Рішення

від 29.04.2025 по справі 761/46514/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/46514/24

Провадження № 2/761/4198/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Вождаєнко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

В грудні 2024 р. позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, в якому просив визнати дії відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про виключення двокімнатної квартири АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень незаконними, зобов`язати відповідача виключити квартиру АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 09.12.1993 р. позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 на підставі службового ордеру на житлове приміщення, що був виданий його батьку ОСОБА_3 . Вказану квартиру було надано ОСОБА_3 на сім`ю з 4 чоловік: дружину ОСОБА_4 , сина ОСОБА_2 сина ОСОБА_5 .

На теперішній час позивач є єдиною особою, яка зареєстрована у вказаній квартирі, право на приватизацію останнім не було використано.

Квартира за адресою: АДРЕСА_2 віднесена до службових, а тому не підлягає приватизації за Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Позивач зазначає, що виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Службова квартира за адресою: АДРЕСА_2 обліковується за Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Позивач звернувся до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» щодо вчинення дій для виключення квартири з числа службових.

Між тим, громадська комісія з житлових питань при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації, розглядаючи клопотання Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про включення спірної квартири з числі службових, відмовила, оскільки квартира була надана на період роботи двірнику ОСОБА_3 , який не зареєстрований та не проживає у вказаній квартирі, а ОСОБА_2 не мав трудових відносин з підприємством, яке надавало службову квартиру.

Вказане рішення позивач вважає незаконним, оскільки відпала потреба у використанні спірної квартири як службової, про що повідомило Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Вказані дії позбавляють позивача можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири, що стало підставою для звернення до суду.

Третя особа подала пояснення, в яких заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що ОСОБА_2 , у трудових відносинах, ні з комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів», ні з комунальними підприємствами, яких є правонаступником останній не був, службова квартира адресою: АДРЕСА_2 була надала ОСОБА_3 , оскільки він пропрацював у сфері житлово-комунального господарства на посаді двірника більше 10 років. Наявність клопотання від КП «ЦОС Шевченківського району» до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення вказаного житлового приміщення із службового не прирівнюється до імперативної норми. Вказане клопотання про виключення квартири із службової є лише підставою для вивчення поданих заявником документів та прийняття рішення відповідною комісією. Звертає увагу, що право позивача на користування службовим житлом відповідач та інші особи не порушують, позивач зареєстрований та проживає і користується службовою квартирою, як член сім`ї особи, якій службову квартиру було надано. ОСОБА_2 в даному випадку є неналежним суб`єктом звернення з вимогами щодо визнання протиправними дій Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо не задоволення клопотання Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» від01.07.2024 № 32-Л про виключення із числа службових жилого приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

У відзиві на позов представник відповідача заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що службова квартира була надана на період роботи ОСОБА_3 , який є власником особового рахунку, але з 1989 р. не проживає у квартирі та зареєстрований за іншою адресою. Позивач у трудових відносинах з комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів» не перебуває, договір найму на зазначену квартиру не оформлювався. Вважає, що позивач є неналежним суб`єктом звернення з вимогами щодо виключення квартири з числа службових.

Ухвалою судді від 16.12.2024 р. призначено підготовче судове засідання у цивільній справі з повідомленням учасників справи.

Протокольною ухвалою суду від 12.03.2025 р. закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її судовий розгляд по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши пояснення присутніх учасників, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що за рішенням Виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих №73 від 28.01.1980 р. закріплено під службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка надана на період роботи двірнику ЖЕК-608 ОСОБА_3 на сім`ю з 4 чоловік: дружину ОСОБА_4 , сина ОСОБА_2 сина ОСОБА_5 .

Згідно довідки Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.05.2024 р. в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований позивач ОСОБА_2 з 09.12.1993 р.

Як вбачається з довідок Відділу (органу) приватизації державного житлового фонд, ., АТ «Ощадбанк» від 22.05.2024 р ОСОБА_2 не використав право на приватизацію державного житла за адресою: АДРЕСА_2 , у списках на приватизацію за вказаною адресою не значиться.

Службова квартира за адресою: АДРЕСА_2 обліковується за Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

19.06.2024 р. позивач звернувся до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» з заявою про вчинення дій щодо виключення квартири за адресою: АДРЕСА_2 з числа службових.

01.07.2024 р. Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» направило клопотання до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_2 з числа службових, оскільки відпала потреба у такому використанні даного приміщення.

Як вбачається з відповіді Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 22.10.2024 р. службова квартира була надала ОСОБА_3 на період роботи двірника ЖЕК-608 на родину з 4 осіб, з 1989 року ОСОБА_6 зареєстрований за іншою адресою, фактично не проживає у квартирі, в квартирі зареєстрований син ОСОБА_2 , який не має та не мав трудових відносин з підприємством, яке надало службову квартиру. Громадська комісія з житлових питань при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації рекомендувала відмовити у виключені квартири з числа службових.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про виключення двокімнатної квартири АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень є незаконними та просить зобов`язати відповідача виключити квартиру АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень

Правовий статус службового житла визначений Житловим кодексом України, Положенням про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів від 04.02.1988 № 37 «Про службові приміщення».

Згідно із ч. 1 ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно ч.1 ст.122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ст.ст.119,121 ЖК України перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також порядок надання службових жилих приміщень, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

В свою чергу, постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37 затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення.

Вказаною постановою затверджено також Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).

Пунктом 2 вказаного Положення встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Відповідно до п.3 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п.5 Положення).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

У зв`язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення № 37 підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , якому було надано службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на період роботи двірника ЖЕК-608.

Відповідно до п. 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Аналізуючи наведене вище вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.

Між тим, сама лише подача підприємством клопотання про виключення житла зі складу службового не передбачає обов`язку адміністрації приймати позитивне рішення з цього питання. Вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком виконавчого комітету відповідної ради. Прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень.

Сам по собі факт довгострокового проживання позивача не є підставою для виключення спірної квартири з числа службових.

Варто також зазначити, що громадська комісія з житлових питань при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації обгрунтовано рекомендувала відмовити у виключені квартири з числа службових, оскільки позивач ОСОБА_2 , не має та не мав трудових відносин з підприємством, яке надало службову квартиру, що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 31.01.2022 р. у справі № 759/4457/17

Судом також враховано, що на теперішній час відповідач та третя особа не порушували питання про примусове виселення позивача із займаного ним житла, перешкоди у користуванні службовим житлом також не створювались.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Між тим, право позивача на житло не порушено, оскільки його не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться питання і про виселення позивача зі спірної квартири.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що за обставин, що склалися, на теперішній час позивачем належними та допустимим доказами не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення позовних вимог про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, а тому позовну заяву ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії потрібно залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 5, 13, 81, 141, 211, 223, 258-259, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, ст.118-122 ЖК Української РСР, Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, суд, -

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Шевченківська районна в м.Києві державна адміністрація, код ЄДРПОУ 37405111, адреса: м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 24.

Повне рішення виготовлено 30.04.2025

Суддя: Андрій Осаулов