих послуг №2/12 за Договором про надання правничої допомоги № 064/2024, що був складений 19.02.2025, Адвокатським об`єднанням надано Клієнту наступні послуги відповідною вартістю : підготовка та подання адвокатських запитів (2х1500 грн) загальною вартістю 3 000 грн; підготовка та подання письмових пояснень у справі ( 2х 5 000 грн) загальною вартістю 10 000 грн; підготовка та подання заперечень на клопотання / заяви (6 х 2 000 грн) загальна вартість 12 000 грн; участь у судових засіданнях ( 8 х 2 000 грн) загальна вартість 16 000 грн ; підготовка та подання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи у суді 2 000 грн. Загальна вартість наданих послуг 43 000 грн.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд погодився з доводами ПрАТ «АТП 15168» наданими у запереченнях на заяву Третьої особи про стягнення витрат на правничу допомогу про те, що визначення у Акті наданих послуг загальної вартості наданої послуги виходячи з розрахунку: кількість послуг помножена на вартість послуги, зазначену у додатковій угоді, не відповідає умовам додаткової угоди № 1 до договору № 064/2024 від 24.10.2024, відповідно до якої сторони за цим договором домовилися про фіксовану загальну вартість наданих послуг незалежно від кількості складених документів. Лише за послугу «участь у судових засіданнях» загальна вартість послуги становить 2 000 грн за одне засідання.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією, спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. З огляду на це подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнена з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору. Отже, заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (постанова ОП КГС ВС від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 щодо відступу від висновку, викладеного в постанові КГС Верховного Суду від 21.10.2022 у справі №910/13595/20).

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 500 грн.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 27.02.2024 у справі №910/6416/22, від 15.08.2024 у справі №910/18756/23 ; додаткових постановах Великої Палати Верховного суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, Об`єднаної палати КГС Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/2.

Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання щодо оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).(постанови ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23).

У додаткових постановах від 31.07.2024 у справі № 921/403/22, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, постановах від 19.01.2023 у справі № 824/16/22, від 11.04.2024 у справі № 545/1103/20 Верховний Суд зазначив, що за принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При цьому, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507, постанови Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 922/3850/23, від 11.04.2024 у справі №910/11136/23, від 15.02.2024 у справі № 500/3953/21, від 20.06.2024 у справі №760/11612/23.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції прийняв додаткову ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній додатковій ухвалі. Господарський суд першої інстанції під час вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу довомогу вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 слід відмовити, а оскаржувану додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 по справі №916/3206/24 - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 126, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 15168 на додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 по справі №916/3206/24 залишити без задоволення.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 по справі №916/3206/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №916/3206/24 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 29.04.2025 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош