Рішення

від 24.04.2025 по справі 916/5361/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2025Справа № 916/5361/24Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка О.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-ІНВЕСТ"

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

про відшкодування збитків у розмірі 129 575 325,00 грн

представники сторін:

від позивача: Вінічук О.М.

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "АБЗ-ІНВЕСТ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 129 575 325,00 грн, з яких матеріальна шкода у розмірі 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США та упущена вигода в розмірі 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії відповідача на території України, невідомі особи у військовому камуфляжному одязі із використанням зброї протиправно заволоділи майном позивача, у зв`язку з чим позивачу було завдано збитків в розмірі 129 575 325,00 грн, що еквівалентно 3199382,89 дол США.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-ІНВЕСТ" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 129 575 325,00 грн передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 справа №916/5361/24 передана на розгляд судді Турчину С.О.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.01.2025 позовну заяву залишив без руху.

03.02.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/5361/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 27.02.2025, зобов`язав позивача здійснити переклад даної ухвали та позовної заяви на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru, докази чого надати суду.

У підготовчому засіданні 27.02.2025 представник позивача подав клопотання про долучення доказів та суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про долучення до матеріалів справи клопотання позивача про долучення доказів з додатками.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.02.2025 постановив відкласти підготовче засідання у справі на 20.03.2025, зобов`язати позивача надати суду переклад ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності у строк - протягом 5 днів з моменту отримання даної ухвали суду, направити переклад даної ухвали на російській мові з нотаріальним засвідченням його вірності в Посольство Російської Федерації в Польщі (Belwederska 49, 00-594 Warszawa, Польща).

10.03.2025 через систему через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду.

17.03.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, наданих на виконання вимог ухвали суду від 27.02.2025.

В підготовче засідання 20.03.2025 з`явився представник позивача.

Враховуючи, що позивач надав документи (нотаріально засвідчений переклад ухвали суду від 27.02.25) на вимогу ухвали суду від 27.02.2025 лише 17.03.2025, суд був позбавлений можливості завчасно направити переклад ухвали суду від 27.02.2025 на російській мові з нотаріальним засвідченням його вірності в Посольство Російської Федерації в Польщі. 20.03.2025

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.03.2025 продовжи строк розгляду справи в підготовчому провадженні на 30 днів, відклав підготовче засідання у справі на 10.04.2025, зобов`язав позивача надати суду переклад ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності у строк - протягом 5 днів з моменту отримання даної ухвали суду та постановив направити переклад даної ухвали на російській мові з нотаріальним засвідченням його вірності в Посольство Російської Федерації в Польщі (Belwederska 49, 00-594 Warszawa, Польща).

26.03.2025 від позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду.

У підготовчому засіданні 10.04.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.04.2025.

У судовому засіданні 24.04.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.2025 не з`явився.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд зазначає таке.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території РФ регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу РФ.

12.01.2023 прийнято Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності".

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.

Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Частиною 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З метою дотримання основних засад господарського судочинства, суд у цій справі вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, шляхом: публікації оголошення про дату, час і місце проведення засідань на офіційній веб-сторінці Господарського суду міста Києва; направлення примірника ухвали суду, позовної заяви та їх перекладу на російську мову на наявну в мережі Інтернет електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації та на поштову адресу посольства Російської Федерації в Польщі.

Поштове відправлення № RM060558105UA повернуто на адресу суду у зв`язку з відмовою від його отримання.

Отже, відповідач був повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву, суд доходить висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Приймаючи до уваги, що відповідач був повідомлений про розгляд справи, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

У судовому засіданні 24.04.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому на праві власності належали: асфальтобетонний завод MARINI ТОР TOWER 3000, асфальтозмішувальна установка ДС-16837, ґрунтозмішувальна установка ДС50Б.

Однак, у березні - квітні 2022 року, під час дії воєнного стану, невідомі особи у військовому камуфляжному одязі із використання автоматичної зброї проникли на територію позивача та незаконно заволоділи асфальтобетонним заводом MARINI TOP TOWER 3000, що розташовувався у Херсонська обл., Генічеський р-н.

Також у лютому 2022 невідомі особи у військовій формі захопили виробничий майданчик, що знаходився за адресою м. Нова Каховка, вул. Індустріальна 39, в тому числі на якому знаходилась належна позивачу асфальтобетонна установка ДС-16837.

Крім того, у лютому 2022 року під час дії воєнного стану невідомі особи у військовій формі захопили виробничий майданчик, що знаходився за адресою по автомобільній дорозі Р-47 Херсон-Генічеськ через м. Нова Каховка, в тому числі на якому знаходилась ґрунтозмішувальна установка ДС50Б, належна позивачу.

Позивач зазначає, вся територія Генічеського району Херсонської області, також територія Новокаховської міської територіальної громади Херсонської області окупована російською федерацією, захоплене майно позивачу не повернуто та позивач позбавлений доступу до свого майна та можливості його використання, що свідчить про порушення права власності.

З урахуванням викладеного, позивач зазначає, що через протиправну поведінку відповідача зазнав збитків у розмірі 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США, розмір яких підтверджується звітом з оцінки рухомого майна.

Крім того, внаслідок втрати майна позивачем недоотримано прибуток від своєї господарської діяльності, у зв`язку з чим упущена вигода позивача становить 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США, що підтверджується звітом про оцінку розміру упущеної вигоди (нетриманого прибутку).

Позиція відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

29.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБЗ-ІНВЕСТ", як лізингоодержувачем та Акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК", як лізингодавцем, укладено договір фінансового лізингу № КІЕ-ФЛ-14620, відповідно до умов якого предметом лізингу був асфальтобетонний завод MARINI ТОР TOWER, вартість предмета лізингу 50 261 430,00 грн.

У специфікації до договору фінансового лізингу № КІЕ-ФЛ-14620 від 29.07.2021 року визначено:

- найменування, марка предмет лізингу - Асфальтобетонний завод MARINI ТОР TOWER 3000, серійний/заводський номер М-Р21018, інвентарний номер 28-104053;

- рік випуску - 2021;

- кількість - 1 (один);

- загальна вартість 50 261 430,00 грн разом з ПДВ.

30.07.2021 між позивачем, як лізингоодержувачем та Акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК", як лізингодавцем підписаний Акт № 1 приймання-передачі предметів лізингу в лізинг, лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв асфальтобетонний завод MARINI ТОР TOWER 3000, місце дислокації якого: Україна, Херсонська обл, Іванівський р-н, с. Першотравневе, вул. Центральна, 1.

З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №42022232140000033, вбачається, що в березні - квітні 2022 року, невідомі особи у військовому камуфляжному одязі із використання автоматичної зброї проникли на територію ТОВ "АБЗ-ІНВЕСТ" та незаконно заволоділи асфальтобетонним заводом MARINI TOP TOWER 3000, за адресою: Херсонська обл., Генічеський (Іванівський) район, с. Першотравневе, вул. Центральна 1, власником якого є Акціонерне товариство "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК", лізингоодержувачем ТОВ "АБЗ-ІНВЕСТ" на підставі договору фінансового лізингу.

Правоохоронні органи кваліфікували правопорушення за статтею 438 КК України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 (який був чинний станом на дату звернення з позовом до суду) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно з яким вся територія Генічеського району Херсонської області є тимчасово окупованою Російською Федерацією з 24.02.2022.

Вказана територія є тимчасово окупованою і станом на момент вирішення спору в суді, що підтверджується Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 року № 376.

31.07.2024 між позивачем та Акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" підписаний Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на предмет лізингу за договором № КІЕ-ФЛ-14620 від 29.07.2021, відповідно до якого сторони підтвердили, що лізингодавець та лізингоодержувач в повному обсязі та належним чином виконали свої зобов`язання за договором фінансового лізингу, з моменту підписання сторонами цього акту право власності на предмет лізингу перейшло від лізингодавця до лізингодержувача.

Таким чином, позивач зазначає, що внаслідок протиправного заволодіння асфальтобетонним заводом MARINI TOP TOWER 3000 позивачу було завдано майнової шкоди.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2020 між позивачем, як покупцем та Приватним акціонерним товариством "Кременчуцький завод дорожніх машин", як продавцем, укладений контракт № 20/0167/69, на підставі якого, відповідно до видаткової накладної № 11/110 від 14.05.2020, позивач набув у власність асфальтозмішувальну установку ДС-16837, загальною вартістю 23 000 004,00 грн.

В подальшому, 01.07.2020 між позивачем, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОРТРЕЙД ПОДІЛЛЯ" укладено договір оренди № 01/07/2020, відповідно до якого позивач передав, а ТОВ "ДОРТРЕЙД ПОДІЛЛЯ" прийняло у тимчасове володіння та користування майно, зокрема асфальтозмішувальну установку ДС-16837, яка належить на праві власності позивачу.

Відповідно до 1.4 договору оренди № 01/07/2020 від 01.07.2020 об`єкт, що орендується, знаходиться за адресою: Херсонська обл.. м. Нова Каховка, вул. Індустріальна 39.

01.07.2020 сторони договору оренди № 01/07/2020 від 01.07.2020 підписали акт приймання-передачі майна в оренду, строк оренди погоджено до 31.12.2022.

В той же час, ТОВ "ДОРТРЕЙД ПОДІЛЛЯ" звернулось до Херсонської обласної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення від 04.07.2022 вих № 04/7/22.

Як вбачається з листа Каховської окружної прокуратури Херсонської області від 22.07.2022 вих № 52-2028вих-22, Херсонською обласною прокуратурою спільно з Каховською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42022232190000124 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України за фактом того, що у лютому 2022 року під час дії воєнного стану невідомі особи у військовій формі проникли на територію виробничого майданчика, де знаходилось майно підприємства по вул. Індустріальній, 39 в м. Нова Каховка Каховського району Херсонської області, звідки незаконно заволоділи будівельними матеріалами, документами бухгалтерського обліку, офісною технікою, ноутбуками, персональними комп`ютерами, копіювальними пристроями, сейфом, правовстановлюючими документами, паливно-мастильними матеріалами, основними засобами, як власними так і орендованими, зокрема асфальтобетонною установкою ДС 168-37 у повній комплектації, що орендована у ТОВ "АБЗ-ІНВЕСТ" за договором оренди, чим було завдано матеріальної шкоди.

24.07.2024 позивач звернувся до Каховської окружної прокуратури із заявою про залучення до кримінального провадження № 42022232190000124 від 08.07.2022 у якості потерпілого.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 (який був чинний станом на дату звернення з позовом до суду), Новокаховська міська територіальна громада за винятком смт Козацьке та с. Веселе є тимчасово окупованою Російською Федерацією з 24.02.2022.

Вказана територія є тимчасово окупованою і станом на момент вирішення спору в суді, що підтверджується Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 року № 376.

Таким чином, позивач зазначає, що внаслідок незаконного заволодіння асфальтозмішувальною установкою ДС-16837 позивачу було завдано майнової шкоди.

Також як вбачається з матеріалів справи, на підставі контракту № 20/0167/69 від 26.02.2020 позивач також набув у власність ґрунтозмішувальну установку ДС50Б, загальною вартістю 5 145 984,00 грн, що підтверджується накладною № 20/110 від 07.09.2020.

В подальшому, 01.10.2020 між позивачем, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОРТРЕЙД ПОДІЛЛЯ" укладено договір оренди № АБЗ/01/10-2020, відповідно до якого позивач передав, а ТОВ "ДОРТРЕЙД ПОДІЛЛЯ" прийняло у тимчасове володіння та користування майно, зокрема ґрунтозмішувальну установку ДС50Б, яка належить на праві власності позивачу.

Відповідно до 1.4 договору оренди № АБЗ/01/10-2020 від 01.10.2020 об`єкт, що орендується, знаходиться за адресою: Херсонська обл., Новотроїцький район, смт Новотроїцьке, вул. Залізнична, земельна ділянка 17Б.

01.10.2020 сторони договору оренди № АБЗ/01/10-2020 від 01.10.2020 підписали акт приймання-передачі майна в оренду, строк оренди погоджено до 31.12.2022.

В той же час, як вбачається з листа Каховської окружної прокуратури Херсонської області від 20.07.2022 вих № 52-693-22, Херсонською обласною прокуратурою спільно з Каховською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42022232190000123 від 08.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України за фактом того, що у лютому 2022 року під час дії воєнного стану невідомі особи у військовій формі захопили виробничий майданчик ТОВ "ДОРТРЕЙД ПОДІЛЛЯ", що знаходився по автомобільній дорозі Р-47, Херсон-Генічеськ через м. Нова Каховка км 159+700, в тому числі ґрунтозмішувальну установку ДС50Б, що орендована в ТОВ АБЗ-ІНВЕСТ на підставі договору оренди, чим було спричинено матеріальну шкоду.

Таким чином, позивач зазначає, що внаслідок незаконного заволодіння ґрунтозмішувальною установкою ДС50Б позивачу було завдано майнової шкоди.

Для оцінки збитків позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності для проведення оцінки збитків та розміру упущеної вигоди.

На підставі договору № 1697/6-24 на проведення незалежної оцінки від 12.06.2024, а також договору на проведення незалежної оцінки (субпідряду) від 12.06.2024, ТОВ "Аргумент-Експерт", яке має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 70219 від 09.09.2019, складено Звіт з оцінки рухомого майна.

Відповідно до вказаного Звіту розмір збитків, що завдані ТОВ "АБЗ-ІНВЕСТ" внаслідок втрати (пошкодження) майна складають:

- асфальтобетонний завод ДС-16837 - розмір збитків 19840207,00 грн;

- асфальтобетонний завод MARINI TOP TOWER 3000 - розмір збитків 38264513,00 грн;

- ґрунтозмішувальна установка ДС50Б - розмір збитків 4435692,00 грн.

Загалом 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США.

Крім того, згідно зі Звітом ТОВ "Аргумент-Експерт" про оцінку розміру упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ "АБЗ-ІНВЕСТ" внаслідок збройної агресії Російської Федерації, розмір упущеної вигоди становить 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США.

З урахуванням викладеного позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку відшкодування завданої шкоди та упущеної вигоди в загальному розмірі 129 575 325,00 грн, що еквівалентно 3199382,89 дол США.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 року.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно із статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Тож застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (постанова Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом

У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН". Зокрема, Верховний Суд встановив, що "такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 року у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Враховуючи те, що: предметом позову є відшкодування збитків, завданих збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, суд зазначає, що судовий імунітет Російської Федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.

Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки події, які стали підставою для вимог про відшкодування шкоди, мали місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

У контексті наведеного суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

24.02.2022 Російська Федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

У преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є окупація Російською Федерацією Новокаховської міської територіальної громади, Генічеського району Херсонської області та заволодіння озброєними особами у військовій формі рухомим майном позивача.

З наданих позивачем та наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що саме внаслідок неправомірний дій відповідача, що пов`язані із окупацією частини території України, позивач був позбавлений правомочностей власника з володіння, розпорядження та користування майном - асфальтобетонним заводом MARINI ТОР TOWER 3000, асфальтозмішувальною установкою ДС-16837, ґрунтозмішувальною установкою ДС50Б, які були незаконно вилучені озброєним особами у військовій формі після окупації території або взагалі втрачені у зв`язку з незаконним вилученням у належного власника.

Таким чином, в даному випадку суд встановив, що окупація частини території України та протиправне заволодіння майном позивача є прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації.

Надані позивачем докази в їх сукупності є належними, допустимими і достовірними доказами в розумінні приписів статей 76-78 ГПК України в підтвердження обставин позбавлення позивача права власності на рухоме майно, зокрема на: асфальтобетонний завод MARINI ТОР TOWER 3000, асфальтозмішувальну установку ДС-16837, ґрунтозмішувальну установку ДС50Б.

При цьому, з урахуванням того, що Новокаховська міська територіальна громада Генічеський район Херсонської області у зв`язку з незаконною їх окупацією перебувають під фактичним контролем військ агресора, якими вчиняються дії із конфіскації майна як юридичних, так фізичних осіб, що є загальновідомим фактом, суд вважає, що позивачем доведене факт позбавлення його прав власності на рухоме майно внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Суд враховує, що доведення факту знищення (пошкодження) майна у даному випадку перебуває поза площиною суб`єктивної поведінки позивача у зв`язку з фізичною неможливістю доступу до окупованих територій, де дія норми Українського законодавства обмежена в т.ч. і щодо належної фіксації зазначених фактів.

Однак вказане жодними чином не спростовує обставин позбавлення позивача як законного власника прав власності на рухоме майно через його втрату, не виключено, шляхом незаконної конфіскації військовими Російської Федерації.

За правилами статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відповідно до ст. 23 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), крім заборон, передбачених спеціальними конвенціями, особливо забороняється: g) знищувати або захоплювати власність ворога, крім випадків, коли таке знищення або захоплення настійно вимагається військовою необхідністю.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

У постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 50) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Враховуючи вищенаведене в сукупності, на підставі оцінки представлених до матеріалів доказів, суд вважає, що позивачем належними засобами доказування підтверджено факт втрати належного йому майна у зв`язку з неправомірними діями окупаційних військ Російської Федерації, чим йому було завдано збитків в розмірі вартості цього майна, а також доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.

Щодо розміру завданої позивачу матеріальної шкоди та розміру упущеної вигоди, то суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Пунктом 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326) передбачено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майно, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права ( реальні збитки); та/або розмір доходу, який необхідний постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації ( упущена вигода).

Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Цим же Додатком до Порядку визначено, що звіт про оцінку збитків - документ, в якому викладаються результати незалежної оцінки збитків, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні".

Спільним наказом від 18.10.2022 р. № 3904/1223 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 р. за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання (п. 1 Методики).

Для визначення розміру збитків, на замовлення позивача ТОВ "Аргумент-Експерт", яке є суб`єктом оціночної діяльності та діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №702/19, виданого Фондом Державного майна України від 09.09.2019, проведено оцінку, за результатами якої складено Звіт з оцінки рухомого майна- асфальтобетонних заводів ДС-16837 та MARINI TOP TOWER 3000 і ґрунтозмішувальної установки ДС50Б.

Відповідно до вказаного звіту, матеріальні збитки, завдані позивачу внаслідок втрати вказаного вище майна становлять 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США, тобто складаються з вартості втраченого майна.

Оцінивши вказаний Звіт, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на загальну суму 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США.

Враховуючи військову агресію відповідача та окупацію території Новокаховської міської територіальної громади та Генічеського району Херсонської області, позивачу заподіяні збитки внаслідок порушення права власності на об`єкти рухомого майна, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми майнової шкоди у розмірі вартості втраченого рухомого майна (62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США) є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позов позивача до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США є обґрунтованим, доведеним і таким, що ґрунтується на нормах українського і міжнародного права, а отже підлягає задоволенню судом.

Також позивач просить стягнути упущену вигоду в розмірі 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті.

Водночас аналіз змісту положень чинного законодавства свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків та завдання - компенсацію дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав позивача.

Отже, суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

В обґрунтування наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди позивач посилається на ті ж обставини та доводи, що викладені ним в обґрунтування понесення реальних збитків.

Доводи позивача про розмір упущеної вигоди ґрунтуються на Звіті ТОВ "Аргумент-Експерт" про оцінку розміру упущеної вигоди (неотриманого прибутку) Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-ІНВЕСТ", внаслідок збройної агресії Російської Федерації, відповідно до якого розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) становить 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США.

За наведених обставин, матеріалами справи підтверджується, що саме через збройну агресію Російської Федерації позивач втратив майно, яким він користувався при здійсненні господарської діяльності, у зв`язку з чим не отримав прибутку та був позбавлений можливості здійснювати звичайну господарську діяльність, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з винної особи, крім майнової шкоди, упущеної вигоди в розмірі 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США, а тому зазначена позовна вимога також підлягає задоволенню.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-ІНВЕСТ" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення майнової шкоду у розмірі 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США та упущеної вигодуи в розмірі 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки 1,5% від суми позову перевищує суму 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну встановлену законом суму 1059800,00 грн, яка належить до стягнення з відповідача до Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1, основний державний реєстраційний номер 1037739668834, загальноросійський класифікатор підприємств і організацій 00015616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-ІНВЕСТ" (29000, Хмельницька обл., місто Хмельницький(з), вул. Тернопільська, будинок 13, кімната 4, ідентифікаційний код 41132601) майнову шкоду у розмірі 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США та упущену вигоду в розмірі 67 034 913,00 грн, що еквівалентно 1 655 179,00 доларів США.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1, основний державний реєстраційний номер 1037739668834, загальноросійський класифікатор підприємств і організацій 00015616) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1059800,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 30.04.2025.

Суддя С.О. Турчин